Рішення № 70411938, 09.11.2017, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2017 р. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Щавурської Н.Б.

суддів - Ткач З. Є., Ходоровський М. В.,

при секретарі - Панькевич Т.І.

з участю сторін - представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Нужди Ф.Т.,

,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 07 липня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, треті особи Яворівське відділення Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання цивільно-правової угоди трудовим договором, зобов'язання повідомити податкові органи про прийняття на роботу, зобов'язання зареєструвати трудовий договір, визнання трудового договору розірваним, зобов'язання внести запис у трудову книжку про прийняття на роботу та звільнення з роботи, стягнення невиплаченої заробітної плати,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом до відповідача фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, посилаючись на те, що в процесі пошуку роботи нею 22.12.2015 року у м.Львові було підписано цивільно-правову угоду № 11 з відповідачем по справі, що регулювала обов'язки, пов'язані з викладанням танцювальної програми для студійних учнів арт-студії "ІНФОРМАЦІЯ_1", участі у шоу-балеті та інших заходах арт-студії. Стверджує, що зі змістом угоди ознайомлена не була, другого примірника такої не отримала, однак, переслідуючи мету працевлаштування мала наміри укласти трудовий договір. У ході спілкування з відповідачем через мережу Інтернет поставила вимогу про розірвання даного договору, не пропрацювавши жодного дня. З урахуванням того, що відповідач ігнорує її звернення про розірвання договору, укладений між ними договір містить ряд ознак, притаманних саме трудовому договору, а також погроз відповідача застосувати до неї штрафні санкції, передбачені угодою, шляхом звернення з позовом до третейського суду, вважає своє право порушеним і просила в судовому порядку визнати укладений між нею та відповідачем цивільно-правовий договір трудовою угодою, зобов'язати відповідача здійснити ряд передбачених законом заходів, пов'язаних з укладенням трудового договору, такі як: повідомити органи ДПІ про прийняття її на роботу та зареєструвати трудовий договір; визнати трудовий договір розірваним на підставі ст.39 КЗпП України датою набрання законної сили рішенням суду в даній справі; зобов'язати внести відповідні записи в трудову книжку; стягнути невиплачену заробітну плату з дати укладення трудового договору (22.12.2015 року) по день винесення судового рішення з розрахунку мінімальної заробітної плати за кожен місяць.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 07 липня 2017 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано цивільно-правову угоду № 11 від 22 грудня 2015 року, укладену між ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 трудовим договором. В решті позовних вимог - відмовлено.

В апеляційній скарзі фізична особа - підприємець ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1, вважаючи його ухваленим з порушенням норм матеріального права й таким, що не відповідає дійсним обставинам справи та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги посилається на безпідставність застосування судом до спірних правовідносин вимог КЗпП. Звертає увагу на підписання позивачем саме цивільно-правового договору про надання послуг і відсутність належних та допустимих доказів, які б свідчили про укладення трудового договору (видачу наказу чи розпорядження про прийняття на роботу).

Рішення суду в частині відмови в позові ОСОБА_1 сторонами не оскаржувалося.

Будучи належним чином повідомленою про час і місце розгляду справи, відповідач фізична-особа - підприємець ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася, що у відповідності до вимог ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розгляду справи в її відсутності.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвоката Нужда Ф.Т. у судовому засіданні апеляційної скарги не визнав, вважаючи рішення суду законним і обґрунтованим, таким, що скасуванню не підлягає.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення Тернопільського міськрайонного суду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з урахуванням наступного.

Задовольняючи позов частково, суд виходив з того, що спірна цивільно-правова угода містить ознаки трудового договору, відносини за цією угодою є трудовими, а сторони такої угоди прирівняні до працівника й роботодавця.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може, виходячи з таких підстав.

Судом встановлено, що 26.02.2013 року проведено державну реєстрацію фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 Основний вид економічної діяльності 85.52 - Освіта у сфері культури.

22 грудня 2015 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (Замовник) та фізичною особою ОСОБА_1 (Виконавець) укладено цивільно-правову угоду № 11 на термін з 22 грудня 2015 року до 30 грудня 2017 року.

Пунктом 2 розділу 1 "Предмет угоди" визначені обв'язки Виконавця, такі як: здійснення самостійного набору студійних (учнів) в свої групи згідно п.7-10 розділу 1 угоди; професійне проведення групових занять за розкладом; проведення індивідуальних занять в приміщенні студії і за її межами у вільний час від групових занять за погодженням з замовником; постановка програм; підготовка студійних (учнів) до виступів; постановка номерів; набір студійних (учнів) у свої групи; консультування студійних (учнів); участь у рекламних, доброчинних і комерційних проектах студії замовника «ІНФОРМАЦІЯ_1»; участь у маркетингових заходах; здійснення реклами в Інтернеті; презентація групових занять і відкритих уроків; участь у шоу-балеті «ІНФОРМАЦІЯ_1»; висока самоорганізація і самодисципліна; знання етики поведінки; базове знання ПК; грамотне володіння українською мовою; презентабельний зовнішній вигляд.

Виконавець зобов'язується в повному обсязі виконувати щомісячне «Планове замовлення» від Замовника та пошук і залучення студійних (учнів) та проведення занять (п.6 угоди). Планове замовлення в період першого і другого, третього і четвертого, п'ятого і шостого місяців від дня укладення угоди, а також від сьомого місяця від дня укладення угоди і по останній місяць дії угоди зазначено в пунктах 7, 8, 9, 10 розділу 1 цивільно-правової угоди № 11 від 22 грудня 2015 року.

Пунктом 12 розділу 1 Угоди передбачено, що Виконавець самостійно організовує виконання взятих на себе зобов'язань; не підлягає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку; не сплачує страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; відсутнє право на одержання допомоги із соціального страхування.

У випадку не проведення занять Виконавцем через його відсутність і відсутність заміни на заняттях, передбачених в п.7-10 розділу 1 даної Угоди, Виконавець сплачує Замовнику штраф у розмірі 100% від планового надходження коштів Замовнику за таке заняття (визначається як добуток вартості абонемента на разове заняття на кількість абонементів згідно планового замовлення), але не менше 500 грн. за кожне таке заняття (п.5 розділу III).

Пунктом 1 розділу IV Угоди передбачено, що вона припиняється у разі: розірвання угоди за ініціативою однієї із сторін; розірвання угоди за згодою сторін; розірвання угоди на вимогу однієї із сторін в судовому порядку з підстав, передбачених чинним законодавством.

22 грудня 2015 року ОСОБА_1 надала згоду ФОП ОСОБА_3 на збір та обробку її особистих персональних даних.

У зв'язку з ненаданням позивачу другого примірника укладеної між сторонами цивільно-правової угоди № 11 від 22 грудня 2015 року, ОСОБА_1 не приступила до її виконання, повідомивши про це письмово фізичну особу - приватного підприємця ОСОБА_3 шляхом направлення листа через мережу Інтернет.

В свою чергу відповідач підготувала позов до Постійно діючого третейського суду при Західній універсальній товарній біржі з вимогою стягнути з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_3 70500 грн. штрафу за невиконання договірних зобов'язань. В обґрунтування позову остання надала розрахунок штрафів, який базується на тому, що позивачем не проведено 141 заняття через її відсутність у період з 11 січня 2016 року до 29 квітня 2016 року.

Станом на час розгляду даної справи в суді вищезгадана позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення коштів за договором про надання послуг на розгляд Постійно діючого третейського суду при Західній універсальній товарній біржі не надходила.

У відповідності до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, а відповідно до вимог ч.3 цієї ж статті апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Так, ч.1 ст.16 ЦК України передбачає такі способи захисту цивільних прав та інтересів: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення); 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових чи службових осіб.

Зі змісту ч.3 ст.16 ЦК України вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст.55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу для захисту цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Статтею 3 ЦК України передбачено, що до загальних засад цивільного права віднесено справедливість, добросовісність, розумність. Стаття 13 ЦК України зобов'язує кожного не зловживати своїми правами, а ст.16 ЦК України дає можливість суду відмовити у захисті права в разі порушення позивачем вимог ст.13 ЦК України.

Згідно вимог ч.ч.1, 3 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим засадам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодеску (ч.1 ст.215 ЦК України).

Згідно вимог ч.3 цієї ж статті, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підстав, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Визнаючи укладений між сторонами цивільно правовий договір трудовим, суд першої інстанції не взяв до уваги вищеперелічені положення законів, якими передбачено презумпцію правомірності правочину й відповідні наслідки (визнання такого недійсним) за умови оспорення його сторонами (однією із сторін), та, на думку колегії суддів, прийшов до безпідставного висновку, що правовідносини між сторонами врегульовані нормами трудового права, й на підставі останніх - про часткове задоволення позовних вимог.

Не врахована судом і та обставина, що частина 4 статті 24 КЗпП, що передбачала факт укладення трудового договору без видання наказу чи розпорядження, однак за умови фактичного допуску до роботи, втратила свою чинність з 01.01.2015 року, оскільки виключена на підставі Закону № 77-VІІІ від 28.12.2014 року.

Разом з тим, у відповідності до ч.ч.1, 3 ст.24 КЗпП трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Звертаючись із даним позовом позивач зазначала, що вона переслідувала мету влаштуватися на роботу з наміром укласти трудовий договір. Спірна угода підписувалася в спішці й вона не була ознайомлення з її змістом. Вказані підстави, на думку колегії суддів, можуть бути самостійними для визнання угоди недійсною.

Не врахована судом і та обставина, що спірна цивільно-правова угода припинена внаслідок її розірвання за ініціативою позивача через декілька днів після її укладення на підставі п.1 розділу ІV Угоди.

Також, на думку колегії суддів не може вважатися порушеним право позивача, яка за спірною угодою жодного дня не пропрацювала, лише з посиланням на те, що відповідач підготувала позов до третейського суду про стягнення з неї штрафних санкцій, оскільки, по-перше, станом на час розгляду даної справи в суді вказаний позов так і не було подано до третейського суду, а по-друге, з урахуванням факту розірвання угоди в спосіб нею ж передбачений ще до початку строку виконання робіт, до Виконавця (ОСОБА_1.) не може бути застосована відповідальність у вигляді штрафних санкцій за невиконання п.п.5, 6 Угоди, на підставі чого був підготований позов ОСОБА_3

З урахуванням вищенаведеного колегія суддів приходить до висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням, оскільки даний спосіб не спрямований на відновлення порушеного права.

У зв'язку з неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права до встановлених у справі обставин мають місце підстави для виходу колегією суддів за межі апеляційної скарги відповідача, наслідком чого є скасуванню рішення суду в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалення колегією суддів в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову про визнання цивільно-правової угоди трудовим договором.

Керуючись ст.ст.303 ч.3, 305 ч.2, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.1, 3, 4; 313, 314 ч.2, 316 ч.1, 317 ч.1, 319 ч.1, 325 ч.1 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст.3, 13, 16, 203 ч.1, 3; 204, 215 ч.ч.1, 3 Цивільного Кодексу України, колегія

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 07 липня 2017 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 - скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким в позові ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про визнання цивільно-правової угоди № 11 від 22.12.2015 року, укладеної між сторонами по справі, трудовим договором - відмовити.

В решті - рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно: