Постанова № 70447189, 22.11.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 листопада 2017 року № 826/17656/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Бояринцевої М.А. , суддів Васильченко І.П. , Вєкуа Н.Г., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою (з урахуванням зміни позовних вимог) до Державної казначейської служби України, в якій просить суд:

- визнати протиправними дії Державної казначейської служби України у невиконання рішення Дніпровського районного суду м. Києві від 31.05.2016 року у справі №755/3209/16-ц про примусове стягнення з Державного бюджету України на користь позивача коштів в сумі 100 000 грн. в трьохмісячний строк, встановлений законом, з 23.06.2016 року по 28.02.2017 року при наявних на відповідному казначейському рахунку КПКВК 3504030, виділених з Держбюджету коштів;

- стягнути з Державної казначейської служби України на користь позивача передбачену ст. 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» компенсацію у розмірі трьох відсотків річних з урахуванням індексу інфляції від суми боргу 100 000 грн., з 23.06.2016 року по 28.02.2017 року, в сумі 11 463 грн. за рахунок коштів передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішення суду.

Позивач в обґрунтування позову зазначив, що Державна казначейська служба України невиконанням рішення Дніпровського районного суду м. Києві від 31.05.2016 року у справі №755/3209/16-ц порушує права позивача та норми Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Відповідач в судові засідання не з"явився, заперечення на позов не надав, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності необхідності заслуховувати свідків чи експертів.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

31.05.2016 року Дніпровським районним судом м. Києві прийнято рішення у справі №755/3209/16-ц, яким позов ОСОБА_1 до Дніпровського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві в особі Комісії з припинення Дніпровського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду - задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві на користь ОСОБА_1 моральну шкоду завдану незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури і суду в розмірі 100 000 грн. У задоволенні решті позовних вимог відмовлено.

22.06.2016 року на виконання вказаної постанови в примусовому порядку Дніпровським районним судом м. Києві видано виконавчий лист у справі №755/3209/16-ц.

23.06.2016 року позивач звернувся до Державної казначейської служби України із заявою про виконання вказаного вище виконавчого листа.

04.10.2016 року позивач звернувся до Державної казначейської служби України із скаргою щодо невиконання рішення у справі №755/3209/16-ц.

Листом від 18.10.2016 року Державна казначейська служба України повідомила Громадську організацію «Захист Українського Народу», що у випадку внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» питання про виконання виконавчого документу по справі №755/3209/16-ц розглянеться у поточному році з урахуванням черговості надходження судових рішень.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходить з наступного.

Конституційний Суд України в Рішенні від 26.06.2013 по справі № 1-7/2013 (5- рп/2013) вказав на те, що відповідно до Основного Закону України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання; усі суб'єкти права власності рівні перед законом; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території; обов'язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства (частина четверта статті 13, частина перша статті 55, частина п'ята статті 124, пункт 9 частини третьої статті 129).

Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини в рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

При цьому, особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу визначені приписами статті 3 Закону України від 05.06.2012 № 4901-VІ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», частиною першою якої визначено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

На виконання вказаних положень Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок №845), який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

Рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій) (пункт 3 Порядку №845).

У той же час, пунктом 3 Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 №440 (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок №440) визначено, що рішення подаються до органів державної виконавчої служби за місцезнаходженням боржника для проведення їх обліку, інвентаризації заборгованості та подальшої передачі до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, для погашення заборгованості.

Відповідно до частини 4 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Державним казначейством України отримано виконавчий лист, виданий у справі №755/3209/16-ц, 23.06.2016 року, проте виплату коштів за вказаним виконавчим листом здійснено 28.02.2017 року.

Бюджетні асигнування на погашення заборгованості визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Відповідно до п.п. 2, 3 Порядку № 845 під «безспірним списанням» розуміються операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання рішень про стягнення коштів Казначейством та його територіальними органами без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.

Пунктами 6-8 Порядку № 845 передбачено, що у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб: заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних про перерахування коштів у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв'язку, якщо зазначений рахунок відсутній; оригінал виконавчого документа; судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності); оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.

В листі Державної казначейської служби України від 18.10.2016 року №5-08/1208-173365 вказано, що станом на 17.10.2016 року Казначейством за КПКВК 3504030 виконано судових рішень на загальну суму 9,3 млн. грн., залишок коштів складає 8, 79 млн. грн. При цьому на виконанні у Казначействі знаходяться судові рішення на суму 21,90 млн.грн., які надійшли та зареєстровані раніше виконавчого листа ОСОБА_1 про стягнення коштів.

Також зазначено, що Казначейством 08.09.2016 та 07.10.2016 подано до Міністерства фінансів України пропозиції щодо внесення змін до Державного бюджету України на 2016 рік.

З приводу заперечень відповідача про те, що відсутність відповідних бюджетних призначень може бути легітимною підставою для невиконання відповідачем у законодавчо встановлені строки покладених на нього функцій, пов'язаних з виконанням рішень судів, в тому числі тих, що стосуються позивача, суд зазначає наступне..

Суд враховує те, що обов'язковість судових рішень гарантується ст. 129-1 Конституції України та практикою Європейського суду з прав людини (остання в силу ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 477-IV, поряд з положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовується судами при розгляді справ як джерело права).

У контексті вищезазначеного, суд бере до уваги висновки Європейського суду з прав людини, що наведені у його наступних рішеннях. Згідно рішення у справі «Ромашов проти України»: саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вимог Конвенції.

Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою (рішення у справі «Шмалько проти України»).

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України»).

Також у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії» Європейський суд з прав людини наголошує, що право на звернення до суду також передбачає практичне виконання остаточних, обов'язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні.

Отже, підсумовуючи наведені позиції Європейського суду з прав людини, суд зазначає, що судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає безумовному виконанню у встановлений законом строк.

З огляду на це суд приходить до висновку, що відповідач всупереч вимог ч. 1 ст. 69, ч. 1 ст. 70 і ч. 2 ст. 72 КАС України, як суб'єкт владних повноважень, не довів наявність у нього обґрунтованих обставин, що стали перешкодою для виконання рішення суду у встановлений законом строк.

Таким чином, суд приходить до переконання про наявність підстав для задоволення позовної вимоги позивача в частині визнання протиправними дії ДКС України, що полягають у порушенні строків.

Щодо позовних вимог позивача в частині стягнення з Державної казначейської служби України на користь позивача передбачену ст. 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» компенсацію у розмірі трьох відсотків річних з урахуванням індексу інфляції від суми боргу 100 000 грн., з 23.06.2016 року по 28.02.2017 року, в сумі 11 463 грн. за рахунок коштів передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішення суду суд зазначає наступне.

Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" впроваджено механізм компенсації, внаслідок порушення Державною казначейською службою України строків перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу.

Частиною 1 ст. 5 вказаного Закону передбачено, що у разі якщо Державна казначейська служба України протягом трьох місяців не перерахувала кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується Державною казначейською службою України (ч. 2 ст. 5 цього Закону).

Виконавчий лист ДКС України отримано 23.06.2016, відповідачем перераховано кошти на рахунок позивача 28.02.2017 року, хоча кінцевий строк розрахунку сплинув 23.09.2016 року. Отже порушення строків виконання перерахування коштів за рішенням суду сягає 5 місяців, з яких у 2016 році кількість днів заборгованості складає 99 днів, у 2017 році - 58 днів. Виходячи з розрахунку 100000 грн.*3%*99 календарних днів/366= 821, 92 коп., 100000 грн.*3%*58 календарних днів/365= 476, 71 коп.

А тому позивачу підлягає сплата грошової компенсації у розмірі 1298, 63 грн.

Одночасно суд не погоджується з позовними вимогами в частині стягнення з відповідача інфляційних витрат у зв'язку з невиконанням грошових зобов'язань за час прострочення виконання грошового зобов'язання, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За таких підстав, норми Цивільного кодексу України, зокрема, ті, що регулюють наслідки порушення зобов'язань, до спірних правовідносин, що виникли у зв'язку з виконанням судового рішення, не застосовуються, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 20.01.2016 у справі № 6-2759цс15.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову частково.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 158-163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Державної казначейської служби України щодо своєчасного невиконання рішення Дніпровського районного суду м. Києві від 31.05.2016 року у справі №755/3209/16-ц про примусове стягнення коштів.

3. Стягнути з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 передбачену ст. 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» компенсацію у розмірі трьох відсотків річних в сумі 1298 (одна тисяча двісті дев"яносто вісім) грн. 63 коп.

4. В іншій частині позову - відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 595 (п'ятсот дев"яносто п"ять) грн. 60 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Державної казначейської служби України.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Головуючий М.А. Бояринцева

Судді І.П. Васильченко

Н.Г. Вєкуа