Постанова № 70415001, 16.11.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

Справа: № 752/5153/17 Головуючий у 1-й інстанції: Ладиченко С.В.

Суддя-доповідач: Троян Н.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Троян Н.М.,

суддів - Бужак Н.П., Твердохліб В.А.,

за участю секретаря - Рейтаровської О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України у місті Києві на постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 05 липня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України у місті Києві про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2017 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:

1) визнати неправомірними дії Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у призначенні ОСОБА_2 пенсії у зв'язку з втратою годувальника на підставі та умовах Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ відповідно до заяви від 29 листопада 2016 року згідно з Довідкою про суддівську винагороду від 25 листопада 2016 року № 6/1-23-140.

2) зобов'язати Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві з 6 листопада 2016 року призначити ОСОБА_2 пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ та при призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника провести її обчислення згідно з Довідкою про суддівську винагороду від 25 листопада 2016 року № 6/1-23-140 у розмірі 90% суддівської винагороди ОСОБА_3 без обмеження максимального розміру пенсії.

Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 05 липня 2017 року адміністративний позов задоволено.

Відповідач, не погоджуючись із зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Згідно з протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями від 21 серпня 2017 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Шелест С.Б., судді - Кузьмишина О.М. та Пилипенко О.Є.

Ухвалами судді Шелест С.Б. від 23 серпня 2017 року відкрито апеляційне провадження у даній справі та призначено до розгляду апеляційну скаргу Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року заяву колегії суддів Шелест С.Б., Кузьмишиної О.М., Пилипенко О.Є. про самовідвід - задоволено.

Розпорядженням від 20 вересня 2017 року № 921 «Щодо призначення повторного автоматичного розподілу судової справи», відповідно до пункту 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 752/5153/17.

Згідно з протоколом повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 20 вересня 2017 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Троян Н.М., судді - Бужак Н.П. та Твердохліб В.А.

Ухвалою судді Київського апеляційного адміністративного суду Троян Н.М. від 22 вересня 2017 року дану справу прийнято до свого провадження та призначено до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік ОСОБА_2 (на момент смерті діючий суддя Конституційного Суду України ОСОБА_3), з яким вона перебувала у шлюбі та спільно проживала, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с. 12).

З 06 листопада 2016 року позивачу призначена пенсія у зв'язку з втратою годувальника на двох неповнолітніх дітей (ОСОБА_4 - 16 років та ОСОБА_5 - 6 років) в порядку і на умовах, передбачених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV).

29 листопада 2016 року позивач звернувся до Правобережного об'єднаного пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про переведення призначеної пенсії на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ (далі - Закон № 3723-ХІІ), оскільки стаж роботи ОСОБА_3 на посаді судді понад 22 роки, а тому, у разі виходу у відставку і досягнення пенсійного віку за життя він мав би право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону № 3723-ХІІ.

Листом від 01 грудня 2016 року № 40162/05 пенсійний орган повідомив позивача про відмову у переведенні пенсії призначеної за Законом № 1058-ІV на пенсію за Законом № 3723-ХІІ, оскільки з 01 травня 2016 року набрав чинності Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII, на підставі якого втратив чинність Закон № 3723-ХІІ, за виключенням застосування статті 37 Закону № 3723-ХІІ до осіб, визначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону №889-VIII. Враховуючи, що Закон №889-VIII не передбачає проведення перерахунку, переведення на пенсію по втраті годувальника, підстави для переведення з пенсії по втраті годувальника призначеної згідно Закону № 1058-ІV на пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону № 3723-ХІІ відсутні (а.с. 16-17).

Вважаючи порушенням своїх прав з боку пенсійного органу та з метою їх відновлення позивач звернувся за захистом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки застосування положень чинного законодавства без врахування принципів незалежності судді є протиправним і як наслідок позбавляє позивача можливості отримувати пенсію у зв'язку з втратою годувальника на підставі Закону № 3723-ХІІ чим знижено рівень гарантій судді, та як наслідок звуження змісту і обсягу прав непрацездатних членів сім'ї на пенсійне забезпечення у разі втрати годувальника, якщо таким годувальником був суддя, тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Таким чином, відповідач, приймаючи рішення щодо заяви про призначення позивачу пенсії у зв'язку з втратою годувальника на підставі Закону № 3723-ХІІ, зобов'язаний був керуватись, вимогами статей 8, 19, 22, 126 Конституції України, і застосовувати норми матеріального права, передбачені Законом № 3723-ХІІ, які уможливлювали призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника членам сім'ї померлого судді на умовах цього закону.

Колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступні обставини.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами регулюються Конституцією України, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (надалі - Закон №1058-IV) та Законом України «Про державну службу» №889-VІІІ від 10.12.2015 (надалі - Закон №889-VІІІ).

За правилами частини першої ст.10 Закону №1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Відповідно до частини першої ст.36 Закону №1058-IV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Частиною третьої вказаної статті передбачено, що до членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.

За правилами частини першої статті 37 Закону №1058-IV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.

Згідно із частиною третьої ст.45 Закону №1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Як свідчать матеріали справи, 29 листопада 2016 року позивач звернувся до відповідача із заявою про переведення призначеної пенсії згідно Закону №1058-IV на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону №3723-ХІІ, оскільки стаж роботи ОСОБА_3 на посаді судді понад 22 роки, а тому, у разі виходу у відставку і досягнення пенсійного віку за життя він мав би право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону № 3723-ХІІ.

Судом встановлено, що до 01 травня 2016 року діяло законодавство у сфері судоустрою і статусу суддів, яке передбачало право судді на призначення пенсії на умовах, визначених статтею 37 Закону №3723-VIII.

Однак, з 01.05.2016 набрав чинності Закон України «Про державну службу» №889-VІІІ від 10.12.2015 (надалі - Закон №889-VІІІ).

У зв'язку з набранням чинності Закону №889-VІІІ, з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон №3723-VIII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону №889-VIII.

За правилами пункту 10 і 12 розділу XI Закону №889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Згідно статті 25 Закону №3723-VIII основними критеріями класифікації посад державних службовців є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу.

Установлюються такі категорії посад державних службовців:

перша категорія - посади перших заступників міністрів, керівників центральних органів виконавчої влади, які не є членами Уряду України, їх перших заступників, голів та членів державних колегіальних органів, Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим, голів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, керівників Адміністрації Президента України, Апарату Верховної Ради України, заступників керівників Адміністрації Президента України, Апарату Верховної Ради України, інші прирівняні до них посади;

друга категорія - посади керівників секретаріатів комітетів Верховної Ради України, структурних підрозділів Адміністрації Президента України, Апарату Верховної Ради України, Секретаріату Кабінету Міністрів України, радників та помічників Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України, заступників міністрів, заступників інших керівників центральних органів виконавчої влади, першого заступника Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим, перших заступників голів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та інші прирівняні до них посади;

третя категорія - посади заступників керівників структурних підрозділів, завідувачів секторів, головних спеціалістів, експертів, консультантів Адміністрації Президента України, Апарату Верховної Ради України і Секретаріату Кабінету Міністрів України, заступників Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим, заступників голів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а також голів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, начальників управлінь, самостійних відділів у складі міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, інші прирівняні до них посади;

четверта категорія - посади спеціалістів Адміністрації Президента України, Апарату Верховної Ради України і Секретаріату Кабінету Міністрів України, заступників начальників управлінь, самостійних відділів (підвідділів) міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, керівників управлінь, відділів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, інші прирівняні до них посади;

п'ята категорія - посади спеціалістів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, заступників голів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, заступників керівників управлінь, відділів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, спеціалістів апарату цих адміністрацій, інші прирівняні до них посади;

шоста категорія - посади керівників управлінь, відділів, служб районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, спеціалісти управлінь, відділів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, інші прирівняні до них посади;

сьома категорія - посади спеціалістів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх управлінь і відділів, інші прирівняні до них посади.

Віднесення існуючих посад державних службовців, не перелічених у цій статті, а також віднесення до відповідної категорії нових посад державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України за погодженням з відповідним державним органом.

Крім того, частиною тринадцятою статті 37 Закону №3723-VIII у разі смерті особи у період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям - незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого годувальника), призначається пенсія у зв'язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім'ї у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а на двох і більше членів сім'ї - 90 відсотків. До непрацездатних членів сім'ї належать особи, зазначені у статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Проте, з набранням чинності Законом №889-VIII з 01.05.2016, можливість застосування ст. 37 Закону №3723-VIII, якою урегульовано питання пенсійного забезпечення державних службовців зазначених в пунктах 10 і 12 розділу ХI Закону №889-VIII щодо пенсійного забезпечення суддів відсутня, оскільки, суддя не відноситься до осіб, передбачених вищезазначеними пунктами Закону №889-VIII, про що не заперечує й сам позивач у своїй позовній заяві (а.с. 4).

Відповідно до частин першої-другої статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (у редакції, чинній на момент звернення позивача з заявою) судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.

Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Таким чином, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачає право на отримання пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону № 3723-XII, а визначає можливість призначення пенсії на загальних умовах, встановлених Законом № 1058-IV.

Статтею 90 Закону №889-VІІІ також визначено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

При цьому, Закон №889-VІІІ та Закон №1058-IV не містять підстав для перерахунку пенсії державним службовцям у зв'язку з підвищенням заробітної плати працюючим державним службовців також в цих законах відсутні підстави для переведення з пенсії по втраті годувальника, призначеної відповідно до Закону №1058-IV на пенсію по втраті годувальника за Законом №3723-XII.

Крім того, Конституційний Суд України в своєму рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначив, що за загально визначеним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, до спірних правовідносин підлягало застосуванню законодавство, яке діяло на час їх виникнення, було чинним та неконституційним не визнавалось.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року. Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

При розв'язанні спірних правовідносин судовою колегією також враховується й правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в ухвалі «Великода проти України» від 03.06.2014, в якому Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

У зазначеному рішенні Європейський суд став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що у відповідача на момент звернення позивача із заявою про переведення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, призначеної відповідно до Закону №1058-IV на пенсію згідно з Законом №3723-XII, не було правових підстав для здійснення такого переведення.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що відмова відповідача у такому переведенні позивачу не призвела до зменшення розміру пенсії, яку позивач отримував до цього, і не є звуженням обсягу вже набутих ним прав та/або позбавленням його права на соціальний захист.

Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частиною другою ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

На підставі викладеного, після детального з'ясування обставин справи та аналізу законодавчих норм, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що пенсійний орган у даному випадку діяв у межах своїх повноважень та у спосіб передбачений чинним законодавством, тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

За правилами частини першої ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Оскільки, судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, в зв'язку з цим виникає необхідність у задоволенні апеляційної скарги і відповідно у скасуванні постанови Голосіївського районного суду міста Києва від 05 липня 2017 року та прийняття рішення про відмову в задоволені позову.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України у місті Києві - задовольнити.

Постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 05 липня 2017 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України у місті Києві про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: Н.М. Троян

Судді: Н.П. Бужак,

В.А. Твердохліб