Постанова № 70446900, 21.11.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 листопада 2017 року № 826/18889/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

Личаківської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області

до

Концерну «Військторгсервіс»

про

стягнення заборгованості у розмірі 139 006,19 грн.,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась Личаківська об’єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області з позовом до Концерну «Військторгсервіс» про стягнення заборгованості у розмірі 139 006,19 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.11.2017 адміністративну справу №826/18889/16 прийнято до свого провадження суддею Скочок Т.О. та призначено до судового розгляду на 16.11.2017.

У призначене судове засідання з’явився представник відповідача, який заперечував проти задоволення позовних вимог, вказавши про те, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.03.2017 у справі №910/23971/16 порушено провадження у справі про банкрутство Концерну «Військторгсервіс» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Крім того, останнім наголошено, що у Концерну «Військторгсервіс» відсутня інформація щодо акту, на підставі якого виникла заявлена до стягнення заборгованість, оскільки крім податкової вимоги відповідач не отримував жодного документу від позивача.

Від представника позивача через канцелярію суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі останнього. На підставі викладеного, судом ухвалено про перехід до розгляду справу порядку письмового провадження, з огляду на положення ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України).

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Концерном «Військторгсервіс», згідно з податковими деклараціями з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2014 рік та за 2015 рік, самостійно задекларовано суму земельного податку у розмірі 74 864,71 грн. (за 2014 рік) та 81 138,37 грн. (за 2015 рік).

Разом з тим, з огляду на наявність у Концерну «Військторгсервіс» податкового боргу за узгодженими грошовими зобов’язаннями (код бюджетної класифікації 13050100) у загальному розмірі 1085,91 грн., контролюючим органом на адресу вказаного платника податку 01.03.2013 направлено податкову вимогу від 01.10.2012 №1140.

З огляду на наявну станом на момент звернення з даним позовом до суду заборгованість Концерну «Військторгсервіс» із земельного податку з юридичних осіб у загальному розмірі 360 764,52 грн., що підтверджується копією зворотнього боку облікової картки платника земельного податку з юридичних осіб, наявною у матеріалах справи, позивач звернувся до суду за її стягненням у розмірі 139 006,19 грн., з урахуванням попереднього стягнутого боргу за судовими рішеннями в інших адміністративних справах.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з такого.

Згідно з пп. 16.1.3 та 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України (надалі – ПК України), платник податків зобов’язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, а також сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

У силу пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

При цьому, податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов'язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку (п. 46.1 ст. 46 ПК України).

Крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою (п. 54.1 ст. 54 ПК України).

Приписами п. 59.1 ст. 59 ПК України передбачено, що у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

У разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається) (п. 59.5 ст. 59 ПК України).

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (п. 95.2 ст. 95 ПК України).

Як було зазначено вище, контролюючим органом на адресу відповідача 01.03.2013 направлено податкову вимогу від 01.10.2012 №1140, якою визначено суму податкового боргу у розмірі 1085,91 грн. Надалі, податкова заборгованість позивача із земельного податку з юридичних осіб зростала, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією зворотнього боку облікової картки платника земельного податку з юридичних осіб. Відтак, потреба у направленні на адресу відповідача нової податкової вимоги на збільшу суму податкової заборгованості була відсутня.

Крім того, у силу п. 286.2 ПК України, платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу (п. 286.5 ст. 286 ПК України).

Такими чином, наведеними положеннями податкового законодавства чітко визначено, що нарахування земельного податку юридичним особам здійснюється на підставі самостійно поданих ними податкових декларацій, податкові зобов’язання за якими є узгодженими у силу п. 54.1 ст. 54 ПК України. Додаткового направлення контролюючим органом податкового повідомлення-рішення у такому разі не потребується.

Відтак, податкові зобов’язання Концерну «Військторгсервіс» зі земельного податку виникли у силу самостійного декларування останнім такого зобов’язання, згідно з податковими деклараціями з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2014 рік та за 2015 рік, які, при цьому, не були сплачені останнім у встановлені строки, що не заперечувалось відповідачем під час судового розгляду справи.

Також, слід зазначити, що у силу ст.ст. 126 та 129 ПК України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу, а також розпочинається нарахування пені.

Щодо посилань представника відповідача на те, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.03.2017 у справі №910/23971/16 порушено провадження у справі про банкрутство Концерну «Військторгсервіс» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника, суд зазначає таке.

Згідно з ч. 1-3 ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення виконавчого провадження. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє відповідному органу або особі, яка здійснює примусове виконання судових рішень, рішень інших органів, за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та знаходженням його майна.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах; забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій; не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій; зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію; не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.

З аналізу наведених законодавчих положень вбачається, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення як на підставі виконавчих, так і на підставі інших документів, що містять майнові вимоги, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку.

Таким чином, податкова вимога від 01.10.2012 №1140, термін виконання якої настав до дня введення мораторію, підпадає під дію мораторію, введеного ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.03.2017 у справі №910/23971/16, а тому вимога про стягнення на підставі вказаної податкової вимоги заборгованості наразі є такою, що задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Беручи до уваги все викладене вище, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, з огляду на факт введення мораторію на задоволення вимог кредиторів відповідача, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись вимогами статей 69-71, 158-163, 167 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок