Постанова № 70413412, 16.11.2017, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2017 року Справа № 813/300/17

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя Грень Н.М.,

секретар судового засідання Редкевич О.Р.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс» до Головного управління Держпраці у Львівській області, про визнання протиправними та скасування приписів, -

в с т а н о в и в :

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс» до Головного управління Держпраці у Львівській області, в якій з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог позивач просить суд: визнати протиправними та скасувати припис Головного управління Держпраці у Львівській області від 31.08.2016 року №13/01/138/1513-1024, та пункт 4 припису від 15.07.2016 року №13-01-014/1151-0789.

Позовні вимоги обґрунтовані невідповідністю висновків, викладених в акті перевірки фактичним обставинам справи. Позивач зазначив, що розмір доплати «За інтенсивність праці» у фіксованому розмірі у додатках до Генеральної, Галузевої чи Колективних угод, визначено не було, тому підприємство через незадовільний економічний стан було вправі визначати такий розмір самостійно, без погодження з профспілковим органом. Також,позивач вказує, що не доведено фактів порушення підприємством вимог Колективної чи Галузевої угод стосовно доплат за керівництво бригадою. З огляду на викладене, позивач вважає оскаржувані приписи безпідставними, та такими, що належить скасувати.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив суд позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник відповідача на заперечення проти позову подав до суду письмові заперечення на позов та у судовому засіданні просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

Суд заслухав пояснення представників сторін, показання свідка, зясував обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги і заперечення, а також ті, які мають інше значення для вирішення справи, повно, всебічно та обєктивно дослідив докази у справі та дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ГУ Держпраці у Львівській області в період з 04.07.2016 року по 15.07.2016 року та 22.08.2016 року по 31.08.2016 року проведено позапланові перевірки дотримання вимог законодавства про працю та загальнообовязкове державне соціальне страхування ЛКП «Львіввелектротранс».

За результатами проведення вказаних перевірок державним інспектором праці складено акти перевірки додержання субєктами господарювання законодавства про працю та загальнообовязкове державне соціальне страхування №13-01-014/1151 та №13-01-138-1538.

Проведеними перевірками встановлено та зафіксовано в акті порушення, зокрема:

- порушення вимог ч. 4 ст. 97 КзПП України, під час перевірки не представлено, жодних документів, відповідно до яких певним категоріям працівників встановлювалась доплата за інтенсивність, а також за керівництво бригадою в розмірі меншому за передбачений колективним договором та Галузевою угодою , а саме п. 5.11 Колективної угоди Підприємства на 2014-2015 роки та п. 3.1 Галузевої угоди, яким чітко передбачені доплати за інтенсивність праці робітників та за керівництво бригадою;

- порушення вимог ч. 3 ст. 10 Закону України «Про колективні договори і угоди» у ході перевірки надано подання Первинної профспілкової організації ЛКП «Львіввелектротранс» до директора ЛКП «Львівелектротранс» щодо відновлення роботи з організації проведення засідань комісії по укладенню нового колективного договору. Дане подання зареєстроване Підприємством 15.06.2016 року за №751, адміністрацією підприємства надано відповідь лише 05.07.2016 року, вих. №04/-994-а, тобто не в семиденний строк, а пізніше.

У зв'язку із виявленими порушеннями, відповідачем винесено приписи №13-01-014/1151-0789 від 15.07.2016 року та № 13/01/138/1513-1024 від 31.08.2016 року.

Позивач, вважаючи вказані приписи незаконними, безпідставними та такими, що підлягають скасуванню, звернувся із даним позовом до суду.

При прийнятті рішення суд керувався наступним.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту - КАС України), є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів, згідно з ч.2 цієї ж статті, можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Юрисдикція адміністративних судів, відповідно до ч.1 ст.17 КАС України, поширюється на правовідносини, що виникають у звязку з здійсненням субєктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у звязку з публічним формуванням субєкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Закріплений у ч.1 ст.11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно із ч.1 ст.138 КАС України, предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №100 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України" утворено Державну службу України з питань праці, реорганізувавши шляхом злиття територіальні органи Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 №929-р "Питання Державної служби з питань праці" на Державну службу України з питань праці покладено здійснення функцій і повноважень Державної інспекції з питань праці, що припиняється.

Положення про Державну службу України з питань праці затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96(далі - Положення).

Відповідно до п.1 вказаного Положення Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

За приписами підпункту 9 пункту 4 Положення, Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування.

Держпраці України для виконання покладених на неї завдань має право, крім іншого, видавати в установленому порядку роботодавцям, суб'єктам господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні в Україні, здійснюють наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця, а також фондам загальнообов'язкового державного страхування, обов'язкові до виконання приписи щодо усунення порушень законодавства про працю, законодавства про зайнятість населення, законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування щодо призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб (підпункт 7 пункту 6 Положення).

Відповідно до Закону України «Про колективні угоди і договори», колективний договір укладається між роботодавцем з однієї сторони і одним або кількома профспілковими органами, а у разі відсутності таких органів -представниками працівників, обраними і уповноваженими трудовим колективом з іншої сторони. Сторонами колективних угод є сторони соціального діалогу, склад яких визначається відповідно до законодавства про соціальний діалог.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про колективні угоди і договори», положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов'язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства. Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду.

Колективний договір, угода набирають чинності з дня їх підписання представниками сторін або з дня, зазначеного у колективному договорі, угоді.

Після закінчення строку дії колективний договір, угода продовжує діяти до того часу, поки сторони не укладуть новий або не переглянуть чинний, якщо інше не передбачено договором, угодою.

Так, судом встановлено, що відповідно до пункту 5.11 розділу 5 Колективної угоди Підприємства на 2014-2015 роки ЛКП «Львівелектротранс» взято зобов'язання нараховувати премію та всі доплати та надбавки встановлені Підприємством згідно переліку (додаток 13) до цієї колективної угоди.

Вказаний додаток передбачає доплату за інтенсивність праці від 0 до 12% тарифної ставки та доплату за керівництво бригадою, яка диференціюється в залежно від чисельності робітників в бригаді від 25% до 50% розміру тарифної ставки, присвоєної бригадиру.

Як встановлено рішенням апеляційного суду Львівської області від 22.06.2017 року у справі № 465/1395/16-ц, положенням про оплату праці і преміювання водіїв тролейбусного депо ЛКП «Львівелектротранс», що є Додатком №22 до Колективної угоди на 2005-2006 роки, яка діяла на підприємстві до прийняття нової Колективної угоди на 2011-2013 роки з 25 серпня 2011 року не було передбачено доплату водіям тролейбусів за інтенсивність праці. Аналогічно, вказана доплата не була передбачена також і Положенням про оплату праці та преміювання водіїв пасажирських трамваїв і тролейбусів ЛКП «Львівелектротранс» (додаток №31 до Колективної угоди на 2011-2013 роки).

Отже, розмір доплати «За інтенсивність праці» у фіксованому розмірі у додатках до Генеральної, Галузевої чи Колективних угод, що діяли в період виникнення спірних відносин, визначено не було, а тому підприємство через незадовільний економічний стан було вправі визначити такий розмір (нульовий) самостійно без погодження із профспілковим органом, відтак, прийняття зазначених наказів не могло призвести до одностороннього погіршення умов в оплаті праці, встановлених законом, угодами, колективними договорами (ч. 4 ст. 97 КЗПП України), оскільки вказана доплата за «інтенсивність» була різновидом додаткової заробітної плати, то її виплата не була обов'язковою.

Таким чином, суд дійшов висновку, що Колективна та Галузева угоди, які діяли на підприємстві на момент відміни доплати «За інтенсивність», не передбачали фіксованого розміру такої доплати, тому, погодження з профспілковою організацією наказу про відміну такої доплати законодавство не вимагало.

Частиною 2 ст. 97 КзПП України визначено, що умови запровадження і розміри надбавок, доплат тощо встановлюється у колективних договорах, і тільки в разі відсутності на підприємстві колективного договору такі умови запровадження погоджуються з профспілкою.

Оскільки, у колективних та Галузевих угодах, що діяли на момент відміни доплати «За інтенсивність праці» так і на момент прийняття оскаржуваного припису №1, визначено не фіксований розмір даної доплати, а лише діапазон від 0 до 12% тому встановлювати розміри позивач мав право одноособово, без погодження із профспілковим органом.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що пункт 4 припису від 15.07.2016 року №13-01-014/1151-0789 в частині встановлення доплати за інтенсивність належить скасувати.

Щодо позовної вимоги про скасування пункту 4 припису від 15.07.2016 року №13-01-014/1151-0789 в частині встановлення доплати за «Керівництво бригадою» суд вважає, що така задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Так, згідно з ч. ч. 2-5 ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.

Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Аналогічні приписи містить ст.15 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР.

Отже, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі, а за його відсутності - документом власника або уповноваженого ним органу, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Як зазначено у ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 року №3356, у колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін (а профспілка є однією із сторін колективного договору) щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема:

- нормування і оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.);

- умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці.

Отже, як видно з аналізу наведених норм, саме колективний договір є локальним нормативним актом підприємства (організації, установи) в сфері трудових відносин, який встановлює домовленість сторін щодо умов оплати праці працівників. Колективний договір може передбачати додаткові поряд з чинним законодавством і угодами гарантії та соціально-побутові пільги.

Вищезгадані питання визначаються в розділі колективного договору «Нормування та оплата праці» або в окремих положеннях, які слід оформлювати у вигляді додатків до колективного договору.

Судом встановлено, що у додатку №13 до Колективної угоди на 2014-2015 роки чітко визначено, що доплата за керівництво бригадою диференціюється залежно від чисельності робітників у бригаді. Зокрема, при чисельності бригади до 10 чол. у розмірі 25 відсотків від розміру тарифної ставки розряду, присвоєного бригадиру, більше 10 чол.- 35 відсотків від розміру тарифної ставки розряду, присвоєного бригадиру, більше 25 чол. 50 відсотків розміру тарифної ставки розряду, присвоєного бригадиру. Однак, документів, які б свідчили, що підприємством здійснюється вказана доплата, суду не надано, відтак припис в частині доплати за «Керівництво бригадою» скасуванню не підлягає.

Щодо позовної вимоги про скасування припису № 13/01/138/1513-1024 від 31.08.2016 року, суд вважає, що у задоволенні такої належить відмовити, з огляду на наступне.

Статтею 10 Закону України «Про колективні договори та угоди» передбачено, що укладенню колективного договору, угоди передують колективні переговори. Будь-яка із сторін не раніш як за три місяці до закінчення строку дії колективного договору, угоди або у строки, визначені цими документами, письмово повідомляє інші сторони про початок переговорів. Друга сторона протягом семи днів повинна розпочати переговори.

Судом встановлено, що ППО ЛКП «Львівелектротранс» надано подання до директора ЛКП щодо відновлення роботи з організації проведення засідань комісії по укладенню нового колективного договору. Дане подання зареєстроване підприємством 15.06.2016 року, однак відповідь на подання надана лише 05.07.2016 року, тобто не в семиденний термін, а пізніше.

Відповідно до частини 3 Закону України «Про колективні договори та угоди», колективний договір укладається між роботодавцем з однієї сторони та одним або кількома профспілковими органами, а в разі відсутності таких органів - представниками працівників, обраних і уповноважених трудовим колективом з іншої сторони.

Тобто, кожна профспілкова організація при укладенні колективного договору розглядається як самостійний суб'єкт права.

Частина 2 статті 10 ЗУ «Про колективні договори та угоди» передбачає, що будь-яка із сторін не раніш як за три місяці до закінчення строку дії колективного договору, угоди або у строки, визначені цими документами, письмово повідомляє інші сторони про початок переговорів.

Оскільки закон вживає поняття «повідомляє інші сторони», а не «іншу сторону», то в розумінні цієї статті кожна профспілкова організація розглядається як окремий суб'єкт правовідносин. Таким чином, за наявності на підприємстві двох профспілкових організацій, повідомлення про початок переговорів може ініціюватись й однією організацією, позаяк брати участь в колективних переговорах і створювати представницький орган є правом будь-якої профспілкової організації, а не її обов'язком.

Суд не бере до уваги покликання позивача на те, що 12.09.2016 року відповідно до угоди між ППО ЛКП «Львівелектротранс» Конференції вільних спілок Львівщини та ППО «Львівелектротранс» утворено спільний представницький орган для ведення колективних переговорів на 2016 рік -2017 рік, оскільки вказане не спростовує виявленого порушення, Відтак, у задоволенні позовної вимоги про скасування припису № 13/01/138/1513-1024 від 31.08.2016 року належить відмовити.

Згідно з вимогами ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч.2. ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку що адміністративний позов належить задовольнити частково. Висновки ГУ Держпраці у Львівській області про порушення позивачем вимог ч. 4 ст. 97 КзПП в частині, що стосується доплати «За інтенсивність» є помилковими, а прийнятий припис на підставі таких висновків в цій частині є протиправним, та таким, що підлягає скасуванню.

З врахуванням викладеного, сукупність вищевикладених обставин справи дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими, доведеними матеріалами справи, і такими, що слід задовольнити частково.

Відповідно до ст.94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст. ст. 4, 7-11, 14, 69-72, 86, 87, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати пункт 4 припису від 15.07.2016 року №13-01-014/1151-0789 в частині встановлення доплати за інтенсивність.

3. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

4. Стягнути на користь Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс» (м. Львів. Вул. Сахарова 2,; ЄДРПОУ 03328406) з Головного управління Держпраці у Львівській області (м. Львів, пл. Міцкевича, буд. 8, ЄДРПОУ 39778297), за рахунок бюджетних асигнувань, судовий збір, в сумі 1600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.

Постанова може бути оскаржена, згідно зі ст. 186 КАС України, протягом 10 днів з дня її проголошення чи отримання копії постанови, шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили, згідно зі ст. 254 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Суддя Грень Н.М.

Повний текст постанови складено та підписано 21.11.2017 року.