Ухвала суду № 70439570, 21.11.2017, Торецький міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Дзержинський міський суд Донецької області)

Провадження № 4-с/225/47/2017

Єдиний унікальний номер № 225/5818/17

Дзержинський міський суд Донецької області

УХВАЛА

іменем України

21 листопада 2017 року м. Торецьк

Дзержинський міський суд Донецької області у складі:

головуючого судді Геря О.Г.,

з участю

секретаря Савченко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Дзержинського міського суду Донецької області скаргу Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» на дії заступника начальника Торецького міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про визнання їх неправомірними та скасувати повідомлення про повернення виконавчого документа стягувану без прийняття до виконання, -

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2017 року заявник звернувся до суду із скаргою на дії заступника начальника Торецького міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (надалі відділ ДВС) ОСОБА_1 щодо винесення повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 03.10.2017 року, визнання їх неправомірними та зобовязати вчинити певні дії.

Заявлені вимоги обґрунтовує тим, що 01.06.2017 року Дзержинським міським судом Донецької області був виданий виконавчий лист № 2/225/197/2017 від 08.02.2017 року про стягнення з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» (ЗКПО 14349442, МФО 321712, р/р 32008171201) заборгованість за кредитним договором № Д002/АА-263.07.2 від 26 червня 2007 року в сумі 16143 (шістнадцять тисяч сто сорок три) доларів США 48 центів та 24650 (двадцять чотири тисячі шістсот пятдесят) гривень 85 копійок та суму сплаченого судового збору в розмірі 6871 (шість тисяч вісімсот сімдесят одна) грн. 17 коп.

З цим виконавчим листом та заявою про відкриття виконавчого провадження заявник звернувся до відділу ДВС для примусового виконання. Однак, в жовтні 2017 року заступником начальника відділу ДВС було винесено повідомлення про повернення виконавчого документа стягувану без прийняття до виконання на підставі п. 8 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», посилаючись на те, що до заяви про примусове виконання рішення стягувачем не додано квитанцію про сплату авансового внеску в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, а вивчивши повідомлені стягувачем обставини для звільнення його від сплати авансового внеску, державний виконавець не знайшов підстав для його звільнення від сплати такого внеску.

Проте, заявник не погоджується з цим, просить суд визнати дії заступника начальника відділу ДВС ОСОБА_1 неправомірними та зобовязати вчинити певні дії. В підтвердження цього зазначає, що відповідно до ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» від сплати авансового внеску звільняються, зокрема державні органи. При цьому, посилається на те, що ПАТ «Родовід Банк» в розмірі 99,99 відсотків належить державі в особі Міністерства фінансів України, який є центральним органом виконавчої влади. Разом з цим, зазначив, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб відповідно до ч. 1 ст. 36, ч. 2 ст. 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» набув всіх повноважень органів управління ПАТ «Родовід Банк» з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення, тому він прирівнюється до державних органів, і тому звільнений від сплати авансового внеску. В той час, коли в Законі України «Про виконавче провадження» не визначено поняття «державні органи», які звільняються від сплати авансового внеску. Заявник вважає, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, який на даний час здійснює тимчасову адміністрацію у ПАТ «Родовід Банк», який в розмірі 99,99 відсотків належить державі в особі Міністерства фінансів України, може вважатись державним органом, тому має бути звільнений від сплати авансового внеску, передбаченого ч. 4 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження».

З цих підстав, заявник звернувся до суду зі скаргою для захисту порушених прав заявника і просить визнати дії заступника начальника відділу ДВС неправомірними та скасувати повідомлення про повернення виконавчого документа стягувану без прийняття до виконання.

Належно повідомлений представник заявника не зявився, надавши суду письмову заяву, в якій просив розглянути справу у його відсутності, заявлені вимоги підтримує повністю, наполягає на їх задоволенні.

Належно повідомлений представник Торецького міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції ОСОБА_1 в судове засідання не зявилася, надавши суду письмові заперечення. В обґрунтування своїх заперечень, суду повідомила, що на адресу відділу ДВС надійшла заява про відкриття виконавчого провадження від ПАТ «Родовід Банк» про примусове виконання виконавчого листа № 2/225/197/2017 виданого 01.06.2017 року Дзержинським міським судом про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором. Оскільки стягувачем не було надано підтвердження сплати авансового внеску, державним виконавцем 03.10.2017 року було прийнято рішення про винесення повідомлення про повернення виконавчого документу стягувану без прийняття до виконання. При цьому, звернула увагу на те, що відповідно до діючого законодавства України сплата авансового внеску є обовязковою умовою для вирішенні питання про прийняття виконавчого документа до виконання та початку примусового виконання рішення на підставі цього виконавчого документа. В положеннях ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» чітко визначено перелік стягувачів за рішеннями, які звільняються від сплати авансового внеску. Цей перелік є вичерпним. В своєму запереченні зазначила, що відповідно до ст. 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (надалі - Фонд) є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. При цьому ч. 2 цієї статті встановлено, що Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є обєктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Учасниками Фонду відповідно до зазначеного Закону є банки. Таким чином, зміст норм щодо правового статусу Фонду не дає підстав для віднесення його до державних органів у розумінні ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» незважаючи на те, що повноваження Фонду мають публічно правовий характер. Крім того, стягувачем у виконавчому провадженні щодо виконання рішення суду про стягнення заборгованості є банк, а не Фонд, що підтверджується нормою п. 5 ч. 2 ст. 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відповідно до якої Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду в разі делегування їй повноважень має право заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду. Відповідна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-1521цс15 від 07.10.2015 року. В наведеній правовій позиції зазначено, що спірні правовідносини за позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, виникли на підставі цивільно правової угоди й уповноважена особа Фонду виступає в указаному спорі від імені сторони такого правочину, не здійснюючи при цьому владних повноважень.

Відтак, вважає, повідомлення про повернення виконавчого документу стягувану без прийняття до виконання обґрунтованою, тому просить повністю відмовити заявнику в задоволенні скарги на дії державного виконавця.

Дослідивши матеріали справи та надані докази в їх сукупності, суд вважає, що в задоволенні заявленої скарги необхідно відмовити з наступних підстав.

Відповідно до ст.383 ЦПК України учасники виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Стаття 385 ЦПК України передбачає, що скаргу може бути подано до суду у 10-денний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод.

Порядок і умови виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 1404 XIІІ із змінами та доповненнями, тобто в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин (надалі Закон від 02.06.2016 року).

Судом встановлено, що 01.06.2017 року Дзержинським міським судом Донецької області був виданий виконавчий лист № 2/225/197/2017 від 08.02.2017 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» заборгованості за кредитним договором № Д002/АА-263.07.2 від 26 червня 2007 року у сумі 16143 доларів США 48 центів та 24650 грн. 85 коп. та суму сплаченого судового збору в розмірі 6871 грн. 17 коп.

Зазначений лист разом з заявою про відкриття виконавчого провадження в строки визначені законодавством України був направлений заявником по справі до Торецького міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.

Повідомленням від 03.10.2017 року заступником начальника відділу ДВС ОСОБА_1 було повернено виконавчий лист стягувану без прийняття до виконання, копія якого разом з супровідним листом направлена заявнику по справі.

В даному випадку, враховуючи те, що копію повідомлення про повернення виконавчого документу стягувану заявник отримав 17.10.2017 року, суд вважає, що заявник не пропустив строк подання скарги на вказані дії виконавця.

У звязку з цим, суд зазначає наступне.

Пунктом 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України передбачено одну із основних засад судочинства - обов'язковість рішень суду, виконання будь-якого рішення є невід'ємною частиною правосуддя. Статтею 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування , їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невідємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).)

Відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» № 1403-VІІІ від 02.06.2016 року завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

З метою забезпечення гарантій прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні частиною 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» зобовязано виконавця вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець здійснює заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» від 1404-VІІІ від 02.06.2016 року виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною другою цієї статті Закону передбачено, що до заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, а за рішенням немайнового характеру та рішень про забезпечення позову - у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника - фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Також в цій частині визначено перелік стягувачів, за рішеннями яких останні звільняються від сплати авансового внеску.

Цей перелік є вичерпним. В переліку є позначка «державні органи», які також звільняються від сплати авансового внеску.

Заявник, обґрунтовуючи свої вимоги, послався на те, що ПАТ «Родовід Банк» в розмірі 99,99 відсотків належить державі в особі Міністерства фінансів України, який є центральним органом виконавчої влади. Крім того, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб відповідно до ч. 1 ст. 36, ч. 2 ст. 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» набув всіх повноважень органів управління ПАТ «Родовід Банк» з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення, тому він прирівнюється до державних органів, тому звільнений від сплати авансового внеску.

Більш того, в Законі України «Про виконавче провадження» не розтлумачено поняття «державні органи», а саме не визначено перелік цих органів, які звільняються від сплати авансового внеску.

Проте, суд не погоджується з такими доводами заявника, з огляду на наступне.

Встановлення правових, фінансових та організаційних засад функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядку виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулювання відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначення повноважень та функцій Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків регулюється Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 року № 4452-VІ із змінами та доповненнями.

Відповідно до ч. 1 ст.3 цього Закону, Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом, а

Відповідно до частини сьомої цієї статті органи державної влади та Національний банк України не мають права втручатися в діяльність Фонду щодо реалізації законодавчо закріплених за ним функцій і повноважень. Взаємодія Фонду з Національним банком України та органами державної влади здійснюється в межах, визначених цим Законом, іншими актами законодавства.

Згідно із ст. 5 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд підзвітний ОСОБА_3 України, Кабінету Міністрів України та Національному банку України.

Отже, розділ ІІ Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який визначає правовий статус Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, не відносить Фонд до органів державної влади.

Виходячи з цього, стягувач не є державним органом, а тому пільги щодо звільнення від сплати авансового внеску на нього не розповсюджуються.

Разом з цим, відповідно до ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Також, суд не приймає до уваги посилання заявника на те, що ПАТ «Родовід Банк» звільнений від сплати авансового внеску як державний орган, оскільки та обставина, що 99,99 відсотків акцій банку належить державі, не наділяє його в установленому Конституцією України порядку державно владними повноваженнями, правовими і матеріально фінансовими ресурсами для організації завдань і функцій державної влади.

Враховуючи те, що заявник не входить до системи органів державної влади, не наділений владними повноваженнями та його діяльність не спрямована на виконання функцій держави, суд приходить до висновку, що, виконавець, повертаючи виконавчий лист заявнику, діяв в рамках вимог Закону України «Про виконавче провадження».

За нормами п. 8 ч. 4 ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його предявлення, якщо стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обовязковим.

Згідно з ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу, а ч.3 вказаної статті встановлено, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Отже, проаналізувавши всі обставини справи, суд прийшов до висновку, що скаржником ПАТ «Родовід Банк» не доведено в суді своїх заявлених вимог, а тому в задоволенні його скарги необхідно відмовити.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 386-388 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні скарги Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» на дії заступника начальника Торецького міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_1 про визнання їх неправомірними та скасувати повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не було скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції може бути подана протягом пяти днів з дня її проголошення.

Суддя: