Ухвала суду № 70421225, 15.11.2017, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/1871/17 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач Дьомич Л. М.

УХВАЛА

Іменем України

15.11.2017 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

головуючого судді: Дьомич Л.М.

суддів: Гайсюка О.В.; Карпенка О.Л.

за участю секретаря: Федоренко Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, яка представляє інтереси ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 27 січня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Головне територіальне управління юстиції в Кіровоградській області про визнання шлюбу недійсним, усунення від права на спадкування та визнання в порядку спадкування права власності,-

В С Т А Н ОВ И Л А:

У червні 2015 року ОСОБА_2, яка представляє інтереси ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Головне територіальне управління юстиції в Кіровоградській області про:

- визнання шлюбу, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 – недійсним;

- усунення від права на спадкування за законом ОСОБА_5 на майно померлого ОСОБА_6;

- визнання за ОСОБА_3 в порядку спадкування право власності на 1/2 частину спадкового майна, а саме на ? частину житлового будинку загальною площею 91,40 кв. м., розташованого по вул. Маріупольська,. 1, м. Кіровоград та ? частину земельної ділянки розташованої за адресою: Кіровоградський район, Соколівська сільська рада, садове товариство «Долина», кадастровий № 3522587200:02:000:3231;

- визнання за ОСОБА_4 в порядку спадкування право власності на 1/2 частину спадкового майна, а саме на ? частину житлового будинку загальною площею 91,40 кв. м., розташованого по вул. Маріупольська 1 м. Кіровоград та ? частину земельної ділянки, розташованої за адресою: Кіровоградський район, Соколівська сільська рада, садове товариство «Долина», кадастровий № 3522587200:02:000:3231.

В обґрунтування вимог зазначено, що у березні 2014 року ОСОБА_3 уклала із ОСОБА_5 усний договір про те, що остання за плату в розмірі 100 Євро на місяць буде готувати їжу, виконувати хатню роботу (прибирати в будинку, прати одяг, та ін.) для її батька ОСОБА_6. Безкоштовно проживати у будинку останнього та харчуватися за рахунок його пенсії.

ОСОБА_3 проживає у Словаччині, а її брат ОСОБА_4 у Єлизаветградському психоневрологічному інтернаті та є інвалідом II групи.

Зобов’язання за усним договором позивач виконувала, переказувала кошти.

02 вересня 2014 року ОСОБА_6 помер. Відкрилась спадщина до складу якої входить - житловий будинок по вул. Маріупольська 1 в м. Кіровограді та земельна ділянка у Кіровоградському районі Соколівська сільська рада, Садове товариство «Долина».

Спадкоємцями ОСОБА_7 є його діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4. І як стало випадково відомо стороні позивача - ОСОБА_5, дружина померлого, шлюб з якою зареєстровано 27 серпня 2014 року.

Проте, вказаний шлюб укладений без наміру створити сім’ю, оскільки відповідач переслідувала корисливі мотиви, пов’язані з набуттям права власності на будинок та отримання коштів за частку у спадщині. Відповідач скористалася безпорадним станом спадкодавця, який в останній місяць життя не міг говорити, самостійно себе обходити.

Відповідач знаючи про стан здоров’я ОСОБА_6 усвідомлювала, що доглядає його за плату, а не з почуття обов’язку дружини, у шлюбі перебували лише 6 днів, за цей час спільного майна не придбали.

Вважає шлюб батька з ОСОБА_5 фіктивним, без наміру створення сім’ї та набуття прав та обов’язків подружжя.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 27 січня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

ОСОБА_2, яка представляє інтереси ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить про скасування рішення суду та ухвалення нового про задоволення вимог. Зазначає, що суд першої інстанції приймаючи рішення не повно з’ясував обставини, що мають істотне значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права. А саме, в суді першої інстанції свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 підтвердили, що ОСОБА_6, в силу хвороб та похилого віку перебував у безпорадному стані та потребував сторонньої допомоги, яку йому забезпечила донька ОСОБА_3 найнявши доглядальницю ОСОБА_5 із щомісячною оплатою про що надано виписку з банківського рахунку ОСОБА_3 Судом безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про витребування медичної карти хворого ОСОБА_6 та у призначенні посмертної судово-психіатричної експертизи.

Головне територіальне управління юстиції в Кіровоградській області в судове засідання не з’явилось, повідомлене про час та місце розгляду справи (т. 2 а.с.4). Подано письмові пояснення про розгляд справи без його представника (т. 2 а.с.7-16).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивачів ОСОБА_2 та пояснення відповідача ОСОБА_11, дослідивши письмові докази по справі, перевіривши рішення суду у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги за наступного.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ст. 214 ЦПК України – під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема питання про те, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції аналізуючи зібрані у справі докази, пояснення сторін, свідків, зазначив про недоведеність підстав за яких шлюб може бути визнано недійсним, а відтак вимога є необґрунтованою.

Даний судовий висновок є правильним, ґрунтується на добутих доказах.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_6 є батьком ОСОБА_3 та ОСОБА_4 позивачів у справі.

27 серпня 2014 року ОСОБА_6 зареєстрував у Кіровському відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кіровоградського міського управління юстиції шлюб з ОСОБА_5, про що складено актовий запис №555 та видано свідоцтво про шлюб серії І-ОЛ №079043 (т. 1 а.с.93).

ОСОБА_6 помер 02 вересня 2014 року, відкрилася спадщина (т. 1а.с.18, т. 11 а.с.25-27).

Згідно копії спадкової справи №24/2014 до майна померлого ОСОБА_6, із заявами про прийняття спадщини після його смерті звернулися: 05 вересня 2014 року (заява зареєстрована за вх.№64) донька спадкодавця ОСОБА_3, 10 лютого 2015 року (заява зареєстрована за вх.№16) дружина спадкодавця ОСОБА_5 (т. 1 а.с.82-93).

ОСОБА_4 постановою приватного нотаріуса Кіровоградського міського нотаріального округу ОСОБА_12 від 15.06.2015 року відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом з підстав пропуску спадкоємцем шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини (т. 1 а.с.10).

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом або договором.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб’єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Щодо порушення прав позивачів, то отримання ОСОБА_5 спадку впливає на права та інтереси ОСОБА_3 так як пов’язане з обсягом спадкування в залежності від кількості спадкоємців. В той же час ОСОБА_4, у передбачений законом спосіб про свій намір отримати спадщину не заявив. Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем визначені у частинах 3, 4 статті 1268, статті 1269 ЦК України, а відтак його інтереси не порушені. Постановою нотаріуса від 15.06 2015 року відмовлено ОСОБА_4В у видачі свідоцтва про право на спадщину (а.с.10).

Посилання представника позивача про вирішення питання щодо визначення додаткового строку на прийняття спадщини, не стосується вирішення даної справи, так як такий строк у передбаченому законом порядку не визначався.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних та юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін, та інших осіб які беруть участь у справі.

Звертаючись в суд з вимогою про визнання шлюбу, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 недійсним, сторона позивача вказала, що він укладений без наміру створити сім’ю, відповідач лише переслідувала корисні мотиви, пов’язані з набуттям права власності на майно, скористалась безпорадним станом спадкодавця.

В суді першої інстанції визначено предмет та підставу позову, а саме визнання шлюбу недійсним з підстав передбачених ч. 2 ст. 40 СК України, тобто фіктивність шлюбу ( а.с. 5 абзац 4). Надані докази та обставини також стосувались фіктивності шлюбу.

Суд саме в цих межах розглядав справу, розглядаючі клопотання про призначення у справі посмертної судово-психіатричної експертизи, ухвалою від 20 вересня 2016 року з посиланням на ч.1 ст. 11 ЦПК відмовлено в призначенні судової психіатричної експертизи, так як вимоги про визнання шлюбу недійсним з підстав відсутності вільної згоди чоловіка на реєстрацію шлюбу через стан за яким особа не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними не заявлялось, ця вимога передбачена ч. 1 ст. 40 СК.

Однак, суд правильно визначившись зі спірними правовідносинами та обсягом доказів, помилково в судовому рішенні вказав ч. 1 ст. 40 СК України, надавши оцінку саме доказам щодо фіктивності шлюбу.

Отже судом розглядався позов про визнання недійсним шлюбу з мотивів його фіктивності ( ч. 2 ст. 40 СК України ). Колегія суддів перевіряє законність і обґрунтованість саме в межах заявлених вимог та підстав. Зазначене уточнювалось і в суді апеляційної інстанції. Представник вказувала на безпорадність стану померлого, про що також зазначила в скарзі.

Однак безпорадність стану не є обов’язковим обумовленням що особа одночасно мала тяжкий психічний розлад або не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними.

Позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не змінювали у передбачений законом спосіб ( ст.ст. 11, 31, 119 ЦПК України ).

А відтак допущена помилка судом у визначенні норми матеріального права замість частини другої частину першу ст. 40 СК не впливає на правильність судового висновку у вирішенні справи. Враховуючі надані, розглянуті та оцінені докази саме щодо фіктивності шлюбу.

Згідно ч.1 ст. 21 Сімейного кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований в органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Шлюб – добровільний сімейний союз жінки та чоловіка, спрямований на створення сім’ї, зареєстрований у встановленому порядку та з дотриманням вимог закону, і, такий, що породжує у них особисті та майнові права подружжя, умовою дійсності шлюбу є наявність взаємної згоди, які беруть шлюб.

Відповідно до ч.1 ст. 24 шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Підстави для визнання шлюбу недійсним передбачені ст. 40 СК України.

Згідно ч. 2 ст. 40 СК України шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім’ї та набуття прав та обов’язків подружжя.

При цьому відсутність мети щодо створення сім’ї може стосуватися як бажань однієї особи, що реєструє шлюб за ситуації існування мети створення сім’ї у іншої особи, так і двох осіб одночасно за їх взаємною згодою та обізнаністю. Встановлення фіктивності шлюбу залежить від наміру стосовно наступних обставин - бажання проживати разом, вести спільне господарство, дбати про добробут та моральний стан сім'ї тощо. Саме по таким речам, що супроводжують відносини осіб після реєстрації шлюбу, можна визначити намір осіб щодо шлюбу.

Згідно з вимогами статей 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Особа, яка вимагає визнання шлюбу фіктивним повинна довести відсутність наміру створити сім’ю на момент укладення шлюбу, тобто, тягар доказування фіктивності шлюбу лежить саме на позивачеві.

В даному випадку позивачем не доведено належними, допустимими та беззаперечними доказами фіктивність шлюбу ОСОБА_6 та ОСОБА_5. Тобто, позивачами на виконання вимог ст. 60 ЦПК України не доведено факту відсутності у подружжя наміру на створення сім’ї. Відповідач категорично наполягала на створення сім’ї з ОСОБА_6, передбачений шлюбом.

Так відповідач пояснила, що на прохання сестри ОСОБА_6 ОСОБА_8 згодилась доглядати хворого, з ним вона була знайома задовго до виникнення спірних подій. ОСОБА_6 дійсно потребував догляду і вона побувши три дні забажала піти, але він її вмовив залишитись. Сестра платила 400 грн., цих коштів не вистачало і вже пізніше, коли деякий час вона прожила в помешканні ОСОБА_7 позвонила його донька ОСОБА_3 і запропонувала надавати кошти. Всі кошти, які були в тому числі і пенсія все витрачалось на сім’ю. За спільні гроші придбала 100 штук курей, щоб годувати чоловіка. Вона його доглядала, обходила, піклувалась, викликала лікарів. Не вважала себе доглядальницею. Поводилась як подружжя ходила на ринок, придбавала потрібні для побуту речі, переоформляла документи, будинок тримала в порядку. Тобто здійснювала те, що не входить в обсяг роботи доглядальниці. Кошти не розділяла, не вважала їх оплатою праці, на них вони з ОСОБА_6 жили. До них в гості приходили її діти і онуки, вона постійно прожила зі спадкодавцем.

Зазначене підтверджено і поясненнями свідка ОСОБА_13 А свідки зі сторони позивача вищевикладене не спростовують, лише доводять обставини за яких ОСОБА_6 дійсно потребував сторонньої допомоги, саме тому відповідач і з’явилась поряд з ним. Факт першочерговості надання хворій людині допомоги відповідачем не доводять, що в подальшому створення сім’ї, одруження було фіктивним.

Доводи сторони позивача, що ОСОБА_5 працювала виключно доглядальницею ОСОБА_6 та отримувала за це кошти, не доведено належними та беззаперечними доказами.

Згідно до ст. 212 ЦПК, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Усі докази є рівні між собою. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Оцінюючи докази, суд зобов’язаний оцінити належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, що врегульовано ст. 58 ЦПК. ст. 59 ЦПК. Усі докази разом оцінюються ще з позиції їх достатності та взаємозв’язку. Достатність доказів полягає у тому, що у справі доведені усі обставини, які входять до предмету доказування. Взаємозв’язок доказів полягає в тому, всі вони узгоджуються між собою і в сукупності дають суду можливість встановити дійсні відносини сторін і правильно вирішити спір.

Оцінюючи зібрані докази в їх сукупності, належних в порядку ст. ст. 10, 60 ЦПК України на підтвердження фіктивності укладеного шлюбу суду не надано.

Клопотання сторони позивача щодо сприяння суду в наданні доказів підтверджуючих стан спадкодавця, за яким відсутнє було його волевиявлення на укладення шлюбу є такими, що не входять в предмет доказування. Оскільки такі підстави позивачами не заявлялось, а тому вони не розглядались судом першої, а відповідно й апеляційної інстанцій. Що не позбавляє права сторони звернутися з інших підстав за вирішенням спору, зокрема ч.1 ст. 40 СК України, як вище вказано суд першої інстанції помилково вказував частину першу замість другої статті 40 Сімейного Кодексу, фактично вирішення спору відбулось з заявлених підстав, тобто фіктивності шлюбу.

Щодо доводів сторони про реєстрації шлюбу за одним паспортом, а видача свідоцтва про смерть здійснена на підставі попереднього паспорта, який начебто був втрачений, то дана обставина не стосується предмету спору, не є суттєвою для вирішення даної справи.

Вимоги щодо усунення від права на спадкування, визнання права власності на спадкове майно також не підлягають задоволенню, адже є похідними та залежать від задоволення вимоги про визнання шлюбу недійсним.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції зазначив, що в позивачами не доведено порушення їх прав. Висновок суду в частині недоведеності порушення прав позивача ОСОБА_4 є правильним, оскільки останній не реалізував своє спадкове право та не звернувся у визначений законом строк до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Посилання відносно ОСОБА_3 є помилковим, адже вона прийняла спадщину, але цей висновок суду не вплинув на правильність вирішення спору.

Доводи апеляційної скарги не спростовує судове рішення, відсутні підстави для скасування.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції ухвалив законне рішення, відповідно до ч. 1 ст.308 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду – залишенню без змін.

Керуючись ст. 304, ст. 307, ст. 308, ст. 313, ст. 314, ст. 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, яка представляє інтереси ОСОБА_3 та ОСОБА_4 – відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 27 січня 2017 року – залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: