Постанова № 70439593, 22.11.2017, Мирноградський міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Димитровський міський суд Донецької області)

Справа № 226/1809/17

Провадження № 2-а/226/147/2017

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2017 року м.Мирноград

Димитровський міський суд Донецької області в складі:

головуючого - судді Редько Ж.Є.,

при секретарі Попенко І.І.,

представника відповідача ОСОБА_1,

представника третьої особи ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м.Мирнограді Донецької області справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України в м.Димитрові Донецької області про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії щодо поновлення виплати пенсії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з адміністративним позовом до відповідача управління Пенсійного фонду України в м.Димитрові Донецької області (далі за текстом Фонд) про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії щодо поновлення виплати пенсії, в обґрунтування якого вказала, що у зв’язку з набранням чинності постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 595, якою затверджений Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, у населеному пункті, де вона мешкала, а саме: АДРЕСА_1 було припинено здійснення повноважень відповідним органом Пенсійного фонду України, а також зупинені до моменту повернення окупованої території під контроль органів державної влади видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування. Перебуваючи на обліку у відповідача як особа, переміщена з тимчасово окупованої території та проведення антитерористичної операції, вона щомісяця отримувала пенсію до вересня 2016 року включно. У жовтні 2016 року з невідомих їй причин пенсія зарахована не була, чим було порушено її конституційне право на соціальний захист та позбавлено єдиного джерела для існування. При зверненні у вересні 2017 року до відповідача з метою з’ясування причин невиплати пенсії, їй було запропоновано знову подати документи та чекати перевірку за місцем проживання. Вона є особою, яка працювала у своїй країні, сплачуючи внески до системи пенсійного забезпечення. Оскільки жодної з визначених у ст.49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» підстав для припинення виплати їй пенсії не існує, позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Фонду про припинення виплати їй пенсії та зобов’язати відповідача поновити виплату їй пенсії з 01.10.2016.

У судове засідання позивач ОСОБА_3 не з’явилася. Згідно з наявною заявою, просила розглянути справу за її відсутності і постановити рішення про повне задоволення позовних вимог.

Представник відповідача управління Пенсійного фонду України в м.Димитрові Донецької області ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, в обгрутнування своєї позиції вказав, що позивач ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, знаходиться на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м.Димитрові Донецької області з 20.02.2015. Місцем реєстрації позивача є АДРЕСА_2. 17.02.2015 позивач отримала в Управлінні соціального захисту населення Мирноградської міської ради (далі УСЗН) довідку про взяття на облік як внутрішньо переміщену особу за адресою: АДРЕСА_3. Виплата пенсії позивачу була припинена з 01.10.2016 після надходження від УСЗН повідомлення про відсутність позивача за вказаною у довідці № НОМЕР_1 від 17.02.2015 адресою. Посилаючись на постанови Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016 року «Про деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», № 509 від 01.10.2014 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник третьої особи УСЗН ОСОБА_2 у судовому засіданні висловилася проти позовних вимог, підтримавши позицію відповідача, та надала свої заперечення, згідно яких на момент звернення позивача до управління ч.8 ст.4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-УІІ передбачала термін дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи у шість місяців з моменту її видачі, який міг бути продовжений на наступні шість місяців, для чого внутрішньо переміщена особа мала повторно звернутися за фактичним місцем свого проживання до відповідного структурного підрозділу з питань соціального захисту населення. З 13.01.2016 відповідно до ст.4 Закону дія довідки була визначена безстроково. Крім того, згідно з п.6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509, довідка, видана до 20.06.2016, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та безстроковою, крім випадків, передбачених ст.12 Закону № 1706. Як наслідок, довідка внутрішньо переміщеної особи позивача від 17.02.2016 № НОМЕР_1 не може вважатися безстроковою, оскільки останньою не продовжено термін її дії до 17.08.2015. Тому на момент внесення змін щодо безстрокової дії довідок, довідка позивача була вже нечинною. У зв’язку з викладеним, представник третьої особи просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши представників відповідача та третьої особи, дослідивши матеріали справи, пенсійну справу позивача № 167797, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, згідно пенсійного посвідчення № 201310 від 29.03.2005 з 19.02.2005 отримує пенсію за віком.

Відповідно до довідки УСЗН від 17.02.2015 № НОМЕР_1 ОСОБА_3 взята на облік як особа, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, а саме: АДРЕСА_4, в АДРЕСА_5.

Відповідно до листа УСЗН від 14.11.2017 ОСОБА_3 була внесена до Єдиної інформаційної бази внутрішньо переміщених осіб з 17.02.2015 по 21.09.2016. Довідка про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи позивача від 17.02.2015 № НОМЕР_1 є нечинною уц зв’язку із закінченням терміну дії.

Місто Донецьк включено до затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 року № 1275-р переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

20.02.2015 року позивач звернулася до відповідача з заявою про виплату пенсії, у якій просила запросити її пенсійну справу з управління Пенсійного фонду України в Будьонівському районі м.Донецьк, де вона раніше отримувала пенсію за віком.

За розпорядженням відповідача № 2394 від 18.03.2015 позивачу було відновлено виплату раніше отриманої пенсії.

Відповідно до довідки відповідача від 13.10.2017 про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії вбачається, що позивач ОСОБА_3 по вересень 2016 року отримувала пенсію у розмірі 1512,87 грн, з жовтня 2016 року виплата пенсії останній була припинена.

Представник відповідача у судовому засіданні зазначив, що позивач ОСОБА_3перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м.Димитрові до теперішнього часу і їй продовжується здійснюватися нарахування пенсії. Проте з жовтня 2016 року пенсія їй не сплачується через її відсутність за місцем перебування. Ніякого рішення Фондом про припинення виплати пенсії позивачу не приймалося, достатньо було отриманої інформація з УСЗН.

Предметом спору, порушеного позивачем, є правомірність припинення йому виплати пенсії відповідачем з жовтня 2016 року.

Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов’язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право відповідно до ч.2 ст.46 Основного Закону України гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел і забезпечується ч.2 ст.22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв’язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.

Питання виплати пенсій врегульовані ст.47 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058 (далі Закон № 1058), за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Закон № 1058 або інший закон з питань пенсійного забезпечення не передбачає будь-яких підстав зупинення або непоновлення виплати вже призначеної пенсії, є тільки підстави припинення виплати відповідно до ст.49 цього Закону, але жоден з таких випадків управлінням не застосований та не доведений. Вказаною нормою Закону також передбачено, що виплата пенсії припиняється або за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду, або за рішенням суду.

Відповідачем рішення про припинення виплати пенсії позивачу з 01.10.2016 не виносилось.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року № 1706 (далі Закон № 1706).

Відповідно до ст.7 Закону № 1706 для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв’язання проблем, пов’язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Згідно положень ст.1 Конвенції, ст.1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями ст.14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Таким чином, право позивача на отримання пенсії є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов’язань.

До такого висновку суд дійшов і з врахуванням правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», в якій встановив обов’язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

В даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для неї на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні її пенсії, яка призначена у зв’язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення.

Реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», не може позбавляти її права на отримання призначеної їй пенсії з віком. Згідно з ч.2 ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Відповідачем у справі не надано відомостей, що позивач отримує пенсію в іншому територіальному органі Пенсійного Фонду україни на території України, зокрема, за місцем свого поточного фактичного проживання.

Крім того, ані Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ані законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 № 1669-УП, ні будь-яким іншим Законом України не встановлено обмежень права на отримання пенсійних виплат осіб, які проживають на території, яка не контролюється органами державної влади.

Суд також звертає увагу на те, що відповідно до п.1 ч.1 ст.92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов’язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.

Отже, відсутність позивача за місцем проживання не може позбавляти її права на отримання ним пенсії через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб.

Водночас, зазначені відповідачем та третьою особою постанови Уряду не є законами, а тому як підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

З огляду на приведене, враховуючи, що пенсія за віком - є виплатою довічною та постійною, суд прийшов до висновку про порушення відповідачем вимог ст.19 Конституції України, ч.1 ст.49 Закону № 1058-VI, оскільки з серпня 2017 року позивачу припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав.

Відповідно до ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не наведено жодного порушення з боку позивача, яке б відповідно до чинного законодавства було б підставою для припинення виплати їй пенсії. Діючи поза законом, відповідач тим самим свавільно втрутився у право позивача на отримання пенсії, що призвело до його порушення, а тому воно підлягає захисту шляхом задоволення вимог позивача про зобов’язання поновити виплату пенсії з жовтня 2016 року.

Відповідно до ч.2 ст.46 Закону № 1058 нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Оскільки відповідачем не приймалося рішення про припинення виплати пенсії позивачу, вимоги ОСОБА_3 щодо визнання протиправним та скасування неіснуючого рішення є такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі Конституції України, законів України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», рішень Європейського суду та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, керуючись, ст.ст.2, 11, 71, 86, 99, 160-163, 254 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України в м.Димитрові Донецької області про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії щодо поновлення виплати пенсії задовольнити частково.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в м.Димитрові Донецької області поновити ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, виплату пенсії за віком з 01 жовтня 2016 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Димитровський міський суд Донецької області протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст рішення виготовлено 22.11.2017.

Суддя Ж.Є.Редько