Постанова № 70398172, 11.10.2017, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/5398/17

Провадження № 2-а/369/188/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

11.10.2017 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Волчка А.Я.

за участю секретаря Раситюк М.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Києво-Святошинському районі Київської області про визнання незаконними дій та про зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України у Києво-Святошинському районі Київській області про визнання дій суб»єкта владних повноважень неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії.

Свої вимоги мотивував, тим, що позивач ОСОБА_1, звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком 20.02.2017 р. згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

10.03.2017 року відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком, оскільки він отримує пенсію за вислугою років.

Так, дійсно, позивач перебуває на пенсії за вислугою років що Закону України «Про пенсійне забезпечення». Але має право також на призначення пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне ахування». Тобто позивач має право на різні види пенсії - «за віком», та «за вислугою років», такому випадку призначається один вид пенсії за його вибором. Він обрав пенсію за віком.

Позивач перебуває на обліку у відповідача як пенсіонер, що отримує пенсію за вислугою років.

20.02.2017 року позивач надав письмову заяву та всі відповідні документи відповідачу для призначення йому пенсії за віком.

24.02.2017 року позивач змушений був надіслати рекомендованим листом з повідомленням заяву з вимогою зареєструвати в УПФУ його власноруч написану заяву про призначення пенсії від 20.02.2017 року та надати йому розписку-повідомлення, як того вимагає постанова УПФУ № 22-1 від 25.11.2005 р. «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій».

Розписка-повідомлення позивачу надана не була, зауважень та вимог надати додаткові документи відповідач не надав.

Заява позивача ОСОБА_1 від 20.02.2017 року відповідає вимогам законодавства і постанові Управління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 р. «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». В розділі третьому, п. 3.3 говориться: «Орган, що призначає пенсію, надає: роз'яснення підприємствам, установам, організаціям та особам з питань призначення та виплати пенсій». Ніяких роз'яснень щодо написання офіційної відмови від попереднього виду пенсії «за вислугою років», позивачу надано не було, так як його пенсійна справа знаходиться у того ж відповідача, який має призначати «пенсію за віком» згідно його заяви № 45/4-01 від 20.02.2017 року. Призначення іншого виду пенсії - «за віком» автоматично передбачає -припинення виплати попереднього виду «за вислугою років». Так, принаймні, йому усно пояснив спеціаліст.

Також позивач надав відповідачеві усі необхідні документи для призначення йому пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», заяву про призначення/перерахунок пенсії, трудову книжку.

Ніяких додаткових документів, необхідних для призначення пенсії за віком від нього не вимагала.

10.03.2017 року позивач отримав листа відповідача за № 57/4-01 з відмовою у призначенні йому пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки позивач отримує пенсію за вислугою років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення». Також в цьому листі йому було надано рекомендацію: за власним бажанням змінити вид пенсії».

20.05.1996 року в 39 років позивач вийшов на пенсію за вислугою років.

20.02.2017 року коли йому виповнилося 60 років, тобто він має право на призначення пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ст. 26 Умови призначення пенсії за віком».

Позивач перебуває на пенсії за вислугою років, згідно ЗУ «Про пенсійне забезпечення». Пенсія за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» йому не призначалась, а отже і перейти з одного виду пенсії на інший в рамках цього закону він не може. Тому до нього не може бути застосовна ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», де регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії призначеної саме за цим Законом. При переведенні на інший вид пенсії показник середньої заробітної плати має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії. Однак у його випадку має місце призначення пенсії за віком згідно Закону України і Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із застосуванням середньої заробітної плати за 2014-2016 р.

Тому просив визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України у Києво-Святошинському районі Київської області та зобов'язати призначити йому - ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України за 2014-2016 роки з 20.02.2017 року.

У судове засідання позивач не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений, надав суду заяву, згідно якої просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з»явився, про день слухання справи повідомлені належним чином, надіслали до суду письмові заперечення, згідно яких у позові просили відмовити у повному обсязі, вважають вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними, тому просили відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст. 41 КАС України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження).

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, прийшов до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав:

Ст. 13 Конвенції, яка гарантовано кожному право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо порушення передбаченого Конвенцією права було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ч.2 ст. 8 КАС України, передбачено під час вирішення справи суд керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, права людини визнаються найвищими соціальними цінностями, вони визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до п.9 ч.1 ст.3 КАС України відповідач - суб»єкт владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

Відповідно до п. 7 ч.1 ст.3 КАС України суб»єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб»єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства.

Зазначене ґрунтується і на положеннях Рішення Конституційного Суду України від 18 червня 2007 року №4-рп/2007, у пункті 3.4 якого вказано, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави.

Згідно вимог ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішеннями, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи та інтереси.

Згідно ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач ОСОБА_1, звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком 20.02.2017 р. згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

10.03.2017 року відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком, оскільки він отримує пенсію за вислугою років.

Як вбачається із матеріалів справи дійсно, позивач перебуває на пенсії за вислугою років що Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Але має право також на призначення пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Тобто позивач має право на різні види пенсії - «за віком», та «за вислугою років», такому випадку призначається один вид пенсії за його вибором. Він обрав пенсію за віком.

Позивач перебуває на обліку у відповідача як пенсіонер, що отримує пенсію за вислугою років.

20.02.2017 року позивач надав письмову заяву та всі відповідні документи відповідачу для призначення йому пенсії за віком.

24.02.2017 року позивач змушений був надіслати рекомендованим листом з повідомленням заяву з вимогою зареєструвати в УПФУ його власноруч написану заяву про призначення пенсії з проханням надати йому розписку-повідомлення, як того вимагає постанова УПФУ № 22-1 від 25.11.2005 р. «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій».

Розписка-повідомлення позивачу надана не була, зауважень та вимог надати додаткові документи відповідач не надав. Його заява від 20.02.2017 року відповідає вимогам законодавства і постанові Уравління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 р. «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». В розділі третьому, п. 3.3 говориться: «Орган, що призначає пенсію, надає: роз'яснення підприємствам, установам, організаціям та особам з питань призначення та виплати пенсій». Ніяких роз'яснень щодо написання офіційної відмови від попереднього виду пенсії «за вислугою років», позивачу надано не було, так як його пенсійна справа знаходиться у того ж відповідача, який має призначати «пенсію за віком» згідно його заяви № 45/4-01 від 20.02.2017 року. Призначення іншого виду пенсії - «за віком» автоматично передбачає -припинення виплати попереднього виду «за вислугою років». Так, принаймні, йому усно пояснив спеціаліст.

Також позивач надав відповідачеві усі необхідні документи для призначення йому пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», заяву про призначення/перерахунок пенсії, трудову книжку.

Ніяких додаткових документів, необхідних для призначення пенсії за віком від нього не вимагала.

20.02.2016 року позивачу виповнилося 60 років, тобто він має право на призначення пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ст. 26 Умови призначення пенсії за віком».

Позивач перебуває на пенсії за вислугою років, згідно ЗУ «Про пенсійне забезпечення». Пенсія за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» йому не призначалась, а отже і перейти з одного виду пенсії на інший в рамках цього закону він не може. Тому до нього не може бути застосовна ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», де регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії призначеної саме за цим Законом. При переведенні на інший вид пенсії показник середньої заробітної плати має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії. Однак у його випадку має місце призначення пенсії за віком згідно Закону України і Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із застосуванням середньої заробітної плати за 2014-2016 р.

Тобто як встановлено судом, 10.03.2017 року позивач отримав листа відповідача за № 57/4-01 з відмовою у призначенні йому пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки позивач отримує пенсію за вислугою років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення». Також в цьому листі йому було надано рекомендацію: за власним бажанням змінити вид пенсії».

Відповідно до ст.. 10 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особа, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один з цих видів пенсії за її вибором.

Частиною 1 статті 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"передбачено, що за рахунок коштів ПФУ в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком, пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства), пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

При цьому слід зазначити, що переведення з одного виду пенсії на інший відповідно до вимог Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" проводиться в межах одного закону, а у цьому законі передбачені лише три види пенсії - за віком, по інвалідності, по втраті годувальника. У таких випадках і застосовується правова норма частини 3 статті 45 щодо застосування показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

У даному випадку позивач, отримуючи пенсію за одним Законом, звернувся з заявою до відповідача про призначення йому пенсії за іншим Законом.

У своїх запереченнях відповідач вказує про те, що оскільки позивачу вже була призначена пенсія за вислугу років, тому він скористався своїм правом вибору державної пенсії, тому законні підстави для розгляду заяви відсутні.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск:К), де: Зп- заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики.

Як вбачається з письмових доказів у справі, відповідачем були ототожнені поняття: "перехід/переведення" та "призначення", вид пенсії по Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та різні види пенсії за іншими законами, що підтверджується новою редакцією частини третьої статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", в якій мова йде про розрахунок пенсії при переведенні з одного виду пенсії на інший по матеріалах пенсійної справи.

Відповідно до ч. 7 ст. 9 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України і у постанові від 09.06.2015 року (справа № 21-550а14), в якій дійшов висновку щодо права позивача на обрахування заробітної плати для пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України за три роки перед зверненням із заявою про призначення пенсії.

Виходячи з вищенаведених норм діючого законодавства, у позивача достатньо підстав для призначення йому пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузі економіки України, на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а тому суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі викладеного, суд вважає, що позовні вимоги, підлягають задоволенню оскільки є обґрунтованими та доведеними у судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, доводи сторін, за своїм внутрішнім переконанням, що грунтуються на безпосередньому, всебічному, повному та об»єктивному дослідженні в судовому засіданні всіх доказів, що є в матеріалах справи, в їх сукупності, керуючись принципом верховенства права, суд вважає за необхідне позовні вимоги позивача задовольнити.

Що стосується заперечення відповідача вони спростовуються зазначеними вище обставинами, а тому судом до уваги не беруться.

Отже, оцінюючи докази в їх сукупності, суддя дійшов висновку про задоволення вимог позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 2, 11, 18, 71, 93, 99, 104, 161-163, 183-2, 256 КАС України, Законом України «Про пенсійне забезпечення», ст. ст. 1 - 2 Закону України «Про оплату праці», Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», суд -

П О СТ А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Києво-Святошинському районі Київської області про визнання незаконними дій та про зобов'язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України у Києво-Святошинському районі Київської області та зобов'язати призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України за 2014-2016 роки з 20.02.2017 року.

Апеляційна скарга може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Києво-Святошинський районний суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови або протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя: А.Я. Волчко