Рішення № 7042580, 30.11.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 39/36230.11.09

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НТБ ПЛЮС»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецмонтаж-07»

про стягнення 493644,13 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники :

Від позивача: Левченко О.А. (довіреність № б/н від 06.10.2009 р.)

Від відповідача: Зінченко І.М. (довіреність № б/н від 17.11.2009 р.)

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «НТБ ПЛЮС»(позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецмонтаж-07»(відповідача) про стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 493644,13 грн., з яких: 378064,79 грн. - основний борг, 45655,75 грн. –пеня за період з 29.08.2008 р. по 28.02.2009 р., 57566,83 грн. –індекс інфляції за період серпень 2008 р. –серпень 2009 р., 12356,76 грн. –3% річних за період з 29.08.2008 р. по 30.09.2009 р. Позивач також просить покласти на відповідача судові витрати, пов‘язані з розглядом справи, в т.ч. 5000,00 грн., сплачених за юридичну допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач поставив відповідачу товар відповідно до видаткових накладних № РН-0000003 від 03 березня 2008 року, № РН-0000006 від 03 березня 2008 року, № ЛНА-000001 від 31 березня 2008 року та № ЛНА-000002 від 31 березня 2008 року проте, останній зобов‘язання по оплаті поставленого товару не виконав в повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.11.2009 р. порушено провадження у справі № 39/362 та призначено справу до розгляду на 30.11.2009 р. о 09:50 год.

30.11.2009 р. позивач через відділ діловодства суду подав Заяву про забезпечення позову шляхом накладання арешту на основні засоби (рухоме та нерухоме майно), які належать відповідачеві та знаходяться у нього на балансі (надалі –Заява).

Приписами ст. 66 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд за заявою сторони має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до п. 3 РозЧяснення президії Вищого арбітражного суду України від 23.08.94 р. № 02-5/611 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент предЧявлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Згідно п. 1.1 Роз’яснення Вищого господарського суду України від 12.12.2006 р. № 01-8/2776 «Про деякі питання практики застосування забезпечення позову»у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв’язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможній такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв’язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно вищезазначеного Роз’яснення від 12.12.2006 р. № 01-8/2776 у випадку звернення до суду з клопотанням про забезпечення позову заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог передбачених ст. 33 ГПК України, обов’язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов’язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Позивачем не було наведено суду жодних підстав, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів, не надано суду належних доказів, також з матеріалів позовної заяви судом не встановлено обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача, держави. Окрім того, позивачем не наведено доказів того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Позивачем не представлено доказів, які б свідчили, що відповідач має намір відчужити майно (рухоме та нерухоме), на яке позивач просить накласти арешт.

Фактично позивач обґрунтовує необхідність вжиття заходів до забезпечення позову тільки тим, що предметом позову є значна сума грошових коштів.

Частиною 1 ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову: з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності суд враховує, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд також бере до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном може призвести до незворотних наслідків.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що накладення арешту на грошові кошти відповідача, може унеможливити подальшу господарську діяльність даного господарюючого суб’єкта, а тому суд відмовляє в задоволенні Заяви позивача про забезпечення позову.

Представник позивача у судовому засіданні 30.11.2009 р. залучив до матеріалів справи документи на виконання вимог ухвали суду від 03.11.2009 р., а також надав усні пояснення, відповідно до яких позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача в судове засідання 30.11.2009 р. з»явився, проте відзив на позов на виконання вимог ухвали суду від 30.11.2009 р. не подав і не надіслав, проти позовних вимог усно заперечував.

В судовому засіданні, призначеному на 30.11.2009 р., за згодою представників сторін, оголошувалися вступна та резолютивна частини рішення.

Відповідно до ст. 75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву відповідачем не подано.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

На твердження позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «НТБ Плюс», ним було поставлено відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «Спецмонтаж-07»Товар на загальну суму 378064,79 грн., а саме:

- Товар на суму 216963,67 грн. згідно видаткової накладної № РН-0000003 від 03 березня 2008 року на підставі рахунка-фактури відповідача № СФ-0000004 від 27 лютого 2008 року та довіреності відповідача № 508703 серії ЯПА від 27 лютого 2008 року на ім.»я Корецького О.О.;

- Товар на суму 89066,14 грн. згідно видаткової накладної № РН-0000006 від 03 березня 2008 року на підставі рахунка-фактури відповідача № СФ-0000008 від 28 лютого 2008 року та довіреності відповідача № 508704 серії ЯПА від 28 лютого 2008 року на ім.»я Лапіцького ЄЛ.;

- Товар на суму 51284,46 грн. згідно видаткової накладної № ЛНА-000001 від 31 березня 2008 року на підставі акту позивача № ЛНА-000001 від 31 березня 2008 року та довіреності відповідача № 508706 серії ЯЛА від 31 березня 2008 року на ім.»я Корецького О.О.;

- Товар на суму 20750,52 грн. згідно видаткової накладної № ЛНА-000002 від 31 березня 2008 року на підставі акту позивача № ЛНА-000002 від 31 березня 2008 року та довіреності відповідача № 508707 серії ЯПА від 31 березня 2008 року на ім.»я Лапіцького Є.Л.

Копії вищезазначених видаткових накладних, актів позивача та рахунків –фактур, довіреностей відповідача знаходяться в матеріалах справи.

Поставка позивачем відповідачу Товару на загальну суму 378064,79 грн. підтверджується також Актом звірки взаємних розрахунків станом на 07.08.2008 р. між TOB «НТБ ПЛЮС»та TOB «Спецмонтаж-07», підписаним уповноваженими представниками та скріпленим печатками сторін (копія акту знаходиться в матеріалах справи).

Позивач зазначив, що розрахунок за отриманий Товар відповідач не здійснив. З огляду на наведене, останній звернувся до відповідача листом - претензію № 113 від 08.08.2008 р., відповідно до якого просив відповідача в термін до 28 серпня 2008 року сплатити борг в сумі 378064,79 грн. Враховуючи, що відповідач не здійснив розрахунок за Товар у наведеній сумі та у визначений позивачем строк, позивач надіслав відповідачу додатково Претензію № 2 (вих. № 175 від 17.12.2008 р.), Претензію № 3 (вих. № 34 від 12.05.2009 р.) та Претензію (вих. № 56 від 10.08.2009 р.) (копії претензій знаходяться в матеріалах справи).

Проте, відповідач залишив без відповіді претензії позивача та станом на час подання позову до суду вимогу позивача про сплату заборгованості у сумі 378064,79 грн. не задовольнив.

Позивач вважає, що оскільки лист - претензію № 113 від 08.08.2008 р. було надіслано відповідачу 08.08.2008 р., але в цьому листі був встановлений строк для сплати заборгованості відповідачем у сумі 378064,79 грн. до 28.08.2008 р. і такий строк значно перевищує семиденний строк відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, то позивач не заперечує щодо початку строку прострочення грошового зобов»язання з боку відповідача з 29.08.2008 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 вказаної статті ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ч. 1 ст. 207 ЦК України).

Згідно ст. 181 Господарського кодексу України (надалі –ГК України) допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладання даного виду договорів.

Зібрані у справі докази, а саме: рахунки-фактури відповідача № СФ-0000004 від 27 лютого 2008 року, № СФ-0000008 від 28 лютого 2008 року, видаткові накладні № РН-0000003 від 03 березня 2008 року, № РН-0000006 від 03 березня 2008 року, № ЛНА-000001 від 31 березня 2008 року та № ЛНА-000002 від 31 березня 2008 року, свідчать про вчинення сторонами правочину, який містить ознаки договору поставки, що в свою чергу, свідчить про наявність між сторонами цивільних прав і обов‘язків відповідно до ст. 11 ЦК України.

Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України (надалі –ГК України) передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні –покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

По матеріалам справи встановлено, що на момент подачі позову до господарського суду, відповідач відповідно до видаткових накладних № РН-0000003 від 03 березня 2008 року, № РН-0000006 від 03 березня 2008 року, № ЛНА-000001 від 31 березня 2008 року та № ЛНА-000002 від 31 березня 2008 року отримав спірний Товар на загальну суму 378064,79 грн., що підтверджується підписами його уповноважених осіб у видаткових накладних згідно довіреностей відповідача № 508703 серії ЯПА від 27 лютого 2008 року, № 508704 серії ЯПА від 28 лютого 2008 року, № 508706 серії ЯЛА від 31 березня 2008 року, № 508707 серії ЯПА від 31 березня 2008 року. Отримання відповідачем спірного Товару у сумі 378064,79 грн. також підтверджується підписаним відповідачем Актом звірки взаємних розрахунків станом на 07.08.2008 р. між TOB «НТБ ПЛЮС»та TOB «Спецмонтаж-07»

Відповідно до ч. 1 ст. 545 Цивільного кодексу України, прийнявши виконання зобов’язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Частиною 8 ст. 193 Господарського кодексу України також визначено, що управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобов’язання, на вимогу зобов’язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов’язання повністю або його частини.

Згідно ч. 1 ст. 203 Господарського кодексу України господарське зобов’язання, всі умови якого виконано належним чином, припиняється, якщо виконання прийнято управненою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999р. № 996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частиною 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»також встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми), дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідно до п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Зокрема, первинними правопідтверджуючими документами щодо поставки товару є видаткові накладні.

Отже, видаткові накладні № РН-0000003 від 03 березня 2008 року, № РН-0000006 від 03 березня 2008 року, № ЛНА-000001 від 31 березня 2008 року та № ЛНА-000002 від 31 березня 2008 року, які оформлені у відповідності до вищенаведених вимог та містять підписи сторін, приймаються судом у якості належних доказів поставки позивачем Товару на загальну суму 378064,79 грн. та отримання цього Товару відповідачем, а рівно у якості доказу наявності заборгованості відповідача перед позивачем у наведеній сумі.

Згідно із ст. 14 ЦК України, цивільні обов‘язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов‘язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, оскільки договір у письмовій формі на поставку Товару між сторонами не укладався та фактично між сторонами існувала усна домовленість про поставку цього Товару (шляхом підтвердження до виконання замовлення стосовно продажу Товару на підставі виставлених відповідачем рахунків - фактур), а у видаткових накладних № РН-0000003 від 03 березня 2008 року, № РН-0000006 від 03 березня 2008 року, № ЛНА-000001 від 31 березня 2008 року та № ЛНА-000002 від 31 березня 2008 року на поставку Товару строк (термін) його оплати сторонами не був встановлений, у такому випадку для визначення строку (терміну) виконання відповідачем обов’язку щодо оплати отриманого Товару слід застосовувати норми цивільного законодавства, зокрема, приписи ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Фактично в матеріалах справи містяться лист - претензія № 113 від 08.08.2008 р., Претензія № 2 (вих. № 175 від 17.12.2008 р.), Претензія № 3 (вих. № 34 від 12.05.2009 р.) та Претензія (вих. № 56 від 10.08.2009 р.), направлені, на твердження позивача, відповідачу в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Проте, в матеріалах справи наявні тільки докази направлення позивачем відповідачу 12.08.2009 р. Претензії (вих. № 56 від 10.08.2009 р.) з вимогою про сплату заборгованості у сумі 378064,79 грн., а саме: фіскальний чек № 9818 від 12.08.2009 р. Крім того, зазначена Претензія була отримана відповідачем 13.08.2009 р., що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення № 455296 (копії фіскального чеку та повідомлення знаходяться в матеріалах справи).

Фіскальний чек № 9818 від 12.08.2009 р. визнається судом у якості належного доказу направлення відповідачу Претензії (вих. № 56 від 10.08.2009 р.) з огляду на приписи п. 36 Правил надання послуг поштового зв’язку (затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 р. № 1155), відповідно до яких про прийняття для пересилання реєстрованого поштового відправлення (поштового переказу) відправникові з додержанням вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»видається розрахунковий документ, що підтверджує надання такої послуги (касовий чек, розрахункова квитанція тощо).

Враховуючи направлення позивачем Претензії (вих. № 56 від 10.08.2009 р.) 12.08.2009 р. та отримання останньої відповідачем 13.08.2009 р., а також норму ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, суд приходить до висновку, що дату отримання названої претензії відповідачем (13.08.2009 р.) слід вважати датою пред’явлення позивачем вимоги про виконання боржником обов’язку згідно приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Таким чином, відповідач по справі повинен був виконати обов‘язок по оплаті поставленого Товару у семиденний строк з 13.08.2009 р. та до 20.08.2009 р.

З урахуванням зазначеного, строк виконання зобов’язання щодо оплати Товару згідно видаткових накладних № РН-0000003 від 03 березня 2008 року, № РН-0000006 від 03 березня 2008 року, № ЛНА-000001 від 31 березня 2008 року та № ЛНА-000002 від 31 березня 2008 року станом на час вирішення спору є таким, що настав. При цьому, днем настання прострочки виконання грошового зобовЧязання з боку відповідача вважається 21.08.2009 р.

За таких обставин, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 378064,79 грн. заборгованості за спірний Товар визнаються судом обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному розмірі.

Позивачем заявлено також позовні вимоги про стягнення з відповідача суми пені в розмірі 45655,75 грн. за період з 29.08.2008 р. по 28.02.2009 р.

Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобовЧязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У ч. 1 ст. 547 ЦК України закріплено положення про обов»язкову письмову форму правочину щодо забезпечення виконання зобов»язання, яке є загальним для всіх видів забезпечення виконання зобов»язання (у т.ч. і щодо неустойки (штрафа, пені)).

При цьому письмова форма має бути дотримана і тоді, коли зобов»язання, яке забезпечується (основне зобов»язання), виникло на підставі усного правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов»язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Судом встановлено, що основне зобов»язання про поставку спірного Товару у сумі 378064,79 грн. (основне зобов»язання) виникло між сторонами по справі на підставі усного правочину, а рівно правочин у письмовій формі щодо основного зобов»язання та забезпечення його виконання неустойкою (зокрема, пенею) між сторонами по справі не укладався.

За таких обставин, позивачу належить відмовити у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми пені в розмірі 45655,75 грн. за період з 29.08.2008 р. по 28.02.2009 р. повністю.

Крім того, у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань щодо оплати 378064,79 грн. за поставлений Товар позивач просить суд стягнути з останнього 57566,83 грн. індексу інфляції за період серпень 2008 р. –серпень 2009 р. та 12356,76 грн. 3% річних за період з 29.08.2008 р. по 30.09.2009 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що днем настання прострочки виконання грошового зобовЧязання з боку відповідача вважається 21.08.2009 р.

Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 12356,76 грн. 3% річних за період з 29.08.2008 р. по 30.09.2009 р. обґрунтовані та підлягають задоволенню лише частково у сумі 1274,03 грн. трьох відсотків річних за період з 21.08.2009 р. по 30.09.2009 р. (41 день): 378064,79 грн. х 3% : 365 днів у 2009 році х 41 день заборгованості = 1274,03 грн.

В іншій частині позовних вимог стосовно стягнення 11082,73 грн. трьох відсотків річних (12356,76 грн. –1274,03 грн. = 11082,73 грн.) позивачу належить відмовити з огляду на встановлений судом початок прострочки виконання грошового зобовЧязання з боку відповідача з 21.08.2009 р.

На цій же підставі, а також враховуючи ставку індексу інфляції за даними Державного комітету статистики України у серпні 2009 р. у розмірі 99,8% (газета «Урядовий кур»єр»№ 164 від 09.09.09 р.), у задоволенні вимог про стягнення з відповідача 57566,83 грн. індексу інфляції за період серпень 2008 р. –серпень 2009 р. позивачу належить відмовити повністю.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (надалі –ГПК України) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем доказів на спростування фактичних обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суду не надав.

Згідно ст. 44 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), до судових витрат віднесені державне мито, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов`язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов`язані з розглядом справи.

Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача витрати, сплачені позивачем за юридичну допомогу у розмірі 5000,00 грн. відповідно до платіжного доручення № 199 від 16.09.2009 р. (згідно виписки по рахунку позивача, копія якої знаходиться в матеріалах справи) визнаються судом такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне:

У тексті позовної заяви у якості обґрунтування щодо стягнення з відповідача коштів у сумі 5000,00 грн. за юридичну допомогу позивач посилався на укладений ним з Адвокатським об»єднанням «Каленюк і партнери»договір про надання юридичної допомоги № 03 від 15.09.2009 р.

Проте, вищевказаний договір про надання юридичної допомоги позивачем до позовної заяви не доданий та в судовому засіданні 30.11.2009 р. до матеріалів справи позивачем не залучений.

Крім того, суд звертає увагу, що у «призначенні платежу»про сплату 5000,00 грн. зазначено «оплата за юридичні послуги зг. рах. 2 від 15.09.09 р.», вказаний рахунок позивачем також до матеріалів справи не доданий.

А отже, суду не доведено здійснення позивачем оплати у сумі 5000,00 грн. саме за надання юридичної допомоги Адвокатським об»єднанням «Каленюк і партнери»стосовно розгляду у господарському суді справи за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «НТБ ПЛЮС»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецмонтаж-07»(відповідача) про стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 493644,13 грн.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, при частковому задоволенні позову витрати по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу господарський суд покладає на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, відповідно до п. а ч. 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 р. № 7-93 «Про державне мито», державне мито стягується із заяв, що подаються до господарських судів із майнового характеру –1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Загальна сума заявлених вимог позивача становить 493644,13 грн., отже позивач повинен був оплатити державне мито у розмірі 4936,44 грн. Платіжним дорученням № 217 від 28.09.2009 р. позивач перерахував державне мито на загальну суму 4947,00 грн.

Частина 1 ст. 47 ГПК України містить відсилочну норму, яка визначає, що державне мито підлягає поверненню у випадках і порядку, встановлених законодавством. Відповідно до ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю, зокрема, у випадку внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що на підставі статті 47 Господарського процесуального кодексу України позивачу підлягає повернення зайво сплачене державне мито в розмірі 10,56 грн.

Керуючись ст.ст. 11, 14, 202, 203, 205, 207, 525, 526, 530, 545, 547, 610611, 612, 612, 692, 712 ЦК України, ст. ст. 181, 193, 265 ГК України, ст.ст. 22, 33, 34, 44, 47, 49, 75, 82-85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецмонтаж-07»(01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, буд. 14В /літера А; ідентифікаційний код 35691401, р/р 2600853517 в ВАТ «СЕБ Банк», МФО 300175) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НТБ ПЛЮС»(01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 30-Б; ідентифікаційний код 34615974; рахунок № 2600940156 в ВАТ «СЕБ Банк», МФО 300175) 378064,79 грн. (триста сімдесят вісім тисяч шістдесят чотири гривні 79 коп.) основного боргу, 1274,03 грн. (одну тисячу двісті сімдесят чотири гривні 03 коп.) трьох відсотків річних, 3793,39 (три тисячі сімсот дев»яносто три гривні 39 коп.) держмита та 181,35 грн. (сто вісімдесят одну гривню 35 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «НТБ ПЛЮС» (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 30-Б; ідентифікаційний код 34615974; рахунок № 2600940156 в ВАТ «СЕБ Банк», МФО 300175) з Доходу державного бюджету 10,56 грн. (десять гривень 56 коп.) державного мита, перерахованого платіжним дорученням № 217 від 28.09.2009 р., оригінал якого залишити в матеріалах справи № 39/362.

5. Видати накази.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Суддя Гумега О. В.

Дата підписання

повного тексту рішення: 04.12..2009 р.