Ухвала суду № 70390747, 17.10.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У х в а л а

17 жовтня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Охрімчук Л.І.,

Лященко Н.П.,

Сімоненко В.М.,

розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України рішення Апеляційного суду Київської області від 27 грудня 2016 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 червня 2017 року, клопотання про зупинення виконання зазначених судових рішень у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и л а :

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області рішенням від 5 листопада 2015 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк») задовольнив: стягнув з ОСОБА_4 на користь банку 257 тис. 629 грн 54 коп. заборгованості за кредитним договором та 2 тис. 579 грн 30 коп. судових витрат.

Апеляційний суд Київської області 27 грудня 2016 року скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ «Альфа-Банк» задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_4 на користь банку 257 тис. 555 грн 79 коп. заборгованості за кредитним договором, яка складається з: 249 тис. 625 грн 21 коп. заборгованості за тілом кредиту, 6 тис. 45 грн 45 коп. заборгованості за відсотками, 1 тис. 885 грн 13 коп. пені, а також стягнув 2 тис. 575 грн 56 коп. судових витрат.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 14 червня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилила, рішення Апеляційного суду Київської області від 27 грудня 2016 року залишила без змін.

13 вересня 2017 року ОСОБА_4 звернулась до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Апеляційного суду Київської області від 27 грудня 2016 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 червня 2017 року з передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме частини другої статті 517 Цивільного кодексу України; неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм процесуального права, зокрема статей 57 - 64, 109, 115 ЦПК України; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Обґрунтовуючи підстави подання заяви про перегляд зазначених судових рішень, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 355 ЦПК України, заявниця посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня, 29 червня і 20 липня 2011 року, 30 вересня 2015 року, 14 вересня 2016 року (дві ухвали), 19 і 21 червня 2017 року, в яких, на її думку, по-іншому застосовано вказані норми матеріального і процесуального права.

На підтвердження підстави перегляду вищевказаних судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України, заявниця посилається на постанову Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року.

Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску справи до провадження необхідно відмовити з огляду на таке.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень може бути подана з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

Постановляючи ухвалу від 14 червня 2017 року, про перегляд якої порушує питання заявниця, суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про наявність правових підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за кредитним договором, установивши, що право вимоги за кредитним договором перейшло до останнього внаслідок укладення договору цесії, що підтверджується належними та допустимими доказами у справі.

Крім того, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що правил територіальної підсудності суд першої інстанції не порушив, оскільки позов було пред'явлено до суду за зареєстрованим у встановленому порядку місцем проживання відповідачки згідно з наданими нею відомостями при укладенні кредитного договору, що також підтверджується наявними у справі належними та допустимими доказами; про зміну місця проживання (реєстрації) позичальник позивача не повідомляла.

Разом з тим в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, наданих заявницею для порівняння, містяться такі висновки:

- в ухвалі від 16 травня 2011 року суд касаційної інстанції відмовив у відкритті касаційного провадження, погодившись з висновками судів про повернення позивачу поданої ним позовної заяви з підстав порушення ним положень частини першої статті 109 ЦПК України при зверненні до суду;

- в ухвалі від 29 червня 2011 року суд касаційної інстанції, направивши справу на новий розгляд до апеляційного суду, вказав на те, що відповідно до умов договору споживчого кредиту сторони за взаємною згодою визначили суд, який буде вирішувати спір, а тому вони не можуть в односторонньому порядку змінити підсудність цивільної справи; при цьому правила загальної та альтернативної підсудності на таку справу не поширюються;

- в ухвалі від 20 липня 2011 року суд касаційної інстанції погодився з висновками судів про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог щодо визнання права власності на нерухоме майно, оскільки квартира, в яку вселився позивач, ніколи не була службовим житлом, порушень чинного законодавства з боку підприємства при оформленні права власності на цю квартиру допущено не було, при цьому права позивача також не були порушені, а тому відсутні правові підстави для визнання за позивачем права власності на спірну квартиру з урахуванням вимог статті 331 ЦК України; в частині вирішення позовних вимог про виселення суд касаційної інстанції направив справу на новий судовий розгляд з підстав порушення судами норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи;

- в ухвалі від 30 вересня 2015 року суд касаційної інстанції погодився з висновками судів про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки банк не надав оригіналу вказаного кредитного договору, не довів належними та допустимими доказами факт отримання відповідачем коштів за цим договором, а також не довів, що копія цього договору (яка була надана суду) виготовлена з оригіналу;

- в ухвалах від 14 вересня 2016 року (дві ухвали) суд касаційної інстанції направив справи на новий судовий розгляд відповідно до положень статті 338 ЦПК України у зв'язку з порушенням судами норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справ;

- в ухвалі від 19 червня 2017 року суд касаційної інстанції погодився з висновками судів про повернення позивачу відповідно до положень статті 115 ЦПК України поданої ним позовної заяви, оскільки при зверненні до суду позивач не дотримався встановлених частиною першою статті 109 цього Кодексу вимог щодо підсудності справи;

- в ухвалі від 21 червня 2017 року суд касаційної інстанції погодився з висновками судів про те, що справа не підсудна Тростянецькому районному суду Вінницької області, оскільки відповідно до довідки виконавчого комітету Ладижинської міської ради відповідач зареєстрований за адресою, що територіально належить до юрисдикції Ладижинського міського суду Вінницької області, а тому наявні правові підстави для повернення позовної заяви відповідно до вимог частини першої статті 115 ЦПК України.

Отже, порівняння наведених судових рішень із судовим рішенням суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим регулюванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.

Відсутні також підстави вважати, що під час розгляду наведених судових рішень та ухвали суду касаційної інстанції, про перегляд якої подано заяву, суд касаційної інстанції неоднаково застосував одні й ті самі норми процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке прийнято з порушенням правил підсудності.

У наданій заявницею для порівняння постанові від 17 грудня 2014 року Верховний Суд України зробив такий правовий висновок: при розгляді питання про дотримання під час проведення прилюдних торгів положень пункту 3.11 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна (затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5) суди мають установити, чи було письмово повідомлено, зокрема боржника, про дату, час, місце проведення прилюдних торгів та про стартову ціну, за якою майно пропонується до продажу. При цьому під письмовим повідомленням слід розуміти не тільки направлення відповідних відомостей відповідним особам у письмовому вигляді, а й отримання цими особами відомостей, які мають бути їм повідомлені. За загальним змістом термін «повідомлення» включає в себе не тільки направлення відомостей, з якими особа має бути обізнаною, а й отримання цією особою зазначених відомостей.

Отже, відсутні й підстави для перегляду ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 червня 2017 року у зв'язку з її невідповідністю викладеному у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року висновку, оскільки судове рішення, про перегляд якого подано заяву, не суперечить зазначеному висновку.

За таких обставин вважати подану заяву обґрунтованою немає підстав.

Таким чином, відсутні й правові підстави для зупинення виконання рішення Апеляційного суду Київської області від 27 грудня 2016 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 червня 2017 року.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску справи до провадження Верховного Суду України необхідно відмовити.

Керуючись частиною другою статті 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України рішення Апеляційного суду Київської області від 27 грудня 2016 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 червня 2017 року відмовити.

Клопотання про зупинення виконання рішення Апеляційного суду Київської області від 27 грудня 2016 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 червня 2017 року залишити без розгляду.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді Л.І. Охрімчук

Н.П. Лященко

В.М. Сімоненко