Постанова № 7039329, 13.11.2009, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

13.11.09Справа №2а-9754/09/12/0170 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого судді Котаревої Г.М. ,

при секретарі судового засідання Дрягіні В.П.,

за участю представників сторін:

від позивача - Гаврилова М.С., представник за довір. від 10.10.2009 р.,

від відповідача - Бора І.Ю., представник за довір. № 155/10-0 від 15.12.2008 р.,

розглянув адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства "Стандарт-Універсал"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

Суть спору: Приватне підприємство "Стандарт-Універсал" звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0010172301/0 від 07.08.2009 р.

Позовні вимоги мотивовано тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення суперечить чинному законодавству України, не відповідає фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на обставинах, які підтверджені документами податкового обліку.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях на адміністративний позов, в яких зазначив, що оскаржуване рішення прийнято відповідно до діючого законодавства, в зв’язку з чим у задоволенні позовних вимог просив відмовити.

Вислухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено поняття суб’єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ст. ст. 1, 4 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ “Про державну податкову службу в Україні” державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах входять до складу органів державної податкової служби і є органами виконавчої влади.

Основним завданням органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (ст. 2 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ “Про державну податкову службу в Україні”).

Статтею 4 Закону України від 21.12.2000 року №2181-ІІІ “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (далі - Закон № 2181) передбачено право податкових органів приймати рішення за наслідками перевірок платників податків, яким визначається сума податкового зобов'язання з податків і зборів (обов’язкових платежів).

Враховуючи зазначене, відповідач є суб'єктом владних повноважень, спір що виник між сторонами є справою адміністративної юрисдикції, його належить розглядати в порядку, встановленому КАС України.

Судом встановлено, що позивач - Приватне підприємство "Стандарт-Універсал" 03.11.2003 р. зареєстроване Сімферопольською районною державною адміністрацією як юридична особа(ідентифікаційний код 32714986), про що видано свідоцтво (а.с. 15).

Згідно з довідкою від 10.11.2008 р. № 43351/2893/29-0 позивач знаходиться на обліку в ДПІ в. м. Сімферополі як платник податків з 09.03.2009 р. за № 10369 (а.с. 41).

Позивач зареєстрований, як платник податку на додану вартість, що підтверджується Свідоцтвом № 100099161 (а.с. 35).

03.08.2009 р. працівниками ДПІ у м. Сімферополі було проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань повноти нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "Українське Торгово-консультативне підприємство", ЄДРПОУ 33309537, за січень 2008 р.

За результатами перевірки складено акт № 7225/23-2/32714986 від 03.08.2009 р., за висновками якого встановлено порушення п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР, а саме зменшення значення рядку 22.2 "Зарахування від'ємного значення різниці поточного звітного (податкового) періоду уточнюючого розрахунку до податкової декларації з ПДВ за січень 2008 р. у сумі 238894 грн.; заниження податкового зобов'язання з ПДВ за січень 2008 р. у сумі 190506 грн.

Вказані порушення, на думку ДПІ у м. Сімферополі, виникли у зв'язку з наступним. До складу податкового кредиту за січень 2008 р. позивачем включена податкова накладна № У-278 від 28.12.2007 р. від ВАТ "Українське Торгово-консультаційне підприємство" на суму 2147000 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 429400 грн. Згідно з відповіддю ДПІ в м. Житомирі № 36575/7/23-5 від 28.05.2009 р. ВАТ "Українське Торгово-консультаційне підприємство" за місцезнаходженням не знаходиться, до ЄДР внесений запис про відсутність за місцем знаходження та почата ліквідаційна процедура, у зв'язку з чим ДПІ у м. Сімферополі робить висновок, що ВАТ "Українське Торгово-консультаційне підприємство" не має права на складання податкових накладних. Крім того, відповідач у акті перевірки робить висновок про те, що податкова накладна № У-278 від 28.12.2007 р., отримана у попередньому податковому періоді не може складати податковий кредит позивача.

На підставі акту перевірки № 7225/23-2/32714986 від 03.08.2009 р. відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.08.2009 р. № 0010172301/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 190506 грн. та нарахування штрафних санкцій у розмірі 95253 грн.

Стосовно порушення позивачем п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Так, Відкрите акціонерне товариство "Українське Торгово-консультаційне підприємство" на час взаємовідносин з позивачем, а саме в момент складання податкової накладної № У-278 від 28.12.2007 р. було включено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, зареєстровано в якості платника ПДВ (свідоцтво № 100000436 від 20.11.2006 р., анульоване 11.03.2009 р.), що підтверджується відповіддю ДПІ в м. Житомирі № 36575/7/23-5 від 28.05.2009 р. (а.с. 29-31).

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що ВАТ "Українське Торгово-консультаційне підприємство" правомірно складено податкову накладну № У-278 від 28.12.2007 р.

Стосовно безпідставності включення до складу податкового кредиту, задекларованого за січень 2008 сум ПДВ, перерахованих позивачем згідно податкової накладної № У-278 від 28.12.2007 р., виписаної в попередньому періоді суд зазначає наступне.

Суд вважає, що вказані висновки відповідача є безпідставними та не ґрунтуються на положеннях Закону України «Про податок на додану вартість», з огляду на наступне.

Так, у п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997р., з наступними змінами і доповненнями, зазначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, законодавчо встановлені лише вимоги до часу складання податкової накладної – вона повинна бути складена у момент виникнення податкових зобов'язань продавця.

Аналогічне положення закріплено і в листі ДПА України від 10.08.2006р. №15155/7/16-1517-10.

При цьому, жодних вимог до часу отримання покупцем податкової накладної, зокрема, що податкова накладна має бути отримана покупцем тільки у звітному періоді, коли вона складена та на який припадає дата виникнення податкових зобов’язань продавця, Закон України «Про податок на додану вартість» не містить.

В той же час, п. 2.3.2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України №327 від 10.08.2005р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.08.2005р. за №925/11205, передбачено, що за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно, зокрема, чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків. Відповідно до п. 2.3.4 даного Порядку не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання (наприклад, "приховування об'єкта оподаткування", "розкрадання", "привласнення", "описка" тощо).

Суд вважає, що вказане свідчить про порушення відповідачем ч. 2 ст.19 Конституції України, яка зобов’язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України, а також ст. 13 Закону України „Про державну податкову службу в Україні”, яка встановлює, що посадові особи органів державної податкової служби зобов’язані дотримуватися Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

Крім того, оцінивши доводи відповідача про те, що у порушення п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п.7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивач до податкових декларацій по ПДВ відповідних звітних періодів не надавав заяв до ДПІ у м. Сімферополі зі скаргами на постачальника за ненадання (несвоєчасне надання) податкових накладних, що могло б стати підставою для включення сум ПДВ до складу податкового кредиту, суд вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.

Абзацом 2 п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Отже, вказаною нормою передбачено право, а не обов’язок платника податків – отримувача товарів на подачу заяви зі скаргою.

До того ж, виходячи з даної норми, податкова накладна подається до податкової декларації за звітний податковий період, коли до податкового кредиту включені суми за податковими накладними, які постачальник відмовляється надати або ним порушено порядок їх заповнення.

В даному ж випадку позивачем спірна сума ПДВ включена до податкового кредиту тих звітних періодів, коли ним були отримані від постачальників належним чином оформлені податкові накладні, у зв’язку з чим положення п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.

Підпункт 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 вищевказаного Закону визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна.

Згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Проте, жодних застережень відносно того, що при цьому дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) є датою складання податкової накладної та повинна співпадати з нею, вказана норма та інші положення вказаного Закону не містить.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходить з того, що факт отримання спірних податкових накладних саме у тих звітних періодах, в яких на їх підставі було сформовано податкові кредити, підтверджується наявними в матеріалах справи реєстрами отриманих податкових накладних (а.с. 59) ,а отже, суд вважає, що позивачем податковий кредит сформовано правильно – датою отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За таких підстав, суд приходить до висновку, що відповідно до положень п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права у позивача на податковий кредит є дата фактичного отримання ним податкових накладних.

Позивачем суми ПДВ були включені у склад податкового кредиту у тому звітному періоді, у якому були отримані податкові накладні, оскільки включення таких даних позивачем без наявності податкових накладних було б безпідставним.

Таким чином, суд приходить до висновку про додержання позивачем вимог п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” щодо періоду формування податкового кредиту.

В силу ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч вимогам даної норми, відповідачем правомірності своїх дій суду не доведено.

З урахуванням викладеного, висновки, зроблені відповідачем в акті перевірки про порушення позивачем норм Закону України “Про податок на додану вартість” є необґрунтованими, в зв’язку з чим податкове повідомлення-рішення, прийняте відповідачем на підставі встановлених актом перевірки порушень, є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання не чинним рішення чи окремих його положень.

У позовні заяві позивач просить суд визнати недійсним податкове повідомлення-рішення № 0010172301/0 від 07.08.2009р. На думку суду позивачем неправильно обрано спосіб захисту порушеного права, оскільки недійсними можуть бути визнані правочини, відповідно до Цивільного кодексу України. Рішення суб’єкта владних повноважень, що оскаржується не є правочином, а є правовим актом (правовим актом індивідуальної дії), відтак може бути визнано протиправним та скасовано.

В свою чергу, частиною 2 ст.11 КАС України передбачено право суду вийти за межі позовних вимог, тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Враховуючи необхідність повного захисту прав та інтересів позивача, суд вважає необхідним визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0010172301/0 від 07.08.2009р.

Відповідно до ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Під час судового засідання, яке відбулось 13.11.2009 р. були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАС України постанову складено 18.11.2009 р.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 94, 158–163КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі № 0010172301/0 від 07.08.2009 р. про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 190506 грн. та нарахування штрафних санкцій у розмірі 95253 грн.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Стандарт-Універсал" 3,40 грн. судових витрат.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складання в повному обсязі у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги).

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набуває законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Протягом 10 днів з дня складання постанови в повному обсязі через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим до Севастопольського апеляційного адміністративного суду може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої протягом 20 днів може біти подана апеляційна скарга.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження (10 днів).

Суддя                                         Котарева Г.М.