Постанова № 70420700, 08.11.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2017 року Справа № 926/878/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівБакуліної С.В., Данилової М.В.розглянувши матеріали касаційних скаргЧернівецької міської ради, м. Чернівці та Управління Державної казначейської служби України у м. Чернівцях Чернівецької області, м. Чернівціна постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 08.08.2017 рокуза скаргоюТовариства з обмеженою відповідальністю "МаксМарт", м. Чернівціна діїУправління Державної казначейської служби України у м. Чернівцях Чернівецької області, м. Чернівціу справігосподарського суду Чернівецької областіза позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МаксМарт", м. Чернівцідо Чернівецької міської ради, м. Чернівціза участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачаОСОБА_4, м. Чернівціза участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача1. Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради, м Чернівці; 2. Чернівецького міського комунального підрядного шляхово-експлуатаційного підприємства, м. Чернівці;

3. Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Чернівцігаз", м. Чернівці; 4. Комунального підприємства "Чернівці-водоканал", м. Чернівціпростягнення майнової шкоди у сумі 47 259, 69 грн.

за участю представників

позивача: не з'явився,

відповідача: не з'явився,

третьої особи на стороні позивача: не з'явився,

третьої особи на стороні відповідача-1: не з'явився,

третьої особи на стороні відповідача-2: не з'явився,

третьої особи на стороні відповідача-3: не з'явився,

третьої особи на стороні відповідача-4: не з'явився,

Управління Державної казначейської служби: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 10.03.2016 року позов задоволено частково: присуджено до стягнення з Чернівецької міської ради на користь товариства з обмеженою відповідальністю "МаксМарт" (далі за текстом - ТОВ "МаксМарт") 40 793, 50 грн. майнової шкоди, 1 576, 70 грн. судового збору та 871, 63 грн. відшкодування витрат на проведення судової експертизи; в решті вимог у позові відмовлено.

На виконання вказаного рішення господарським судом Чернівецької області 23.03.2016 року видано відповідний наказ.

11.04.2017 року ТОВ "МаксМарт" звернулось до господарського суду Чернівецької області зі скаргою на дії управління Державної казначейської служби України у м. Чернівцях Чернівецької області щодо повернення без виконання наказу господарського суду Чернівецької області від 23.03.2016 року.

Ухвалою господарського суду Чернівецької області від 11.07.2017 року залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.08.2017 року скаргу задоволено: визнано незаконними дії управління Державної казначейської служби України у м. Чернівцях Чернівецької області щодо повернення без виконання наказу господарського суду Чернівецької області від 23.03.2016 року; зобов'язано управління Державної казначейської служби України у м. Чернівцях Чернівецької області прийняти до виконання наказ господарського суду Чернівецької області від 23.03.2016 року.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що відсутність нормативної регламентації порядку виконання судового рішення за фактичних обставин, що склалися між учасниками спору, зумовлює необхідність встановлення та вжиття необхідних заходів для виконання судового рішення саме органом Казначейства, а не особою, на користь якої прийнято рішення суду, адже ефективна, і законодавчо, і практично, організація системи виконання рішень є позитивним обов'язком держави; право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист; при цьому, судами констатовано, що у діючому законодавстві не передбачено такої підстави для повернення виконавчого документа як відсутність укладеного між бюджетною установою і управлінням Держказначейства договору на розрахунково-касове обслуговування розпорядників та одержувачів бюджетних коштів та/або відсутність відкритих рахунків такої установи-боржника в органі казначейства, а органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, Чернівецька міська рада та управління Державної казначейської служби України у м. Чернівцях Чернівецької області звернулись до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просять скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.08.2017 року та ухвалу господарського суду Чернівецької області від 11.07.2017 року і прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні скарги.

ТОВ "МаксМарт" до Вищого господарського суду України подано відзив на касаційну скаргу, в якому позивач проти доводів касаційної скарги заперечує та просить залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

Сторін та третіх осіб згідно з приписами ст. 1114 ГПК України належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак вони не скористались передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, ТОВ "МаксМарт" звернулось до управління Державної казначейської служби України у м. Чернівцях Чернівецької області із заявою за № 04 від 21.03.2017 року про виконання судового рішення господарського суду Чернівецької області від 10.03.2016 року, до якої додало оригінал наказу господарського суду Чернівецької області від 23.03.2016 року, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 6 Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року № 1404-VІІІ рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Управління Державної казначейської служби України у м. Чернівцях Чернівецької області листом за № 06-24/372 від 23.03.2017 року повернуло ТОВ "МаксМарт" наказ господарського суду Чернівецької області від 23.03.2016 року у справі № 926/878/15 без виконання з посиланням на те, що Чернівецька міська рада не укладала з управлінням Держказначейства договір на розрахунково-касове обслуговування розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, в управлінні відсутні відкриті на ім'я Чернівецької міської ради рахунки, а тому наказ не підлягає виконанню органами Держказначейства і має бути повернутий стягувачеві відповідно до пп. 1 п. 9 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного або місцевого бюджетів або боржників.

ТОВ "МаксМарт", звертаючись до господарського суду зі скаргою дії управління Державної казначейської служби України у м. Чернівцях Чернівецької області щодо повернення без виконання наказу господарського суду Чернівецької області від 23.03.2016 року, свої вимоги обґрунтувало тим, що повернення державним органом судового наказу без виконання є порушенням ст. 19 Конституції України, положень Закону України "Про виконавче провадження", Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845, якими визначено механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевого бюджетів.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Відповідно до ст. 45 ГПК України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України.

За приписами ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються в порядку, встановленому цим кодексом та Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ст. 116 ГПК України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року № 1404-VІІІ (набрав чинності 05.10.2016 року) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року № 1404-VІІІ рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

За приписами ч. 1 ст. 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Як вірно встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, на момент звернення стягувача із заявою до Управління Державної казначейської служби України у м. Чернівцях Чернівецької області про виконання наказу господарського суду Чернівецької області від 23.03.2016 року по справі № 926/878/15 до пп. 1 п. 9 Розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України було внесено зміни, згідно яких до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету, рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання. Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.

На виконання п. 9 Розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі за текстом - Порядок виконання рішень).

Згідно з п. 3 Порядку виконання рішень рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Відповідно до п. 24 Порядку виконання рішень стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник, документи, зазначені у п. 6 цього Порядку.

За приписами п. 6 Порядку виконання рішень у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб: заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних про перерахування коштів у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв'язку, якщо зазначений рахунок відсутній; оригінал виконавчого документа; судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності); оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.

В пп. 1 п. 9 Порядку виконання рішень визначено, що орган Державної казначейської служби України повертає виконавчий документ стягувачеві у разі, коли виконавчий документ, зокрема, не підлягає виконанню органом Казначейства; подано особою, що не має відповідних повноважень; пред'явлено до виконання з пропущенням установленого строку; видано або оформлено з порушенням установлених вимог; рішення про стягнення коштів не набрало законної сили, крім випадків, коли судове рішення про стягнення коштів допущено до негайного виконання в установленому законом порядку; суми коштів, зазначених у судовому рішенні про стягнення коштів, повернуті стягувачеві за поданням органу, що контролює справляння надходжень бюджету, або за рахунок таких коштів виконано грошові зобов'язання чи погашено податковий борг стягувача перед державним або місцевим бюджетом; відсутній залишок невідшкодованого податку на додану вартість, узгоджений із стягувачем; стягувач відмовився від виконання виконавчого документа або відкликав його без виконання; наявні інші передбачені законом випадки.

При цьому, наявність інших визначених законом підстав для повернення органом Державної казначейської служби України виконавчого документа стягувачу має бути чітко встановлена правовою нормою, а тому відсутність прямої законодавчої вказівки для повернення виконавчого документа слід тлумачити з урахуванням ч. 2 ст. 19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами п. 15 Порядку виконання рішень дії Казначейства з виконання виконавчих документів можуть бути оскаржені до Казначейства або суду.

Таким чином, враховуючи те, що в діючому законодавстві не передбачено такої підстави для повернення виконавчого документа як відсутність укладеного між бюджетною установою і управлінням Держказначейства договору на розрахунково-касове обслуговування розпорядників та одержувачів бюджетних коштів та/або відсутність відкритих рахунків такої установи-боржника в органі казначейства, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованих висновків щодо неправомірності дій управління Державної казначейської служби України у м. Чернівцях Чернівецької області щодо повернення без виконання наказу господарського суду Чернівецької області від 23.03.2016 року.

Крім того, відповідно до пп. 2 п. 4, пп. 5 п. 5 Порядку виконання рішень органи Казначейства вживають заходів до виконання виконавчих документів протягом установленого строку і під час виконання виконавчих документів органи Казначейства мають право звертатися у передбачених законом випадках до органу, який видав виконавчий документ, щодо роз'яснення рішення про стягнення коштів, порушувати клопотання про встановлення чи зміну порядку і способу виконання такого рішення, а також відстрочку та/або розстрочку його виконання, вживати інших заходів до виконання виконавчих документів.

Тобто, навіть відсутність нормативної регламентації порядку виконання судового рішення за фактичних обставин, що склалися між учасниками спору, зумовлює необхідність встановлення та вжиття заходів необхідних для виконання судового рішення саме органом Казначейства, а не особою, на користь якої прийнято рішення суду, адже ефективна, і законодавчо, і практично, організація системи виконання рішень є позитивним обов'язком держави.

З урахуванням приписів ч. 1 ст. 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.06.2004 року у справі "Півень проти України" суд вказав, що право на судовий розгляд, гарантований ст. 6 Концепції, захищає також виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які в країні, що поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи при цьому шкоди одній зі сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 року у справі "Шмалько проти України" зазначено, що для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії § 1 ст. 6 Конвенції. Затримка у виконанні рішення може бути виправдана за виняткових обставин, але затримка не повинна бути такою, що позбавляє сутності право, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції ("Іммобільяре Саффі проти Італії", заява №22774/93, § 74, ЄСПЛ 1999-V).

З огляду на встановлені судами обставини та враховуючи практику Європейського суду з прав людини, яку судами застосовано як джерело права, дії Управління Державної казначейської служби України у м. Чернівцях Чернівецької області щодо відмови у прийнятті до виконання наказу господарського суду Чернівецької області від 23.03.2016 року правомірно визнано господарськими судами попередніх інстанцій протиправними та зобов'язано прийняти наказ до виконання.

При цьому, доводи касаційних скарг про те, що безспірне стягнення (списання) коштів можливе лише з боржників, рахунки яких відкриті в органах казначейства, а у Чернівецької міської ради такі рахунки відсутні, у зв'язку з чим задоволення скарги на дії управління Державної казначейської служби України у м. Чернівцях Чернівецької області судами здійснено з порушенням норм матеріального права, ґрунтується на не правильному тлумаченні скаржниками нормативно-правових актів, оскільки боржники (бюджетні установи) відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України - це органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету, а тому виконавчий документ, у якому боржником є Чернівецька міська рада, має виконуватися виключно органом Казначейства, в якому обслуговується цей боржник.

З урахуванням викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що висновки господарських судів попередніх інстанцій у даній справі відповідають встановленим ним обставинам справи і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Інші посилання Чернівецької міської ради та Управління Державної казначейської служби України у м. Чернівцях Чернівецької області в касаційних скаргах на порушення судами законодавчих приписів не приймаються судом касаційної інстанції до уваги, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржниками норм матеріального і процесуального права та не спростовують законних і обґрунтованих висновків господарських судів попередніх інстанцій.

Згідно з ч. 2 ст. 11113 ГПК України касаційні скарги на ухвали місцевого або апеляційного господарських судів розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення місцевого господарського суду, постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.08.2017 року у справі № 926/878/15 - залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіС.В. Бакуліна М.В. Данилова