Рішення № 70403309, 10.11.2017, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/11801/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2017 року м. Рівне

Рівненський міський суд в складі судді Бердія М.А.,

при секретарі Абашиній О.В.,

з участю представника позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк», суд –

В С Т А Н О В И В:

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_3 позовні вимоги позивача не визнали, з підстав викладених в письмових запереченнях. Представник відповідача ОСОБА_3 додатково пояснив суду, що позивач не вживав заходів передбачених договором для врегулювання спору у досудовому порядку. Законом України «Про іпотеку» та укладеним між сторонами договором не передбачено визнання права власності на предмет іпотеки за банком, іпотекодержатель має право звернутися до реєстратора з метою перереєстрації предмета іпотеки на банк, а не визнати право власності на предмет іпотеки. У відповідача відсутнє інше місце проживання крім предмета іпотеки, а тому діє мараторій.

В судовому засіданні представник позивача ПАТ «Дельта Банк» ОСОБА_5 підтримала позовні вимоги позивача у повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві, просить суд, в рахунок погашення заборгованості в сумі 493539,34 грн., з яких: тіло кредиту 451554,60 грн., відсотки 41984,74 грн. за кредитним договором №1701/0108/71-013 від 29.01.2008 року, звернути стягнення на предмет іпотеки, згідно іпотечного договору №1701/0108/71-013-Z-1, належний відповідачу, шляхом визнання права власності на нього за публічним акціонерним товариством «Дельта Банк», а саме: однокімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_1, загальною площею, 24,6 кв.м, житловою 13,5 кв.м. Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 28.01.2008 року нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_6, за реєстровим номером 227. Визнати за позивачем право власності на однокімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_1, загальною площею, 24,6 кв.м, житловою 13,5 кв.м. Додатково пояснила суду, що відповідно до п. 12.3.1 Іпотечного договору, банк має право визнати право власності на предмет іпотеки за рішенням суду, у випадку невиконання відповідачем своїх зобов’язань за договором.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача ОСОБА_1В, відповідача ОСОБА_4, представника відповідача ОСОБА_3, дослідивши письмові докази по справі, приходить до наступного:

Як встановлено в судовому засіданні, що 29 січня 2008 року між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № 1701/0108/71-013, відповідно до якого ОСОБА_4 отримав кредит у розмірі 28000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,5 % річних на строк до 28.01.2033 року

На забезпечення виконання умов кредитного договору, 29.01.2008 року був укладений договір іпотеки № 1701/0108/71-013-Z-1, за умовами якого іпотекодавець ОСОБА_4 передав в іпотеку однокімнатну квартиру №3, що знаходиться за адресою: Рівненська обл., м. Рівне, вул. Литовська, буд. 99.

25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, згідно з яким останній набув право грошової вимоги на погашення (стягнення) заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками, зазначеними у реєстрі заборгованості боржників.

За вказаним кредитним договором проведено заміну кредитора у зобов'язаннях, а тому всі права та обов'язки кредитора перейшли до ПАТ «Дельта Банк».

Впродовж існування кредитної заборгованості по вищевказаному кредитному договору, відповідачем було фактично сплачено 27 960 доларів США, що підтверджено наданими до суду копіями квитанцій про сплату заборгованості по кредиту. Вказана сума грошових коштів, з огляду на розрахунки долучені до позовної заяви, зарахована позивачем, як в рахунок погашення тіла кредиту, так і в рахунок погашення відсотків за кредитом.

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Слід зауважити, що Законом України «Про іпотеку» не передбачено такий спосіб звернення стягнення, як визнання права власності на предмет іпотеки за рішенням суду. Ст. 37 Закону України «Про іпотеку» передбачено лише можливість задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Тобто, для того щоб здійснити задоволення власних кредиторських вимог, позивачеві за наявності відповідного застереження у договорі, а даному разі таке застереження наявне в п. 12.3.1 Іпотечного договору, достатньо було б звернутися із відповідними вимогами про проведення державної реєстрації прав власності на предмет іпотеки до відповідної реєстраційної служби.

В той же час, звертаючись до суду із вимогою про визнання за ним права власності на предмет іпотеки, позивач не надав жодних доказів, які свідчили б про здійснення ним позасудової процедури задоволення власних кредиторських вимог, або відповідної відмови державного реєстратора у проведенні державної реєстрації його прав власності на спірне майно. Тому суд приходить висновку про передчасне звернення позивача до суду із названим позовом, та не доведення ним обставин в такому позові, які б перешкоджали йому самостійно здійснити задоволення власних кредиторських вимог.

Разом із тим, ст. 39 Закону України «Про іпотеку» визначено порядок задоволення кредиторських вимог за рішенням суду, згідно якої передбачено, у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

З наведеного вбачається, що в разі обрання іпотекодержателем способу задоволення власних кредиторських вимог шляхом звернення до суду, то суд вправі установити лише один із наведених способів задоволення вимог, або реалізацію предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, або застосування процедури самостійного продажу іпотекодержателем. Інших способів судового задоволення вимог іпотекодержателя названим Законом не передбачено.

Відтак, з наведеного слід підсумувати, що позивачем при зверненні до суду було невірно обрано спосіб задоволення власних кредиторських вимог, що на думку суду, слугує підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Разом із тим, суд рахує за необхідне зважити, що відповідно до Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" №1304-VII від 03 червня 2014 року, який набрав чинності 07 червня 2014 року, не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об’єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об’єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем було отримано кредит, в забезпечення якого і було укладено вищевказаний договір іпотеки, виключно для придбання спірної квартири площею 24,6 кв.м., яка наразі є єдиним місцем проживання для нього та його сім’ї. Іншого житла, ні відповідач, ні члени його сім’ї не мають. Вказане підтверджується витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо особи відповідача, відомостями про місце реєстрації відповідача, які містяться в його паспорті.

А тому, за наведених підстав, в даному разі є обов’язковим до застосування положення вищевказаного Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" до спірних правовідносин.

Крім того, суд, розглядаючи даний спір, вважає за обов’язкове врахувати правові висновки Верховного Суду України. Так, правова позиція Верховного Суду України, що висловлена ним 28 вересня 2016 року в постанові по справі №6-1243цс16, вказує, що відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду Цивільний кодекс України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Аналізуючи положення статей 33, 36, 37, 39 Закону України "Про іпотеку", 328, 335, 376, 392 ЦК України, слід дійти висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту на задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий на підставі рішення суду та два позасудових способи захисту: на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України "Про іпотеку").

Згідно з абз. другим ч. 1 ст. 360 (7) ЦПК України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Аналогічні правові позиції викладені Верховним Судом України і в його постановах від 30 березня 2016 року в справі №6-1851цс15 і від 12 жовтня 2016 року в справі №6-504цс16.

Враховуючи те, що умовами іпотечного договору № 1701/0108/71-013-Z-1 від 29 січня 2008 року права пред’явити позов про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання на нього права власності іпотекодержателю не надано, а Законом України «Про іпотеку» такого способу захисту порушених прав іпотекодержателя також не передбачено, тому позовні вимоги позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем є безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 60, 208-209, 212-215, 218, 224-226 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк», відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Рівненської області через Рівненський міський суд за апеляційною скаргою на рішення суду, яка подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Рівненського

міського суду ОСОБА_7