Ухвала суду № 70415382, 20.11.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого Шинкар Т.І.,

суддів Глушка І.В.,

ОСОБА_1,

секретаря судового засідання Чигер І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Дрогобицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області на постанову Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 11 жовтня 2017 року у справі №442/6456/17 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Дрогобицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

12.09.2017 ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Дрогобицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області (далі – ОСОБА_3), просив визнати незаконними і такими, що завдали моральної шкоди, дії відповідача по розгляду заяви від 15.08.2017 про підвищення пенсії як реабілітованій особі, що зазнала політичних репресій та зобов’язати відповідача підвищити пенсію відповідно до п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», тобто підвищити призначену пенсію на 50 відсотків мінімальної пенсії за віком, яка на час звернення становила 1312 гривень, тобто встановити щомісячну доплату до пенсії в розмірі 656 грн., починаючи з часу звернення, тобто з 15.08.2017.

Постановою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 11 жовтня 2017 року позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Дрогобицьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Львівської області подало апеляційну скаргу, просить скасувати постанову Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 11.10.2017 та постановити нове рішення, яким в позові відмовити. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, та членам їх сімей, яких було примусово переселено, встановлюється підвищення в розмірах, передбачених Постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654, до пенсій, призначених відповідно до Законів України «Про пенсійне забезпечення», «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Однак, апелянт зазначає, що позивачу пенсію призначено за нормами Закону України «Про судоустрій і статус суддів», якими не передбачено зазначене підвищення. Враховуючи викладене, вважає, що немає законних підстав для донарахування позивачу підвищення до пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані.

В судовому засіданні представник ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримав, позивач в судове засідання не з’явився, подав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, на основі наявних у справі доказів, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з наступних підстав.

Як встановлено з матеріалів справи судом першої інстанції, ОСОБА_2 є пенсіонером та перебуває на обліку в Дрогобицькому об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Львівської області.

Відповідно до довідки №13/1565-79 від 28.02.1991, виданої Прокуратурою Львівської області, на підставі ст.1 Указу Президії Верховної ради СРСР від 16.01.1989 «Про додаткові заходи по відновленню справедливості відносно жертв репресій, які мали місце в період 30-х – 40-х і початку 50-х років» ОСОБА_4 та його сім’я, зокрема ОСОБА_5, вважаються реабілітованими з поверненням конфіскованого майна або його вартості (а.с.4).

Згідно з посвідченням №81/8-Р від 24.05.2012 ОСОБА_2 має право на пільги, передбачені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» (а.с.5).

15.08.2017 ОСОБА_2 звернувся в ОСОБА_3 із заявою щодо встановлення підвищення до пенсії як громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані.

ОСОБА_3 від 23.08.2017 №9363/05-32 ОСОБА_2 повідомлено, що нормами Закону України «Про судоустрій та статус суддів» не передбачено підвищення пенсій громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, а тому немає законних підстав для донарахування вказаного підвищення до пенсії.

Вважаючи вказану відмову протиправною, ОСОБА_2 звернувся із позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Зі змісту ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Відповідно до положень ст.1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17.04.1991 №962-XII (далі – ОСОБА_6 №962-XII) реабілітованими особами слід вважати осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.

Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.

Відповідно до п.4 Постанови Верховної ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» від 24.12.1993 №3812-XII застосування (піддання) репресій (стаття 1): - оголошення вироку, ухвали (постанови) судом першої інстанції або рішення (постанови) позасудовим органом про застосування кримінального покарання, відправлення у заслання та вислання без пред'явлення обвинувачення у конкретному злочині; - винесення судом або позасудовим органом рішення про необґрунтоване застосування примусових заходів медичного характеру; - винесення постанови про арешт та тримання під вартою в разі закриття справи на попередньому слідстві чи у судовому порядку; - прийняття рішення місцевими органами влади, службовими особами чи громадськими організаціями про застосування репресії в адміністративному порядку.

Згідно абз.3 п.7 Постанови Верховної ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» від 24.12.1993 №3812-XII довідки про реабілітацію згідно із статтею 3 цього Закону видаються реабілітованим на їх вимогу органами внутрішніх справ за наявності у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на виселених осіб тощо), а за відсутності таких документів - районними комісіями по поновленню прав реабілітованих після встановлення ними факту виселення.

За пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Як встановлено з довідки №13/1565-79 від 28.02.1991 та посвідчення №81/8-Р від 24.05.2012 ОСОБА_2 є особою яка необґрунтовано зазнала політичних репресій та була реабілітована, що представником ОСОБА_3 в судовому засіданні суду апеляційної інстанції не заперечено.

Так, за чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною 1 статті 28 Закону №1058-IV відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Відповідно до положень ч.1 ст.2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 №966-XIV прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної пенсії за віком.

Згідно з ст.4 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг. Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому, положення ч.3 ст.28 Закону №1058-IV згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, на переконання суду апеляційної інстанції, не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого ч.1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Така правова позиція щодо застосування наведених норм права висловлена Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 24 березня та 16 вересня 2009 року (№№ 21-2112во08, 21-1293во09 відповідно), 17 лютого 2009 року (№21-2107во08), які з врахуванням вимог ст.244-2 КАС України є обов'язковими для врахування судами при розгляді справ у подібних правовідносинах.

Реалізуючи законодавчу політику у сфері соціальних гарантій належного рівня пенсійного забезпечення підпунктом 2 пункту 4 Постанови Кабінет Міністрів України від 16.07.2008 року №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» установив, що з 1 вересня 2008 року громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.

Водночас, відповідно до вимог статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.

Згідно з п. 1, 6 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини та громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно з ч. 4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Виходячи із визначених загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, підлягають застосуванню положення п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, а не норми Постанови Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо протиправності відмови ОСОБА_3 провести перерахунок пенсії позивача з врахуванням факту політичних репресій щодо нього як особи яка була реабілітована та зобов’язання ОСОБА_3 підвищити призначену позивачу пенсію відповідно до п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на 50 процентів мінімальної пенсії за віком, починаючи з часу звернення тобто з 15.08.2017.

При цьому, покликання апелянта на те, що позивачу пенсію призначено за нормами Закону України «Про судоустрій і статус суддів», якими не передбачено підвищення до пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, суд апеляційної інстанції вважає безпідставним з огляду на наступне.

Статтею 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-17, в редакції чинній на час призначення пенсії позивачу, встановлено, що судді, який вийшов у відставку, при досягненні пенсійного віку виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України «Про державну службу» або, за його вибором, щомісячне довічне грошове утримання.

У Рішенні від 11 жовтня 2005 року N 8-рп/2005 Конституційний Суд зазначив, що утвердження та дотримання закріплених у нормативно-правових актах соціальних стандартів є конституційним обов'язком держави. Діяльність її правотворчих і правозастосовчих органів має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства і прямої дії норм Конституції України ( 254к/96-ВР ) а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів.

Зазначені конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають за змістом статей 1, 3, 6 (частина друга), 8, 19 (частина друга), 22, 23, 24 (частина перша) Основного Закону України ( 254к/96-ВР ) правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене.

Зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.

Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

В свою чергу, у Рішенні від 09 липня 2007 року N 6-рп/2007 Конституційний Суд вказав, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України ( 254к/96-ВР ) вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

ОСОБА_6 України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-17 не містить заборони (обмежень) щодо одержання суддею згідно п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», підвищення до пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), право на яке, в даному випадку, підтверджується довідкою №13/1565-79 від 28.02.1991 і посвідченням №81/8-Р від 24.05.2012, оскільки таке право, є соціальним зобов’язанням та складовою конституційного права на соціальний захист, яке гарантовано державою, а тому виплата такого підвищення у розмірах визначених законом, а не Постановою Кабінету Міністрів України, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав, є можливістю впевнитись у своїх законних очікуваннях, що набуте позивачем на підставі чинного законодавства право, не буде ані звужене, а тим паче обмежене.

Частиною 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно з ст.159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Дрогобицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області залишити без задоволення, а постанову Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 11 жовтня 2017 року у справі № 442/6456/17 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст Ухвали складено 21.11.2017