Рішення № 70425524, 16.11.2017, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16 листопада 2017 р. Справа № 902/889/16

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Вінницької міської ради, м. Вінниця

до: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Вінниця

до: Комунального підприємства "Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації", м. Вінниця

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Комунального підприємства "Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Малиш", м.Вінниця

про звільнення земельної ділянки шляхом демонтажу

За участю секретаря судового засідання Василишеної Н.О.

За участю представників:

позивача: Олійник Олександр Леонідович, довіреність № 30 від 04.01.2017 р., службове посвідчення № 2068 від 14.08.2017 р.

відповідача 1: ОСОБА_1, посвідчення водія НОМЕР_1 видане Вінницьким ВРЕР УДАІ УМВС у Вінницькій області 10.12.2008 р.

Путілін Євген Вікторович, договір про надання правової допомоги № 165 від 18.09.2017 р., посвідчення адвоката на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю НОМЕР_2 від 16.10.2006 р.

відповідача 2: Березюк Світлана Якубівна, довіреність № 1119/2/01-5/17 від 17.05.2017 р., паспорт НОМЕР_3 виданий Липовецьким РВ УМВС України у Вінницькій області 07.05.1997 р.

третьої особи (КП "ВМБТІ"): Слишинський Ігор Володимирович, довіреність № 5 без дати.

третьої особи (ТОВ "Малиш"), судовий експерт: не з'явилися.

В С Т А Н О В И В :

Вінницькою міською радою заявлено позов до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про звільнення за власний рахунок самовільно зайнятої земельної ділянки загальною площею 0,0090 га (90 кв.м.) за адресою: АДРЕСА_1, шляхом демонтажу розташованої на ній тимчасової споруди з габаритними розмірами 6,06 м х 15,13 м (загальною площею 90 кв.м.).

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 20.10.2016 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/889/16 (суддя Маслій І.В.) та призначено її до розгляду.

03.11.2015 р. на адресу суду від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву б/н від 03.11.2016 р. в якому останній просить відмовити в задоволення заявленого позову у зв'язку з його безпідставністю та сплавом строків позовної давності.

Відповідно до ухвали суду від 30.11.2016 р. у справі призначено судову будівельно-технічну експертизу та зупинено у ній провадження до отримання висновку експерта.

05.12.2016 р. супровідним листом № 902/889/16/2228/16 матеріали справи № 902/889/16 надіслано до Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Відповідно до розпорядження керівника апарату Господарського суду Вінницької області від 23.01.2017 р. здійснено повторний автоматизований розподіл справи № 902/889/16 за результатами якого справу було розподілено судді Банаську О.О., оскільки станом на 23.01.2017 р. повноваження судді Маслія І.В. зі здійснення правосуддя припинено у зв'язку із закінченням п'ятирічного строку перебування на посаді судді.

Ухвалою суду від 24.01.2017 р. справу № 902/889/16 прийнято до провадження новим складом суду.

17.07.2017 р. на суду надійшов висновок судової будівельно-технічної експертизи № 3498/16-21 від 07.07.2017 р. та матеріали справи № 902/889/16.

Ухвалою суду 19.07.2017 р. поновлено провадження у справі № 902/889/16 та призначено до розгляду на 06.09.2017 р.

05.09.2017 р. відповідачем до суду подано заяву вх. 06-52/8536/17 від 05.09.2017 р. про призначення у справі повторної судової інженерно-технічної експертизи проведення якої доручити Вінницькій торгово-промисловій палаті.

06.09.2017 р. до суду від позивача надійшла заява б/н від 05.09.2017 р. про зміну предмету позову у справі № 902/889/16 за позовом Вінницької міської ради до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про звільнення земельної ділянки шляхом демонтажу. Також останній просить суд залучити до участі у справі в якості відповідача 2 КП "Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації" та в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача МКП "Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації".

Ухвалою суду від 06.09.2017 р. відкладено розгляд справи до 18.09.2017 р. та повернуто без розгляду заяву позивача про зміну предмету позову на підставі п.6 ч. 1 ст. 63 ГПК України.

18.09.2017 р. відповідачем до суду подано письмові пояснення вх. 06-52/8913/17 від 18.09.2017 р. щодо заявлених позовних вимог та ряд документів на виконання вимог ухвали суду.

Крім того, 18.09.2017 р. до суду від позивача надійшла заява б/н від 14.09.2017 р. про зміну предмету позову у справі № 902/889/16 відповідно до якої предметом позову у даній справі Вінницькою міською радою визначено вимоги про звільнення земельної ділянки шляхом демонтажу та скасування реєстрації права власності ОСОБА_1 на приймальний пункт літ. А прямокутної форми, який розташований за адресою АДРЕСА_1.

Ухвалою суду від 18.09.2017 р. відкладено слухання справи до 18.10.2017 р. Цією ж ухвалою судом прийнято до розгляду вказану заяву позивача б/н від 14.09.2017 р., розцінивши її як доповнення прохальної частини позовної заяви ще однією позовною вимогою (скасування реєстрації права власності) та залучено до участі в розгляді справи в якості іншого відповідача - Комунальне підприємство "Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації". Крім того, даною ухвалою залучено до участі в розгляді справи в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Комунальне підприємства "Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Малиш".

18.10.2017 р. на адресу суду від відповідача 2 надійшли письмові пояснення вих. № 2403/2/01-5/17 від 18.10.2017 р. та ряд документів на виконання вимог ухвали суду.

Крім того, третьою особою - КП "Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації" до суду подано письмові пояснення вх. № 06-52/9989/17 від 18.10.2017 р. в яких останнє підтримує заявлені Вінницькою міською радою позовні вимоги із урахуванням висновку експерта та

Також, 18.10.2017 р. позивачем до суду подано письмові пояснення б/н від 18.10.2017 р. в обґрунтування заявлених позовних вимог та ряд документів.

Відповідно до ухвали суду від 18.10.2017 р. відкладено слухання справи до 16.11.2017 р.

07.11.2017 р. на адресу суду надійшов лист Вінницького відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз вих. № 3498/17-21/157с/п від 06.11.2017 р. з долученою до нього фототаблицю із відображенням наявності у досліджуваному об'єкті бетонного фундаменту глибиною 0,5 м., виготовлену за результатами здійсненої фото фіксації при проведенні натурного обстеження станом а 12.05.2017 р.

15.11.2017 р. до суду від відповідача 2 надійшли письмові пояснення по справі вих. 3 2674/2/01-5/17 від 15.11.2017 р.

16.11.2017 позивачем до суду подано письмові пояснення по справі б/н від 15.11.2017 р. та клопотання б/н від 15.11.2017 р. про витребування з архіву Господарського суду Вінницької області справи № 980/5-498.

В судове засідання третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Малиш" не з'явилися, причин неявки суд не повідомили, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином, ухвалою суду, яка надсилалась рекомендованою кореспонденцією.

Факт належного повідомлення останньої підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення № 2105007608180.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення третьої особи належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення їх явки в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду третьої особи або її представника належним чином та відповідно до законодавства повідомленої про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності останньої.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

В судовому засіданні в межах дня судом оголошувалась перерва з метою долучення з архіву суду справи № 980/5-498 для її огляду на підставі поданого позивачем клопотання.

Надавши правову оцінку заяві відповідача 1 вх. 06-52/8536/17 від 05.09.2017 р. про призначення у справі повторної судової інженерно-технічної експертизи проведення, заслухавши пояснення позивача та третьої особи, які заперечили стосовно призначення даної експертизи у справі та представників відповідачів, які підтримали призначення експертизи у справі, суд дійшов висновку про її відхилення, позаяк сукупність встановлених обставин справи та обсяг наявних в ній доказів, дають можливість прийняти законне та обґрунтоване рішення у даній справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників процесу, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Як вбачається зі змісту позовної заяви та письмових пояснень обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що 28.04.2007 р. між ним та відповідачем 1 було укладено договір оренди земельної ділянки, зареєстрований 11.09.2007 р. у Вінницькій регіональній філії "Центр ДЗК при Держкомземі України", терміном на 6 місяців по закінченні якого відповідачем 1 не було повернуто земельну ділянку орендодавцю.

Листом за вих. № В-01-48421 від 05.06.2015 р. відповідач звернувся до позивача, яким повідомив, що у зв'язку з закінченням терміну договорів оренди, зокрема договору оренди земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_1, останній повертає відповідно до акту прийому-передачі орендовану земельну ділянку.

У відповідь на вказаний лист Вінницькою міською радою листом вих. № В-01-48422/15-05-8 від 03.07.2015 р. повідомлено відповідача, що земельні ділянки будуть прийняті до комунальної власності за умови приведення їх в стан не гірший у порівнянні з тим у якому їх передано, а також надання підтверджуючих документів щодо сплати за оренду землі в повному обсязі до моменту їх повернення орендодавцю.

В той же час позивач вказує, що 21.04.2015 р. в ході проведення представниками Департаменту архітектури, містобудування та кадастру Вінницької міської ради обстеження території прилеглої до будівлі АДРЕСА_1 складено акт яким встановлено, що біля зазначеної будівлі самочинно, без відповідних документів, розміщено тимчасову споруду для провадження підприємницької діяльності, власником якої є ОСОБА_1

Вказана тимчасова споруда, за твердженням позивача, немає ознак капітального будівництва, з огляду на що не підлягає реєстрації, так як є тимчасові споруди та споруди не пов'язані фундаментом з землею не підлягають державній реєстрації.

Однак, 13.06.2003 р. КП "Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації" зареєструвало в реєстрі за № 499 договір купівлі-продажу 06.06.2003 р. на підставі якого гр. ОСОБА_1 було придбано у ТОВ "Малиш" вказану споруду.

Таким чином, згідно доводів позивача, розміщення на зайнятій відповідачем без будь-яких правових підстав земельній ділянці комунальної власності об'єкту нерухомого майна, що не підлягав державній реєстрації як об'єкт нерухомого майна, оскільки є тимчасової спорудою, порушує права територіальної громади м. Вінниці як власника земельної ділянки.

З огляду на вказане, позивач вважає, що реєстрація права власності ОСОБА_1 на приймальний пункт літ. А прямокутної форми, який розташований за адресою АДРЕСА_1 підлягає скасуванню, а земельна ділянка звільненню від тимчасової споруди шляхом її демонтажу.

В якості нормативної підстави заявленого позову позивач посилається на приписи ст.ст.83, 212 ЗК України, ст.23 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", ст.ст.16, 34 Закону України "Про оренду землі" тощо.

Відповідач 1 (ФОП ОСОБА_1) у відзиві на позовну заяву та у поданих до суд поясненнях заявлений Вінницькою міською радою позов не визнає та просить суд відмовити у його задоволенні, посилаючись на наступні обставини:

- відповідно до договору купівлі-продажу від 06.06.20103 р. зареєстрованого в КП ВМБТІ 13.06.2003 № 499, ОСОБА_1, являється власником приймального пункту під літ. "А", розташованого в АДРЕСА_1, тобто право власності ним було набуто ще у 2003 році, а не самочинно розміщене як зазначає позивач;

- згідно технічного паспорту на приймальний пункт виготовлений КП ВООБТІ 19.11.2002 р., фундамент і цоколь в приймальному пункті бетонні, підлога асфальт;

- право власності на приймальний пункт під літ. "А" розташований в АДРЕСА_1 набуто ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 06.06.2003 р., який є чинним;

- з огляду на наявність у ОСОБА_1 договору купівлі-продажу нерухомого майна від 06.06.203 р., дії щодо використання земельної ділянки під майном є правомірні;

- 28.04.2007 між ОСОБА_1 та Вінницькою міською радою було укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,0310 га в АДРЕСА_1. При цьому на розгляд міської ради подавались документи, що підтверджують право власності на будівлю. Строк дії договору оренди земельної ділянки становив до 29.10.2007 р., тоді як позов в цивільній справі подано до суду лише у 2016 р., що є підставою для відмови у задоволенні позову у зв'язку із спливом строку позовної давності;

- заявлений позов направлений на протиправне позбавлення права власності відповідача 1 на нерухоме майно, набуте ним на підставі договору купівлі-продажу від 06.06.2003 р., зареєстрованому у встановленому на той час порядку;

- земельна ділянка поверталася позивачу, що вбачається із направленого разом з актами прийому-передачі листа від 04.06.2015 р., який було отримано позивачем 05.06.2015 р. За земельну ділянку у відповідності до вимог Податкового кодексу України сплачується земельний податок.

Відповідач 2 (КП "Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації") у поданих до суд поясненнях по суті заявлених позовних вимог зазначає наступне:

- у відповідності до технічного паспорту, виготовленого КП "Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації" на приймальний пункт під літ. "А" розташований в АДРЕСА_1 - будівля має бетонний фундамент, що визнає належність будівлі до об'єктів нерухомого майна;

- згідно договору купівлі-продажу від 06.06.2003 р. ТОВ "Малиш" продало, а ОСОБА_1 придбав приймальний пункт під літ. "А" розташований в АДРЕСА_1. Станом на 23.05.2003 р. реєстрація права власності на зазначений об'єкт нерухомого майна проводилась КП "Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації" у межах та у спосіб передбачений Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства Юстиції України № 7/5 від 07.02.2002, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 за № 157/6445.

Третя особа (КП "Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації") у наданих до суд поясненнях заявлені Вінницькою міською радою позовні вимоги із врахуванням висновку судового експерта підтримує.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів, огляду матеріалів справи № 980/5-498, матеріалів інвентаризаційної справи № 24372 на павільйон під літ. "А" розташований в АДРЕСА_1 слідує, що 06.06.2003 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Малиш" (Продавець, Третя особа) та ОСОБА_1 (Покупець) укладено договір купівлі-продажу (Договір) відповідно до п. 1 якого продавець продав, а Покупець купив приймальний пункт літ. "А" розташований в АДРЕСА_1 загальною площею - 92,1 квм.

Відповідно до п. 2 Договору відчужуваний приймальний пункт належить "Продавцю" на підставі рішення Господарського суду Вінницької області від 27.12.2002 р. справа № 980/5-498, ухвали Господарського суду Вінницької області від 07.05.2003 справа № 980/5-498, зареєстрованих КП "Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації" і записаного в реєстрову книгу № 8 за реєстровим № 499 "23.05.2003 р."

Вказаний Договір посвідчено приватним нотаріусом Майструк В.І. 06.06.2003 р. та зареєстрований в реєстрі за № 1584.

Як слідує з наявного в матеріалах інвентаризаційної справи № 24372 на павільйон під літ. "А" розташований в АДРЕСА_1, оціночного акту від 19.11.2002 р. конструктивними елементами зазначеного павільйону є: фундамент (бетонний), стіни (каркасні металеві), перегородки (ДСП), між етажне перекриття (підшивне), підлога (асфальт), дах (азбофанера), проєми (прості), отеплення (світло).

28.04.2007 р. між Вінницькою міською радою (Позивач, Орендодавець) та ОСОБА_1 (Орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до п.п. 1, 3, 4 якого орендодавцем на підставі рішення Вінницької міської ради від 30.03.2007 р. № 899 надано, а орендарем набуто право оренди земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. В оренду надається земельна ділянка площею 0,0310 га для комерційного використання у такому якісному стані без техногенної забрудненості. На земельні ділянці об'єкти нерухомого майна є в наявності.

Договір укладається терміном на 6 (шість) місяців з моменту прийняття рішення Вінницькою міською радою про передачу земельної ділянки в оренду (п. 9 Договору оренди).

11.09.2007 р. між сторонами складено акт прийому-передачі земельної ділянки по АДРЕСА_1.

Цього ж дня, зазначений договір оренди зареєстровано у Вінницькій регіональній філії "Центр ДЗК при Держкомземі України".

21.04.2015 р. в ході проведення представниками Департаменту архітектури, містобудування та кадастру Вінницької міської ради обстеження території прилеглої до будівлі АДРЕСА_1 складено акт яким зафіксовано, що біля будівлі АДРЕСА_1 самочинно, без відповідних документів, розміщено тимчасову споруду для провадження підприємницької діяльності, власником якої є гр. ОСОБА_1

Вказаним актом визначено, що тимчасову споруду прямокутної форми, з габаритними розмірами 6,06м х 15,13 м., виготовлено зі збірно-розбірних полегшених конструкцій, без фундаменту, стіни та покрівля виготовлені з металевих листів по металевому каркасу. Комплексною схемою розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території м. Вінниці, яка затверджена рішенням виконкому міської ради від 21.06.2012 р. № 1524 не передбачено розміщення ТС у визначеному місці.

Листом від 04.06.2015 р. відповідач звернувся до позивача, яким повідомив, що у зв'язку з закінченням терміну договорів оренди, зокрема договору оренди земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_1, останній повертає міській раді відповідно до акту прийому-передачі від 29.05.2015 р. орендовану земельну ділянку.

16.09.2016 р. в ході проведення представниками Департаменту архітектури, містобудування та кадастру Вінницької міської ради обстеження території прилеглої до будівлі АДРЕСА_1 складено акт аналогічний за змістом акту від 21.04.2015 р., що біля будівлі АДРЕСА_1 самочинно, без відповідних документів, розміщено тимчасову споруду для провадження підприємницької діяльності, власником якої є гр. ОСОБА_1

В ході розгляду даної справи ухвалою суду від 30.11.2016 р. у справі призначалася судова будівельно-технічна експертиза, за результатами проведення якої на адресу суду надійшов висновок експерта Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 3498/16-21 від 07.07.2017 р.

Відповідно до висновку експерта №3498/16-21 від 07.07.2017 р. за сукупністю ознак, зазначених в наявній на дослідження технічній та правовстановлюючій документації, приймальний пункт літ. "А", розташований по АДРЕСА_1, відноситься до об'єктів нерухомого майна. Порівняння вимог нормативних документів, що пред'являються до об'єктів нерухомого майна, врахування результатів отриманих при візуально-інструментальному натурному обстеженні об'єкта дослідження, відсутність права забудови земельної ділянки відповідно до п. 5.2.3рішення Вінницької міської ради 13 сесії 5 скликання № 899 від 30.03.2007 р. "Про затвердження документації із землеустрою та передачу в оренду земельних ділянок гр. ОСОБА_1 (справа № 902/889/16, арк.30), фактичну можливість переміщення даного об'єкта дослідження, дають підстави вважати, що приймальний пункт літ. "А" прямокутної форми з габаритними розмірами 6,20х15,20 м. (загальною площею 92,10 кв.м.), за сукупністю зазначених характеристик, не може бути віднесений до об'єктів нерухомого майна.

При цьому, листом вих. № 3498/17-21/157с/п від 06.11.2017 р. Вінницьким відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз на виконання вимог ухвали суду від 18.10.2017 долучено фототаблицю із відображенням наявності у досліджуваному об'єкті бетонного фундаменту глибиною 0,5 м., виготовлену за результатами здійсненої фото фіксації при проведенні натурного обстеження станом а 12.05.2017 р.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень відповідача, надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам та наявним в справі доказам, суд виходить із наступного.

Відповідно до частини четвертої статті 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Аналогічні положення містить частина 1 статті 321 Цивільного кодексу України (ЦК України).

Судом встановлено, 06.06.2003 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Малиш" (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець) укладено договір купівлі-продажу відповідно до п. 1 якого продавець продав, а Покупець купив приймальний пункт літ. "А" розташований в АДРЕСА_1 загальною площею - 92,1 квм.

Договір купівлі-продажу посвідчено приватним нотаріусом Майструк В.І. 06.06.2003 р. та зареєстрований в реєстрі за № 1584.

Згідно зі статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтями 203, 204, 215 ЦК України встановлено принцип презумпції правомірності правочину відповідно до якого, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Станом на момент прийняття рішення у даній справі договір купівлі-продажу від 06.06.2003 р. судом не визнано недійсним, окрім того його недійсність прямо не передбачено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 377 Цивільного кодексу України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно зі ст. 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому при застосуванні положень ст.120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 11.02.2015 р. у справі № 6-2цс15.

Зазначене зумовлено принципом слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована, який закріплений у ст. 377 ЦК України, ст.120 ЗК України.

У постанові Вищого господарського суду України від 22.09.2015 р. у справі № 922/2257/14 висловлена правова позиція, яка полягає в тому, що у всіх випадках переходу права власності на будівлю або споруду право на земельну ділянку виникає у набувача одночасно із виникненням права на зведені на ній об'єкти.

Таким чином, право власності на будівлі, з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об'єкти нерухомості (в даному випадку будівлі), у власності або користуванні.

Згідно ч.1 ст.316, ст.317, ч.ч.1, 2, 3 ст.319, ч.ч.1, 2 ст.321 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки (ст. 179 ЦК України).

Частиною 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (ч. 1 ст. 181 ЦК України).

З викладеного слідує, що нерухоме майно нерозривно пов'язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а відтак використання нежитлового приміщення, яке належить відповідачу, неможливе без відповідної земельної ділянки. При цьому, право користування земельною ділянкою виникає одночасно з реєстрацією права власності на нерухомість, яка на ній знаходиться.

Таким чином, хоча право користування земельною ділянкою, яка знаходиться під нерухомістю, що належить відповідачу на праві власності, належним чином не оформлене, зазначене не може бути підставою для обмеження права відповідача як власника нерухомого майна на користування зазначеним майном та, відповідно, земельною ділянкою на якій воно розташоване, оскільки, як зазначалося вище, користування нерухомістю неможливе без користування земельною ділянкою. Зазначені обставини, в свою чергу, виключають можливість звільнення спірної земельної ділянки під будівлею з посиланням на її самовільне зайняття.

Відповідно до ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 цієї ж статті визначено способи здійснення захисту цивільних прав та інтересів судом.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право людини на доступ до правосуддя, а у ст. 13 вказаної Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, а саме - особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Звертаючись з позовом до суду Вінницькою міською радою формально використано, передбачений ст.16 ЦК України, ст.20 ГК України, спосіб захисту прав, але без врахування конкретних обставин і правовідносин сторін, а саме того, що на спірній земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна (приймальний пункт), який відповідач 1 придбав у власність на підставі договору купівлі-продажу від 06.06.2003 р., посвідченого приватним нотаріусом Майструк В.І. 06.06.2003 р. та зареєстрованого в реєстрі за № 1584, який судом не визнано недійсним, окрім того його недійсність прямо не передбачено законом.

При цьому, ТОВ "Малиш" (Продавець) набуло право власності на приймальний пункт на підставі рішення Господарського суду Вінницької області від 27.12.2002 р. справа № 980/5-498 (з урахуванням виправлень внесених ухвалою Господарського суду Вінницької області від 07.05.2003 справа № 980/5-498), яке на момент укладення договору купівлі продажу з ОСОБА_1 (Покупець) було чинним та не скасованим (зміненим) у встановленому законом порядку.

Згідно з нормами чинного законодавства, зокрема положеннями статей 182, 331, 334 ЦК, основною умовою для визначення статусу нерухомого майна будь-якого об'єкта нерухомості (у тому числі й тих об'єктів, правовий статус яких законодавчими актами не визначений: асфальтовані чи бетонні площадки, під'їзні колії, автомобільна дорога, автомобільні платформи, спортивні споруди тощо) є державна реєстрація прав на нього.

Законом № 1952-ІV встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ст. 2).

Об'єкти нерухомого майна мають бути капітального типу (ст. 4 Закону № 1952-ІV), а не тимчасовими, що є характерним для малих архітектурних форм і тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, визначення яких міститься в ст.28 Закону від 17 лютого 2011 р. № 3038-VІ "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - Закон № 3038-VІ).

Також, відповідно до абз. 7 п. 4 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 р. № 703) не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, що розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є можливим без їх знецінення та зміни призначення.

Аналогічне правило містилося в п. 1.6 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно (затверджено наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 р. № 7/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 28 липня 2010 р. № 1692/5) Наказ втратив чинність на підставі наказу Міністерства юстиції України від 14 грудня 2012 р. № 1844/5.; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 р. за № 157/6445; далі - Тимчасове положення).

Вказаний приймальний пункт є об'єктом нерухомого майна, що безпосередньо підтверджується поясненнями судового експерта, представника КП "Вінницьке обласне бюро технічної інвентаризації та слідує з матеріалів інвентаризаційної справи № 24372 на павільйон під літ. "А" розташований в АДРЕСА_1, яка містить оціночний акт від 19.11.2002 р. відповідно до якого конструктивними елементами зазначеного павільйону є, наряду з іншим, фундамент (бетонний), підлога (асфальт) та інш.

Окрім того, наявність у приймальному пункті бетонного фундаменту також підтверджується листом вих. № 3498/17-21/157с/п від 06.11.2017 р. Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз на виконання вимог ухвали суду від 18.10.2017 р. яким долучено фототаблицю із відображенням наявності у досліджуваному об'єкті бетонного фундаменту глибиною 0,5 м., виготовлену за результатами здійсненої фото фіксації при проведенні натурного обстеження станом на 12.05.2017 р.

Разом з тим п. 3.2. Інструкції "Про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна", затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 р. №127 (в редакції чинній на момент проведення технічної інвентаризації) визначено, будівлі тимчасового характеру (навіси, палатки, кіоски, накриття, літні душі, теплиці, покриті поліетиленовою плівкою тощо) обміряються та включаються до матеріалів інвентаризації. Це будівлі - збірно-розбірні, без фундаменту, з недовговічного матеріалу, сезонного використання (без утеплення основних огороджувальних конструкцій).

Натомість належна відповідачу 1 будівля, на переконання суду не може бути характеризована як будівля тимчасового характеру, оскільки при наявності бетонного фундаменту не є за своїми будівельно-технічними характеристиками збірно-розбірною будівлею, яку можливо перемістити без її знецінення.

Таким чином сукупність викладених вище обставин та нормативних приписів переконливо свідчить про те, що вказаний приймальний є об'єктом нерухомого майна.

З огляду на вказане, обраний позивачем спосіб захисту у вигляді звільнення земельної ділянки на якій розміщено об'єкт нерухомості, право власності відповідача 1 на який належним чином зареєстровано, є неефективним в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично не призводить до відновлення порушених прав Вінницької міської ради, з огляду на що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Слід зазначити, що прийняття судом рішення про зобов'язання відповідача 1 звільнити за власний рахунок самовільно зайняту земельну ділянку, на якій знаходиться належний відповідачеві 1 на праві власності об'єкт нерухомого майна, було б несправедливим і незаконним, оскільки б призвело до порушення прав власності відповідача на ці об'єкти нерухомості, і зокрема, прав користуватися, розпоряджатися, мирно володіти нею.

Тобто, виходячи з того, що на теперішній час на земельній ділянці, розташовано об'єкт нерухомого майна, що належить ОСОБА_1, який використовує його у підприємницькій діяльності, застосування обраного позивачем способу захисту своїх прав, фактично не призведе до їх відновлення, зокрема, до реального повернення земельної ділянки у користування позивача (постанова Вищого господарського суду України від 08.11.2017 р. у справі № 910/3510/17).

Втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на належну йому будівлю шляхом її демонтажу є предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), що ратифікований Законом України 475/97-ВР від 17 липня 1997 року.

Згідно статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своє власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини ст. 1 Першого протоколу до конвенції містить три чітких норми:

- перша, викладена в першому реченні п. 1, є загальною за своєю природою та закріплює принцип мирного володіння майном;

- друга, що міститься в другому реченні п. 1, стосується позбавлення власності та містить умови такого позбавлення;

- третя, викладена в п. 2, визнає право держав, серед іншого, здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.

Ці норми не є окремими, вони пов'язані між собою. Друга та третя стосуються певних випадків, за яких допускається втручання в право на мирне володіння майном. Отже, їх слід тлумачити у світлі загального принципу, викладеного в першій нормі (рішення у справах "Ян та інші проти Німеччини" та Холдинг "Совтрансавто" проти України").

У своїх висновках Суд неодноразово нагадував, що втручання в право на мирне володіння майном повинне здійснюватися з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (рішення у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції"). Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові ст.1 Першого протоколу, включно з другим реченням, яке необхідно розуміти у світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти шляхом ужиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення у справі "Прессос компанія Нав’єра С.А." та інші проти Бельгії").

Мета досягнення справедливого балансу інтересів суспільних (публічних) і приватних полягає у необхідності дотримання розумного співвідношення між засобами, що використовуються, та цілями, які повинні бути досягнуті. При цьому суд повинен забезпечувати справедливий баланс між інтересами усіх причетних осіб та загальним інтересом забезпечення дотримання верховенства права (справи "Еванс проти сполученого Королівства", "Булвес" АД проти Болгарії", "Дубецька та інші проти України" "Гримковська проти України", "Хабровські проти України" тощо).

У рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Федоренко проти України" зазначено про необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та фундаментальними правами окремої людини, а також пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Вирішуючи, чи було дотримано цієї вимоги, Суд виходить із того, що держава має широку свободу розсуду як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи виправдані наслідки вжиття таких заходів з огляду на загальний інтерес для досягнення мети певного закону. Суд обов'язково визначає, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом особи на "мирне володіння майном" у розумінні першого речення ст.1 Першого протоколу (рішення у справі "Звольський та Звольська проти Республіки Чехія").

Стала практика ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес» АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited проти України" від 23 січня 2014 року) свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується (постанова Верховного Суду України від 18.01.2017 р. у справі № 6-2776цс16).

Приймаючи рішення у даній справі судом враховуються мета та ціль використання земельної ділянки, встановлені у сукупності обставини справи, які засвідчують, що право постійного користування земельною ділянкою відповідача 1 виникло у відповідності до норм діючого законодавства на момент укладення договору купівлі-продажу від 06.06.2003 р., при цьому, ТОВ "Малиш" (Продавець) набуло право власності на приймальний пункт на підставі рішення Господарського суду Вінницької області від 27.12.2002 р. справа № 980/5-498 (з урахуванням виправлень внесених ухвалою Господарського суду Вінницької області від 07.05.2003 справа № 980/5-498), яке на момент укладення договору купівлі продажу з ОСОБА_1 (Покупець) було чинним та не скасованим у встановленому законом порядку, правові наслідки які будуть спричинені демонтажем будівлі належної на праві власності відповідачу 1, якого він буде позбавлений та як наслідок й припинено підприємницьку діяльність.

Тобто відбудеться втручання у право користування об'єктом нерухомого майна, право на який набуто та зареєстровано правомірно у відповідності до норм законодавства.

Суд вважає, що заявлені позивачем вимоги спрямовані та безпосередньо стосуються, в тому числі, позбавлення відповідача 1 права володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю, а саме, фактично йдеться про припинення права власності відповідача, що суперечить положенням Конституції України та приписам законодавства, яке регулює відповідні правовідносини власності в Україні.

Таким чином, враховуючи, що на спірній земельній ділянці розташовується нерухоме майно відповідача 1, який є його законним власником, на підставі правовстановлюючих документів, тому примусове звільнення земельної ділянки шляхом знесення розташованого на ній об'єкта нерухомості, право власності на який оформлено у встановленому законом порядку, порушує права особи, гарантовані ст. 41 Конституції України.

З виникненням прав власності на будівлю чи споруду у особи виникає право одержати земельну ділянку в користування на якій розміщено придбане нею нерухоме майно, та земельну ділянку, необхідну для його обслуговування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов'язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. При розгляді спору у даній справі судом встановлено, що відповідач 1 правомірно набув право власності на нерухомість на підставі договору купівлі-продажу, що знаходиться на спірній земельній ділянці. Водночас, закінчення строку дії договору оренди на земельну ділянку, на якій розташована нерухомість, не може бути підставою для обмеження права відповідача 1 як власника нерухомості на користування нерухомістю та як наслідок - земельною ділянкою, на якій вона розташована, оскільки користування нерухомістю неможливе без користування земельною ділянкою.

Суд наголошує, що зобов'язання відповідача 1 в примусовому порядку звільнити земельну ділянку та передати її в натурі позивачу є порушенням права власності відповідача, гарантованого статтею 41 Конституції України. Зазначені обставини виключають можливість звільнення земельної ділянки під будівлями з посиланням на її самовільне зайняття. З огляду на що, сама по собі відсутність у відповідача переоформлених на його ім'я правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне зайняття земельної ділянки. У таких випадках положення ст. 212 Земельного кодексу України застосуванню не підлягають і примусове звільнення земельної ділянки шляхом знесення розташованого на ній об'єкта нерухомості, право власності на який оформлено у встановленому законом порядку, порушує права особи, гарантовані ст. 41 Конституції України (постанова Верховного Суду України № 40/3 від 06.12.2010 р.).

З урахуванням наведеного в сукупності заявлений Вінницькою міською радою позов в частині звільнення земельної ділянки шляхом демонтажу приймального пункту задоволенню судом не підлягає.

Крім того, не підлягають задоволенню вимоги позивача в частині скасування реєстрації права власності ОСОБА_1 на приймальний пункт літ. А прямокутної форми, який розташований за адресою АДРЕСА_1, оскільки право відповідача 1 на вказаний приймальний пункт як уже зазначалося вище набуто та зареєстровано у встановленому законом порядку на підставі нотаріально-посвідченого договору купівлі-продажу від 06.06.2003 р., який є чинним та не визнаний недійсним в установленому законом порядку.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Жодних обставин які свідчили про неправомірність набуття права власності на приймальний пункт судом не встановлено.

Посилання Вінницької міської ради на той факт, що ТОВ "Малиш" не набуто право власності стосовно приймального пункту з посилання на скасування рішення Господарського суду Вінницької області від 27.12.2002 р. у справі № 980/5-498 з подальшим прийняттям судом на новому розгляду рішення про відмову в задоволенні позову від 11.05.2007 р., залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 11.05.2007 р., судом не береться до уваги, оскільки на момент укладення договору купівлі-продажу від 06.06.2003 р. зазначене рішення було чинним, при цьому скасовано зазначене рішення у постановою Вищого господарського суду України від 23.03.2006 р.

Разом з тим, як зазначалося вище, підставою набуття права власності на спірну будівлю являється договір купівлі-продажу від 06.06.2003 р., який є чинним та не визнаний недійсним у встановленому законом порядку.

Інші доводи позивача спростовуються встановленими обставинами справи.

Вищевикладені обставини у своїй сукупності є підставою для відмови в задоволенні позову Вінницької міської ради в повному обсязі, що не позбавляє можливості та права Вінницьку міську раду захисти свої інтереси шляхом стягнення неодержаних доходів спричинених використанням відповідачем 1земельної ділянки без правовстановлюючих документів чи укладення з останнім договору оренди вказаної земельної ділянки зі встановленням орендної плати за її використання, або ж реалізації земельної ділянки відповідачу за договором купівлі-продажу.

Щодо заяви відповідача 1, викладеної у відзиві на позовну заяву, про застосування строку позовної давності суд вважає необхідним зазначити наступне.

Згідно із пунктом 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З огляду на вказані вище мотиви суд зауважує, що в зв'язку із безпідставністю та необґрунтованістю заявленого позову у суду відсутні підстави для застосування строку позовної давності.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

За вказаних вище обставин заявлений Вінницькою міською радою позов задоволенню судом не підлягає.

В зв'язку з відмовою у задоволенні позову судовий збір та витрати на оплату судової експертизи підлягають віднесенню на позивача відповідно до ст.49 ГПК України.

16.11.2017 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення

Керуючись ст.ст.4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 35, 36, 41, 42, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. У задоволенні позову Вінницької міської ради до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, Комунального підприємства "Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації" про звільнення земельної ділянки шляхом демонтажу та скасування реєстрації права власності на приймальний пункт літ.А прямокутної форми, який розташований за адресою АДРЕСА_1 відмовити повністю.

2. Копію рішення надіслати третій особі (ТОВ "Малиш") рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 21 листопада 2017 р.

Суддя О.О. Банасько

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи.

2, 3 - ТОВ "Малиш" - вул. Ленінградська (О. Довженка), буд. 85, кв. 47, м. Вінниця, 21001; вул.Соборна, 52, м.Вінниця, 21100.