Рішення № 70385587, 15.11.2017, Слобідський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд м. Харкова)

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 листопада 2017 року Комінтернівський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Колодяжної І.М.

при секретарі - Ягодіної М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, треті особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання договору іпотеки припиненим та виключення з реєстру іпотек та заборони відчуження нерухомого майна,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів , в якому просить : визнати припиненими з 21 червня 2016 року договір позики, укладений 03.09.2010 року між ОСОБА_6 та відповідачем ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_4, за р. №3145; визнати припиненими з 21 червня 2016 року договір позики, укладений 03.09.2010 року між ОСОБА_6 та відповідачем ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_4, за р. №3147; в порядку застосування припиненим договору іпотеки від 03.09.2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_4, за р. №3147: скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер:31710343 від 04.10.2016 17:16:43, приватного нотаріуса ОСОБА_5, Київського міського нотаріального округу ;скасувати проведену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 , державну реєстрацію права власності №16732757 на квартиру АДРЕСА_1, зареєстровану на власника ОСОБА_3 ; поновити реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за позивачем .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 21 червня 2016 року, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області, розглянувши цивільну справу №643/9842/14-ц, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7 на рішення Московського районного суду міста Харкова від 20 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, ухвалила: заяву ОСОБА_2 про відмову від позовних вимог задовольнити. Прийняти відмову від позову ОСОБА_2. Рішення Московського районного суду міста Харкова від 20 листопада 2014 року скасувати. Провадження по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики закрити. В подальшому в Московському районному суді міста Харкова, за заявою ОСОБА_2, було залишено без розгляду позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення процентів за користування коштами, трьох процентів річних та неустойки ( цивільна справа № 643/17936/15-ц). Підставами звернення відповідача ОСОБА_2 до суду було те, що 03.09.2010 року, між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 укладено договір позики та відповідно на його забезпечення 03.09.2010 р. укладено іпотечний договір, який було посвідчено приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_4 за реєстровим номером №3147 , за умовами якого ОСОБА_6 передав в іпотеку квартиру №53 в житловому будинку №18 по вулиці Дизельній в місті Харкові. Таким чином, договір позики є первісним , а іпотечний договір є похідним від нього. 05 листопада 2010 року ОСОБА_6 - помер. Таким чином, зі смертю ОСОБА_6 - припиналась і його правоздатність. Спадкоємцем померлого ОСОБА_6 є його батько ОСОБА_1. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, яке було оформлено та видано нотаріусом 7-ї Харківської державної нотаріальної контори ОСОБА_1 отримав у спадщину майно вартістю 33145,00грн (тридцять три тисячі сто сорок п'ять гривень). Тобто вартість отриманого у спадщину майна після смерті ОСОБА_6 слід розраховувати саме в розмірі 33145,00грн (тридцять три тисячі сто сорок п'ять гривень) , оскільки ця сума успадкованого майна відповідає фактичним обставинам справи, та саме ця сума вартості успадкованого майна позначена в офіційних документах - свідоцтві про право на спадщину за законом. Про смерть ОСОБА_6 ОСОБА_8 ОСОБА_9 було відомо, або могло бути відомо 07.02.2011року під час того, як він особисто надав письмову згоду на відчуження нерухомого майна - квартири АДРЕСА_3. Дані обставини є такими, що були встановлені судом під час розгляду справи Комінтернівським районним судом міста Харкова (рішення від 21 січня 2014 року, залишене без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області від 25 квітня 2014 року справа №641/3825/13-ц). Таким чином, відповідно до вищенаведеного ОСОБА_2 було втрачено право на встановлений чинним законодавством України строк на пред'явлення вимог- претензій до спадкоємця - ОСОБА_1. Подавши до суду заяву про відмову від позовних вимог ОСОБА_2 фактично здійснив юридично значиму дію - відмовився від зобов'язань (здійснив прощення боргу) за договором позики , який було укладено 03.09.2010 року між ним та ОСОБА_6, спадкоємцем якого є ОСОБА_1 та похідних від нього зобов'язань , щодо іпотечного договору. З урахуванням того, що строки передбачені відповідно до ст. 1281 ЦК України вже минули - ОСОБА_2 втратив право будь -якої вимоги за договором позики від 03.09.2010 року, що є основним правочином, в той час як договір іпотеки має похідний характер від договору позики та був укладений лише на забезпечення зобов'язань за основним договором позики. Враховуючи викладене, позивач вважає , що похідне зобов'язання позивача перед відповідачем у вигляді іпотеки по іпотечному договору від 03.09.20107 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4І, реєстровий № 3148, також підлягає припиненню. Також, з урахуванням відмови ОСОБА_2 від позовних вимог та зі спливом строку позовної давності припиняється право вимоги боржника, а отже припиняється зобов'язання в розумінні ст.509 Цивільного кодексу України. Враховуючи, що основне зобов'язання ОСОБА_6 за договором позики від 03.09.2010 року перед відповідачем ОСОБА_2 є припиненим, тому відсутні правові підстави для утримання під обтяженням чи обмеженням майна позивача переданого в іпотеку за договором іпотеки від 03.09.2010р., що посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4І, реєстровий № 3148. Наразі позивачу стало відомо про те, що 4 жовтня 2016 року відповідач ОСОБА_3 набув право власності на квартиру АДРЕСА_4 скориставшись своїм положенням та маючи на руках відповідні правовстановлюючі документи на спірну квартиру, іпотечний договір від 03.09.2010 року, та договір відступлення права вимоги за іпотечним договором, який було посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_10 та зареєстрований нею за реєстровим №877від 17 червня 2016 року. Цей правочин було виконано незважаючи на те, що в провадженні Комінтернівського районного суду міста Харкова з 18 листопада 2015 року по 18 жовтня 2016 року знаходилась цивільна справа № 641/10829/15ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки припиненим та виключення з реєстру іпотек та заборони відчуження нерухомого майна. Проте, відповідачі жодним чином не повідомили про свої дії позивача, який до 4 жовтня був фактичним та юридичним власником спірної квартири, право власності на яку з 4 жовтня 2016 року зареєстроване вже за відповідачем ОСОБА_3. Зареєструвавши за собою право власності на спірне майно відповідач ОСОБА_3 звернувся до Комінтернівського районного суду міста Харкова (справа №641/9755/16-ц) з позовною заявою до позивача ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном та в обґрунтування позову зазначив, що відповідно до відомостей інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №69966723 від 07.10.2016 року , що була сформована приватним нотаріусом ОСОБА_5, Київського міського нотаріального округу на підставі заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №18877749 від 04.10.2016 року ОСОБА_3 є власником спірної квартири №18 по вулиці Дизельній в місті Харкові, однак в порушення його прав як власника цього об'єкта нерухомого майна, ОСОБА_1 продовжує там проживати, користуватися ним, використовувати його як місце зберігання майна та речей. У зв'язку з чим він вимушений звернутись до суду за захистом своїх прав та просити суд усунути йому, як власнику перешкоди в користуванні спірною квартирою шляхом виселення з неї ОСОБА_1, інших осіб, що проживають там з його дозволу або без такого дозволу, а також звільнення квартири від їхніх речей та майна з одночасним вселенням його - ОСОБА_3 до цієї квартири. 27 березня 2017 року Комінтернівським районним судом міста Харкова зазначений позов було розглянуто та по справі №641/9755/16-ц ухвалено відповідне рішення про залишення позовних вимог ОСОБА_3 без задоволення за недоведеністю. Не погоджуючись з цим рішенням відповідач ОСОБА_3 21 квітня 2017 року оскаржив його до Апеляційного суду Харківської області. На цей час в провадженні апеляційного суду Харківської області знаходиться цивільна справа 641/9755/16-ц від 28.04.2017, яка ще судом не розглянута. Незважаючи на те, що справа щодо усунення перешкод, шляхом виселення з неї ОСОБА_1, інших осіб, що проживають там з його дозволу або без такого дозволу, а також звільнення квартири від їхніх речей та майна з одночасним вселенням його - ОСОБА_3 до цієї квартири ще не розглянута у суді. ОСОБА_3 діючи через своїх представників ОСОБА_2 та ОСОБА_11 посилаючись лише на наявність права власності на спірну квартиру 22 травня 2017 року здійснив, на думку позивача, самовільний захват квартири №18 по вулиці Дизельній в місті Харкові, для чого незважаючи на наявність замкнутих вхідних дверей, здійснив незаконне проникнення та вселення до житла для чого зламав наявні в дверях замки та встановив власні замки, чим фактично порушив недоторканність житла. Наведене вище свідчить про порушення права власності позивача на нерухоме майно – квартиру №53 в житловому будинку №18 по вул. Дизельна в м. Харкові, право на яке він отримав прийнявши спадщину після смерті сина ОСОБА_6 , поновити яке можливо звернувшись за захистом до суду .

Позивач в судове засідання не з,явився , надав заяву про розгляд справи за його відсутності та відсутності його представника , позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідачі в судове засідання не з,явилися , причини неявки суду не повідомили , до суду надали письмові заперечення проти позову, в яких зазначили, що 03 вересня 2010 року ОСОБА_6 позичив у ОСОБА_2 23 120 доларів США, про що між ними було укладеного договір позики, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_4 за реєстровим № 3145. За вказаним договором позики ОСОБА_6 зобов’язався повернути позичені у ОСОБА_2 кошти у визначені п. 1 договору порядку та строки, а саме: по 510 доларів США не пізніше 03 числа кожного місяця в період з моменту укладення договору по 03серпня 2011 року і 17 510 доларів США - в термін до 03 вересня 2011 року. З метою забезпечення виконання ОСОБА_6 зобов’язань за договором позики від 03 вересня 2010 року за реєстровим № 3145, того ж дня ОСОБА_6 із ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір, 03 вересня 2010 року посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_4 за реєстровим № 3147 ,за умовами якого ОСОБА_6 передав ОСОБА_2 в іпотеку квартиру № 53 в житловому

будинку № 18 по вулиці Дизельній в місті Харкові. Однак, ОСОБА_6 свої зобов,язання за договором позики не виконав, неповернутими коштами залишилася сума у розмірі 23120 дол. США. 10 жовтня 2012 року засобами поштового зв,язку ОСОБА_2 отримав лист від 7 ХДНК від 26.09.2012 року , щодо факту смерті 05 жовтня 2010 року боржника ОСОБА_6 та про видачу 26 вересня 2012 року, його батькові позивачу ОСОБА_1, як спадкоємцю за законом, свідоцтва про право на спадщину. Оскільки в порушення ч. 2 ст. 1281 ЦК України позивач так і не повідомив ОСОБА_2 про відкриття та оформлення ним спадщини, а нотаріальна контора, у свою чергу, не зазначила у своєму листі адресу його проживання, 06 лютого 2013 року засобами поштового зв’язку на адресу Сьомої Харківської державної нотаріальної контори та Головного управління юстиції у Харківській області ОСОБА_2 через представника був змушений надіслати письмову вимогу кредитора спадкоємцю боржника про усунення порушення основного зобов’язання із зазначенням стислого змісту порушених зобов’язань, вимогою про виконання порушеного зобов’язання у тридцятиденний строк, попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі її невиконання. У відповідь на надіслану вимогу ОСОБА_2 отримав листи Головного управління юстиції в Харківській області та Сьомої Харківської державної нотаріальної контори, в яких зазначено, що надати кредитору інформацію про місце проживання спадкоємця боржника вони не можуть, але на адресу ОСОБА_1 зазначену вимогу кредитора вони надіслали. Від ОСОБА_1 ОСОБА_2 отримав лист, в якому позивач зазначив, ніби його син отримав від ОСОБА_2 у борг меншу суму коштів, ніж зазначено в договорі позики. Крім того, у надісланому листі відповідач повідомив, що не збирається сплачувати кредитору ані проценти за користування коштами, ані три проценти річних від простроченої поверненням суми заборгованості, ані передбачену умовами договору неустойку за неналежне виконання грошових зобов’язань.Слід зазначити, що і позичальник ОСОБА_6 і його спадкоємець ОСОБА_1 грубо порушили свої зобов’язання за договором позики, не здійснивши жодного, навіть часткового, повернення позичених коштів.Оскільки в добровільному порядку належним чином виконати зобов’язання за договором позики позивач не погодився, ОСОБА_2 змушений був звернутися до суду за захистом своїх порушених прав кредитора.За результатами розгляду цивільної справи № 643/9842/14-ц Московський районний суд м. Харкова ухвалив рішення від 20 листопада 2014 року, яким відмовив ОСОБА_2 у задоволенні його позову до ОСОБА_12 про стягнення заборгованості за договором позики в повному обсязі. Непогодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку. 08 жовтня 2015 року апеляційний суд Харківської області ухвалив рішення, яким рішення Московського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2014 року скасував, і вирішив позов ОСОБА_2 задовольнити частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 581 100 (п’ятсот вісімдесят одну тисячу сто) гривень боргу в межах вартості спадкового майна - квартири АДРЕСА_5 - отриманого ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_6, померлого 05 листопада 2010 року, а також понесені судові витрати у вигляді судового збору в сумі 3 654 грн. Ухвалою ВССУ від 30.03.206 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково , рішення апеляційного суду Харківської області від 08 жовтня 2015 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Оскільки ОСОБА_1 належним чином не виконав свої зобов,язання первісному кредитору ОСОБА_2 , останній відступив своє право вимоги (цесії) як позикодавця за укладеним ним 03 вересня 2010 року з ОСОБА_1 договором позики , а також своїх прав, як іпотекодержателя за укладеним ним 03 вересня 2010 року з ОСОБА_1 іпотечним договором. У зв’язку з тим, що ОСОБА_2 відступив своє право вимоги за вищевказаними договорами та, як наслідок, втратив процесуальну зацікавленість, оскільки більше не є, ані кредитором за Договором позики, ані іпотекодержателем за Іпотечним договором, ним були подані до суду заяви про залишення його позовних заяв до ОСОБА_1 без розгляду. На виконання п. 7 вказаного договору про відступлення права вимоги (цесії) домовленості, 24 червня 2016 року первісний кредитор ОСОБА_2 засобами поштового зв’язку (цінним листом з оголошеною цінністю і відповідно описок вкладання ) та рекомендованою кореспонденцією, на адресу іпотечного майна направив повідомлення про відступлення права вимоги за договором позики та про відступлення вимоги за іпотечним договором. Однак, вказані листи повернуті, з зазначенням причини повернення «за закінченням терміну зберігання». Отже , відповідно абз. 2 п. 8 іпотечного договору боржник належним чином був повідомлений про те , що первісний кредитор ОСОБА_2 відступив своє право вимоги (цесії) новому кредитору ОСОБА_3 26 серпня 2016 року новий кредитор ОСОБА_3 засобами поштового зв’язку (цінним листом з оголошеною цінністю і відповідно описом вкладення ) та рекомендованою кореспонденцією , направив боржнику ОСОБА_1 письмову вимогу про усунення порушення виконання зобов’язань з повернення боргу за Договором позики, з викладом їх стислого змісту та вимогою про їх виконання у тридцятиденний строк, з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки в разі її невиконання, а також з Вимогою про добровільне виселення з майна, що є предметом іпотеки, які 27 та 29 серпня 2016 були отримані ОСОБА_1 особисто . З метою задоволення своїх вимог за договором позики від 03.09.2010 року, ОСОБА_3 04.10.2016 року звернувся до нотаріуса ,як державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію за ним права власності на предмет іпотеки , подавши для цього всі необхідні документи. Головною підставою для визнання оспорюваних договорів позики та іпотеки припиненими позивач вважає, що ОСОБА_13 пропустив встановлений ст.. 1281 ЦК України строк для пред,явлення своїх майнових вимог до спадкодавця про стягнення заборгованості за договором основного зобов,язання , але враховуючи правову позицію ВСУвід02.03.2016 року (справа №6-128цс15) , пропущення кредитором строку для пред,явлення ним вимог до спадкодавця про стягнення заборгованості за договором позики та звернення стягнення на предмет іпотеки не є підставою для визнання відповідних договорів позики та іпотеки припиненими. Більш того , до вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки встановлюється загальний трирічний строк позовної давності , пропущення якого, в свою чергу , також не є підставою для припинення зобов,язань. Цивільним кодексом України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов’язання не передбачено. Виконані боржником зобов’язання після спливу позовної давності допускаються та визнаються таким, що мають достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов’язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.З огляду на те, що доводами про нібито припинення оспорюваних ним позовних вимог до спадкоємця боржника в позовній заяві , то вказаний позов не підлягає задоволенню в цій частині за безпідставністю та невідповідністю норм чинного законодавства. Посилання позивача на те, що ніби оспорювані договори є припиненими у зв,язку з тим, що ОСОБА_2 пропустив строк для пред,явлення вимоги до спадкоємця боржника , а також на те, що у нього на даний час відсутні непогашені боргові зобов,язання за договором позики перед ОСОБА_2, а тому , на його переконання , основне зобов,язання (договір позики) та похідне від нього (іпотечний договір) , наразі є нібито припиненими є безпідставними та нічим не підтверджуються . Також, вважає, що посилання позивача, як на підставу для припинення оспорюваних договорів , на залишення без розгляду судами позовних вимог кредитора до боржника про стягнення заборгованості , є безпідставним, так як з визначених законодавством підстав припинення зобов,язань немає такої підстави, як залишення позовної заяви , наприклад, про стягнення боргу, звернення стягнення та інших без розгляду. Також , в позовній заяві взагалі відсутнє нормативне обґрунтування , щодо незаконності проведення державної реєстрації прав на майно. Оскільки, боржник ОСОБА_1 грубо порушив взяті на себе зобов,язання за договором позики і борг новому кредитору не повернув ,ОСОБА_3 було задоволено його вимоги кредитора в позасудовому порядку - шляхом набуття ним права власності на предмет іпотеки . Таким чином , відповідачі вважають позовні вимоги позивача необґрунтованими , незаконними та такими , що задоволенню не підлягають.

Треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 в судове засідання не з,явилися.

Зі згоди позивача суд вважає за можливе ухвалити рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Суд , вивчивши матеріали справи, прийшов на наступного.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Завданнями цивільного судочинства відповідно до ст.1 ЦК України є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом (ст.16 ЦК), звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави згідно з принципом верховенства права, закріпленим ст.8 Конституції України.

Відповідно до норм ст.ст.1,2 цього Закону судова влада в Україні здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними згідно із законом, і реалізується шляхом здійснення суддями правосуддя в рамках відповідних судових процедур та в межах наданих повноважень.

Стаття 7 зазначеного Закону гарантує кожному захист його права, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Право кожного на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, при вирішенні спору щодо його прав та обов»язків цивільного характеру передбачено і п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка підлягає застосуванню відповідно до приписів ст.9 Конституції України та ст.ст.2,8 ЦПК України.

Повноваження суду при вирішенні цивільних справ визначені ЦПК України, у тому числі щодо вирішення і кредитних спорів, а відтак, розглядаючи даний спір суд вважає, що між сторонами склались правовідносини, які випливають із договірних зобов»язань.

Судом встановлено , що 03 вересня 2010 року ОСОБА_6 позичив у ОСОБА_2 23 120 доларів США, про що між ними укладеного договір позики, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_4 за реєстровим № 3145. ОСОБА_6 зобов’язався повернути позичені у ОСОБА_2 кошти у визначені п. 1 договору порядку та строки, а саме: по 510 доларів США не пізніше 03 числа кожного місяця в період з моменту укладення договору по 03серпня 2011 року і 17 510 доларів США - в термін до 03 вересня 2011 року.

03 вересня 2010 року , з метою забезпечення виконання ОСОБА_6 зобов’язань за договором позики від 03 вересня 2010 року за реєстровим № 3145, між ОСОБА_6 із ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_4 за реєстровим № 3147 , відповідно до якого ОСОБА_6 передав ОСОБА_2 в іпотеку квартиру № 53 в житловому будинку № 18 по вулиці Дизельній в місті Харкові.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.09.2012 року , посвідченого державним нотаріусом Сьомої ХДНК за р. №1-882, позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем майна ОСОБА_6 , яке складається з квартири АДРЕСА_6.

26 вересня 2012 року Сьомою Харківською державної нотаріальною конторою ОСОБА_2 повідомлено про те , що спадкоємцям боржника видано свідоцтво про право на спадщину.

Як вбачається з матеріалів справи 04 лютого 2013 року відповідачем ОСОБА_2 на адресу позивача,як спадкоємця боржника направлена вимога про усунення порушення основного зобов,язання із зазначенням стислого змісту порушених зобов,язань , вимогою про виконання порушеного зобов,язання у трицятиденний строк , попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі її невиконання в порядку ст.. 35 ЗУ «Про іпотеку». Вимога направлена цінним листом з оголошеною цінністю і відповідно описом вкладання та рекомендованою кореспонденцією. Конверт повернуто з зазначенням причини повернення «за закінченням терміну зберігання».

04 лютого 2013 року відповідачами на адресу Сьомої ХДНК направлений супровідний лист, в якому зазначено, що відповідачі просять нотаріальну контору передати позивачу ОСОБА_1 їх вимогу або повідомити зареєстроване місце проживання останнього, копії якої також направлено до ГУЮ в Харківській області та Міністерства Юстиції України.

Листами від 14.02.2013 року на 15.02.2013 року ГУЮ в Харківській області та Міністерством юстиції України надано відповідь на «супровідний лист» відповідачів ОСОБА_11 та ОСОБА_2 з якого вбачається, що з метою реалізації їхніх прав вимога направлена на адресу спадкодавця ОСОБА_1

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 15.03.2013 року звернувся до Сьомої ХДНК з проханням повідомити його про наявність інших представників, крім ОСОБА_11 , що діють на підставі нотаріально посвідченої довіреності від імені ОСОБА_2 та мають право прийняти гроші в рахунок боргових зобов,язань померлого ОСОБА_6

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2014 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики від 03 вересня 2010 року відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 08 жовтня 2015 року рішення Московського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2014 року скасовано. Позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 581 100 (п’ятсот вісімдесят одну тисячу сто) гривень боргу в межах вартості спадкового майна - квартири АДРЕСА_5 - отриманого ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_6, померлого 05 листопада 2010 року, а також понесені судові витрати у вигляді судового збору в сумі 3 654 грн.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково , рішення апеляційного суду Харківської області від 08 жовтня 2015 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

17 червня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір відступлення права вимоги за Іпотечним договором від 03 вересня 2010року , посвідченим ПН ХМНО ОСОБА_4 за р.№3147, відповідно до якого первісний іпотекодавець передав новому іпотекодержателю , а новий іпотекодержатель прийняв від первісного іпотекодержателя всі права та обов,язки первісного іотекодержателя за іпотечним договором , посвідченим ПН ХМНО ОСОБА_4 03 вересня 2010 року за р.№3147, дублікат якого виданий ПН ХМНО ОСОБА_4 03 червня 2016 року за №930 замість втраченого договору, який був укладений в забезпечення виконання зобов,язання по договору позики посвідченого ПН ХМНО ОСОБА_4 03 вересня 2016 року за р.№3145, дублікат якого видано ПН ХМНО ОСОБА_4 03 червня 2016 року за р. №929 замість втраченого договору , укладеного між первісним іпотекодержателем та позичальником ОСОБА_6 , за умовами якого боржник зобов,язаний повернути первісному іпотекодержателю грошові кошти у розмірі 23120,00 дол. США в строк до 03 вересня 2011 року.

24 червня 2016 року ОСОБА_2 на адресу ОСОБА_6 направлено повідомлення про відступлення права вимоги за договором позики та про відступлення вимоги за іпотечним договором (цінним листом з оголошеною цінністю і відповідно описом вкладання ) та рекомендованою кореспонденцією.

26 серпня 2016 року новий кредитор ОСОБА_3 засобами поштового зв’язку (цінним листом з оголошеною цінністю і відповідно описок вкладання ) та рекомендованою кореспонденцією , направив боржнику ОСОБА_1 письмову вимогу про усунення порушення виконання зобов’язань з повернення боргу за Договором позики, з викладом їх стислого змісту та вимогою про їх виконання у тридцятиденний строк, з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки в разі її невиконання, а також з Вимогою про добровільне виселення з майна, що є предметом іпотеки, які 27 та 29 серпня 2016 року були отримані ОСОБА_1 особисто .

Згідно із ч. 1 ст. 598, ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду.

Статтею 17 Закону України «Про іпотеку» передбачено підстави припинення іпотеки, однак такої підстави, як смерть iпотекодавця, положення зазначеної норми не містять.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки вiд iпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус iпотекодавця i має всі його права i несе всі його обов'язки за iпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи – iпотекодавця, такий спадкоємець не несе вiдповiдальність перед iпотекодержателем за виконання основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги iпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Таким чином, якщо боржник та iпотекодавець – одна й та сама особа, то після її смерті до спадкоємця в разі порушення боржником своїх зобов'язань переходять обов'язки iпотекодавця у межах вартості предмета іпотеки.

Отже, аналізуючи вищезазначені цивiльно-правовi норми слід дійти висновку про те, що правила статті 1281 ЦК України регулюють порядок пред’явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців щодо виконання зобов'язань спадкодавця перед своїм кредитором, а не порядок звернення стягнення на предмет іпотеки. Строк, в межах якого iпотекодержатель може звернутися з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлюється загальними положеннями про позовну давність (глава 19 ЦК України).

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 02.03.2016 р. №6-1286цс15, яка в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов»язковою для всіх суб»єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Згідно правової позиції Верховного суду України від 15 травня 2017 року у справі №6-786цс17, згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

Спливу позовної давності як підстави для припинення зобов’язання норми глави 50 «Припинення зобов’язання» ЦК України не передбачають.

При цьому відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України.

Згідно з приписами статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, позовна давність пов’язується із судовим захистом суб’єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб’єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов’язаної особи.

У зобов’язальних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб’єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов’язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов’язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду – захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов’язку.

Однак, за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб’єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов’язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (частина п’ята статті 267 ЦК України). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов’язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша статті 267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.

Отже, ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов’язання не передбачено. Виконання боржником зобов’язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов’язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.

Таким чином, за загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов’язання не припиняється.

Відповідно до приписів статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов’язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п’ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 зазначеного Закону. Конструкція цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом.

Так, згідно з указаною нормою іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання (абзац другий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку»). Натомість Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов’язанням.

Проаналізувавши положення статті 17 Закону України «Про іпотеку» у взаємозв’язку зі статтями 256, 266, 267, 509, 598 ЦК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла такого висновку.

Якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) сам по собі не припиняє основного зобов’язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання.

Так, пунктом 11 укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 іпотечного договору про задоволення вимог іпотекодержателя сторони визначили декілька позасудових способів звернення стягнення на предмет іпотеки, серед яких право іпотекодержателя обернути у свою власність заставлене в іпотеку майно (в порядку 37 Закону України «Про іпотеку») в рахунок виконання забезпеченого цією іпотекою зобов’язання.

Як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об,єктів нерухомого майна щодо об,єкта нерухомого майна від 07.10.2016 року, а саме: на квартиру АДРЕСА_1, право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі іпотечного договору від 03 вересня 2010 року №3147, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_4 та договору відступлення прав вимоги №877 від 17.06.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_10

Отже, оцінюючи належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв,язок доказів в їх сукупності відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для визнання припиненими договору позики та іпотеки та похідних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію та поновлення реєстрації права власності .

З огляду на вищевикладене, суд відмовляє ОСОБА_1 в задоволенні позову в повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 10, 11, 57, 60, 88, 209, 212, 214-215,224-226 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі протягом десяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Мотивоване рішення виготовлено 20 листопада 2017 року.