Постанова № 70447044, 21.11.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2017 року Справа № 910/22763/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Владимиренко С.В. - доповідач,суддів:Демидової А.М. Шевчук С.Р.,розглянув касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 16.05.2017р.та рішення господарського суду міста Києва від 28.02.2017р. у справі№910/22763/16 господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Київенерго"до відповідачаЖитлово-будівельного кооперативу "Арсеналець-26"простягнення 480338,18 грн.за участю представників

позивача - Гаркавенко С.В.,

відповідача - Карбовська Н.М., Мамаєв Д.Ю.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" (надалі- позивач/ПАТ "Київенерго") звернулось до господарського суду міста Києва із позовною заявою до Житлово-будівельного кооперативу "Арсеналець-26" ( надалі- відповідач/ЖБК "Арсеналець-26") про стягнення 481337,82 грн. основного боргу, 7220,07 грн. втрат від інфляції; 1780,29 грн. 3 % річних, а всього 490338,18 грн. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем угоди від 28.05.2015р. № 1510468-05/15 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.11.1999 №510468 в частині своєчасної оплати заборгованості, відповідно до графіку погашення заборгованості ЖБК "Арсеналець-26".

Під час розгляду справи у суді першої інстанції позивачем було подано заяву про зменшення позовних вимог, у зв'язку з чим він просив суд стягнути з відповідача: 471 337,82 грн. заборгованості за спожиту теплову енергію; 7 220,07 грн. втрат від інфляції; 1780,29 грн. 3 % річних, а всього 480 338,18 грн. Вказана заява прийнята судом першої інстанції до розгляду.

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.02.2017р. у справі №910/22763/16 (суддя Курдельчук І.Д.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2017р. (колегією суддів у складі головуючого судді Разіної Т.І., суддів Чорної Л.В., Отрюха Б.В.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою, ПАТ "Київенерго" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій зазначаючи про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2017р. та рішення господарського суду міста Києва від 28.02.2017р. у даній справі скасувати, а справу №910/22763/16 направити на новий розгляд.

Колегія суддів касаційної інстанції, перевіривши у відкритому судовому засіданні доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, суддю-доповідача у даній справі, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28.05.2015р. між ПАТ "Київенерго" (енергопостачальна організація) та ЖБК "Арсеналець-26" (споживач) було укладено угоду №1510468-05/15 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.11.1999 № 510468 (надалі - угода), відповідно до п. 1 якої споживач визнає та підтверджує заборгованість перед енергопостачальною організацією за договором від 01.11.1999р. № 510468 на постачання теплової енергії у гарячій воді (надалі - договір) станом на 01.05.2015р. загальною сумою 996485,20 грн. з ПДВ, з яких: основний борг сумою 379477,73 грн., що виник станом на 01.02.2009р., згідно провадження у справі № 52/133 господарського суду міста Києва, яке зупинено ( п. 1.1 угоди); заборгованість сумою 617007,47 грн., що виникла за період з 01.03.2013р. по 01.05.2015р. (пункт 1.2 угоди).

У п. 1.2. угоди сторони також погодили, що споживач зобов'язується сплатити зазначені у ньому суми протягом червня 2015 - травня 2016 року щомісячними платежами згідно з додатком 1 угоди до 25 числа кожного місяця за тарифною групою згідно з договором за такими реквізитами: рахунок № 260323000201 для тарифної групи "населення"; код 00131305; МФО 322669; банк Філія Головного управління по м. Києву та Київській області ВАТ "Державний ощадний банк України"; одержувач ПАТ "КИЇВЕНЕРГО"

У п. 3 угоди сторони визначили, що споживач разом із сплатою суми, зазначеної у пункті 1.2 угоди, зобов'язується у повному обсязі оплачувати поточне споживання згідно з договором на постачання теплової енергії у гарячій воді.

Відповідно до п. 4 угоди при проведенні сплати заборгованості, зазначеної у пункті 1.2 угоди, споживач обов'язується посилатися в реквізитах "призначення платежу" платіжного документа на Угоду та зазначати № договору, за яким здійснює оплата боргу. За відсутності чіткого формулювання призначення платежу отримані енергопостачальною організацією кошти зараховуються в першу чергу як оплата поточного споживання енергії, а залишок коштів (за наявності) - на виконання угоди.

У п. 6 сторони визначили, що вказана угода є невід'ємною частиною договору. Представники сторін однаково розуміють значення і умови угоди, вчиненої на основі вільного їх волевиявлення, та її правові наслідки (п. 7 угоди).

Підставою для виникнення спору у даній справі за твердженням позивача є неналежне виконання відповідачем умов п. 2 угоди внаслідок чого утворилась заборгованість, стягнення якої і є предметом розгляду у даній справі.

Відмовляючи у задоволенні позову повністю, суди попередніх інстанцій зазначили, що керуючись ч. 9 ст. 5 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03.11.2016р. (надалі - закон) передбачено обов'язок позивача із реструктуризації заборгованості, у тому числі, яка виникла на підставі договору та була предметом угоди. Крім того, вказали на те, що позивач не пояснив статусу відповідача у правовідносинах, які виникли на підставі договору та не надав обґрунтованих заперечень щодо необхідності виконання ст. 5 вказаного Закону.

Проте колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з такими висновкам судів, оскільки вважає їх передчасними та такими, що здійснені внаслідок неповного з'ясування усіх фактичних обставин справи з огляду на наступне.

У п.п. 2,4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" №6 від 23.03.2012р. роз'яснено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом в сукупності та відображено у відповідних рішенні та/або постанові.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Олюджіч проти Хорватії, №22330/05 від 05.02.2009р. Суд зазначив, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення.

Суд відзначає важливість того, щоб органи влади наводили деталізовані та переконливі підстави своєї відмови приймати доказ, запропонований заявником, особливо коли такий доказ має істотну важливість для результатів провадження. (див. рішення Суду у справі Мала проти України, № 4436/07, від 03.07.2014р.).

Проте оскаржувані судові акти у даній справі аргументованих доводів відхилення позовних вимог ПАТ "Київенерго" не містять.

Крім того, дійшовши висновку про обов'язок позивача реструктуризувати заборгованість відповідача на підставі ч. 9 ст. 5 Закону, суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідно до ст. 2 цього Закону, його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Разом з тим у статті 5 "Реструктуризація заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ" визначено, що реструктуризації підлягає кредиторська заборгованість саме теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний станом на 1 липня 2016 року для виробництва теплової та електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (без урахування суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), не погашена станом на 31 грудня 2016 року.

Натомість, частина 9 цієї статті передбачає, що за зверненнями побутових споживачів теплопостачальні та теплогенеруючі організації, які уклали договори про реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ, зобов'язані укласти з такими споживачами договори про реструктуризацію заборгованості побутових споживачів станом на 1 липня 2016 року за умови здійснення ними поточних розрахунків за відповідні спожиті послуги. Умови реструктуризації заборгованості побутових споживачів згідно з такими договорами не можуть бути гіршими, ніж умови реструктуризації заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, передбачені укладеними ними договорами.

Суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що в юридичній науці під поняттям "тлумачення норм права" (інтерпретація норм права) розуміється інтелектуально-вольова пізнавальна діяльність, що полягає у встановленні точного змісту (смислу) норм права і здійснюється за допомогою певних способів (прийомів) з метою правильного їх застосування та безпосередньої реалізації. Водночас, тлумаченню піддаються не правові норми як певна абстракція, а конкретні положення нормативно-правових актів, в яких викладені відповідні норми. При цьому, тлумачення закону та його конкретних норм повинно бути системним, тобто здійснюватись з урахуванням положення даної норми серед інших положень відповідного законодавчого акту та враховуючи логічні зв'язки інтерпретованого положення з іншими правовими нормами.

Тобто для застосування ч.9 ст.5 Закону судам попередніх інстанцій слід було здійснити тлумачення її змісту у сукупності з іншими законодавчими положеннями даного акту. Крім того, поза увагою судів залишилось і те, що норма ч.9 ст.5 Закону не передбачає автоматичної реструктуризації заборгованості ПАТ "Київенерго", а його обов'язок реструктуризувати таку заборгованість перед побутовими споживачами за зверненнями останніх, залежить від укладення ним самим договору про реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ з постачальником природного газу та за умови здійснення побутовими споживачами поточних розрахунків за відповідні спожиті послуги, що повинно бути підтверджено належними та допустимими доказами згідно ст.33,34 Господарського процесуального кодексу України.

Проте судами попередніх інстанцій всупереч вимогам ст.43 Господарського процесуального кодексу України не з'ясовувалось питання чи укладено ПАТ "Київенерго" відповідний договір на реструктуризацію своєї заборгованості за поставлений природний газ та чи є відповідач у справі "побутовим споживачем" у розумінні норм чинного в Україні законодавства, а відповідно чи звертався останній до позивача про реструктуризацію такої заборгованості, а також чи здійснені ним поточні розрахунки з позивачем за відповідні спожиті послуги. При цьому, посилання судів попередніх інстанцій на те, що позивач не надав судам доказів в обґрунтування того що відповідач не є побутовим споживачем є непереконливим та здійснене без врахування положень законодавства України, а саме Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та "Про ринок природного газу".

Зважаючи на викладене вище, суд касаційної інстанції вважає, що місцевий та апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів частини першої статті 47 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення суддею (колегією суддів) за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 11110 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування прийнятих ними зі справи судових рішень.

Враховуючи, що згідно ст.1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази, суд дійшов висновку про необхідність скасування оскаржуваних рішення та постанови з направленням справи на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Під час нового розгляду справи судам слід прийняти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін, і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2017р. та рішення господарського суду міста Києва від 28.02.2017р. у справі №910/22763/16 скасувати.

Справу №910/22763/16 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді А.М. Демидова

С.Р. Шевчук