Ухвала суду № 70380147, 15.11.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 листопада 2017 року м. Київ К/800/12464/17

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Бухтіярової І.О., Приходько І.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2016 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2017 року

у справі № 814/2310/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техморгідрострой Миколаїв"

до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Техморгідрострой Миколаїв» (далі - Товариство, позивач) звернулось в суд з адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області (далі - Інспекція, відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 02 листопада 2016 року № 0011991401.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2017 року, позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення від 02 листопада 2016 року № 0011991401.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій та вказуючи, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просило їх скасувати та прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Письмові заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового засідання, справа розглядається відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією за результатами проведеної перевірки складено акт від 22 квітня 2016 року № 181/14-03-14-01/36383806, згідно з яким позивачем порушено вимоги пункту 160.2 статті 160, підпункту 141.4.2 пункту 141.4 статті 141, пункту 103.3 статті 103 Податкового кодексу України, в результаті чого Товариством занижено суму податку з доходу, отриманого нерезидентом із джерелом їх походження в Україні, на суму 14 707 555, 00 грн.

Висновки відповідача про порушення позивачем наведених норм ґрунтуються на тому, що власниками орендованих суден є не орендодавці, а інші особи, отже контрагенти позивача діють як проміжна ланка в інтересах іншої особи, яка фактично отримує вигоду від доходу, тобто вони не є бенефіціарним власником доходу, а відтак позивач безпідставно застосував пільги по сплаті податку, передбачені Міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування. На думку відповідача, Товариство, сплативши у періоді, що перевірявся, на користь нерезидентів виплати з доходу з джерелом походження в Україні, зокрема, орендну плату, протиправно не утримало податок з доходів в розмірі 15 % від загальної суми цього доходу.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від області від 02 листопада 2016 року № 0011991401, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходу, отриманого нерезидентом із джерелом їх походження в Україні, на 17 746 738, 00 грн., в тому числі: 14 707 555, 00 - за основним платежем, 3 093 183, 00 грн. - за штрафними санкціями.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у 2013-2015 роках позивач уклав договори тайм-чартеру, згідно яких орендував у суб'єктів господарювання - нерезидентів ("FELICATS SYSTEM LIMITED", Кіпр та "KRAYTEKS GROUP HOLDING LIMITED", Кіпр) судна за плату. За умовами вказаних договорів, орендодавець несе усі ризики та витрати, пов'язані з утриманням екіпажу та судна. На підтвердження факту виконання зобов'язань за договорами між позивачем та його контрагентами складено акти здачі-прийому робіт та на виконання умов договорів тайм-чартеру Товариство сплатило на адресу нерезидентів частину обумовлених контрактами сум згідно банківських виписок валютного рахунку, що відповідає реквізитам контракту.

У додатку до декларації з податку на прибуток Товариство при сплаті орендних платежів нерезидентам застосовано нульова ставка податку.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, не погодилися із позицією відповідача та зазначили, що договори, укладені позивачем з нерезидентами, не передбачали умови, за якої грошові кошти, перераховані як орендна плата, повинні далі перераховуватися іншій особі, яка не є орендодавцем, то орендодавець володіє не тільки правом на отримання доходу, але й визначає подальшу економічну долю доходу, тобто є бенефіціарним власником доходу, а відтак у позивача виникло право самостійно застосувати звільнення від оподаткування, передбачене вказаними міжнародними договорами України на час виплати доходу нерезиденту.

Колегія суддів погоджується із такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 160.2 статті 160 Податкового кодексу України, який був чинний до 31 грудня 2014 року, та згідно з підпунктом 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 Податкового кодексу України, який набрав чинності 1 січня 2015 року, резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів за ставкою в розмірі 15 відсотків їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Відповідно до пункту 103.1 статті 103 Податкового кодексу України застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України.

Пунктом 103.2 статті 103 Податкового кодексу України передбачено, що особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.

Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами пункту 103.4 цієї статті.

За правилами пункту 103.3 статті 103 Податкового кодексу України бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу для цілей застосування пониженої ставки податку згідно з правилами міжнародного договору України до дивідендів, процентів, роялті, винагород тощо нерезидента, отриманих із джерел в Україні, вважається особа, що має право на отримання таких доходів. При цьому бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу не може бути юридична або фізична особа, навіть якщо така особа має право на отримання доходу, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого доходу.

Згідно з пунктом 103.4 статті 103 Податкового кодексу України підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.

Статтею 19 Закону України "Про міжнародні договори України" передбачено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Аналогічні положення закріплені і в пункті 3.2 статті 3 Податкового кодексу України.

Пунктом 1 статті 7 Угоди між Урядом Союзу Радянських Соціалістичних Республік та Урядом Республіки Кіпр уникнення подвійного оподаткування доходів та майна (ратифікована 04 липня 1983 року, вступила в законну силу 26 серпня 1983 року), а так само про дивіденди, що сплачуються особою з постійним місцезнаходженням в одній Договірній Державі особі з постійним місцезнаходженням у другій Договірній Державі, не підлягають оподаткуванню в першій Державі.

Вказана Угода припинила дію з дати застосування Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи, яка підписана 8 листопада 2012 року та набрала чинності 7 серпня 2013 року.

Згідно з положеннями частин 1 та 2 статті 8 Конвенції прибутки, отримані резидентом Договірної Держави від експлуатації морських, річкових та повітряних суден у міжнародних перевезеннях, оподатковуються лише в цій Державі. Для цілей цієї статті прибутки від експлуатації морських або повітряних суден у міжнародних перевезеннях включають прибутки, отримані від здавання в оренду морських або повітряних суден на повній (часу або подорожі) основі. Вони також включають прибутки, отримані від оренди морських або повітряних суден без екіпажу, якщо така оренда є побічною до діяльності, зазначеній в пункті 1 цієї статті.

Аналіз наведених норм підтверджує висновок про те, що прибутки, отримані від оренди морських суден, оподатковуються в країні, резидентом якої є отримувач таких прибутків, за умови надання довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України. При цьому «фактичний отримувач доходу» не має тлумачитися в вузькому, технічному сенсі, його значення слід визначати виходячи з мети, завдань міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування, таких як «уникнення від сплати податків» і з урахуванням таких основних принципів як то «запобігання зловживання положеннями договору». Для визнання особи в якості фактичного отримувача доходу, така особа повинна володіти не тільки правом на отримання доходу, але і як слідує з міжнародної практики застосування угод про уникнення подвійного оподаткування, повинна бути особою, яка визначає подальшу економічну долю доходу.

З огляду на те, що позивачем надано документи (довідки Податкового Департаменту Лімассол, Республіка Кіпр (Міністерство фінансів), згідно з якими компанія «FELICATS SYSTEM LIMITED» (Кіпр) та компанія «KRAYTEKS GROUP HOLDING LIMITED» (Кіпр) засновані та зареєстровані на Кіпрі, є резидентами Кіпру), які підтверджують що контрагенти позивача є резидентами країни, з якою укладено міжнародний договір України, і такі особи володіють не лише правом на отримання доходу, а і визначають подальшу економічну долю доходу, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано, з урахуванням норм чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства дійшли висновку про те, що у позивача відсутній обов'язок утримувати податок зі здійснених виплат з доходу з джерелом його походження з України, отриманих нерезидентами від провадження господарської діяльності.

Право власності на орендовані позивачем судна хоч належить компаніям «KLEONA TRADE LLP», «Ekohidrotechnika Ltd», «Jollanta Group Ltd.» та ОАО «Северное морское пароходство», однак з огляду на недоведеність відповідачем, що контрагенти позивача в правовідносинах щодо оренди морських суден виступали агентами, номінальними утримувачами (номінальними власниками) або посередниками щодо доходу, як і не доведено факт обмеженості права власності отримувачів доходів (нерезидентів) та відсутності можливості розпорядження ними отриманим доходом, юридично правильним є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що контрагенти позивача не є бенефіціарними власниками доходу.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що ані договори тайм-чартеру, укладені позивачем з нерезидентами, ані інші докази у справі, не містять підтверджень того, що грошові кошти, перераховані нерезидентам як орендна плата, перераховувались іншим особам.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій з дотримання норм матеріального та процесуального права обґрунтовано зазначили про правильність формування позивачем показників податкового обліку та задовольнили позовні вимоги.

Вищий адміністративний суд України також акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, Інспекцією під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак протиправності, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2016 року а ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін І.О. Бухтіярова

І.В. Приходько