Постанова № 70440791, 22.11.2017, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Провадження № 2-а/243/232/2017

Справа № 243/4351/17

ПОСТАНОВА

І м е н е м У к р а ї н и

22 листопада 2017 року Слов’янський міськрайонний суд Донецької області в складі:

Головуючого – судді Кузнецова В.Р.,

при секретареві Малиновській І.Ю.,

за участю:

представника відповідача ОСОБА_1,

представника третьої особи ОСОБА_2,

розглянувши цивільну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, треті особи які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Управління соціального захисту населення Слов’янської районної державної адміністрації, Служба безпеки України, про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов’язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернувся до Слов’янського міськрайонного суду Донецької області з адміністративною позовною заявою до ГУ ПФУ в Донецькій області, про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов’язання вчинити певні дії, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що він є пенсіонером за вислугою років та перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області. До квітня 2016 року він отримував пенсію шляхом зарахування її на рахунок відкритий ним в уповноваженому банку – АТ «Ощадбанк». Однак в квітня 2016 року виплату пенсії йому було припинено. Співробітником ГУ ПФУ в Донецькій області позивачеві було повідомлено, що йому необхідно підтвердити своє місце проживання і у черговий раз з’явитися до відповідного підрозділу пенсійного фонду.

Позивач вважає такі дії та бездіяльність відповідача протиправними і такими, що порушують його конституційні права.

В обґрунтування позовних вимог позивач керується нормами Конституції України, ст. ст. 4, ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст. ст. 2,8-12,69,71,94,185-163,256,167 КАС України, тощо.

Просить суд визнати протиправними дії Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо припинення виплати пенсії та визнати протиправною бездіяльність відповідача стосовно невиплати пенсії з квітня 2016 року, зобов’язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити йому нарахування і виплату пенсії та сплатити заборгованість за період, починаючи з квітня 2016 року, а також зобов’язати відповідача у встановлений судом строк подати до суду звіт про виконання судового рішення.

Ухвалою суду від 15 червня 2017 року до участі у справі в якості третіх осіб які не заявляють самостійних вимог на предмет спору були залучені Управління соціального захисту населення Слов’янської районної державної адміністрації та Служба безпеки України (а.с. 41).

Позивач ОСОБА_3, будучи належним чином повідомленим про місце, дату та час розгляду справи, у судове засідання не з’явився, в позовній заяві розгляд справи просив проводити у його відсутності (а.с. 6).

Представник відповідача ГУ ПФУ в Донецькій області ОСОБА_1, у судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_3 не визнала у повному обсязі, пояснення надала аналогічні викладеним в письмових запереченнях ПФУ в яких зазначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі та в межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).

ОСОБА_3 з 23 квітня 2014 року перебуває на обліку в головному управлінні як отримувач пенсії за вислугу років, призначеної відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІ1 (далі - Закон № 2262).

Законом України «Про загальнообов’язкову державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 №1058 (далі - Закон № 1058) передбачено, що виплата пенсії особам може припинятися в інших випадках, передбачених законом (ч.5 ст. 49 Закону № 1058).

Антитерористичним центром при Службі безпеки України та його органами забезпечується організація та проведення тимчасових антитерористичних операцій у порядку, визначеному Законом України «Про боротьбу з тероризмом». Вимоги учасників антитерористичних операцій є обов’язковими для громадян та посадових осіб.

Служба безпеки України - державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України (ст. 1 Закону України № 2229 від 25 березня 1992 року “Про Службу безпеки України ” (далі - Закон № 2229).

До завдань Служби безпеки України входить попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

Службі безпеки України, її органам і співробітникам для виконання покладених на них обов'язків надається право подавати органам державної влади, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям усіх форм власності обов'язкові для розгляду пропозиції з питань національної безпеки.

Управлінням Служби безпеки України в Луганській області було повідомлено головне управління (лист від 04 лютого 2016 року №9/3-38) про проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №2201513000000366 від 09 липня 2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 Кримінального кодексу України у відношенні ОСОБА_3. Тобто, позивач перебуває на тимчасово окупованій території.

Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території (ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207 (далі - Закон № 1207).

Виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території здійснюється в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України, (п. 2 ст. 7 Закону № 1207).

Порядок та умови отримання пенсії особам, які перебувають на тимчасово окупованій території України, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, передбачений Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706, «Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509, постановою Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05 листопада 2014 року № 637.

Контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення (п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2017 року №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам»).

Вищевказані нормативно-правові акти не позбавляють права позивача на отримання пенсії, а встановлюють певний порядок її отримання на території України в умовах проведення антитерористичної операції.

Таким чином, однією з умов для виплати пенсії є фактичне перебування позивача на території підконтрольній Україні, тобто виконання вимог Закону № 1706.

З урахуванням викладеного, головним управлінням виплата пенсії позивачу призупинена на підставі повідомлення Управління Служби безпеки України в Луганській області (лист від 04 лютого 2016 року №9/3-38).

Відповідно до Указу Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 «Про рішення ОСОБА_4 національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи з подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" проведення на території Донецької та Луганської областей антитерористичної операції є обставиною непереборної сили (у розумінні ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України). Тобто, головне управління, як і позивач є постраждалою особою.

Таким чином, позивач порушив вимоги Закону №1706, тому відповідно до норм КАС України не порушені права, свободи та інтереси позивача у сфері публічно-правових відносин.

На підставі вищевикладеного та відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706, Постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509, Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання фінансування бюджетних, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей» від 07 листопада 2014 року № 595, Закону України № 2229 від 25 березня 1992 “Про Службу безпеки Україні”, Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 у повному обсязі (а.с. 33-35,36-38).

Представник третьої особи УСЗН Слов’янської районної державної адміністрації, будучи належним чином повідомленим про місце, дату та час розгляду справи, у судове засідання не з’явився, подав до суду письмові пояснення в яких розгляд справи просив проводити у відсутності представника УСЗН, та зокрема зазначив, що позивач ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, до управління соціального захисту населення Слов’янської райдержадміністрації 12 жовтня 2015 року надав заяву для отримання довідки про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи та отримав зазначену довідку від 12 жовтня 2015 року за № НОМЕР_1. В заяві указав фактичне місце перебування за адресою: вул. Шевченко, буд. 48, смт Билбасівка, Слов’янський район, Донецької області.

Відповідно до п.7 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365, державним соціальним інспектором 22 вересня 2017 року здійснено перевірку факту проживання за вказаною в заяві про взяття на обік ВПО, адресою громадянина ОСОБА_5, складено акт обстеження матеріально побутових умов сім’ї від 22 вересня 2017 року № 9419, виявлено, що зазначений громадянин ре мешкає за адресою: вул. Шевченко, буд. 48, смт Билбасівка, Слов’янський район, Донецької області, також виявлено, що зазначеної адреси на території Билбасівської селищної ради не існує.

На підставі отриманої інформації, начальником управління соціального захисту населення райдержадміністрації було прийняте рішення про скасування дії довідки громадянину ОСОБА_3, відповідно до п.п. 5, п.1 ст.12 Закону України «Про забезпечення прав та свобод внутрішньо переміщених осіб».

Управлінням соціального захисту населення підготовлено подання про припинення усіх соціальних виплат громадянину ОСОБА_3 на розгляд Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

На засіданні Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при Слов’янській райдержадміністрації 26 вересня 2017 року (протокол № 63) розглянуто подання управління соціального захисту населення, акт обстеження матеріально - побутових умов сім’ї та прийнято рішення про остаточне припинення усіх соціальних виплат громадянину ОСОБА_3 у зв’язку з поданням завідомо недостовірних відомостей, зазначених в заяві про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи.

Представник третьої особи Служби безпеки України ОСОБА_2, який діє на підставі довіреності № 22/47-Д від 23 червня 2017 року, у судовому засіданні 25 вересня 2017 року, пояснення надав аналогічні викладеним в письмових поясненнях СБУ в яких зазначено, що відповідно до Закону України «Про Службу безпеки України» та інших нормативно-правових актів, до повноважень Служби безпеки України не віднесено прийняття рішень про припинення та поновлення виплати пенсії.

Згідно із частиною першою статті 49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії припиняється за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду. Відповідно до частини другої цієї статті, поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду.

На підставі цих норм, Служба безпеки України не приймала рішення про припинення виплат пенсії позивачу та не може прийняти рішення про їх поновлення.

По справі відсутні дані щодо дій або бездіяльності Служби безпеки України, внаслідок яких могло бути прийнято рішення про припинення виплат пенсії позивачу та відповідно могла утворитись заборгованість, а також дані щодо можливості впливу рішення у справі на права, інтереси та обов’язки Служби безпеки України.

Суд, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов’язання вчинити певні дії підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно із частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3, є пенсіонером, та перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області як отримувач пенсії за вислугу років, призначеної відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ, що не оспорюється відповідачем.

Згідно із довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № НОМЕР_1 від 12 жовтня 2015 року, ОСОБА_3, було взято на облік як особу, яка перемістилася з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції. Зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_3 зазначено: АДРЕСА_1, зареєстроване фактичне місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 12).

Листом від 04 лютого 2016 року № 9/3-38 Управлінням Служби безпеки України в Луганській області було повідомлено Головне Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 2201513000000366 від 09 липня 2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 Кримінального кодексу України у відносно ОСОБА_3 (а.с. 36-38).

З урахуванням вказаного листа, відповідачем було призупинено виплату пенсії позивачу.

Згідно із випискою по картковому рахунку позивача, останнього разу пенсію позивач отримав за березень 2016 року включно, після чого, нарахування пенсії ОСОБА_3 не здійснювалось (а.с. 14-16), що не заперечується відповідачем.

Згідно із повідомленням Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, за результатами проведеної перевірки інформації, що зберігається в базі даних „ Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України ”, що функціонує відповідно до пункту 23 Положення про цю базу даних, затвердженого наказом Адміністрації Держприкордонслужби України від 25 червня 2007 № 472, зареєстрованим у Мін’юсті України 05 липня 2007 року за № 765/14032, відомостей про перетинання державного кордону України, лінії розмежування між Донецькою та Луганською областями та тимчасово окупованою територією АР Крим у період з 01 жовтня 2015 року по теперішній час громадянином України ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1., в базі даних не виявлено.

Згідно із повідомленням Головного управління СБУ України в Донецькій та Луганській областях №63/3/9125 від 13 жовтня 2017 року, слідчим відділом 2 Управління ГУ СБ України в Донецькій та Луганській областях кримінальні провадження відносно громадянина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 не розслідуються та не розслідувались. У розшуку ОСОБА_3 не перебуває та інформація щодо адреси проживання (перебування) останнього відсутня.

Таким чином, судом з достовірністю встановлено, що позивач ОСОБА_3 є пенсіонером, та перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області як отримувач пенсії за вислугу років, перебуває на обліку як особа, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції. З 01 квітня 2016 року відповідачем припинено виплату пенсії ОСОБА_3

Таким чином, спірним питанням даної справи є правомірність відповідача щодо невиплати пенсії позивачеві з 01 квітня 2016 року, оскільки випискою по картковому рахунку позивача, підтверджено, що останнього разу пенсію позивач отримав за березень 2016 року включно, після чого, нарахування пенсії ОСОБА_3 не здійснювалось, що не заперечується відповідачем.

Тому спірним питанням даної справи є правомірність бездіяльності відповідача стосовно припинення виплати пенсії позивачеві з 01 квітня 2016 року.

Згідно із статтею 49 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Стаття 4 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов’язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов’язковість яких надана Верховною ОСОБА_4 України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб’єктами системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов’язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно із ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі, за зазначеним в заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством, зокрема, в інших випадках, передбачених ч. 1 ст. 49 цього Закону.

Підстави для припинення виплати пенсії передбачені частиною 1 статті 49 цього Закону, а саме: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом шести місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Отже, Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» не передбачено такої підстави припинення виплати пенсії, як до з’ясування певних обставин, чи не проживання особи за місцем зареєстрованого фактичного місця проживання, на що посилається відповідач в своєму запереченні.

Указом Президента України «Про рішення ОСОБА_4 національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» № 405/2014 від 14 квітня 2014 року, який набрав чинності 14 квітня 2014 року, введено в дію рішення ОСОБА_4 національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».

Згідно із Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення ОСОБА_4 національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» № 405/2014 від 14 квітня 2014 року та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Є загальновідомим факт, що антитерористична операція в Україні не завершилась на теперішній час.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.

Згідно із п. 2 ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території і не отримують пенсії та інших соціальних виплат від уповноважених органів Російської Федерації, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

07 листопада 2014 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей», якою затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської області (далі – Порядок).

Пунктом 2 Порядку встановлено, що у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження ( тимчасово неконтрольована територія), видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади.

Проте, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2015 року і ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 жовтня 2015 року, визнаний незаконним та чинним з моменту прийняття пункт 2 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595.

Зокрема, в мотивувальній частини ухвали Вищого спеціалізованого суду у справі № К/800/19498, К/800/19418, зазначено: «Системний аналіз вказаних норм Конституції України та Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», перевірка законності постанови № 595 в частині затвердження пункту 2 Тимчасового порядку, дає підстави для висновку про те, що, зупиняючи видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, Кабінет Міністрів України порушив їхні приписи як щодо наявності повноважень на прийняття такого рішення, так і щодо звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, рівності громадян перед законом, виплати пенсії, інших видів соціальних виплат та допомоги на рівні не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до п. 8 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської області, особам, які переміщені на контрольовану територію та взяті на облік відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509, пенсії та інші соціальні виплати з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування виплачуються за заявами таких осіб до органів (установ), які здійснюють такі виплати, протягом усього строку дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

З приводу викладеного суд звертає увагу, що право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-VI.

Частиною 1 статті 47 вказаного Закону встановлено, що пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством, зокрема в інших випадках, передбачених частиною 1 статті 49 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

При цьому підстави для припинення виплати пенсії передбачені частиною першою статті 49 вказаного закону та включають таки випадки для припинення пенсії:

- якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

- у разі смерті пенсіонера;

- у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

- в інших випадках, передбачених законом.

Будь яких інших підстав для припинення виплати пенсії не передбачено.

До того ж, відповідно до статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних,релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13 червня 2007 року, зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

Відповідно до ст. 1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, його життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю ( стаття 3 Конституції України ).

За приписами ст. 8 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, його права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У п. 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі – Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою – статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції,якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08 липня 2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров’я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністрівським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов’язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов’язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов’язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 06 жовтня 2015 року № 816/4505/14, та в силу ст. 2442 КАС України є обов’язковою для всіх судів України.

Описане свідчить про те, що пункт 2 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської області, не сприяє виконанню державою позитивного зобов’язання щодо виплати належної позивачам відповідної пенсії, інших видів соціальних виплат та допомоги на рівні не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого законом, а навпаки, перешкоджає цьому.

Крім того, суд зазначає, що право вносити закони, вносити до них зміни належить виключно ОСОБА_4 України і не може передаватися іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати йому.

Верховна ОСОБА_4 України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.

Право на обмеження конституційних прав громадян, вказаними нормами законів Кабінету Міністрів Верховною ОСОБА_4 України не надано.

Також, постанова Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року № 136, якою затверджено «Порядок здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов’язкового соціального страхування», не є законом і не може змінювати (звужувати) встановлене Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» право позивача на отримання пенсії.

Крім того, в Порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів від 18 лютого 2016 року № 136, зазначено, що порядок отримання, обробки та захисту інформації визначає Мінфін. Верифікація та моніторинг державних виплат здійснюються структурними підрозділами Мінфіну.

У пункті 9 цього Порядку зазначено, що у разі виявлення під час здійснення верифікації та моніторингу невідповідності інформації, на підставі якої призначено (продовжено), нараховано або здійснено державну виплату, Мінфін надсилає розпоряднику бюджетних коштів та/або іншому органу, який здійснює виплати за рахунок коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, рекомендацію щодо зупинення або припинення таких виплат відповідним реципієнтам або групі реципієнтів.

У рекомендації щодо зупинення або припинення державних виплат зазначається виявлена Мінфіном інформація, яка не узгоджується з нормативно-правовими актами, які регулюють державні виплати. (пункт 10 Порядку).

Пунктом 12 Порядку верифікації та моніторингу державних виплат, передбачено, що розпорядник бюджетних коштів та/або інший орган, який здійснює виплати за рахунок коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, на підставі отриманої від Мінфіну рекомендації щодо зупинення або припинення державних виплат приймає рішення щодо зупинення або припинення, продовження виплат реципієнту, про що повідомляє Мінфін протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення.

Як встановлено судом із заперечень відповідача, припинення невиплати пенсії позивачеві була пов’язана саме з перевіркою інформації щодо його фактичного місця проживання.

21 травня 2015 року постановою Верховної ОСОБА_4 України № 462-VIII схвалена Заява Верховної ОСОБА_4 України «Про відступ України від окремих зобов’язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод» щодо відступу від окремих зобов’язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтями 5, 6, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.

Отже, на теперішній час Україна від зобов’язань, визначених статтями 1, 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, в окремих районах Донецької та Луганської областей України відповідно до статті 15 Конвенції не відступала.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно із ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або його відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року, щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-1У «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов’язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов’язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за його межами.

У 2015-2016 роках Державним бюджетом України передбачено асигнування на відповідні соціальні виплати в межах всієї території України, в тому числі Донецької і Луганської області.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до ч.2 ст.11 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

З огляду на таке, та враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, зокрема, зазначені вище рішення: «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», суд приходить до висновку, що припинення відповідачем з 01 квітня 2016 року виплати позивачеві раніше призначеної пенсії є безпідставним, а тому таку бездіяльність Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо невиплати ОСОБА_3 пенсії з квітня 2016 року слід визнати протиправною.

Суд приходить до висновку, що відповідач вчинив саме протиправну бездіяльність, оскільки жодного рішення про припинення виплати пенсії ОСОБА_3 ним прийнято не було. Доказів які б спростовували такий висновок суду відповідачем не надані.

З урахуванням чого, відповідача слід зобов’язати поновити нарахування та виплату позивачеві пенсії починаючи з квітня 2016 року.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Згідно із статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_4 України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Системний аналіз наведених нормативно-правових актів дає підстави зробити висновок про те, що відмова у нарахуванні та виплаті, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття підстав визначених ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Таким чином, аналізуючи всі докази у їх сукупності та обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та заперечення відповідача, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню і вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачеві пенсії з квітня 2016 року, зобов’язати відповідача відновити нарахування та виплату ОСОБА_3 раніше призначеної пенсії з 01 квітня 2016 року, та виплатити заборгованість за період, починаючи з 01 квітня 2016 року.

Частиною другою статті 257 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

При цьому пунктом 1 частини першої статті 256 КАС України передбачено, що постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних фондів – у межах суми стягнення за один місяць, виконуються негайно.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні.

Отже аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок відповідача добровільно і негайно виконати рішення суду про присудження виплатити пенсію і цей обов'язок полягає у тому, що у відповідача обов'язок видати пенсію у межах стягнення за один місяць виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Таким чином суд приходить до переконання, що вимоги позивача про звернення постанови до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць також підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами, суд виходить з ч. 1 ст. 94 КАС України, відповідно до якої якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Ухвалою суду від 15 травня 2017 року позивачеві було відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення по даній справі.

З 01 січня 2017 року набув законної сили Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, яким від сплати судового збору під час розгляду справи було звільнено Пенсійний фонд України та його органи. З огляду на викладене, судові витрати у даній справі необхідно віднести на рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Законом України '' Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ", Постановою Кабінету Міністрів «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» № 637 від 05 листопада 2014 року, Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509, Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» Постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року №136, ст. ст. 6, 7, 17-19, 99, 104-106, 159, 161, 162, 256, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, треті особи які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Управління соціального захисту населення Слов’янської районної державної адміністрації, Служба безпеки України, про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо невиплати пенсії ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 01 квітня 2016 року.

Зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП: НОМЕР_2, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстроване фактичне місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, та виплатити заборгованість за період, починаючи з 01 квітня 2016 року.

Допустити до негайного виконання постанову суду в частині присудження виплати позивачеві пенсії у межах суми стягнення за один місяць.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області в місячний термін після набрання законної сили цією постановою подати до Слов'янського міськрайонного суду звіт про виконання цієї постанови.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 - відмовити.

Судові витрати віднести на рахунок держави.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови. У разі застосування судом частини третьої ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Постанова постановлена та підписана в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя Слов’янського

міськрайонного суду ОСОБА_6