Ухвала суду № 70410553, 13.11.2017, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 336/6190/17

Пр. № 4-с/336/174/2017

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2017 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого – судді Щасливої О.В.,

при секретарі Морозовій В.М.,

розглянувши справу за скаргою ОСОБА_1 на рішення посадової особи Вознесенівського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції в Запорізькій області, заінтересована особа – ОСОБА_2, щодо відмови у знятті арешту з майна боржника,

ВСТАНОВИВ:

Боржник у виконавчому провадженні ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на рішення начальника Вознесенівського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції в Запорізькій області щодо відмови у знятті арешту з майна боржника, який накладений під час здійснення виконавчого провадження з виконання рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дітей.

В заяві зазначив, що вказаний захід забезпечення виконавчого провадження застосований під час виконання згаданого рішення на підставі постанови від 03.08.2016 року державного виконавця Ткачук Т.О. у зв’язку з наявною на той час заборгованістю зі сплати аліментів. Між тим навесні 2017 року заборгованість погашена боржником у повному обсязі, у зв’язку з чим необхідність в застосуванні цього заходу забезпечення провадження спливла. Проте його заява про скасування арешту увінчалась отриманням відповіді начальника відділу про недоцільність вчинення цієї дії, так як виконання рішення, яке характеризується здійсненням періодичних платежів, в інший спосіб неможливо через відсутність у боржника стабільного заробітку, інших доходів, а також неможливість в інший спосіб виконати рішення суду.

Таке рішення посадової особи державної виконавчої служби є неправомірним, так як збереження арешту у відсутність підстав для цього обмежує гарантоване Основним Законом України та іншими нормативними актами право власника на вільне, на власний розсуд, розпорядження належним йому майном.

У зв’язку з викладеним просить про визнання неправомірною відмови начальника відділу державної виконавчої служби у скасуванні арешту, накладеного постановою державного виконавця від 03.08.2016 року, зобов’язання державного виконавця Ткачук Т.О. винести постанову про зняття арешту з усього майна ОСОБА_1

В судовому представники заявника просять про задоволення скарги, пояснивши, що на теперішній час заборгованість за виконавчим листом у їхнього довірителя відсутня, а в подальшому він буде вживати всі заходи щодо недопущення її утворення.

Представник відділу державної виконавчої служби проти задоволення скарги заперечує, пославшись на те, що підставою для накладення арешту на майно боржника стала відповідна заява стягувача та наявність передумов для вчинення цієї дії, що передбачені статтею 71 Закону України «Про виконавче провадження», тобто наявність заборгованості зі сплати аліментів понад три місяці. Що стосується скасування арешту, для цього немає підстава, оскільки забезпечити виконання рішення, що полягає у здійсненні регулярних платежів, в інший спосіб, окрім як збереження арешту, неможливо через відсутність у боржника постійного заробітку, пенсії, інших доходів, відсутність рахунків у фінансових установах. Вказані обставини встановлені представником відділу державної виконавчої служби під час перебування вказаного виконавчого листа в її провадженні шляхом отримання інформації від уповноважених установ, як повідомила вона суду.

У зв’язку з викладеним вважає, що відмова посадової особи відділу державної виконавчої служби не містять порушень законодавства про виконавче провадження, не посягає на права сторін провадження, навпаки таке рішення спрямоване на ефективне та неупереджене виконання рішення суду, пов’язане з неухильним дотриманням прав сторін виконавчого провадження .

І оскільки лише протиправні дії державного виконавця можуть за законом бути підставою для зобов’язання державного виконавця усунути порушення прав та свобод учасника виконавчого провадження, просить відмовити в задоволенні скарги.

Заінтересована особа ОСОБА_2 підтримала доводи представника відділу державної виконавчої служби, зауваживши на тому, що платник аліментів свої зобов’язання з утримання дітей протягом здійснення примусового виконання рішення суду виконував неналежно, а повне погашення заборгованості напередодні звернення до суду підпорядковане саме меті скасування арешту, тому збереження вказаного заходу забезпечення виконавчого провадження є необхідним.

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши надані в справі фактичні дані, суд знаходить скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних міркувань.

Судом встановлено, що в провадженні Вознесенівського відділу державної виконавчої служби знаходиться виконавче провадження з виконання рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітніх дітей, під час здійснення якого державним виконавцем Ткачук Т.О. накладено арешт на майно боржника на підставі постанови від 03.06.2016 року (а. с. 6).

Згідно із ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ст. 5 Закону України „Про виконавче провадження” примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, а згідно із ст. 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст. ст. 6, 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії ; здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Із змісту наведених положень закону випливає, що метою виконавчого провадження є захист інтересів стягувачів шляхом здійснення сукупності передбачених законом заходів, спрямованих на дієве та ефективне виконання рішень суду та інших органів і посадових осіб, а посадові особи державної виконавчої служби при здійсненні виконавчого провадження наділені широким колом повноважень та зобов’язані неухильно дотримуватись прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

В силу ст. 383 ЦПК України учасники виконавчого провадження, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до Цивільного процесуального Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Вирішуючи скаргу на користь посадової особи державної виконавчої служби, суд не вбачає в її діях порушень вимог закону та посягань на право учасника виконавчого провадження, виходячи з такого.

Накладення арешту на майно боржника на підставі постанови від 03.08.2017 року обґрунтоване положеннями закону, відповідно до якого за наявності заборгованості із сплати аліментів понад три місяці стягнення може бути звернено на майно боржника, при цьому звернення стягнення на заробітну плату не перешкоджає зверненню стягнення на майно боржника, якщо існує непогашена заборгованість понад три місяці (ст. 71 Закону).

Як встановлено судом, наявність заборгованості у боржника за виконавчим провадженням зумовила накладення арешту на його майно (а. с. 34).

Як випливає із змісту ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», підставою для зняття виконавцем арешту, накладеного державним виконавцем, є, зокрема, погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника

Так як фактичних даних про можливість забезпечення виконання рішення в інший спосіб державним виконавцем не отримано, оскільки зміст відповідей структурних підрозділів Пенсійного фонду України, Державної фіскальної служби зводиться до інформації про відсутність у боржника джерел постійних доходів у вигляді заробітної плати, пенсії, винагород, гонорарів, грошових коштів на банківських рахунках (а. с. 30-33), суд погоджується з обґрунтованістю рішення посадової особи державної виконавчої служби про необхідність збереження за таких обставин арешту.

Твердження представника заявника ОСОБА_3, яка доводиться йому матір’ю, про те, що вона забезпечить повне виконання зобов’язань за виконавчим провадженням в подальшому навіть за рахунок власних коштів, суд до уваги не приймає, так як стороною виконавчого провадження є саме заявник, тобто особа, чий обов’язок нерозривно пов’язаний з ним і виконання якого не може бути передане іншим особам, принаймні такої заміни сторони в зобов’язанні не сталося.

При вирішенні справи суд виходить з того, що лише порушення прав сторони виконавчого провадження або іншої особи незаконними діями державного виконавця, які містять ознаки невідповівдності законодавству, може зумовити задоволення скарги.

Між тим суд не вбачає порушень законодавства в діях і рішенні посадових осіб відділу державної виконавчої служби, що не дає підстав для задоволення скарги.

Керуючись ст. ст. 59, 71 Закону України «Про виконавче провадження», ст. ст. 383-387, 293, 294 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Скаргу ОСОБА_1 на рішення посадової особи Вознесенівського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції в Запорізькій області залишити без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Запорізької області шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги протягом п’яти днів після її винесення, а особами, у чию відсутність винесено ухвалу, - в той же строк з моменту отримання ними копії ухвали.

Суддя О.В. Щаслива