Рішення № 70447676, 22.11.2017, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.11.2017 Справа № 904/8879/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптимум Транс", м. Херсон

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юмин", сільрада Любимівська Дніпровського району Дніпропетровської області

про стягнення 110568,67 грн

Суддя Воронько В.Д.

Представники:

від позивача: представник ОСОБА_1, довіреність від 17.11.2017;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Оптимум Транс" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юмин" (далі - відповідач) про стягнення 43 285,83 грн основного боргу, 62920,80 грн пені, 877,61 грн 3% річних та 3484,43 грн інфляційних втрат, нарахованих з посиланням на неналежне виконання договору № 25-СМПО на транспортно-експедиційне обслуговування зовнішньоекономічних вантажів, укладеного між сторонами 25.07.2016.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов та на участь у судовому засіданні не скористався, про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином за його місцезнаходженням згідно матеріалів справи та за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Від відповідача рекомендоване повідомлення повернулося на адресу господарського суду з відміткою поштового відділення про отримання поштового відправлення.

З огляду на викладене суд керується ч.1 ст.64 ГПК України, у якій зазначено, що ухвала про порушення провадження по справі надсилається зазначеним особам (сторонам) за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження по справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою вважається, що ухвала про порушення провадження по справі вручена їм належним чином.

Аналогічна позиція викладена у п.п. 3.9.1, 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" де зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

За таких обставин у суду маються достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але відповідач не скористався своїм правом на участь свого представника у судовому засіданні.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статті 65 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 ГПК України.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

25.07.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Оптимум Транс" (далі - позивач, виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юмин" (далі - відповідач, замовник) було укладено договір № 25-СМПО на транспортно-експедиційне обслуговування зовнішньоторгівельних вантажів (далі - договір), за умовами п. 1.1. якого виконавець за дорученням замовника надає послуги з транспортно-експедиційного обслуговування вантажів (ТЕО) в державному підприємстві (ДП) "Спеціалізований морський порт "Октябрський", м. Миколаїв (СМПО), - найменування та вартість послуг, об'єм вантажу узгоджуються в додатках, які є невід'ємною частиною цього договору.

У подальшому, згідно з наказом Міністерства інфраструктури України №354 від 17.10.2016 "Про державне підприємство "Спеціалізований морський порт "Октябрьський", назву порту змінено на Державне підприємство "Стивідорна компанія "Ольвія", яке є повним правонаступником державного підприємства "Спеціалізований морський порт "Октябрьський".

Згідно з п. 2.8. договору, виконавець виконує по договору з портом своєчасне вивантаження вагонів на складські площі порту, з подальшим перевантаженням вантажу на судно силами та засобами порту згідно діючим правилам та нормам.

Виконавець забезпечує по договору з портом приймання-передачу, зберігання та облік вантажу замовника (п. 2.9. договору).

Сторони дійшли згоди у п. 4.2. договору про те, що при наданні виконавцем додаткових послуг, замовник оплачує їх не пізніше 5 (п'яти) банківських днів, з моменту виставлення рахунку.

Відповідно до п. 4.5 договору за послуги залізниці замовник здійснює оплату за додатковими рахунками виконавця з наданням підтверджуючих документів залізниці.

Фактично відповідач здійснював експортне постачання вантажу - каоліну КС-1 нерезиденту за зовнішньо-економічним контрактом, транспортно-експедиційне обслуговування якого за договором № 25-СМПО від 25.07.2016 здійснювало ТОВ "Оптимум-транс", та отримував послуги на території порту від позивача, пов'язанні з вивантаженням вантажу (каоліну) з залізничних вагонів, його складуванню та забезпеченню зберігання на території порту.

Так, на виконання умов договору позивач за період з 18.10.2016 по 23.11.2016 забезпечив відповідачу послуги з отримання, розвантаження, обліку та зберігання вантажу на території торту. Станом на 23.11.2016 отримано та зберігається 4438,00 тон каоліну КС-1.

За період з 31.10.2016 по 31.12.2016 позивачем надано, а відповідачем прийнято без зауважень та заперечень додаткові послуги, направлені на збереження вантажу, за замовленням відповідача на загальну суму 43285,83 грн, про що були складені та підписані обома сторонами акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), а саме:

-акт № ОУ-0000093 від 31.10.2016 на суму 1980,07 гривень;

-акт №ОУ-0000104 від ЗО. 11.2016 на суму 1264,06 гривень;

-акт № ОУ-0000115 від 31.12.2016 на суму 40041,70 гривень.

На підставі вищезазначених актів позивачем були виставлені відповідачу рахунки-фактури для проведення оплати за надані послуги, а саме:

- 14.11.2016 рахунок-фактура за додаткові послуги залізничної станції №СФ-0000105 від 31.10.2016 на суму 1980,07 грн (у т.ч. ПДВ-330,01 грн);

- 12.12.2016 рахунок за додаткові послуги залізничної станції № СФ-0000119 від 30.11.2016 на суму 1264,06 грн (у т.ч. ПДВ -210,68 грн);

- 04.01.2017 рахунок за роботу докерів-механізаторів № СФ-0000133 від 31.12.2016 на суму 40041,70 грн ( у т.ч. ПДВ - 6673,62 грн).

На підтвердження відправлення вищевказаних актів в матеріалах справи містяться скріншоти сторінок переписки сторін з електронної поштової скриньки позивача, з яких вбачається, що рахунок № СФ-0000105 від 31.10.2016 за додаткові послуги залізничної станції був направлений 14.11.2016 на електронну пошту замовника, яка зазначена у договорі, рахунок № СФ-0000119 від 30.11.2016 за додаткові послуги залізничної станції направлений - 12.12.2016, а рахунок-фактура № СФ-0000133 від 31.12.2016 за роботу докерів-механізаторів направлений - 04.01.2017.

З огляду на що, оплату за надані послуги замовник мав здійснити у наступні строки:

-по надісланому рахунку-фактурі № СФ-0000105 від 31.10.2016 повинна була здійснитися в строк до 21.11.2016 року включно;

-по надісланому рахунку-фактурі № СФ-0000119 від 30.11.2016 повинна була здійснитися в строк до 19.12.2016 року включно;

-по надісланому рахунку-фактурі № СФ-0000133 від 31.12.2016 повинна була здійснитися в строк до 12.01.2017 включно.

Однак, в порушення взятих на себе зобов'язань відповідач не здійснив оплату транспортно-експедиційного обслуговування вантажів.

В результаті чого у відповідача утворилася заборгованість перед позивачем у сумі 43285,83 грн, на яку останній нарахував пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Відповідач позов не спростував та не оспорив.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обовязків (зобовязань) є, зокрема, договір.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 901 та ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За змістом ст. 929 Цивільного кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ст.526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Приписами ст.530 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Факт надання позивачем послуг відповідачу останнім не оспорений та отримання яких підтверджено матеріалами справи.

Порушенням зобовязання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання, тобто неналежне виконання.

Судом встановлено, що відповідач порушив обумовлені договором строки та не здійснив оплату отриманих послуг, тобто в даному випадку має місце неналежне виконання зобов'язань за вказаним договором відповідачем, в результаті чого у останнього утворилася заборгованість перед позивачем у сумі 43285,83 грн, яка з огляду на обставини справи підлягає до стягнення.

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені за загальний період 31.10.2016 по 01.09.2017 по кожному рахунку окремо у загальній сумі 62920,80 грн, розглянувши які суд зазначає наступне.

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно п.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст.549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом п. 4.2 договору у разі несвоєчасної оплати рахунків виконавця замовник вплачує пеню відповідно до чинного законодавства України.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За приписами ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Враховуючи викладені правові норми та проаналізувавши умови договору, суд не вбачає підстав для задоволення штрафних санкцій у вигляді пені нарахованої позивачем у сумі 62920,80 грн, оскільки такий вид відповідальності за невиконання відповідачем свого зобов'язання сторонами у п. 4.2 договору викладено альтернативно. Сторони умовами договору не визначили конкретну ставку пені чи то в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, чи в будь-якому іншому розмірі відсотків за договором, адже чинному законодавству України відповідатимуть обидва варіанти. Проте, слід зауважити, що суд не вправі вийти за межі позовних вимог і на власний розсуд обрати ставку пені для її розрахунку, оскільки таке право в господарському процесі покладено на сторін під час укладення договору. Позивач, підписавши договір з альтернативно викладеним пунктом щодо пені, сам позбавив себе права на стягнення неустойки в судовому порядку. З огляду на що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заявленої пені є безпідставними та недоведеними.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до приписів п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.

Так, на підставі приписів ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних за кожним рахунком окремо за загальний період з 31.10.2016 по 01.09.2017 включно у загальній сумі 877,61 грн та інфляційних втрат за аналогічний період у сумі 3484,43 грн, перевіривши які суд дійшов висновку про їх обґрунтованість та про те, що вони заявлені в межах їх можливого нарахування, а тому 3% річних та інфляційні втрати підлягають задоволенню у зазначених позивачем сумах.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у невиконанні свого обовязку щодо оплати наданих послуг з перевезення вантажу, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

У відповідності з приписами ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення основного боргу у сумі у сумі 43285,83 грн, 3% річних у сумі 877,61 грн та інфляційних нарахувань у сумі 3484,43 грн з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні; в решті позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 44 та 49 Господарського процесуального кодексу України, суд витрати по сплаті судового збору покладає на відповідача, як на сторону з вини якої виник спір, пропорційно розміру задоволених вимог у сумі 714,72 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82, 84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Дніпропетровської області

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юмин" (Дніпропетровська область, Дніпровський район, сільрада Любимівська, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 35339084) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптимум Транс" (м. Херсон, вул. Пилипа Орлика, буд. 29, кім. 2.6; ідентифікаційний код 38823296) основний борг у сумі 43285,83 грн, 3% річних у сумі 877,61 грн та інфляційних нарахувань у сумі 3484,43 грн та витрати по сплаті судового збору у сумі 714,72 грн, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позову відмовити.

В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 22.11.2017.

Суддя ОСОБА_2