Ухвала суду № 70397035, 21.11.2017, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №282/20/17 Головуючий у 1-й інст. Гуцал П. І.

Категорія 19 Доповідач Павицька Т. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого Павицької Т.М.,

суддів Трояновської Г.С., Миніч Т.І.,

секретаря Кучерявого О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства «Агрофірма «Гізівщина» про визнання додаткової угоди про внесення змін та доповнень до договору оренди землі недійсною, за апеляційною скаргою приватного підприємства «Агрофірма «Гізівщина» на рішення Любарського районного суду Житомирської області від 26 вересня 2017 року,

в с т а н о в и л а :

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПП «Агрофірма «Гізівщина» про визнання додаткової угоди про внесення змін та доповнень до договору оренди землі недійсною. В обґрунтування позову зазначав, що він являється власником земельної ділянки площею 2,6143 га, яка розташована на території Гізівщинської сільської ради Любарського району, цільовим призначенням якої є ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий НОМЕР_1. Дану земельну ділянку він успадкував після смерті батька ОСОБА_2 13 вересня 2010 року мати позивача - ОСОБА_3, як його законний представник, уклала із відповідачем договір оренди землі. Договір оренди землі був укладений строком на 5 років. Протягом дії договірних відносин права орендодавця порушувалися зі сторони орендаря, а саме: орендна плата виплачувалась в розмірі нижче, ніж в інших суміжних орендарів; відповідач відмовлявся переглядати розмір орендної плати в сторону збільшення протягом всього строку дії договору; орендарем ігнорувалися його звернення щодо пізніх строків розрахунку по договірних відносинах, продукція, яка видавалася в рахунок орендної плати являлася неякісною. Він вирішив не укладати із відповідачем договору оренди землі строк дії якого закінчився, а передати дану земельну ділянку іншому орендарю та уклав із ним договір оренди. Під час здійснення державної реєстрації речового права, було виявлено, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вже міститься реєстрація речового права на належну йому на праві власності земельну ділянку. Реєстрацію проведено на підставі додаткової угоди від 10.08.2015 року про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, яка нібито укладена між ним та відповідачем. Стверджує, що він не укладав та не підписував додаткової угоди про продовження та внесення змін до раніше укладеного між сторонами договору. Його волевиявлення відсутнє, наявний в додатковій угоді підпис від його імені, йому не належить та є вчиненим невідомою йому особою, яка не мала права підписувати від його імені жодних правочинів. Крім того, на момент укладання даної угоди він був неповнолітнім та мав право вчиняти правочини щодо розпорядження нерухомим майном лише за письмовою згодою свого законного представника. Наявність укладеної та зареєстрованої додаткової угоди про внесення змін та доповнень до договору оренди землі від 10.08.2015 року, якої він не укладав та не підписував, порушує його права як власника, щодо вільного володіння та розпорядження належним йому майном. Враховуючи вищевикладене, просив визнати недійсною додаткову угоду від 10 серпня 2015 року про внесення змін та доповнень до договору оренди землі від 13 вересня 2010 року, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1, укладеної від імені ОСОБА_1 з ПП «Агрофірма «Гізівщина».

Рішенням Любарського районного суду Житомирської області від 26 вересня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Додаткову угоду від 10 серпня 2015 року про внесення змін та доповнень до договору оренди землі від 13 вересня 2010 року, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1, укладеної від імені ОСОБА_1 з ПП «Агрофірма «Гізівщина» - визнано недійсною. Стягнуто з ПП «Агрофірми «Гізівщина» на користь ОСОБА_1 витрати у зв'язку з сплатою судового збору в сумі 640 грн.

В апеляційній скарзі ПП «Агрофірма «Гізівщина», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 2,6143 га, з кадастровим номером НОМЕР_1, яка розташована на території Гізівщинської сільської ради Любарського району Житомирської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Державна реєстрація зазначеного договору відбулася 14 липня 2011 року.

13 вересня 2010 року між ОСОБА_1 та ПП «Агрофірма «Гізівщина» було укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки строком на 5 років, починаючи від дня його державної реєстрації.

Додатковою угодою про внесення змін та доповнень до договору оренди землі від 10 серпня 2015 року строк дії договору укладеного між орендодавцем ОСОБА_1 та ПП «Агрофірма «Гізівщина» продовжено на 10 років.

18 липня 2016 року між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем ТОВ «Агро-Любар» укладено договір оренди землі площею 2,6143 га, яка розташована на території Гізівщинської сільської ради Любарського району, з кадастровим номером НОМЕР_1, на строк 10 років.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Кавун Є.В. № 33248591 від 28 грудня 2016 року відмовлено у державній реєстрації права оренди земельної ділянки, що розташована на території Гізівщинської сільської ради Любарського району Житомирської області, кадастровий номер НОМЕР_1 за суб'єктом: ТОВ «Агро-Любар» та ОСОБА_1, у зв'язку з наявністю суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, тобто право оренди вказаної земельної ділянки зареєстровано за ПП «Агрофірма «Гізівщина».

Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 посилався на те, що він не підписував додаткову угоду про внесення змін та доповнень до договору оренди землі від 10 серпня 2015 року укладену між ним та ПП «Агрофірма «Гізівщина», його волевиявлення відсутнє, а також на момент укладання оспорюваної додаткової угоди він був неповнолітнім, а тому на вчинення даного правочину повинна була бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків і дозвіл органу опіки та піклування.

Ухвалою Любарського районного суду Житомирської області від 28.03.2017 року по справі призначено судову-почеркознавчу експертизу, на вирішення якої було поставлено питання про належність в додатковій угоді від 10.08.2015 року про внесення змін та доповнень до договору оренди землі від 13.09.2010 року підпису орендодавця - ОСОБА_1

В матеріалах справи наявне повідомлення судового експерта Опанюк І.В. про неможливість надання висновку судово-почеркознавчої експертизи №305/17-25 від 03.05.2017 року, призначеної ухвалою Любарського районного суду Житомирської області від 28.03.2017 року, оскільки попереднім оглядом досліджуваного підпису від імені ОСОБА_1 у графі «Орендодавець» додаткової угоди про внесення змін та доповнень до договору оренди землі від 10.08.2015 року укладеної між ОСОБА_1 та ПП «Агрофірма «Гізівщина», встановлено, що цей підпис складається з літери «Н» та розчерку, а тому містить почеркову інформацію, яка є непридатною для порівняння з наданими зразками підпису.

Відповідно до ст. ст. 12, 13 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, що визначено п. 1 ч. 1 ст. 11 ЦК України.

За змістом ст. 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення, майнової самостійності сторін договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в поряду, передбачених ЗК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно зі ст.16 Закону України «Про оренду землі» оренда земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Частиною першою ст.638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з вимогами ч.ч.1,2 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а згідно з вимогами частини третьої цієї ж статті - волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 32 ЦК України неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування.

За правилами ч. 2 ст. 222 ЦК України правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальників, муже бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої особи.

Судом встановлено, що на момент укладання оспорюваної додаткової угоди від 10 серпня 2015 року про внесення змін та доповнень до договору оренди землі від 13 вересня 2010 року, позивач був неповнолітнім. В матерілах справи відсутні докази наявності згоди батьків ОСОБА_1 на вчинення вищевказаного правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права та інтересу.

Згідно із ч. 2 ст. 16, ст. 215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що додаткова угода від 10 серпня 2015 року про внесення змін та доповнень до договору оренди землі від 13 вересня 2010 року укладена неповнолітнім - ОСОБА_1 без згоди його батьків, що суперечить приписам ч. 2 статті 203 ЦК України, у зв'язку з чим наявні підстави для визнання її недійсною.

Посилання відповідача на те, що мати неповнолітнього ОСОБА_1 - ОСОБА_3 схвалила додаткову угоду від 10.08.2015 року, оскільки після закінчення строку договору оренди від 13 вересня 2015 року продовжувала отримувати оренду плату є безпідставним, з огляду на наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (ч.1 ст. 210 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

За змістом статей 18, 20 цього Закону (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Отже, строк дії договору оренди землі, умовами якого передбачено, що відлік строку оренди настає з моменту державної реєстрації цього договору, починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення.

Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов'язки за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) породжує правовідносини, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 27 квітня 2017 року у справі № 634/871/15-ц, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України (з подальшими змінами і доповненнями) має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Згідно з п. 8 спірного договору оренди земельна ділянка надається в оренду на строк 5 років, передача земельної ділянки орендарю здійснюється у 3-денний строк після державної реєстрації цього договору, за актом її приймання-передачі ( п.20 договору оренди).

З огляду на викладене строк дії спірного договору оренди земельної ділянки закінчився 14 липня 2016 року. У зв'язку з цим мати неповнолітнього ОСОБА_1 - ОСОБА_3 отримувала протягом 2015-2016 року орендну плату за основним договором оренди від 13.09.2010 року, а не за додатковою угодою від 10.08.2015 року.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

За таких обставин, відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційну скаргу слід відхилити і залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 307, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу приватного підприємства «Агрофірма «Гізівщина» відхилити.

Рішення Любарського районного суду Житомирської області від 26 вересня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів.

Головуючий Судді