Ухвала суду № 70427214, 27.10.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

27 жовтня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Сімоненко В.М.,

Лященко Н.П., Романюка Я.М.,

розглянувши заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 грудня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Київської області від 29 вересня 2016 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року в справі за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Національного університету біоресурсів і природокористування України до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, Лісніківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, приватних нотаріусів Київського міського нотаріального округу Кабаєвої Алли Анатоліївни, Суперфіна Бориса Михайловича, Марчук Катерини Володимирівни, Білошицької Мирослави Валеріївни, треті особи: ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, про визнання недійсними розпорядження, рішень, скасування рішень реєстраційної служби про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельні ділянки, визнання недійсними свідоцтв про право власності на нерухоме майно,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Києво-Святошинського районного суд Київської області від 22 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 29 вересня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області відхилено, судові рішення судів попередніх судових інстанцій залишено без змін.

28 вересня 2017 року Заступник Генерального прокурора звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 грудня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Київської області від 29 вересня 2016 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 20, 21, 57, 116, 122, 149 Земельного кодексу України, статті 57 Лісового кодексу України, статей 256, 257, 261, 267, 268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

На підтвердження зазначений підстав подання заяви про перегляд судових рішень заступник Генерального прокурора України посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня, 5 липня, 6 вересня 2017 року, постанови Вищого господарського суду України від 16 травня та 13 вересня 2017 року, постанови Верховного Суду України від 14 грудня 2016 року (справа № 6-2285цс15), 12 квітня 2017 року (справа № 6-1852цс16), 12 липня 2017 року (справа №6-2458цс16), в яких, на його думку, по-іншому застосовані зазначені норми матеріального права.

Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в допуску справи до провадження слід відмовити з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У судовому рішенні, про перегляд якого подано заяву, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх судових інстанцій, які встановивши, що земельні ділянки вилучені за згодою законного землекористувача, дійшли висновку про про відмову в задоволенні позову, у зв'язку з пропущенням позовної давності, оскільки Кабінету Міністрів України могло бути відомо про порушення права власності держави на землю починаючи з 2006 року.

Натомість у наданій для порівняння ухвалі від 6 вересня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ погодився з висновками судів попередніх судових інстанцій про те, що відповідачка набула право власності на спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з особою, яка не мала права відчужувати спірну земельну ділянку, тому є підстави для витребування цієї земельної ділянки з володіння відповідачки відповідно до положень статті 388 ЦК України.

В ухвалі від 5 липня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ погодився з висновками апеляційного суду про те, що позовна давність до заявлених прокурором вимог не спливла, оскільки про порушення вимог закону прокурору та сільській раді, в інтересах якої звертався прокурор стало відомо у 2014 році, тоді як з позовом прокурор звернувся у березні 2015 року, що відповідає положенням статті 257 ЦК України.

Ухвалою від 29 червня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ залишив без змін судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на те, що спірне майно вибуло з володіння Міністерства оборони України не з його волі, а тому наявні правові підстави для застосування норм статті 388 ЦК України та витребування будівлі цеху із чужого незаконного володіння на користь власника.

У постанові Вищого господарського суду України від 16 травня 2017 року суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що позовна давність до заявлених прокурором вимог не спливла, оскільки про порушення вимог закону Департамент освіти і науки Івано-Франківської міської ради, в інтересах якого прокурор подав позов, довідався тільки у 2015 році.

У постанові від 13 вересня 2017 року Вищий господарський суд України погодився з судовими рішеннями судів попередніх судових інстанцій про те, що спірне майно вибуло з володіння міської ради не з її волі тому є підстави для витребування майна з чужого незаконного володіння відповідача на підставі статті 388 ЦК України.

Отже, порівняння зазначених судових рішень, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, із судовим рішенням, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суди касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ неоднаково застосували норми матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У постановах Верховного Суду України, наданих заявником для порівняння містяться висновки про те, що:

− з огляду на положення статті 261 ЦК України, статті 45 ЦПК України суди повинні були з'ясувати, з якого моменту в прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та ДП «Київлісгосп» з віндикаційним позовом. Ухвалюючи рішення в справі, яка переглядається, суди, пославшись на те, що моментом порушення права держави на спірні земельні ділянки є момент їх незаконного вилучення з постійного користування державного підприємства (2007 рік), не врахували положень закону та не з'ясували можливості реалізувати це право в примусовому порядку через суд у 2007 році (від 12 липня 2017 року);

− з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади. На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів (від 12 квітня 2017 року);

− захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, яким не володіє, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном (у разі відсутності між ними зобов'язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які, зокрема, дають право витребувати майно в добросовісного набувача. Від добросовісного набувача, який оплатно придбав майно в особи, що не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно лише в разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій воно було передане власником у володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їхнього володіння іншим шляхом не з їхньої волі (частина перша статті 388 ЦК України) (від 14 грудня 2016 року).

Отже й відсутні підстави вважати, що судові рішення про перегляд яких подано заяву, суперечать висновкам викладеним у зазначених постановах Верховного Суду України.

За таких обставин вважати заяву заступника Генерального прокурора України обґрунтованою немає підстав.

Відповідно до статті 360 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.

Керуючись статтями 353, 355, 356, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Національного університету біоресурсів і природокористування України до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, Лісніківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, приватних нотаріусів Київського міського нотаріального округу Кабаєвої Алли Анатоліївни, Суперфіна Бориса Михайловича, Марчук Катерини Володимирівни, Білошицької Мирослави Валеріївни, треті особи: ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, про визнання недійсними розпорядження, рішень, скасування рішень реєстраційної служби про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельні ділянки, визнання недійсними свідоцтв про право власності на нерухоме майно за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 грудня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Київської області від 29 вересня 2016 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В.М. Сімоненко

Н.П. Лященко

Я.М. Романюк