Ухвала суду № 70409805, 21.11.2017, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 300/310/17

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2017 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області у складі:

Головуючого судді: Бисага Т.Ю.

суддів: Готра Т.Ю.,Фазикош Г.В.,

секретарі: Терпай С.М.,

без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Ужгород цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Воловецького районного суду від 05 липня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» про визнання недійсним кредитного договору,

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом про визнання недійсним кредитного договору.

Позов мотивований тим, що 5 травня 2008 року між ВАТ "Електрон Банк" (перейменоване рішенням Загальних зборів у Публічне акціонерне товариство "ВіЕс Банк") та нею укладено кредитний договір № KF 48882, за умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 20841, 33 доларів США строком на 15 років зі сплатою 12,5 % річних. Позивач вважає, що при підписанні даного договору та в ході його виконання відповідачем було порушено законі права позивача як споживача кредитної послуги, зокрема, всупереч ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» банком не надано споживачу всю необхідну інформацію. Також сам договір за своїм змістом та текстом не відповідає законодавству України. За таких обставин просила суд визнати недійсним вказаний кредитний договір.

В процесу розгляд справу позивач уточнив підстави позову щодо визнання договору недійсним. Як на додатку підставу для визнання недійсним кредитного договору вказував, що 19.09.2014 року укладено додаткову угоду №3 до кредитного договору якою внесено зміни до паровичну. Зокрема визначено, що проценти нараховуються на суму кредиту та сплачуються позичальником у валюті кредиту. Вважає, що умова про сплату відсотків у іноземній валюті суперечить ст. 99 Конституції України. ст. 533 ЦК України та Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». На думку позивача для сплати процентів готівкою є необхідна індивідуальна ліцензія НБУ.

Рішенням Воловецького районного суду від 05.07.2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити по даній справі нове рішення про задоволення її позову. На обґрунтування скарги зазначає, що судом невірно застосовано норми матеріального права, а саме, що для сплати процентів у валюті необхідна наявність індивідуальної ліцензії НБУ. Також вказує, що кредитний договір суперечить п.2 ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів», ст.ст. 228, 230 ЦК України та підлягає визнанню недійсним.

Особи, які беруть участь у справі,в судове засідання не зявились. Про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Справа неодноразово відкладалася із-за неявки апелянта та його представника. Судова колегія, відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, розглянула справу за відсутності осіб, які беруть участь у справі.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з його безпідставності.

З даним висновком суду першої інстанції повністю погоджується колегія суддів виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи - 5 травня 2008 року між ВАТ "Електрон Банк" (правонаступником якого є ПАТ "ВіЕс Банк") та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № KF 48882, за умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 20841, 33 доларів США строком на 15 років зі сплатою 12,5 % річних (а.с.5-7).

Колегія суддів вважає безпідставним посилання позивача про порушення банок при укладенні кредитного договору ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» внаслідок ненадання споживачу всієї необхідної інформації, оскільки таке спростовується матеріалами справи. Зокрема, Додатком №1 до кредитного договору, який підписаний позичальником, являється графік платежів та детальний розпис сукупної вартості кредиту (а.с.57-60), який містить повну інформацію поро сукупну вартість кредиту деталізовано варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги. Крім того, підписавши Додаток №3 до кредитного договору позичальник підтвердив факт надання йому банком всієї необхідної інформації для укладення кредитного договору (а.с.89, 90).

Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо необхідної наявності індивідуальної ліцензії НБУ для плати відсотків у валюті кредиту зважаючи на наступне.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обовязковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Грошове зобовязання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини перша та третя статті 533 ЦК України).

Статтею 5 Декрету передбачено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

Отже, вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність у банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказану обставину, стягнути грошову суму в іноземній валюті.

Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України, якщо в зобовязанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

За положеннями статті 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Виходячи зі змісту ст. 1054 ЦК України відсотки за користування кредитними коштами входять до складу основного зобовязання та є фактично платою за можливість використання кредитних коштів.

У даному випадку, на підставі кредитного договору від 05 травня 2008 року ОСОБА_1 отримала кредит в іноземній валюті доларах США.

При цьому у ВАТ «Електрон Банк» на моменту кладення кредитного договору була в наявності відповідна банківська ліцензія та дозвіл НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями.

Оскільки в даному випадку виконання договірних зобовязань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, то умови договору про необхідність сплати відсотків в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству. Окремої індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення такої операції непотрібно.

Тобто дані доводи апеляційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні апелянтом норми матеріального права.

Щодо посилання апелянта на невідповідність кредитного договору п.2 ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів», ст.ст. 228, 230 ЦК України, то таке ні в позовній заяві, ні в апеляційній скарзі жодним чином не обґрунтовано. Зокрема. ОСОБА_1 не вказано в чому в даному випадку полягає нечесна підприємницька діяльність відповідача, чим такий договір порушує публічний порядок та в чому полягає обман позивача при укладенні кредитного договору. Таким чином, дані доводи апеляції відхиляються як такі, що належним чином не обґрунтовані.

Інших якихось доводів апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить.

Вказане, відповідно до ст. 308 ЦПК України, є підставою для відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Воловецького районного суду від 05 липня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді