Постанова № 70446135, 17.11.2017, Львівський окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 листопада 2017 року Справа № 813/740/17

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя Грень Н.М.,

секретар судового засідання Редкевич О.Р.,

позивач ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача Лещук О.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в :

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, з вимогами:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у Львівській області №102 о/с від 30.01.2017 року «по особовому складу» в частині звільнення зі служби в поліції за власним бажанням за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» від 02.07.2015 року №580-VІІІ майора поліції ОСОБА_1, дільничного офіцера поліції сектору превенції патрульної поліції Галицького відділу поліції ГУ НП у Львівській області;

- поновити майора поліції ОСОБА_1 на посаді дільничного офіцера поліції сектору превенції патрульної поліції Галицького відділу поліції ГУ НП у Львівській області з 31.01.2017 року, зарахувавши час вимушеного прогулу до вислуги років;

- зобов'язати Головне управління Національної поліції у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) за час вимушеного прогулу з дня звільнення всі види грошового забезпечення (в тому числі премію), які були йому визначені на день звільнення;

- звернути до негайного виконання постанову суду в частині поновлення майора поліції ОСОБА_1 на службі в Національній поліції України на посаді дільничного офіцера поліції сектору превенції патрульної поліції Галицького відділу поліції ГУ НП у Львівській області з 31.01.2017 року, та в частині зобов'язання Головного управління Національної поліції у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) за час вимушеного прогулу всіх видів грошового забезпечення (в тому числі премії), які були йому призначені на день звільнення у межах суми стягнення за один місяць.;

- в порядку передбаченому ч. 1 ст. 267 Кас України зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в період перебування на стаціонарному лікуванні у Львівському обласному державному клінічному лікувально-діагностичному кардіологічному центрі, а саме з 27.01.2017 року працівниками управління кадрового забезпечення ГУНП у Львівські області отримано від позивача рапорт на звільнення за власним бажанням. В подальшому, на підставі вказаного рапорту відповідачем видано Наказ №102о/с «По особовому складу» , відповідно до якого майора поліції ОСОБА_1, дільничного офіцера поліції сектору превенції патрульної поліції Галицького відділу поліції ГУ НП, звільнено з 31.01.2017 року зі служби в поліції за власним бажанням відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію». Стверджує, що ч. 3 ст. 40 КзПП України та п. 17 Постанови Пленуму Верховного суду України «про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.1992 року передбачає, що не допускається звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці.

Позивач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив , долучив до матеріалів справи письмові запереченнях проти адміністративного позову, суть яких зводиться до наступного. Представник відповідача вказує, що підставою видачі наказу ГУНП №102 о/с слугував письмовий рапорт від 27.01.2017 року, згідно якого ОСОБА_1 просить звільнити його за власним бажанням з 3.01.2017 року по причині переходу на іншу роботу. Факт написання такого рапорту позивачем не заперечується, рапорт належним чином зареєстрований в книзі реєстрації рапортів УКЗ ГУНП та начальником ГУНП розписаний на виконання. Про перебуванні на лікуванні з 31.01.2017 року у кардіологічному відділенні позивач не повідомляв. Стверджує, що всі дії посадових осіб ГУ НП у Львівській області під час звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за власним бажанням були вчинені на підставі та в межах повноважень та у спосіб визначений законодавством.

Суд заслухав пояснення позивача, представника позивача та представника відповідача, з'ясував обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, а також ті, які мають значення для вирішення справи, повно, всебічно та об'єктивно дослідив докази у справі, та встановив наступне.

На службу в органи внутрішніх справ позивача прийнято 18.03.2005 року де останній працював на різних посадах.

07.11.2015 року ОСОБА_1 прийнятий на службу органи Національної поліції України на посаду інспектора відділу превентивної діяльності Галицького ВП ГУНП у Львівській області на підставі Наказу ГУ НП у Львівській області №61 о/с від 07.11.2016 року в порядку переатестації.

В подальшому, позивач пройшов переатестацію та був призначений на посаду дільничного офіцера поліції сектору превенції патрульної поліції Галицького відділу поліції ГУ НП у Львівській області.

З матеріалів справи встановлено, що в період з 27.01.2017 року по 01.02.2017 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні у Львівському обласному державному клінічному лікувально-діагностичному кардіологічному центрі.

Наказом ГУ НП у Львівській області від 30.01.2017 року № 102 о/с "По особовому складу", відповідно до Закону України «Про національну поліцію України» від 02.07.2015 року звільнено зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 /за власним бажанням/ майора поліції ОСОБА_1, дільничного офіцера поліції сектору превенції патрульної поліції Галицького відділу поліції ГУНП з 31 січня 2017 року, на підставі рапорту ОСОБА_1 від 30.01.2017 року.

Позивач, не погодившись із таким наказом відповідача, звернувся із даним позовом до суду.

При вирішенні спору суд керувався наступним.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 №580-VIII (далі - Закон №580-VIII).

Відповідно до вимог ст. 1 цього Закону Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Згідно з ст. 3 Закону №580-VIII у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Положеннями ч. 1 ст. 18 Закону №580-VIII визначено, що поліцейський зобов'язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського.

Рівень довіри населення до поліції є основним критерієм оцінки ефективності діяльності органів і підрозділів поліції (ч. 3 ст. 11 Закону №580-VIII).

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону №580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, за власним бажанням.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює мови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Судом встановлено, що Наказом ГУ НП №102 о/с від 27.01.2017 року звільнено зі служби в поліції за власним бажанням майора поліції ОСОБА_1 з 31 січня 2017 року.

Підставою для видачі оскаржуваного наказу слугував письмовий рапорт ОСОБА_1 від 27.01.2017 року, в якому останній просив звільнити його за власним бажанням з 31.01.2017 року, по причині переходу на іншу роботу.

Судом з'ясовано, що факт написання рапорту позивачем не заперечується. Такий зареєстрований в книзі реєстрації рапортів УКЗ ГУНП за вх. №347.

Крім того, згідно інформації Львівського обласного державного клінічного лікувально-діагностичного кардіологічного центру наданої на інформаційний запит ОСОБА_1 такий в період з 30.01.2017 року на 31.01.2017 року та з 31.01.2017 року на 01.02.2017 року був відсутній та не ночував у відділенні, про що зроблено відповідні записи в історії хвороби.

Більше того, про перебування на лікуванні у в Кардіологічному відділенні Львівського обласного державного клінічного лікувально-діагностичного кардіологічного центру позивач відповідача не повідомляв.

Також, як пояснив відповідач та не заперечувалось позивачем, 15.01.2017 року ГУНП у Львівській області отримавши інформацію від УПП м. Львова про керування ОСОБА_1 власним автомобілем з ознаками алкогольного сп'яніння, 16.01.2017 року, відповідно до Наказу №161 Головного управління Національної поліції у Львівській області, за фактом порушення службової дисципліни розпочато службове розслідування. 16.02.2017 року таке було завершено та за результатами останнього встановлено, що позивач допустив грубе порушення службової дисципліни та підлягав би притягненню до дисциплінарної відповідальності, однак, позивач звільнений за власним бажанням наказом від 30.01.2017 року.

Суд приймає до уваги покликання позивача на ч.3 ст. 40 КзПП та п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України» Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 09.11.1992 року, якими визначено, що не допускається звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, що було допущене відповідачем під час винесення Наказу №102 о/с від 31.01.2017 року.

Однак, у судовому засіданні відповідачем надано суду витяг з Наказу №803 о/с від 25.10.2017 року «По особовому складу», яким, на підставі листа сектору правового забезпечення ГУНП у Львівській області №1131/32/04-2017 від 09.10.2017 року та копії довідки від 01.02.2017 року №134 виданої Львівським обласним державним клінічним лікувально-діагностичним кардіологічним центром, внесено зміну до Наказу №102 о/с від 30.01.2017 року, в частині звільнення зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» /за власним бажанням/ майора поліції ОСОБА_1 (0062110), дільничного офіцера поліції сектору превенції патрульної поліції Галицького відділу поліції ГУНП, надруковано 31.01.2017 року, слід читати: з 02.02.2017 року.

Виходячи з наведеного, у суду відсутні підстави для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Крім того, відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, беручи до уваги досліджені в судовому засіданні обставини та письмові докази, в їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову належить відмовити.

Керуючись ст. ст. 4, 7-11, 14, 69-72, 86, 87, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

п о с т а н о в и в :

1. У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена, згідно зі ст. 186 КАС України, протягом 10 днів з дня її проголошення чи отримання копії постанови, шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили, згідно зі ст. 254 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Суддя Грень Н.М.

Повний текст постанови складено та підписано 22.11.2017 року.