Ухвала суду № 70444813, 22.11.2017, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2017 р. колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Дикун С.І.

суддів - Парандюк Т. С., Храпак Н. М.,

при секретарі - Коваль О.І.

з участю сторін - відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 27 вересня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2017 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання малолітнього сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у твердій грошовій сумі в розмірі 1200,00 грн. з моменту подачі позовної заяви щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

В обґрунтування позову зазначає, що 16.09.2006 року у відділі реєстрації актів цивільного стану Львівської області сторони зареєстрували шлюб. За час шлюбу в сторін народився син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 Рішенням Монастириського районного суду Тернопільської області від 17.09.2008 року ухвалено розірвати шлюб між сторонами, про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис за №36 від 08 липня 2010 року. З моменту припинення шлюбних відносин, коштів на утримання дитини відповідач не надає, хоча неофіційно працює та отримує мінливий дохід. На неодноразові прохання позивача ОСОБА_2 допомогти матеріально утримувати сина відповідач не реагує. Оскільки відповідач ОСОБА_1 є працездатною особою, що надає йому можливість працювати та утримувати дитину, а також має мінливий дохід, позивач просила суд стягувати аліменти у твердій грошовій сумі.

Рішенням Монастириського районного суду Тернопільської області від 27 вересня 2017 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, жителя ІНФОРМАЦІЯ_4, в користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, жительки с.Високе Монастириського району Тернопільської області, аліменти на утримання сина — ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у твердій грошовій сумі по 900 грн. щомісяця починаючи з 20.06.2017 року і до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто із ОСОБА_1 в дохід держави 640,00 грн. судового збору. Зазначено, що рішення в частині стягнення аліментів в межах платежу за один місяць підлягає до негайного виконання.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на невідповідність оскаржуваного рішення вимогам чинного законодавства, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог повністю. Вказує, що є безробітним і являється опікуном особи похилого віку(рідного батька). Наголошує, що ОСОБА_2 не дозволяє йому зустрічатись з її сином (позивач постійно наголошує, що ОСОБА_1 не є батьком ОСОБА_4) та брати участь у його вихованні; позивач відмовлялась від отримання матеріальної допомоги на утримання сина. Особа, яка подала апеляційну скаргу, вважає позовну заяву ОСОБА_2 про стягнення аліментів своєрідним актом помсти та черговою спробою завдати відповідачу додаткових неприємностей, а не намаганням допомогти дитині. Просить взяти до уваги той факт, що позивачка здійснює регулярні довготривалі закордонні поїздки, залишаючи дитину без належного піклування та догляду.

У судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на доводи, викладені в ній.

Позивач, будучи належно повідомленою про розгляд справи судом у судове засідання не з'явилась, клопотань чи заяв до суду не подавала, що дає підставу для розгляду справи за її відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних мотивів.

Частково задовольняючи позов про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі по 900 грн. щомісяця починаючи з 20.06.2017 року і до досягнення дитиною повноліття, суд першої інстанції виходив з рівності обов'язку батьків щодо утримання дітей, а також того, що батько в добровільному порядку коштів на утримання дитини не надає.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає фактичним обставинам справи та вимогам закону.

Згідно зі ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом установлено, що 16 вересня 2006 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали шлюб, зареєстрований у відділі реєстрації актів цивільного стану Львівської області, актовий запис №3286.

Згідно з рішенням Монастириського районного суду Тернопільської області від 17 вересня 2008 року даний шлюб було розірвано, підтвердженням чого є свідоцтво про розірвання шлюбу, про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис за №36 від 08 липня 2010 року. Дитину — сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, залишено проживати разом з позивачкою ОСОБА_5

Відповідно до свідоцтва про народження серії I-ИД №257152, виданого 11.04.2017 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, актовий запис №04, батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, є ОСОБА_1 та ОСОБА_5

З довідки, виданої Управлінням соціального захисту населення Монастириської районної державної адміністрації від 25.09.2017 року вбачається, що ОСОБА_1 знаходиться на обліку як працездатна особа, що не працює і здійснює догляд за інвалідом І групи або особою похилого віку, що досягла 80-річного віку і з березня 2017 року по серпень 2017 року включно отримав компенсаційну виплату у розмірі 164 грн.52 коп.

Відповідно до виписки з історії хвороби №931,виданої Дніпропетровським Науково-дослідним інститутом медично-соціальних проблем інвалідності гр.ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_6, знаходився на обстеженні в інституті у травматологічному відділі з 18.02.2008 р. по 28.02.2008 р. Згідно з поставленим діагнозом ОСОБА_1 має помилковий суглоб с/3 правої променевої кисті. Зрощений перелом правої ліктьової кисті з розривом дистального радіоульнарного зчленування. Помірна комбінована контрактура правого променево-зап'ясткового суглобу. Виражена просупінаційна контрактура правого передпліч'я. Функція правої верхньої кінцівки помірно порушена (побутова травма 2000 р.)

Згідно з вимогами ст.51 Конституції України та ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.

Правилами ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до ч.2 ст. 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Згідно з ч.2 ст.157 СК України той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Положеннями ч.3 ст.181 Сімейного кодексу України встановлено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Згідно із ч.1 ст.182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч.2 ст.182 Сімейного Кодексу України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості (Закон України "Про прожитковий мінімум" від 15.07.99 р. N 966-XIV).

Згідно зі ст.184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або за домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону.

З аналізу вищезазначених норм вбачається, що батьки несуть відповідальність за розвиток дитини, забезпечують її матеріальний та духовний розвиток, а права та обов'язки батьків повинні ґрунтуватися на принципі інтересів дитини.

Згідно зі ст.7 Закону України “Про Державний бюджет на 2017 рік” прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2017 року - 1689 гривень, з 1 травня - 1777 гривень, з 1 грудня - 1860 гривень.

На день пред'явлення позову про стягнення аліментів до суду першої інстанції 20.06.2017 року (часу, з якого присуджуються аліменти) прожитковий мінімум для дитини у даному випадку становив 1777 грн.

З відповідача стягнуто аліменти у сумі 900 грн, що становить половину прожиткового мінімуму для дитини десятирічного віку і яка не може бути нижчою, ніж встановлена в Законі.

Враховуючи, що на батьків покладено рівні обов'язки щодо утримання дітей; те, що сторони проживають окремо та син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає з позивачкою та перебуває повністю на її утриманні; відсутність даних про належне утримання дитини відповідачем з часу роздільного проживання сторін; прожитковий мінімум для дітей відповідного віку, який відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» складає для дітей від 6 до 18 років 1777 грн. на місяць, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги стосовно безробітності позивача і того, що він являється опікуном перестарілого батька як підставу для скасування оскаржуваного рішення, оскільки Закон встановлює імперативну норму, яка визначає мінімальний розмір аліментів на одну дитину і який не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Крім того, ОСОБА_1 є працездатною особою, оскільки доказів на підтвердження протилежного останній суду апеляційної інстанції не надав, а наявність у матеріалах справи виписки з історії хвороби, датованої 2008 роком, є наслідком отриманої ним побутової травми помірного ступеня, протипоказань до будь-якої праці не виявлено.

Посилання особи, яка подала апеляційну скаргу, на те, що ОСОБА_2 не дозволяє йому зустрічатись з її сином (позивач постійно наголошує, що ОСОБА_1 не є батьком ОСОБА_4) та брати участь у його вихованні не є безспірною підставою для звільнення батька дитини від сплати аліментів, як і не стосується спірних правовідносин по даному позову.

Також, суд не може взяти до уваги довідку Управління соціального захисту населення Монастириської районної державної адміністрації від 25.09.2017 року ОР 803275 ЦБ/ПБ 10019/51 про те, що за період з березня 2017 року по серпень 2017 року включно ОСОБА_1 отримав 164 грн.52 коп. компенсаційної виплати, оскільки вона неповно відображає дохід відповідача за місяць.

Апеляційний суд критично оцінює твердження ОСОБА_1 стосовно того, що стягнення аліментів на утримання сина ОСОБА_3 є своєрідним актом помсти та черговою спробою позивачки ОСОБА_2 завдати відповідачу додаткових неприємностей, а не намаганням допомогти дитині, позаяк Сімейний кодекс покладає на обох батьків обов'язок утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а тому позов про стягнення аліментів є нічим іншим як одним із способів виконання батьком дитини, покладеного на нього законом обов'язку утримувати свою дитину і забезпечувати необхідні та достатні умови для її гармонійного розвитку.

Колегія суддів приходить до висновку, що встановлений оскаржуваним рішенням суду розмір аліментів на утримання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, є гарантією прав дитини, встановлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини. Проживання одного з батьків окремо від дитини не повинно впливати на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини. Суд звертає увагу, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, а також зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, на що, в тому числі, необхідні й фінансові витрати. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності, відповідно до ч. 1 ст. 155 СК України.

Необґрунтованими вважає колегія суддів посилання відповідача, що позивач здійснює регулярні довготривалі закордонні поїздки, залишаючи дитину без належного піклування та догляду, оскільки доказів на обгрунтування цих обставин відповідачем суду не подано.

Твердження ОСОБА_1, що він не може сплачувати аліменти на неповнолітнього сина у будь-якому розмірі, оскільки не працює, хворіє та здійснює догляд за перестарілим непрацездатним батьком, а тому у стягненні аліментів повинно бути відмовлено, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки наведені обставини не є тими, з якими закон пов'язує звільнення батьків від обов'язку утримувати дитину.

Підстав до скасування рішення суду з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324,325 ЦПК України,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 27 вересня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з часу набрання нею законної сили.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно: