Ухвала суду № 70390764, 06.11.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

6 листопада 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Сімоненко В.М.,

Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І.,

розглянувши заяву Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» про перегляд Верховним Судом України рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 5 грудня 2016 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 13 квітня 2017 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Дельта банк», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ярощук Вікторія Юріївна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 5 грудня 2016 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду від 13 квітня 2017 року, позов задоволено. Визнано виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ярощук В.Ю. від 7 квітня 2014 року таким, що не підлягає виконанню. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2017 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товарситва «Дельта Банк» (далі − ПАТ «Денльта банк») Кадирова В.В. відмовлено.

15 вересня 2017 року ПАТ «Дельта банк» звернулося до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 5 грудня 2016 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 13 квітня 2017 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2017 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат», пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів), статей 253, 256, 257, 264, 1050 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення ПАТ «Дельта банк» посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 січня 2014 року, постанови Верховного Суду України від 20 травня 2015 року (справа № 6-158цс15), 9 листопада 2016 року (справа № 6-1457цс16), 5 квітня 2017 року (справа № 6-522цс17), 15 травня 2017 року (справа № 6-786цс17), 5 липня 2017 року (справа № 6-60887цс17), 9 серпня 2017 року (справа № 6-2322цс16), в яких, на його думку, по-іншому застосовані зазначені норми матеріального права.

Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в допуску справи до провадження слід відмовити з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У судовому рішенні, про перегляд якого подано заяву, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх судових інстанцій, які, установивши, що нотаріус пропустивши трирічний строк на вчинення виконавчого напису з дня виникнення права вимоги вчинив його на підставі документів, які не свідчать про безспірність вимог банку щодо розміру заборгованості, що підлягає стягненню з позивача, дійшли висновку про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Натомість у наданій для порівняння ухвалі від 15 січня 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшов висновку про дотримання нотаріусом тридцятиденного строку вчинення виконавчого напису з моменту надіслання іпотекодержателем письмової вимоги про усунення порушень.

Отже, надані заявником для порівняння судові рішення не можуть бути підтвердженням неоднакового застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права, оскільки висновки, зазначені у цих судових рішеннях та в ухвалі, про перегляд якої подано заяву, ґрунтуються на різних фактичних обставинах, встановлених судами.

У наданих для порівняння постановах Верховного Суду України містяться такі висновки:

− суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була вона саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Зокрема, безспірність заборгованості боржника спростовує той факт, що на час вчинення нотаріусом виконавчого напису в суді розглядається по суті спір щодо розміру цієї заборгованості. Проте про наявність спору щодо заборгованості не свідчить лише та обставина, що у виконавчому написі зазначена більша сума заборгованості, ніж у повідомленні, яке стягував надіслав боржнику в процедурі звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису. Разом з тим законодавством не визначено виключного переліку обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлює суд відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів (постанова від 5 липня 2017 року у справі № 6-887цс17).

− наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо договором установлено обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами), починається стосовно кожної окремої частини від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо за кожним простроченим платежем (постанова від 5 квітня 2017 року у справі № 6-522цс17);

− статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу (постанова від 9 серпня 2017 року у справі № 6-2322цс16);

− аналіз положень статті 17 Закону України «Про іпотеку» у взаємозв'язку зі статтями 256, 266, 267, 509, 598 ЦК України, дає підстави для висновку про те, що сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) сам по собі не припиняє основного зобов'язання за кредитним договором і відповідно не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» (постанова від 15 травня 2017 року у справі № 6-786цс17);

− відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, а в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності суд застосовує незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. Суди повинні дослідити графік погашення кредитної заборгованості та встановити, чи передбачають умови кредитного договору виконання зобов'язання частинами або у вигляді періодичних платежів, а в разі вчинення боржником оплати чергового платежу суди повинні з'ясувати, чи не свідчить така дія про визнання лише певної частини боргу, тому така дія не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу (постанова від 9 листопада 2016 року у справі № 6- 1457цс16);

− безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, нотаріус під час вчинення виконавчого напису не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів. Установивши у справі, яка переглядається, що банк надав нотаріусу о всі необхідні документи, що підтверджують безспірність заборгованості, наявність доказів належного направлення та отримання позивачем письмової вимоги про усунення порушень та іпотечну вимогу, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в позові, а та обставина, що зазначена сума заборгованості за кредитом більша, ніж у повідомленні, не свідчить про наявність спору (постанова від 20 травня 2015 року у справі № 6-158цс15).

Отже, відсутні підстави вважати, що висновки, зроблені судом у справі, про перегляд якої подано заяву, суперечать висновкам, викладеним Верховним Судом України у зазначених постановах, на які посилається заявник.

За таких обставин вважати заяву ПАТ «Дельта банк» обґрунтованою немає підстав.

Відповідно до статті 360 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.

Керуючись статтями 353, 355, 356, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Дельта банк», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ярощук Вікторія Юріївна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, за заявою Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» про перегляд рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 5 грудня 2016 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 13 квітня 2017 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2017 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В.М. Сімоненко

В.І. Гуменюка

Л.І. Охрімчук