Постанова № 70420608, 13.11.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2017 року Справа № 914/1128/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Карабаня В.Я. - головуючого, Корнілової Ж.О., Нєсвєтової Н.М.,розглянувши матеріали касаційноїскаргиЗахідного територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони Українинапостанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.11.16 та рішення господарського суду Львівської області від 13.07.16 у справігосподарського суду Львівської області №914/1128/16за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю ВП "ЗВЗ"доЗахідного територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони Українипро зобов'язання вчинити дії,за участі представників сторін:

від позивача - Шпунт М.Б.,

від відповідача - Бондаренко В.В.,

У С Т А Н О В И В:

21.04.2015 рішенням господарського суду Львівської області у справі 914/860/15 задоволено позов першого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління, зобов'язано товариство з обмеженою відповідальністю ВП "ЗВЗ" виконати пункт 2.14 договору зберігання №11 від 18.12.2014 шляхом повернення позивачу вугілля кам'яного (марки ГР) у кількості 9 192 тонни вартістю 10 938 296,16грн. та якістю, визначеній у специфікації (додаток 1 до договору про закупівлю товарів за державні кошти №9 від 04.11.2014) шляхом його доставки до місць приймання представником позивача.

26.04.2016 товариство з обмеженою відповідальністю ВП "ЗВЗ" звернулося до господарського суду Львівської області з позовом про зобов'язання Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України прийняти вугілля кам'яне марки Г (0-200) в кількості 623 тонн (Івано-Франківська КЕЧ - 416 тон, КЕВ м. Хмельницький - 207 тон) шляхом підписання актів приймання поставленого вугілля, мотивуючи наявністю вищевказаного судового рішення.

13.07.2016 рішенням господарського суду Львівської області (суддя Король М.Р.), залишеним без змін 10.11.2016 постановою Львівського апеляційного господарського суду (судді Бойко С.М., Бонк Т.Б., Якімець Г.Г.) позов товариства з обмеженою відповідальністю ВП "ЗВЗ" до Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України - задоволено повністю. Зобов'язано Західне територіальне квартирно-експлуатаційне управління прийняти вугілля кам'яне марки Г(0-200) в кількості 623 тон (Івано-Франківська-КЕЧ 416 тон та КЕВ м. Хмельницький - 207 тон) шляхом підписання актів приймання поставленого вугілля. В обгрунтування висновків, покладених в основу таких рішень, суди зазначили, що відповідачем належними та допустимими доказами не доведено факту неналежної якості поставленого вугілля.

18.01.2017 постановою Вищого господарського суду України касаційну скаргу відповідача задоволено, скасовано постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.11.2016 та рішення господарського суду Львівської області від 13.07.2016, провадження у справі припинено.

04.10.2017 постановою Верховного Суду України заяву товариства з обмеженою відповідальністю ВП "ЗВЗ" задоволено, постанову Вищого господарського суду України від 18.01.2017 скасовано, справу передано до суду касаційної інстанції для розгляду.

Аналізуючи мотиви, викладені у касаційній скарзі Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, колегія суддів дійшла висновку, що вона підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

18.12.2014 між сторонами у справі було укладено договір зберігання №11, за умовами якого товариство з обмеженою відповідальністю ВП "ЗВЗ" (поклажодавець) передає, а Західне територіального квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України (зберігач) приймає на зберігання протягом строку цього договору вугілля кам'яне (марки ГР) у кількості 13 436 тон та якістю, визначеною договором №9 від 04.11.2014 року (надалі товар). Зберігач зобов'язаний повернути товар поклажодавцеві за першою вимогою останнього, але не пізніше терміну, визначеного цим договором. Поклажодавець зобов'язаний прийняти від зберігача товар до закінчення строку цього договору (п.п.2.1.4, 3.1.2. договору).

Згідно статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч.2 ст.509 ЦК України).

Частинами 1, 2, 5 статті 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини, юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Відповідно до ч.1, 3 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ч.1 ст.936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. В силу положень ч.1 ст.938 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Отже спір у справі виник з приводу якості повернутого позивачем вугілля в кількості 623 тонн за поставками від 22.02.2016 та від 01.03.2016.

Задовольняючи позовні вимоги, суди обох інстанцій виходили з того, що обов'язок зберігача повернути майно поклажодавцеві кореспондується із обов'язком поклажодавця прийняти таке майно. Відповідачем у встановленому чинним законодавством порядку не надано суду належних і допустимих доказів невідповідності якості повернутого позивачем вугілля.

Касаційна інстанція не може погодиться з такими висновками, які зроблено при неповно установлених обставинах справи. Судами не вжито всіх заходів, визначених положеннями ст.ст.32-34, 41-42 ГПК України для усунення сумнівів щодо якості поставленого позивачем вугілля, оскільки незважаючи на посвідчення про якість №01/03-01 від 02.03.2016, як убачається із результатів лабораторних досліджень вуглехімічної лабораторії ДП "Львіввугілля" якісні показники вугілля не відповідають по зольності та волозі, з приводу чого судами не було надано мотивованих обгрунтувань.

Таким чином, за умови визнання судами попередніх інстанцій правильним обраного способу захисту, ними не вжито заходів, визначених статтями 38, 41 ГПК України, беручи до уваги, що відповідач відмовився прийняти частину кам'яного вугілля із загальної кількості 9 192 тонни присудженого до передачі рішенням суду від 21.04.2015.

Тобто суди фактично ухилилися від розгляду спору по суті, дослідження усіх обставин справи, у зв'язку з чим питання щодо причин відмови прийняти спірне вугілля кам'яне марки Г (0-200) у кількості 623 тонн залишилось нез'ясованим, не взято до уваги повідомлення слідчого відділу УСБУ у Львівській області, в якому підтверджується інформація про неналежну якість вугілля, в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №22015140000000184 від 09.12.2015, в рамках якого були відібрані проби отриманого вугілля для здійснення лабораторного дослідження. Ці обставини, про які відповідач повідомляв листом №19/407 від 24.03.2016, на його думку підтверджено належними доказами, які при новому розгляді справи підлягають оцінці у сукупності з іншими матеріалами справи.

Що стосується питання належності способу захисту порушеного права, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень ст.16 ЦК України, ст.20 ГК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Таким чином, суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність чи відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення (захисту) в обраний позивачем спосіб.

Отже формулювання позовної вимоги без з'ясування судом зазначених обставин не є підставою для припинення провадження у справі або для беззаперечної відмови у задоволенні позову.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, слід виходити з положень ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожен, чиї права та свободи, визнані в цій конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Підсумовуючи викладене, законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з урахуванням ст.13 Конвенції щодо ефективного засобу правового захисту.

За таких обставин, рішення обох інстанцій не можна визнати законними та обґрунтованими, тому підлягають скасування з направленням справи для нового розгляду. Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, встановити дійсні права та обов'язки сторін, і в залежності від установленого правильно застосувати норми матеріального та процесуального права, якими урегульовано спірні правовідносини, та ухвалити законне й обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України задоволити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.11.2016 та рішення господарського суду Львівської області від 13.07.2016 у справі №914/1128/16 скасувати, а справу направити для нового розгляду.

Головуючий суддяВ.Я. Карабань СуддяЖ.О. Корнілова СуддяН.М. Нєсвєтова