Ухвала суду № 70427236, 15.11.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд судових рішень у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_6, про стягнення майнової шкоди та відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

встановила:

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 06 березня 2017 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 250 329 грн. 74 коп. на відшкодування матеріальних збитків, завданих дорожньо-транспортною пригодою.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення у справі та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального та процесуального права, а саме: статті 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ч.2 ст. 196, 209 ЦПК України.

Перевіривши доводи заяви, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що у допуску справи до провадження необхідно відмовити.

Суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, виходив із того, що частково задовольняючи позов, суди обґрунтовано виходили із того, що шкода, завдана позивачу, підлягає відшкодуванню ОСОБА_4, оскільки таку шкоду завдано внаслідок його неправомірних дій, що встановлено судовим рішенням, при цьому правильно визначено й розмір завданих матеріальних збитків, який розраховано на підставі експертного автотоварознавчого дослідження від 13 жовтня 2015 року. Крім того, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився касаційний суд, виходив із того, що доводи апеляційної скарги щодо порушення судом статті 218 ЦПК України, є необґрунтованими, так як ухвали від 13 жовтня 2016 року, не свідчать про те, що вказані процесуальні документи винесені саме під час знаходження судді у нарадчій кімнаті, що є порушенням статті 196 ЦПК України.

У наданій для порівняння постанові Вищого господарського суду України від 17 липня 2012 року суд касаційної інстанції виходив із того, що відповідно до ч.1 ст. 82-1 ГПК України під час ухвалення судового рішення ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який розглядає справу. Як вбачається з матеріалів справи (протокол та аудиозапис судового засідання), господарський суд Чернівецької області за результатами розгляду справи оголосив вступну та резолютивну частину рішення без дотримання таємниці нарадчої кімнати, на що господарський суд апеляційної інстанції під час перегляду справи уваги не звернув. Підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. За таких обставин, оскаржувані судові акти підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ:

- від 03 вересня 2014 року суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, виходив із того, що суд не визначився з характером спірних правовідносин та не застосував норму матеріального права, яка підлягає застосуванню, а саме статті 30 Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якою передбачено, якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди, у зв'язку з чим неправильно визначив матеріальний збиток, завданий ПП «Віктор Плюс» внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Крім того, задовольняючи позовні вимоги та стягуючи з ПрАТ СК «Провідна» витрати на дефектування, суд не врахував, що Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено відшкодування потерпілим особам вказаних витрат;

- від 08 серпня 2016 року суд касаційної інстанції виходив із того, що відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд обґрунтовано виходив із недоведеності позовних вимог, оскільки позивачем у порушення вимог статей 10, 60 ЦПК України не надано належних і допустимих доказів на підтвердження своїх вимог щодо розміру завданої шкоди. Так, із висновків експертизи, якими обґрунтовані заявлені вимоги, вбачається, що експертом питання про визначення вартості транспортного засобу після дорожньо-транспортної пригоди (залишків), як того вимагають положення ч. 2 ст. 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» взагалі не досліджувались. При цьому апеляційний суд у відповідності до вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1766/ed_2016_02_21/pravo1/T041618.html?pravo=1> сприяв сторонам у всебічному і повному з'ясуванні обставин справи, запропонувавши вирішити питання про проведення у справі додаткової автотоварознавчої експертизи, предметом дослідження якої мало бути визначення вартості залишків транспортного засобу для встановлення розміру відшкодування як різниці між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, однак позивач від проведення такої експертизи відмовився, відповідного клопотання про її проведення до суду не подав.

Порівняння вищенаведених судових рішень із судовим рішенням, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального та процесуального права спірних правовідносин дійшов протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

Керуючись статтею 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_6, про стягнення майнової шкоди та відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за заявою ОСОБА_4 про перегляд судових рішень відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Я.М. Романюк

В.І. Гуменюк

В.М. Сімоненко