Постанова № 70413243, 17.11.2017, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

17 листопада 2017 рокум. Ужгород№ 807/1357/17

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Іванчулинця Д.В.,

при секретарі судових засідань ОСОБА_1,

за участі сторін та осіб, які беруть участь у розгляді справи:

позивача ОСОБА_2,

представник відповідача у судове засідання не зявився,

розглянувши в приміщенні Закарпатського окружного адміністративного суду в залі судових засідань адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Департаменту захисту економіки Національної поліції України про зобовязання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до статті 160 частини 3 КАС України 17 листопада 2017 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Постанову у повному обсязі було складено 21 листопада 2017 року.

25 жовтня 2017 року позивач ОСОБА_2 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Департаменту захисту економіки Національної поліції України (далі - відповідач), яким просить суд: 1) зобовязати Департамент захисту економіки Національної поліції України зарахувати ОСОБА_2 до стажу служби в поліції наявну на момент переходу на службу у Національну поліцію України вислугу років у міліції, що станом на 06 листопада 2015 року становила 14 років 10 місяців 04 дні та з врахуванням цієї вислуги років, провести перерахунок і виплату ОСОБА_2 грошового забезпечення в частині надбавки за стаж служби в поліції за період з 07 листопада 2015 року і по час виконання рішення суду; 2) стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2, що проживає за адресою: 89421, Закарпатська область, Ужгородський район, с. Сторожниця, вул. Малинова, буд. 23, 640,00 грн. сплаченого при подачі позову до суду судового збору (а.с.5-9).

При обґрунтуванні позовних вимог позивач зазначає, що станом на момент звернення до суду його вислуга років становить 19 років 09 місяців 21 день, що дає право у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року за № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» (додаток 11) на отримання надбавки за вислугу років в розмірі 40% посадового окладу, додаткову відпустку в кількості 14 діб. При переході на службу в Національну поліцію України, вислуга років станом на 06 листопада 2015 року становила 17 років 10 місяців 04 дні. Однак, відповідач зараховує ОСОБА_2 до стажу служби в поліції станом на 07 листопада 2015 року вислугу років 06 років 00 місяців 25 днів. Позивач вважає такі дії відповідача з приводу обчислення вислуги років неправомірними, а тому змушений звернутись до суду за захистом свого права.

У судовому засіданні позивач підтримав заявлені позовні вимоги з мотивів наведених у позовній заяві та просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не зявився жодного разу, однак подав письмові заперечення проти позову та клопотав розглянути адміністративну справу у його відсутності.

Заслухавши пояснення позивача, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити повністю, виходячи з наведеного.

Судом встановлено, що позивач:

- з 1990 року по 1995 року навчався в Ужгородському державному університеті;

- з 01 серпня 1992 по 01 лютого 1993 року прийнятий на роботу в МП «Ітгон» на посаду інструктора по охороні;

- з 05 лютого 1993 по 22 квітня 1996 року прийнятий на роботу в КМП «Чорнобиль» на посаду експедитора;

- з 01 травня 1996 року по 09 вересня 1996 року прийнятий на посаду менеджера по торгівлі в ТОВ «Нік-Омакс»;

- з 09 вересня 1996 року по 18 березня 1997 року прийнятий на посаду вихователя до Чертезької спеціальної школи-інтернату;

- з 19 березня 1997 року по 22 жовтня 1999 року призначений на старшого державного податкового ревізора інспектора сектору документальних перевірок відділу справляння місцевих податків та інших платежів за рішенням конкурсної комісії Державної податкової адміністрації у Закарпатській області та прийняв присягу державного службовця;

- з 22 жовтня 1999 року по 04 березня 2009 року призначений на атестовану посаду Державної податкової адміністрації в Рівненській області;

- з 12 жовтня 2009 року прийнятий на службу в органи внутрішніх справ України до Головного управління МВС України в Закарпатській області;

- 06 листопада 2015 року звільнений з органів внутрішніх справ України;

- 07 листопада 2015 року прийнятий на службу в Національну поліцію України, де і проходить службу в даний час на посаді начальника сектору забезпечення діяльності управління захисту економіки Департаменту захисту економіки Національної поліції України в званні підполковника поліції.

Вищезазначені обставини справи підтверджуються відомостями з трудової книжки позивача (а.с.10-17) та послужного списку (а.с.91-97).

При цьому, згідно з наказом Головного управління МВС України у Закарпатській області від 08 жовтня 2009 року за № 420 о/с «По особовому складу» вислуга років ОСОБА_2 станом на 12 жовтня 2009 року становить 11 років 09 місяців 11 днів (а.с.25).

Як вбачається із матеріалів даної адміністративної справи, 18 вересня 2017 року позивач звернувся до відповідача із проханням повідомити, яка вислуга років в календарному обчисленні зарахована позивачеві при переходів на службу в Національну поліцію (а.с.19).

Листом від 27 вересня 2017 року за № 13964/39/04-2017 відповідач повідомив ОСОБА_2, що згідно даних його особової справи вислуга років станом на 06 листопада 2015 року становила 17 років 10 місяців 04 дні, однак, за твердженням відповідача, відповідно до норм Закону України «Про Національну поліцію», стаж служби в поліції позивача станом на 07 листопада 2015 року становить 06 років 00 місяців 25 дні (а.с.20, 21).

Згідно довідки Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області від 06 жовтня 2017 року за № Н-196/106/05/2-2017 тривалість щорічної чергової відпустки ОСОБА_2 станом на 06 листопада 2015 року становить 40 діб, а розмір надбавки за вислугу років станом на 06 листопада 2015 року становить 30% від посадового окладу та спеціального звання (а.с.23). У відповідності до довідки Головного управління Національної поліції у Закарпатській області за № 78-Н/106/5-2017 від 28 вересня 2017 року ОСОБА_2 розмір надбавки за вислугу років станом на 06 листопада 2015 року становить 30 % від посадового окладу та спеціального звання (а.с.24).

Суд при вирішенні спору у даній справі, керувався наступним.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положення ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суди при вирішенні справи керуються принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Спірні правовідносини у даній адміністративній справі врегульовані Законом України «Про Національну поліцію» № 508-VIII від 02 липня 2015 року, який визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» та іншими нормативно правовими актами.

У відповідності до ст.78 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.

Так, у відповідності до ч.2 наведеної вище статті, до стажу служби в поліції зараховуються:

1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду;

2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту;

3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду;

4) час роботи у ОСОБА_3 України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції;

5) час роботи в органах прокуратури і суду осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих;

6) дійсна військова служба в ОСОБА_4 та ОСОБА_5, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР.

Згідно з пунктами а, б ч.1 ст.17 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», до вислуги років для призначення пенсії особам, які мають право на пенсію за цим Законом, до вислуги років для призначення пенсії зараховуються:

а) військова служба;

б) служба в органах внутрішніх справ, поліції, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального звязку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Державній кримінально-виконавчій службі України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду.

Згідно ч.2 ст.17 зазначеного Закону, до вислуги років поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального звязку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п'яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.

Відповідно до ч.4 ст.78 Закону України «Про Національну поліцію», порядок обчислення вислуги років у поліції встановлює Кабінет Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів від 02 березня 2016 року за № 154 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17липня 1992 року за № 393» поширено дію постанови Кабінету Міністрів від 17 липня 1992 року за № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» на поліцейських.

У відповідності до п.1 вказаної постанови, до вислуги років особам, які мають право на пенсію за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"» до вислуги років зараховуються, зокрема, військова служба в Збройних Силах, служба в податковій поліції та час навчання у вищих навчальних закладах.

Згідно п.1 постанови Кабінету Міністрів України за № 988 від 11 листопада 2015 року «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Приписами п.п.3-6 ч.7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» зобовязано Кабінет Міністрів України в місячний строк, крім іншого, прийняти нормативно-правові акти, що випливають із цього Закону та привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом, ужити заходів щодо фінансового та матеріально-технічного забезпечення поліції України.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їхніх сімей» від 23 грудня 2015 року, який набрав чинності 29 грудня 2015 року, пункт 15 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» доповнено абзацами другим та третім, згідно з якими за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб.

Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».

Тобто, законодавець задекларував рівність і однаковість трудових та соціальних гарантій колишніх працівників міліції та поліцейських.

Відповідно до ст.8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Закріплений у Конституції та ст.8 КАС України принцип верховенства права полягає у тому, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно зі статтею 22 Конституції України, закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Як зазначає Конституційний суд України, звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена (п.5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України за № 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року (справа про постійне користування земельними ділянками).

Пунктом 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України за № 8-рп/2005 від 11 жовтня 2005 року (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) визначено: зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістових характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола субєктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

Правова позиція Конституційного Суду України з питань обмеження пільг, компенсацій і гарантій військовослужбовців та працівників правоохоронних органів у рішеннях Конституційного Суду України (зокрема, у справі № 1-21/2005 11 жовтня 2005 року та інших) полягає в тому, що комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту їх та їхніх сімей, зумовлений особливістю професійних обовязків, повязаних з ризиком для життя та здоровя, жорсткими вимогами до дисципліни, професійної придатності, певним обмеженням конституційних прав і свобод. Здійснення таких заходів не залежить від розміру доходів цих осіб чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер. Ці гарантії не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації.

Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Аналогічна правова позиція з даного питання висловлена ОСОБА_3 Судом України у постанові від 10 грудня 2013 року у справі за № 21-348а13 та постанові від 17 грудня 2013 року у справі за №21-445а13.

Відповідно до абз.2 ч.1 ст.244-1 КАС України, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. В суду відсутні підстави для відступлення від правової позиції, викладеної у названих судових рішеннях.

Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди, чинні міжнародні договори, згода на обовязковість яких надана Верховною ОСОБА_3 України, є частиною національного законодавства України.

У відповідності до пункту 1 Закону України від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», Україна повністю визнає на своїй території дію ст.46 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Згідно із Законом України від 23 лютого 2006 року «Про виконання та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ судами України, Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) та практика Європейського суду з прав людини повинні використовуватися як джерела права.

Відтак, Конвенція є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України. При цьому на законодавчому рівні діє принцип примату норм міжнародного права у випадку, якщо вони суперечать нормам національного законодавства України.

Частиною 1 статті 1 Протоколу за № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Стаття 13 Конвенції гарантує кожному право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо порушення передбаченого Конвенцією права було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Закріплений Конституцією України принцип верховенства права підлягає застосуванню з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, згідно з якою:

а) конвенційне поняття «майно» являє собою «існуюче майно» або засоби, включаючи право вимоги, відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» стосовно ефективного здійснення права власності (справа «Ганс-Адам ІІ проти Німеччини», заява за № 42527/98, рішення від 12 липня 2001 року п.83);

б) засоби юридичного захисту ефективними є тоді, коли вони можуть запобігти виникненню умов, які становлять порушення, або не допустити подальшого існування таких умов (справа «Мельник проти України», заява за № 72286/01, рішення від 28 березня 2006 року, щодо статті 13);

в) принцип верховенства права зобовязує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя (справа «Броньовський проти Польщі», заява за № 31443/96, рішення від 22 червня 2004 року, п.184).

В справі «Будченко проти України» у своїх зауваженнях заявник доводив, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини концепція «майна» не обмежувалась існуючим майном, але також могла охоплювати активи, включаючи вимоги, стосовно яких можна було би довести, що заявник принаймні мав «законні сподівання» щодо отримання можливості ефективного володіння правом на власність (рішення у справі «Ганс-Адам II проти Німеччини»).

Суд нагадав, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам. У цій справі заявник працював у гірничій промисловості приблизно тринадцять років. Чинне на час подій законодавство звільняло його від оплати за спожиту електроенергію та природний газ.

Суд зазначає, що право заявника на таке звільнення було підтверджено національними органами влади та, зокрема, національними судами. Отже, заявник мав визнаний майновий інтерес за статтею 1 Першого протоколу. Суд також зазначав, що, тим не менш, у задоволенні вимог заявника щодо звільнення його від сплати було відмовлено, оскільки не існувало механізму реалізації відповідного законодавчого положення, а це становить втручання у право заявника за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Суд нагадав, що найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним. Цей принцип означає, що застосовні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у їх застосуванні (рішення у справі «Бейелер проти Італії»). Питання тлумачення та застосовування національного законодавства є, перш за все, компетенцією національних органів влади. Проте Суд повинен перевірити, чи породжує спосіб тлумачення та застосування національного законодавства наслідки, що відповідають принципам Конвенції, як вони тлумачаться у світлі практики Суду (рішення у справі «Скордіно проти Італії (№ 1)».

У справі «Клаус та ОСОБА_6 проти Грузії» Європейський суд з прав людини встановив, що основною причиною виникнення спорів є недосконалість законодавчого регулювання соціального захисту осіб, зокрема, складнощі у визначенні пріоритетності закону, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин у звязку з поширенням на них дії нормативних актів однакової юридичної сили.

У справі «Кечко проти України» суд зауважив, що скарга заявника до національних органів влади щодо періоду між 1 січня та 23 червня 1999 року базувалась на спеціальних та чинних на той період часу положеннях національного законодавства. Надбавка до заробітної плати повинна була бути виплаченою відповідно до єдиної обєктивної умови - період часу, протягом якого заявник працював вчителем. Оскільки заявником була дотримана умова 10-річного стажу, то можна сказати, що він має якщо не право, то законні сподівання на отримання зазначених коштів.

У справі «Суханов та Ільченко проти України» Суд, який є керівним у інтерпретації закону, відповідно до обставин справи зясував, що скарги мають бути розглянуті відповідно до 1 статті першого Протоколу, а саме: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Окремо посилаючись на виплати соціальної допомоги, стаття 1 першого Протоколу не обмежує держав-учасників щодо наявності або конкретної форми схеми соціального захисту, або вибору типу чи розміру пільг, що надаються за цими схемами. Однак, якщо у державі - учаснику існує законодавство, що передбачає виплати у вигляді пільг на соціальне забезпечення, незважаючи на те, чи виплачуються такі пільги за певних умов або у вигляді попередніх виплат, таке законодавство має розглядатись як таке, що формує майнове право, яке гарантується статтею 1 першого протоколу для осіб, які задовольняють його вимоги. Суд визначив, що заяву заявників із вимогою виплати доплати до пенсії, яку не оскаржує відповідач, необхідно розглядати у рамках 1 статті першого протоколу. Доплата до пенсії у даному випадку може розглядатись як «майно» у розумінні відповідного положення Протоколу. Питанням залишається той факт чи заяви заявників стосовно того, що вони мають право на відповідний розмір доплати складають право власності у розумінні даного положення, і якщо так, то чи порушує невиплата доплати право власності заявників.

Водночас, суд нагадав, що за певних обставин «законні очікування» стосовно отримання «власності» можуть гарантуватись 1 статтею першого Протоколу. Хоча, у випадках, коли заява стосується права власності, особу, якій воно гарантовано, можна вважати як таку, як має «законні очікування», якщо у національному законодавстві існують достатні підстави для таких очікувань, наприклад якщо існує прецедент національних судів, що підтверджує їх існування («Копецький проти Словаччини»). Однак законні очікування не виникають у випадках, коли існує суперечливість стосовно інтерпретації та застосування національного законодавства і скарги заявників постійно відхиляються національними судами («Анхойзер-Буш Інк проти Португалії»). Суд також відзначив, що перша і найбільш важлива вимога 1 статті першого Протоколу полягає у тому, що будь-яке втручання органів влади у право мирно володіти своїм майном має бути законним, і переслідувати законну мету «в інтересах суспільства». Будь яке втручання має бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, має бути досягнуто «справедливого співвідношення» між інтересами суспільства і вимогами щодо захисту прав людини. Суд зазначив, що у період між квітнем і груднем 2006 року Кабінет міністрів мав визначити розмір пенсійної надбавки, що має бути виплачена заявникам. Таке рішення прийняте не було, тому у даній справі бездіяльність держави спричинила порушення прав заявників відповідно до 1 статті першого Протоколу. Урядом не було надано пояснень такої бездіяльності, що передбачало невизначеність для заявників. Таким чином, Суд не бачить причин того, чому держава не визначила розмір надбавки до пенсії заявників і вважає таке втручання незаконним (,mutatis mutandis, «Клаус та ОСОБА_6 проти Грузії», заява за № 7975/06, від 02 лютого 2010 року; «Будченко проти України», заява за № 38677/06, від 24 квітня 2014 року). Відповідно, мало місце порушення прав заявників відповідно до 1 статті Першого Протоколу у період від 02 квітня 2006 року і 31 грудня 2006 року.

Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на встановлені державою гарантії для поліцейських, в тому числі осіб, які раніше служили в органах внутрішніх справ, як складової їхнього правового статусу, будуються на принципі юридичної визначеності.

Крім того, як зазначає Європейський Суд справедливості у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office), принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання для поліцейських певних гарантій, держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Аналізуючи наведені вище рішення Європейського суду з прав людини, суд дійшов наступного висновку.

По-перше, надбавка за вислугу років є майном позивача в розумінні п.1 ст.1 Протоколу за № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

По-друге, позивач, отримуючи надбавку за вислугу років 11 і більше років під час проходження служби в ОВС на підставі Закону України «Про міліцію», мав підставні законні сподівання на одержання такої ж в Національній поліції України.

При вирішенні вказаної справи суд, окрім наведених вище рішень Європейського суду з прав людини, застосовує також позицію даного суду, відповідно до якої держава не має права посилатись на відсутність певного нормативного акту, що визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, а громадяни повинні мати змогу покладатися на зобовязання, взяті державою, навіть якщо такі зобовязання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії при врегулюванні спірних правовідносин.

Зважаючи на викладене, суд вважає за необхідне зобовязати Головне управління Національної поліції у Закарпатській області зарахувати ОСОБА_2 до вислуги років у поліції наявну на момент переходу на службу у Національну поліцію України вислугу років у міліції, що станом на 06 листопада 2015 року становила 11 років 09 місяців 04 днів та, з врахуванням цієї вислуги років, провести перерахунок і виплату позивачу грошового забезпечення в частині надбавки за стаж служби в поліції, оскільки такі дії відповідача позбавляють позивача майна, на яке він має законне право.

Керуючись ст.ст. 160, 161, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Департаменту захисту економіки Національної поліції України про зобовязання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Зобовязати Департамент захисту економіки Національної поліції України зарахувати ОСОБА_2 до вислуги років у поліції наявну на момент переходу на службу у Національну поліцію України вислугу років у міліції, що станом на 06 листопада 2015 року становила 14 років 10 місяців 04 дні та з врахуванням цієї вислуги років, провести перерахунок і виплату ОСОБА_2 грошового забезпечення в частині надбавки за стаж служби в поліції.

Стягнути з Департаменту захисту економіки Національної поліції України (01061, Київська область, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, буд. 10, код ЄДРПОУ - 40111732) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 (89421, Закарпатська область, Ужгородський район, с. Сторожниця, вул. Малинова, буд. 23, РНОКПП - 26822700015) документально підтверджені, понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 640,00 грн. (шістсот сорока гривень 00 коп.).

Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст.254 КАС України.

СуддяОСОБА_7