Постанова № 70447525, 22.11.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2017 року Справа № 922/1512/17

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),судді:Ємельянова А.С., Нєсвєтової Н.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні:касаційну скаргуУправління соціального захисту населення Золочівської районної державної адміністраціїна постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.08.2017 рокуу справі№ 922/1512/17 Господарського суду Харківської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Харківської філії ПАТ "Укртелеком"доУправління соціального захисту населення Золочівської районної державної адміністраціїпро стягнення 85906,54 грн,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року ПАТ "Укртелеком" в особі Харківської філії ПАТ "Укртелеком" (надалі - ПАТ "Укртелеком", позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області із позовом про стягнення з Управління соціального захисту населення Золочівської районної державної адміністрації (надалі - Управління соцзахисту населення Золочівської РДА, Управління соцзахисту, відповідач) 85906,54 грн невідшкодованих витрат щодо надання послуг зв'язку пільговим категоріям населення за період з 1 січня по 31 грудня 2016 року.

Відповідач просив у задоволенні позову відмовити, вказавши у відзиві на позов, що відшкодування витрат щодо надання послуг зв'язку пільговим категоріям населення, відповідно до ст. 102 Бюджетного кодексу України, здійснюється місцевим бюджетам за рахунок субвенцій з державного бюджету у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Законом України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" видатки на фінансування пільг окремим категоріям громадян на послуги зв'язку передбачені не були, до районного бюджету у 2016 році відповідні субвенції не надходили, тому у відповідача відсутні підстави для відшкодування позивачу витрат на пільги. Крім того, відповідач зазначив, що він не підписував ні договір про відшкодування зазначених витрат, ні акти здачі-прийомки виконаних робіт, ні акти звіряння розрахунків, ні зведені реєстри на суму нарахувань за 2016 рік.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 13.06.2017 року у справі № 922/1512/17 (суддя Бринцев О.В.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 07.08.2017 року (колегія у складі головуючого судді Россолова В.В., суддів: Сіверіна В. І., Терещенко О.І.) рішення місцевого господарського суду скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 85906,54 грн заборгованості.

Відповідач у касаційній скарзі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просив постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.08.2017 року у справі № 922/1512/17 скасувати, а рішення Господарського суду Харківської області від 13.06.2017 року залишити в силі.

У відзиві на касаційну скаргу позивач, вказуючи на безпідставність доводів касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного господарського суду - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши згідно ч. 2 ст. 1115, ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що у період з січня 2016 року по грудень 2016 року ПАТ "Укртелеком", як оператор телекомунікацій, надало телекомунікаційні послуги (послуги зв'язку) на пільгових умовах населенню смт. Золочів та Золочівського району Харківської області, що включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги та на яких поширювались дія п. 19 ч. 1 ст. 12, п. 10 ч. 1 ст. 13, п. 18 ч. 1 ст. 14, п. 20 ч. 1 ст. 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціальні захисту", п. 11 ст. 20, ст. 21 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", п. 6 ч. 1 ст. 6, ч. 3 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", 4 ч. 3 ст. 13 Закону України "Про охорону дитинства". Загальна вартість цих послуг склала 85906,54 грн, однак відповідач відмовився відшкодовувати позивачу їх вартість.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції, посилаючись ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) виходив з того, що між сторонами не укладався договір, який би покладав на відповідача обов'язок по сплаті заявлених позивачем сум, а тому зобов'язальні правовідносини між сторонами не виникли.

Твердження позивача про те, що зобов'язання між сторонами виникли "безпосередньо з актів цивільного законодавства" місцевий господарський суд відхилив, посилаючись на те, що:

- Законом України "Про телекомунікації" визначено лише суб'єкта, котрий зобов'язаний надавати телекомунікаційні послуги споживачам, які мають пільги, Закони України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про охорону дитинства" визначають таких споживачів, однак жоден з цих Законів не вказує на те, що фінансувати ці послуги мають Управління соціального захисту населення місцевих державних адміністрацій;

- зі ст.ст. 87, 89, 97, 102 Бюджетного кодексу України вбачається, що витрати на надання послуг пільговим категоріям споживачів відшкодовуються за рахунок субвенцій з державного бюджету. Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги за рахунок субвенцій з державного бюджету визначений Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 року (надалі - Порядок № 256 від 04.03.2002 року), п. 8 якого ставить здійснення відповідних платежів у пряму залежність від факту отримання головним розпорядником коштів (відповідачем) субвенцій з державного бюджету. Через те, що в Законі України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" не було передбачено субвенцію на надання пільг за послуги зв'язку у відповідача не виник обов'язок відшкодовувати позивачу відповідні витрати.

Суд апеляційної інстанції з висновками місцевого господарського суду не погодився, рішення від 13.06.2017 року у справі № 922/1512/17 скасував. Посилаючись на ст. 11, 509 ЦК України, ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" суд дійшов висновку, що зобов'язання відшкодувати спірні витрати позивача у відповідача виникли саме безпосередньо з актів цивільного законодавства, оскільки безумовний обов'язок оператора телекомунікації надавати пільги категоріям громадян, визначених спеціальними законами України, норми яких є нормами прямої дії, кореспондують безумовний обов'язок Держави в особі її уповноважених органів відшкодувати такі пільги. Спростовуючи доводи місцевого господарського суду стосовно того, що внаслідок відсутності субвенцій з Державного бюджету України відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати позивачу розмір наданих пільг, суд апеляційної інстанції, посилаючись на ч. 2 ст. 617 ЦК України, ст. 218 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), постанову Верховного суду України від 15.05.2012 року у справі №11/446 та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України", зазначив, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Вказавши, що актами звіряння розрахунків за надані населенню послуги зв'язку (а.с. 37-49 т. 1) ПАТ "Укртелеком" підтвердив факт надання послуг зв'язку на пільгових умовах у сумі 85906,54 грн, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Вищий господарський суд України вважає, що висновки апеляційного господарського суду є законними та обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, ґрунтуються на вимогах норм матеріального і процесуального права.

Доводи заявника касаційної скарги про неправильність висновку суду апеляційної інстанції стосовно того, що незважаючи на відсутність укладеного сторонами договору у відповідача виникли господарські зобов'язання перед позивачем на підставі актів законодавства, є безпідставними, оскільки чинне законодавство України не передбачає обов'язковості укладення договору про відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, адже зобов'язання сторін у цій справі, про що правильно зазначено в оскаржуваній постанові, виникають безпосередньо із законів України і не залежать від їх бажання.

Посилання відповідача в касаційній скарзі на відсутність субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання вказаних пільг на 2016 рік не є підставою для відмови в позові, оскільки з аналізу вимог ст.ст. 525, 526, 617 ЦК України, ст. 193 ГК України відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання (які виникають безпосередньо із законів України).

Твердження касаційної скарги про те, що позивачем і судом апеляційної інстанції не доведено, що відповідачем у цій справі має бути саме Управління соціального захисту населення Золочівської районної державної адміністрації, Вищий господарський суд України відхиляє з огляду на таке.

Зі змісту пп. б п. 4 ч. 1 ст. 89 та ст. 102 Бюджетного кодексу України вбачається, що до видатків місцевих бюджетів належать, в тому числі видатки на відшкодування вартості послуг зв'язку, наданих пільговим категоріям громадян, що проводяться за рахунок субвенцій з Державного бюджету України на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 Порядку № 256 від 04.03.2002 року передбачено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення. Таким чином, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку, що саме відповідач є розпорядником коштів бюджетного фінансування вказаних соціальних пільг у смт. Золочів та Золочівського району Харківської області, тому обов'язок відшкодувати витрати, понесені позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг, за рахунок державних субвенцій має саме відповідач.

Доводи касаційної скарги про безпідставне посилання судом апеляційної інстанції на зазначену в оскаржуваній постанові судову практику Верховного Суду України та Європейського суду з прав людини Вищий господарський суд України відхиляє, оскільки вказаними постановою Верховного Суду України та рішенням Європейського суду з прав людини визначається обов'язок уповноважених державних органів виконати визначені національним законодавством обов'язки Держави незалежно від наявності коштів у Державному бюджеті України.

Слід зазначити, що доводи, викладені відповідачем у касаційній скарзі повторюють доводи відзивів на позовну заяву та апеляційну скаргу, які були предметом розгляду суду апеляційної інстанції, який надав їм правильну правову оцінку.

Враховуючи викладене, підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції не вбачається.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Золочівської районної державної адміністрації залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.08.2017 року у справі № 922/1512/17 - без змін.

Головуючий суддяКондратова І.Д.СуддяЄмельянов А.С.СуддяНєсвєтова Н.М.