Постанова № 70447187, 20.11.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2017 року Справа № 924/121/17

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівПопікової О.В. Євсікова О.О., Кролевець О.А.за участю представників: позивача: відповідача:ОСОБА_4 не з'явився (повідомлено належно),розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної установи "Ізяславська виправна колонія (№31)"на рішення Господарського суду Хмельницької області від 22.06.2017та на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 16.08.2017у справі№924/121/17 Господарського суду Хмельницької областіза позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_4доДержавної установи "Ізяславська виправна колонія (№31)"простягнення 65000 грн. збитків, завданих внаслідок втрати матеріальних цінностей

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2017 року фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (надалі - ФОП ОСОБА_4, поклажодавець, підприємець) звернувся до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Державної установи "Ізяславська виправна колонія (№31)" (надалі - ДУ "ІВК №31", Установа, зберігач) про стягнення 65000 грн. збитків, завданих внаслідок втрати матеріальних цінностей.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 22.06.2017р. (суддя Танасюк О.Є.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 16.08.2017р. (головуючий суддя Дужич С.П., судді Демидюк О.О., Мамченко Ю.А.), позов задоволено повністю. Стягнуто з Державної установи "Ізяславська виправна колонія (№31)" на користь ФОП ОСОБА_4 65000 грн. збитків, завданих внаслідок втрати матеріальних цінностей.

Рішення суду першої та постанова апеляційної інстанції обґрунтовані приписами статей 173, 193, 216, 224, 225 Господарського кодексу України, статей 11, 22, 526, 614, 623, 937, 938, 942, 949, 950, 951, 953 Цивільного кодексу України, ч.1 статі 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та статей 32, 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням яких суди дійшли висновку про доведеність передачі позивачем відповідачу на зберігання майна загальною вартістю 120000 грн. у січні 2014р., подальший продаж частини майна вартістю 55000 грн. (3 котли КЕ-250 та 1 котел КЕ-100) на користь ДУ "ІВК №31" протягом серпня-грудня 2014р. та безпідставне невиконання зберігачем обов'язку повернути інше майно вартістю 65000 грн., внаслідок втрати якого зберігач повинен відшкодувати збитки у розмірі вартості втраченого майна.

Не погодившись з прийнятими рішенням та постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати повністю та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема статей 22, 950, 951 Цивільного кодексу України та статті 43 Господарського процесуального кодексу України, наголошуючи на недоведеності обставин отримання Установою на відповідальне зберігання майна позивача загальною вартістю 120000 грн. за актом прийому-передачі від 15.01.2014р. та накладною №1 від 15.01.2014р., оскільки відповідна інформація не відображена у бухгалтерському обліку відповідача за 2014р.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях і застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 15 жовтня 2013 року, між ФГ "Світанок", як комітентом, та ФОП ОСОБА_4, як комісіонером, укладено договір комісії на продаж продукції (договір про передачу продукції на реалізацію), за умовами якого комісіонер зобов'язується за дорученням комітента здійснити в інтересах останнього від свого імені угоду з продажу продукції - міні-заводу для виготовлення м'ясної консервованої продукції (а.с.58-60).

22 жовтня 2013 року, за актом прийому-передачі матеріальних цінностей та накладною №31 ФГ "Світанок" передало ФОП ОСОБА_4 матеріальні цінності на загальну суму 120000 грн., серед яких: три варочні котли КЕ-250 вартістю 15000 грн. кожен, котел варочний КЕ-100 вартістю 10000 грн., автоклав в зборі Б6-КАВ-2, чотири кошики та самописець вартістю 6000 грн., електром'ясорубку в зборі вартістю 8000 грн., електрожаровню в зборі вартістю 4000 грн., електроперемішувач вартістю 4000 грн., електрозакаточну машину вартістю 1500 грн., три роздільні столи нержавіючі сталі вартістю 9000 грн. кожен, електрозамішувач концентрату вартістю 8000 грн., компресор у зборі вартістю 6000 грн., тачка без коліс з нержавіючої сталі вартістю 500 грн. (а.с.56-57).

15 січня 2014 року за актом прийому-передачі на зберігання матеріальних цінностей та накладною №1 ФОП ОСОБА_4 передав на безоплатне зберігання в ІВК УДПтСУ у Хмельницькій області (№31) вищеперераховані матеріальні цінності загальною вартістю 120000 грн. (а.с.11,12).

11 серпня 2014 року між ДУ "ІВК №31", як замовником, та ФОП ОСОБА_4, як постачальником, укладено договір №Г-107, відповідно до умов якого останній бере на себе зобов'язання продати товар - котел КЕ-250 за ціною 15000 грн., а замовник прийняти його та сплатити вказану суму (а.с.24).

В цей же день, 11 серпня 2014 року, за накладною №5 позивач передав відповідачу котел КЕ-250 вартістю 15000 грн. (а.с.25), а відповідач платіжним дорученням №631 перерахував за котел КЕ-250 на рахунок позивача обумовлену у договорі суму (а.с.26).

26 вересня 2014 року між ДУ "ІВК №31", як замовником, та ФОП ОСОБА_4, як постачальником, укладено договір №Г-142, відповідно до умов якого постачальник бере на себе зобов'язання продати товар - котел КЕ-250 за ціною 15000 грн., а замовник прийняти його та сплатити вказану суму (а.с.27).

В цей же день, 26 вересня 2014 року, за накладною №6 позивач передав відповідачу котел КЕ-250 вартістю 15000 грн. (а.с.28), а відповідач платіжним дорученням №773 перерахував на рахунок позивача за котел КЕ-250 обумовлену у договорі суму (а.с.29).

26 вересня 2014 року, між ДУ "ІВК №31", як замовником, та ФОП ОСОБА_4, як постачальником, укладено договір №Г-143, відповідно до умов якого постачальник бере на себе зобов'язання продати товар - котел КЕ-100 за ціною 10000 грн., а замовник сплатити вказану суму (а.с.30).

26 вересня 2014 року за накладною №8 позивач передав відповідачу котел КЕ-100 вартістю 10000 грн. (а.с.31), а відповідач платіжними дорученнями від 29.09.2014р. №774 та №812 перерахував за котел КЕ-100 на рахунок позивача обумовлену у договорі суму (а.с.32-33).

Також 23 грудня 2014 року, між ДУ "ІВК №31", як замовником, та ФОП ОСОБА_4, як постачальником, укладено договір №Г-223, відповідно до умов якого останній бере на себе зобов'язання продати товар - котел КЕ-250 за ціною 15000 грн., а замовник прийняти його та сплатити вказану суму (а.с.34).

23 грудня 2014 року за накладною №7 позивач передав відповідачу котел КЕ-250 вартістю 15000 грн. (а.с.35), а відповідач платіжним дорученням №147 від 23.02.2015р. перерахував за котел КЕ-250 на рахунок позивача обумовлену у договорі суму (а.с.36).

Судами першої та апеляційної інстанцій також встановлено, що 19 грудня 2016 року позивач листом №1 до начальника ДУ "ІВК №31" просив повернути передане на зберігання майно протягом 5 днів з дня отримання листа. Цей лист було отримано зберігачем 21.12.2016р. (а.с.13-14).

27.12.2016р. відповідач листом №02-1-16/П-1 повідомив ФОП ОСОБА_4 про те, що згідно даних бухгалтерського обліку Ізяславської виправної колонії №31 матеріальні цінності, які позивач просить повернути, на зберіганні в установі не перебувають, а також відсутні документи щодо їх отримання (а.с.15).

23 січня 2017 року ФОП ОСОБА_4 листом-зверненням до ДУ "ІВК №31" просив відшкодувати збитки, завдані внаслідок втрати матеріальних цінностей, що перебували на зберіганні, протягом 7 днів з моменту отримання листа. Цей лист було отримано відповідачем 25.01.2017р. (а.с.16-17).

Спір між сторонами виник з тих причин, що, на думку позивача, ним у січні 2014р. було передано на зберігання до ДУ "ІВК №31" майно ФГ "Світанок", що підтверджується актом прийому-передачі від 15.01.2014р. та накладною №1 від 15.01.2014р., однак, відповідач, незважаючи на надіслані йому вимоги поклажодавця, майно на суму 65000 грн. не повернув, тому повинен відшкодувати вартість втраченого майна.

В основу оскаржуваних рішення та постанови покладено висновки судів про невиконання відповідачем зобов'язань з повернення позивачу частини майна, переданого на зберігання за актом прийому-передачі від 15.01.2014р. та накладною №1 від 15.01.2014р., внаслідок чого у зберігача виник обов'язок відшкодувати вартість втраченого майна. При цьому апеляційний господарський суд відхилив, як безпідставні, доводи відповідача щодо відсутності печатки Установи на акті прийому-передачі на зберігання матеріальних цінностей та на відсутність зазначеного майна в бухгалтерському обліку відповідача, оскільки це може свідчити про недоліки у веденні бухгалтерського обліку, а факт передачі матеріальних цінностей на зберігання підтверджується також належно оформленою накладною №1 від 15.01.2014р.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Згідно з ч.1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, що передбачені цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Частиною 2 статті 938 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Згідно з ч.1 статті 949 та ч.1 статті 953 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Відповідно до ч.1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній до 03.01.2017р.) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно приписів статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Судами попередніх інстанцій достеменно встановлено та скаржником не спростовано тих фактичних обставин, що на виконання договору зберігання, укладення якого між сторонами підтверджується актом прийому-передачі від 15.01.2014р. та накладною №1 від 15.01.2014р., позивач передав відповідачу у січні 2014р. на безоплатне зберігання обладнання міні-заводу для виготовлення м'ясної консервованої продукції загальною вартістю 120000 грн., в подальшому здійснив продаж частини майна вартістю 55000 грн. (3 котли КЕ-250 та 1 котел КЕ-100) на користь ДУ "ІВК №31" протягом серпня-грудня 2014р. за договорами від 11.08.2014р. №Г-107, від 26.09.2014р. №Г-142 і №Г-143, та від 23.12.2014р. №Г-223, внаслідок чого на зберіганні Установи мало залишатися майно вартістю 65000 грн., відсутність якого станом на час звернення поклажодавця з вимогами про його повернення у грудні 2016р. підтверджується листом Шепетівської місцевої прокуратури №74-051-16 від 23.11.2016р., складеним за результатами проведеної прокуратурою перевірки, та листом-поясненням заступника начальника інспекції начальника Ізяславського відділення Славутської ОДПІ Мартинюка В.Г. від 13.06.2017р.

З матеріалів справи не вбачається та судами не встановлено факту підробки чи фальсифікації акта прийому-передачі від 15.01.2014р. та накладної №1 від 15.01.2014р. у визначеному законом порядку, у зв'язку з чим не заслуговують на увагу припущення скаржника щодо наявності умислу в діях позивача та колишнього керівника Установи, за які може наставати кримінальна відповідальність.

Отже, після часткової реалізації позивачем майна, яке перебувало на зберіганні, відповідачу, 19 грудня 2016 року позивач листом №1 просив відповідача повернути передані на зберігання матеріальні цінності (а.с.14).

Спростовуючи доводи відповідача щодо відсутності в Установі матеріальних цінностей, переданих позивачем у 2014р. на зберігання, з мотивів відсутності печатки на акті прийому-передачі на зберігання матеріальних цінностей від 15.01.2014р., відсутності укладення договорів стосовно даного майна та не відображення його в бухгалтерському обліку, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що, окрім даного акту, факт передачі матеріальних цінностей підтверджується належно оформленою накладною №1 від 15.01.2014р., а відсутність зазначеного майна на бухгалтерському обліку може бути обумовлена недоліками в його веденні.

Колегія суддів зауважує, що згідно приписів п.3 ч.1 статті 937 Цивільного кодексу України письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Відповідно до п.1 ч.1 статті 951 Цивільного кодексу України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.

Згідно зі статтею 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Приписами статей 22, 623 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України закріплено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Судом апеляційної інстанції правомірно враховано лист-пояснення начальника Ізяславського відділення Славутської ОДПІ Мартинюка В.Г. від 13.06.2017р., з якого вбачається, що в листопаді 2016 року у виправній колонії №31 проводилася перевірка по дотриманню податкового законодавства, під час якої на складі (завсклад ОСОБА_6.) було виявлено матеріальні цінності: автоклав в зборі Б6-КАВ-2 (чотири кошики і самописець); електром'ясорубка в зборі; три роздільні нержавіючі столи; електроперемішувач; електрозакаточна машина; електрозамішувач концентрату; електрожаровня в зборі; компресор у зборі; тачка без коліс з нержавіючої сталі. Повідомляє, що на вимогу надати документи на майно, завсклад пояснив, що це майно знаходиться на зберіганні від ФОП ОСОБА_4, який підтвердив, що вказане майно належить йому і надав акт приймання передачі та накладну на матеріальні цінності, підписані тодішнім начальником установи ОСОБА_7 і ФОП ОСОБА_4 (а.с.119).

Однак відсутність майна вартістю 65000 грн. на зберіганні Установи станом на час звернення поклажодавця з вимогами про його повернення у грудні 2016р. підтверджується листом Шепетівської місцевої прокуратури №74-051-16 від 23.11.2016р., складеним за результатами проведеної прокуратурою перевірки.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань щодо зберігання та повернення позивачеві матеріальних цінностей на загальну суму 65000 грн., отриманих від нього для зберігання, чим заподіяв ФОП ОСОБА_4 збитки на зазначену суму, тому позовні вимоги про стягнення з відповідача 65000 реальних збитків є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, згідно імперативних приписів ч.2 статті 111 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі не допускаються посилання на недоведеність обставин справи.

В зв'язку з цим колегія суддів не може прийняти до уваги посилання скаржника на недоведеність фактичних обставин отримання Установою у 2014р. на відповідальне зберігання майна позивача загальною вартістю 120000 грн.

Колегія суддів відхиляє інші заперечення заявника, які зводяться передусім до посилань на неналежну оцінку судами доказів по справі та до намагань надати перевагу певним доказам (поданий відповідачем лист Ізяславського відділення Славутської ОДПІ від 15.06.2017р. №392/10/22-14/1206), оскільки згідно імперативних вимог ч.2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні та постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно приписів п.1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі, не спростовують висновки судів про наявність правових підстав для задоволення позову та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судом обставин, що в силу положень статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень касаційної інстанції.

При цьому перевіривши у відповідності до частини другої статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим та апеляційним господарськими судами в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм чинного законодавства не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваних рішення і постанови відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної установи "Ізяславська виправна колонія (№31)" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Хмельницької області від 22.06.2017р. та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 16.08.2017р. у справі №924/121/17 залишити без змін.

Головуючий суддя О.В. Попікова

Судді: О.О. Євсіков

О.А. Кролевець