Рішення № 70440952, 21.11.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/562/2017(м)

266/3706/16-ц

Головуючий у 1-й інстанції Сараєв І.А.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

21 листопада 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого судді Гаврилової Г.Л.

суддів Пономарьової О.М., Попової С.А.,

за участю секретаря Сидельніковій А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення суми заборгованості, за апеляційною скаргою ОСОБА_3, в інтересах якої діє ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 березня 2017 року,

В С Т А Н О В И Л А:

В вересні 2016 року ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення суми заборгованості, вказуючи на те, що 31 жовтня 2012 року між позивачем та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №IKCASHSG.65934.001, згідно з яким ОСОБА_2 був наданий кредит в сумі 20000,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 0,001% річних, зі сплатою комісії за надання фінансового інструменту в розмірі 3,00% від суми кредиту у день укладення кредитного договору, а також зі сплатою комісії за надання кредитних ресурсів у розмірі 3,00% від суми кредиту по договору, щомісяця в період сплати строком повернення по 30 жовтня 2015 року. Свої зобов'язання за кредитним договором позивач виконав у повному обсязі, надавши ОСОБА_2 кредит. Зобовязання за Кредитним договором забезпечено договором поруки №PX029031.65939.001 від 31 жовтня 2012 року, укладеним з поручителем ОСОБА_3 В порушення умов Договору відповідачі не виконали свої зобов'язання, в результаті чого мають заборгованість станом на 16 вересня 2016 року в розмірі 31579,65 грн., яка складається з наступного: 12174,87 грн. прострочена заборгованість за тілом кредиту; 136,58 грн. прострочена заборгованість за відсотками за користування кредитом; 17400,00 грн. прострочена заборгованість за комісією; 1868,20 грн. штраф/пеня. Просив стягнути солідарно з відповідачів вказану заборгованість та судові витрати.

Заочним рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 березня 2017 року. Позов ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення суми заборгованості задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» суму заборгованості за кредитним договором №IKCASHSG.65934.001від 31.10.2012 року станом на 16 вересня 2016 в розмірі 29711,45 грн., яка складається з наступного: 12174,87 грн. прострочена заборгованість за тілом кредиту; 136,58 грн. прострочена заборгованість за відсотками за користування кредитом; 17400,00 грн. прострочена заборгованість за комісією. Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» судовий збір у сумі по 689,00 грн. з кожного.

В решті позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Приморського районного суду міста Маріуполя від 12 липня 2017 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Маріуполя від 30 березня 2017 року залишено без задоволення.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_3, в інтересах якої діє ОСОБА_4,подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права та процесуального права, просить скасувати рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 березня 2017 року та постановити нове рішення, яким у позовних вимогах позивача відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідачка зазначає,що за даними правовідносинами порука припинилась,оскільки 20 листопада 2015 року позивач направив на адресу ОСОБА_3 лист про вимогу сплати заборгованості, а в суд звернувся лише 19 вересня 2016 року, тобто з порушенням шестимісячного строку встановленого ст. 559 ЦК України. Крім того, вважає, що кредитодавець мав би провести реструктуризацію заборгованості за даним договором, зокрема, шляхом зміни механізму нарахування відсотків таким чином, щоб частина щомісячних платежів з обслуговування кредитів не перевищувала 35 відсотків сукупного місячного доходу сімї ОСОБА_2,який є інвалідом дитинства та отримує державну соціальну допомогу в розмірі 949 грн.

Відповідно до положень ч.2 ст.305 ЦПК України апеляційний суд розглядає справу у відсутності представника позивача ОСОБА_5 та відповідачки ОСОБА_3, які про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином (а.с.212-214). Від представника позивача ОСОБА_5 надійшла заява про розгляд справи за її відсутність (а.с.217).

Заслухавши суддю - доповідача, доводи представника відповідачки ОСОБА_3З -ОСОБА_4, який підтримав доводи апеляції та просив її задовольнити, дослідивши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими ґрунтувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні данні (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Але зазначеним нормам рішення суду в повній мірі не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно Кредитного договору №IKCASHSG.65934.001 від 31.10.2012 року, який був укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку», ОСОБА_2 був наданий кредит в сумі 20000,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 0,001% річних, зі сплатою комісії за надання фінансового інструменту в розмірі 3,00% від суми кредиту у день укладення кредитного договору, а також зі сплатою комісії за надання кредитних ресурсів у розмірі 3,00% від суми кредиту по договору, щомісяця в період сплати строком повернення по 30 жовтня 2015 року відповідно встановленого графіку погашення, зазначеного в п.2.5 кредитного договору( а.с. 18-21).

Судом встановлено, що позивач свої обовязки за договором виконав,надавши ОСОБА_2 кредит в сумі 20000,00 грн., що підтверджується розпорядженням на видачу кредиту від 31 жовтня 2012 року та заявою на видачу готівки №112837 від 31 жовтня 2012 року ( а.с. 24,25).

Згідно договору поруки № PX029031.65939.001 укладеного 31.10.2012 року між ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» та ОСОБА_3, остання в забезпечення виконання зобов'язань за Договором кредиту поручилася перед позивачем за виконання ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором. Відповідно до п.2 договору поруки ОСОБА_3 відповідає перед позивачем за виконання зобовязання за кредитним договором в тому ж розмірі, що і ОСОБА_2 включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платіж, відшкодування збитків. Згідно п. 6 договору поруки у випадку невиконання ОСОБА_2 будь якого зобовязання за кредитним договором ОСОБА_2 і ОСОБА_3 відповідають перед позивачем як солідарні боржники. ( а. с. 22).

У зв'язку з порушенням умов кредитного договору позивач змінив умови договору, та на адресу відповідачів листом №9001 від 17.11.2015 року та листом №9525 від 20.11.2015 р. Банком направлено вимогу про дострокове повернення всієї суми заборгованості з кредитним договором в строк до 17.12.2015 року. ( а.с. 26,27).

Дана вимога щодо повернення кредиту була невиконаною, та станом на 16.09.2016 року заборгованість становила 29711,45 грн., яка складається з наступного: 12174,87 грн. прострочена заборгованість за тілом кредиту; 136,58 грн. прострочена заборгованість за відсотками за користування кредитом; 17400,00 грн. прострочена заборгованість за комісією.

Враховуючи те, що боржник ОСОБА_2 є громадянином України, який зареєстрований та постійно проживає в населеному пункті, де проводилась антитерористична операція, на підставі ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», штрафні санкції за укладеним ним кредитним договором нараховувати заборонено, суд у задоволені позову в частині стягнення пені/штрафу, які нараховані після 14.04.2014 року, у розмірі 1868,20 гривень- відмовив.

Задовольняючи частково позов та стягуючи у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором з відповідачів у загальному розмірі 29711,45 грн., суд виходив с того, що ОСОБА_3, як поручитель, несе солідарну відповідальність за невиконаним зобовязанням ОСОБА_2 по поверненню кредиту, відсотків, комісії.

З даним висновком суду першої інстанції щодо стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором колегія суддів не може погодитися у повному обсязі з оглядом на наступне.

Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 та частини першої статті 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов'язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Строк, передбачений нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов'язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яку суд застосовує за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов'язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.

Сплив строку, передбаченого нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, зумовлює припинення зобов'язань поручителя, а отже, і відмову кредиторові в позові в разі звернення до суду.

У справі, яка переглядається, з договору поруки вбачається, що в них не встановлено конкретного строку, після закінчення якого порука припиняється, а умова договору поруки про дію договору до повного припинення усіх зобов'язань боржника за основним договором( пункт 13 договору) не вважається встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки це суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Доводи позивача про те, що згідно договору поруки ( пункт14) порука припиняється після закінчення 5 (пяти) років з дня настання терміну повернення кредиту за Кредитним договором, також не може вважатись встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки це також суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України щодо визначення конкретної дати припинення договору поруки.

Судом встановлено, що у зв'язку з порушенням умов кредитного договору позивач змінив умови договору, та на адресу відповідачів листом №9001 від 17.11.2015 року та листом №9525 від 20.11.2015 р. направив вимогу про дострокове повернення всієї суми заборгованості за кредитним договором в строк до 17.12.2015 року. (а.с. 26,27).

Предявивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків та інших зобовязань у загальному розмірі 25 579,55 гривень, кредитор відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобовязання.

У разі зміни кредитором на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строку виконання основного зобовязання передбачений частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячний строк підлягає обчислення з цієї дати.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01 листопада 2017 року у справі за № 6-2615 цс16.

Отже, у даній справі позивач звернувся до суду з позовними вимогами до поручителя ОСОБА_3 26.09.2016 року, тобто з пропуском шестимісячного строку , передбаченого ч.4 статті 559 ЦК України, що суд не врахував, та прийшов до помилкового висновку про наявність передбачених законом підстав для стягнення у солідарному порядку з боржником заборгованості за кредитним договором.

За таких обставин, судове рішення підлягає зміни в частині солідарного стягнення суми заборгованості з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з ухваленням нового рішення про стягнення суми заборгованості з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» суми заборгованості за кредитним договором №IKCASHSG.65934.001від 31.10.2012 року станом на 16.09.2016 в розмірі 29711,45 грн., яка складається з наступного: 12174,87 грн. прострочена заборгованість за тілом кредиту; 136,58 грн. прострочена заборгованість за відсотками за користування кредитом; 17400,00 грн. прострочена заборгованість за комісією та відмові у задоволенні позову до ОСОБА_3

Разом з цим, судова колегія не погоджується з доводами апеляції щодо обовязку кредитодавця провести реструктуризацію заборгованості за кредитним договором, зокрема, шляхом зміни механізму нарахування відсотків таким чином, щоб частина щомісячних платежів з обслуговування кредитів не перевищувала 35 відсотків сукупного місячного доходу сімї ОСОБА_2

Так, відповідно до пункту 12 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» ( у редакції, що діяла до 10.06.2017 року)кредитодавець має право проводити за погодженням із споживачем реструктуризацію заборгованості за договором про надання споживчого кредиту.

Реструктуризація, зокрема, здійснюється шляхом:

1) надання позичальникам відстрочки сплати суми основного боргу за договорами про надання споживчого кредиту на строк не більше трьох років;

2) продовження строку договору про надання споживчого кредиту з урахуванням обмежень, що діють у банках, та обставин щодо фінансового стану позичальника;

3) зміни механізму нарахування відсотків таким чином, щоб частина щомісячних платежів з обслуговування кредитів не перевищувала 35 відсотків сукупного місячного доходу сім'ї; (норма статті діяла до 10 06.2017 року)

Відповідно до частини 1 статті 17 (Реструктуризація зобов'язань за договором про споживчий кредити) Закону України від 15.11.2016, № 1734-VIII "Про споживче кредитування", який діє з 10.06.2017 року,кредитодавець має право проводити за погодженням із споживачем реструктуризацію зобов'язань за договором про споживчий кредит.Реструктуризація зобов'язань за договором про споживчий кредит - це зміна істотних умов договору про споживчий кредит, що здійснюється кредитодавцем на договірних умовах із споживачем і впливає на умови та/або порядок повернення такого кредиту.

Отже, законодавець визначив право, а не обовязок, кредитодавця проводити за погодженням із споживачем реструктуризацію зобов'язань за договором про споживчий кредит.

За таких підстав, у суду не було законних підстав зважувати на приписи частини 12 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

З оглядом на те, що відповідач ОСОБА_2 є інвалідом 2 групи( а.с.99) та звільнений від сплати судового збору, та враховуючи приписи частини 1,2 статті 88 ЦПК України та абзац 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» , судове рішення в частині стягнення судового збору підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

апеляційну скаргу ОСОБА_3, в інтересах якої діє ОСОБА_4, задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 березня 2017 року в частині солідарного стягнення суми заборгованості з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Зіновіївни- змінити, в частині стягнення судового збору скасувати.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 ( іпн НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку» (код ЄДРПОУ 36470620) суму заборгованості за кредитним договором №IKCASHSG.65934.001від 31.10.2012 року станом на 16.09.2016 в розмірі 29711,45 грн., яка складається з наступного: 12174,87 грн. прострочена заборгованість за тілом кредиту; 136,58 грн. прострочена заборгованість за відсотками за користування кредитом; 17400,00 грн. прострочена заборгованість за комісією.

У задоволені позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку» до ОСОБА_3 про стягнення суми заборгованості- відмовити.

В решті судове рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання чинності безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді Гаврилова Г.Л.

ОСОБА_6

ОСОБА_7