Постанова № 70413026, 11.04.2017, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до відповідача 1 Нікопольської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, відповідача 2 Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відповідача 1 Нікопольської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, відповідача 2 Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, в якому просив суд:

- визнати протиправними дії Нікопольської об'єднаної Державної податкової інспекції стосовно донарахування податку на доходи фізичних осіб та податку на додану вартість і застосування штрафних санкцій до суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_5;

- скасувати податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 23.02.2012 р. про донарахування суб'єкту підприємницької діяльності - фізичній особі ОСОБА_5 податку на доходи фізичних осіб у розмірі 78 408,75 грн.;

- скасувати податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_2 від 23.02.2012 р. про донарахування суб'єкту підприємницької діяльності - фізичній особі ОСОБА_5 податку на додану вартість у розмірі 29 393,13 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) по податку на додану вартість у розмірі 9 218,28 грн.;

- скасування рішення № 8680/10/10-014 від 27.04.2012 р. Державної податкової служби у Дніпропетровській області в частині застосування до суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_5 штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) по податку на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності у розмірі 9 793,85 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач не погоджується з результатами проведеної перевірки, вважає, що податковий орган дійшов до помилкових висновків про допущення порушень платником податків, а тому податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач позов не визнав, надав до суду письмові заперечення, в обґрунтування яких зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесено правомірно, в межах повноважень та на підставі законодавства України, у зв’язку з чим просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник позивача у судовому засідання позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити з підстав, викладених в адміністративному позові.

Представник відповідача у судовому засіданні просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши наявні документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 зареєстрований 14.03.2006 року, включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців України за ідентифікаційним номером НОМЕР_3 та перебуває на обліку в Нікопольській об’єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у період 2009-2011 років позивач був платником єдиного податку.

Нікопольською об'єднаною державною податковою інспекцією було проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового та іншого законодавства суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року, за результатами якої складено акт від 06.02.2012 року № 110/172.1505716214,яким встановлено

встановлено порушення:

- п.п. 9.12.1, 9.12.2 п. 9.12 ст. 9, ст.19 Закону України від 22.05.2003 р. № 889-ІV «Про податок з доходів фізичних осіб» зі змінами та доповненнями, ст. 13 розділу ІV Декрету Кабінету міністрів України від 26.12.1992 р. № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» зі змінами та доповненнями, в результаті чого підлягає донарахуванню податок з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності всього за 2010 р. в сумі 65,00 грн.;

- п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України, в результаті чого підлягає донарахуванню податок на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності за 2011 р. в сумі 78 342,80 грн.;

- пп. 7.8.1 п. 7.8. ст. 7 Закону України № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» зі змінами та доповненнями, пп. 49.18.1 п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України неподання податкових декларацій з податку на додану вартість за листопад 2010 р., грудень 2010 р., січень-грудень 2011 р.;

- п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього на 95 325,59 грн.

Перевіркою встановлено перевищення суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою підприємцем ОСОБА_5 граничного розміру виручки у ІV кварталі 2010 р., після чого позивач не здійснив в 2011 р. перехід на загальну систему оподаткування.

На підставі вказаного акту перевірки податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 23.02.2012 року про донарахування позивачу податку на доходи фізичних осіб у розмірі 78 408,75 грн. та № НОМЕР_2 від 23.02.2012 року про донарахування податку на додану вартість у розмірі 104 668,19 грн. - за основним платежем 95 325,59 грн. та штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в розмірі 9 342,60 грн.

Рішенням Державної податкової служби у Дніпропетровській області про результати розгляду скарги від 27.04.2012 року № 8680/10/10-014, за результатами адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень, залишено без змін податкове повідомлення-рішення Нікопольської об'єднаної Державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби № НОМЕР_1 від 23.02.2012 р. про збільшення грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності у розмірі 78 408,75 грн., а скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 - без задоволення;

- скасоване податкове повідомлення-рішення Нікопольської об'єднаної Державної податкової інспекції № НОМЕР_2 від 23.02.2012 р. в частині податкового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 65 932,46 грн. і застосованих штрафних санкцій у сумі 124,32 грн., в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарга - без задоволення;

- збільшено суму грошового зобов'язання на суму штрафних санкцій по податку на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності у розмірі 9 793,85 грн.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 року № 509-ХІІ (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних відносин) завданнями органів державної податкової служби є: здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів).

Згідно до пунктами 1, 11 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних відносин) державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів та подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

На час перевищення обсягу виручки, тобто у ІV кварталі 2010 року, оподаткування суб'єктів малого підприємництва здійснювалося на підставі Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», особливості застосування якого визначені пунктом 1 підрозділу 8 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України з 1 січня 2011 року до внесення змін до розділу XIV Податкового кодексу України.

Відповідно до статті 5 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 року №727/98 (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних відносин) у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

Відповідно до статті 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних відносин) спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва: фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Відповідно до пункту 1 статті 13 Декрету Кабінету міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992 року №13-92 (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних відносин) оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.

Згідно з положеннями підпункту 9.12.1 пункту 9.12. статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 року №889-IV (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних відносин) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту.

Відповідно до пункту 7.1. статті 7 зазначеного Закону України ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2-7.4 цієї статті.

Відповідно до пункту 4 статті 14 Декрету Кабінету міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних відносин) громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, надають податковому органу декларації за наслідками кожного звітного кварталу, а також звітного року у строки, визначені законом. В декларації зазначаються загальні суми одержаного доходу, витрат і сплаченого податку за звітний рік або інший період, за який здійснюється оподаткування (оподатковуваний період).

Громадяни, які одержують інші доходи, подають декларації у строки, визначені законом для місячного звітного періоду, на який припадає дата виникнення джерела доходу. У ній вказується розмір фактичного доходу за перший місяць та розмір очікуваного (оціночного) доходу до кінця поточного року. У разі припинення існування джерела доходу протягом року сума одержаних доходів включається до складу декларації за наслідками такого календарного року, яка подається податковому органу у строки, визначені законом.

За приписами пункту 167.1 статті 167 Податкового кодексу України ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри.

Якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм пункту 164.6 статті 164 цього розділу щодо доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, до суми такого перевищення застосовується ставка 17 відсотків.

Відповідно до підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних відносин) особа підлягає обов’язковій реєстрації як платник податку на додану вартість коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

Згідно з пунктом 9.4 статті 9 вказаного Закону України якщо обсяг оподатковуваних операцій особи протягом звітного податкового періоду перевищує суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, не більше ніж у два рази, така особа зобов'язана надіслати податковому органу заяву про реєстрацію протягом двадцяти календарних днів, наступних за таким звітним податковим періодом.

Відповідно до підпунктів 183.1-183.2 пункту 183.10 статті 183 Податкового кодексу України будь-яка особа, що підлягає обов'язковій реєстрації чи прийняла рішення про добровільну реєстрацію як платника податку, подає до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) реєстраційну заяву.

У разі обов'язкової реєстрації особи як платника податку реєстраційна заява подається до органу державної податкової служби не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у статті 181 цього Кодексу.

Будь-яка особа, яка підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, і у випадках та в порядку, передбачених цією статтею, не подала до органу державної податкової служби реєстраційну заяву, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

Згідно з підпунктом 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює: календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Відповідно до пункту 120.1 статі 120 Податкового кодексу України неподання або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій (розрахунків) тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Згідно з положеннями пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Відповідно до пункту 7 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 01 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.

З акту перевірки встановлено, що за надані послуги на розрахункові рахунки підприємця ОСОБА_5 надійшли грошові кошти протягом 2009 року у розмірі 240 430,26 грн., у 2010 році – у розмірі 500 586,24 грн. та у 2011 році – у розмірі 471 911,00 грн. (у січні та жовтні 2011 року доходи не отримувались).

Таким чином, суд приходить висновку, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 допущене перевищення граничного розміру виручки у ІV кварталі 2010 року.

У ході перевірки контролюючим органом було встановлено, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 перевищено обмеження щодо обсягу виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) за рік у розмірі 500 тисяч гривень, встановленого статтею 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 року №727/98, у зв’язку з чим суд зазначає, що позивач повинен був надати до податкового органу заяву про реєстрацію як платника ПДВ не пізніше двадцятого календарного дня з моменту перевищення, а саме 26.10.2010 року.

Доводи представника позивача стосовно того, що перевищення ліміту, встановленого чинним на момент виникнення правовідносин законодавством, допущено не було в зв’язку з тим, що грошові кошти, через які, на думку податкового органу, виникло перевищення, були зараховані на розрахунковий рахунок позивача в 2010 року в рахунок оплати послуг, наданих в 2009 року, не приймаються судом до уваги.

Відповідно до положень до підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), пунктів 183.1-183.2 статті 183 Податкового кодексу України позивачу належало зареєструватися платником податку на додану вартість.

Відповідальність за порушення вказаних норм передбачена пунктом 183.10 статті 183 Податкового кодексу України.

Обов’язок платника податків подавати до органів державної податкової служби податкові декларації передбачений статтею 14 Декрету Кабінету міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) та підпунктом 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України.

Судом встановлено та сторонами не заперечується, що протягом 2011 року позивач здійснював оподаткування доходів із застосуванням спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, як платник податку на додану вартість не реєструвався, податкові декларації по податку на додану вартість не подавав.

Зважаючи на наведене, суд приходить до висновку, що податковим органом правомірно збільшено позивачу податкове зобов’язання по податку на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності та податку на додану вартість і застосовано штрафні санкції.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідають вимогам чинного законодавства України.

У відповідності до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно частини першої та другої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить із положень частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких у разі ухвалення рішення на користь суб’єкта владних повноважень, судові витрати не підлягають стягненню на користь позивача з відповідача.

Керуючись статтями 11, 70-72, 86, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до відповідача 1 Нікопольської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, відповідача 2 Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень – відмовити.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено 17 квітня 2017 року.