Ухвала суду № 70379735, 15.11.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бершова Г.Є.

Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В.

за участю секретаря судового засідання Ружинської К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.09.2017 по справі № 820/3313/17

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Харківській області

про зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі - ГУНП у Харківській області), в якому просив суд стягнути з ГУНП у Харківській області середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обгрунтування вимог апеляційної скарги стверджує, що проведення розрахунку по заробітній платі відповідачем не в день звільнення, а лише 28.02.2017 шляхом перерахування належних коштів до виплати на картковий рахунок, є порушенням його прав.

У судове засідання суду апеляційної інстанції сторони не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, відповідно до ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України), не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч.1 ст. 41 КАС України фіксування судового засідання 15.11.2017 за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив службу в ГУ НП в Харківській області на посаді начальника Печенізького відділення поліції Чугуївського відділу поліції ГУНП в Харківській області.

Згідно з наказом ГУНП в Харківській області від 30.12.2016 № 598 о/с звільнений з 31 грудня 2016 року зі служби в поліції за п. 2 ч. 1 ст. 77 (через хворобу) Закону України "Про Національну поліцію" (а.с. 8).

Після звільнення зі служби позивач отримав право на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

28 лютого 2017 року згідно довідки ПАТ "ПриватБанк" на банківську картку позивача було перераховано одноразову грошову допомогу в розмірі 185307,23 грн.

Позивач, вважаючи, що в період з 30.12.2016 по 28.02.2017 ним не було отримано належних грошових сум у відповідності та в строки вказані у ст. 44, 94, 115, 116 КЗпП України, звернувся до суду із адміністративним позовом про стягнення з ГУНП у Харківській області середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що приписами ст. 102 Закону України "Про Національну поліцію" передбачено виплату одноразової грошової допомоги після звільнення зі служби, та обов'язок щодо сплати такої допомоги покладений не на ГУ НП в Харківській області, а на Національну поліцію України, яка не є роботодавцем позивача, а тому дійшов висновку, що наслідки передбачені ст.117 КЗпП України до відповідача у справі застосуванню не підлягають.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, враховуючи таке.

Відповідно до ст. 102 Закону України "Про Національну поліцію" пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 року N 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ) особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я, працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України "Про Національну поліцію" проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п'яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України "Про державну службу", а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Згідно з ч. 4 ст. 9 цього Закону виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.

Порядок призначення та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні поліцейським визначено постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей" (далі - Постанова № 393).

Відповідно до абз. 2 п. 10 Постанови № 393 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

З системного аналізу вказаних норм права слідує, що виплата одноразової грошової допомоги проводиться особам, які мають права на її отримання, після звільнення їх зі служби за рахунок коштів Державного бюджету України.

При цьому чинне законодавство не містить приписів щодо обов'язкової сплати вказаної допомоги саме у день звільнення особи зі служби.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач після звільнення зі служби в Національній поліції отримав право на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Вказану виплату позивач отримав 28 лютого 2017 року шляхом перерахування на його банківський рахунок.

Апелянт посилається на те, що відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), при звільненні працівника виплати всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення, та згідно з ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто починаючи з дати звільнення по 28.02.2017 відповідач повинен сплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати одноразової грошової допомоги.

Проте, колегія суддів не погоджується з вказаною позицією позивача та зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Дана правова позиція узгоджується з позицією висловленою Верховним Судом України у постанові від 17.02.2015 року по справі № 21-8а15.

Відповідно до пункту 2 частини 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про працю" від 24 грудня 1999 року №13 передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ, тощо).

Колегія суддів звертає увагу на те, що виплата одноразової грошової допомоги є спеціальним додатковим благом та компенсаційною виплатою, що проводиться виключно після звільнення особи з військової служби, виплата вказаної допомоги не передбачена нормами КЗпП України, а тому у спірних правовідносинах застосуванню підлягають норми Закону № 2262-ХІІ та Постанови № 393, якими не передбачено відповідальності за час затримки виплати одноразової грошової допомоги.

Крім того, пунктом 14 постанови № 393 передбачено, що одноразова та щорічна грошова допомога, передбачена пунктами 10 і 11 цієї постанови, виплачується Міністерством оборони, Міністерством надзвичайних ситуацій, Міністерством внутрішніх справ, Національною поліцією, Міністерством транспорту та зв'язку, Державною податковою адміністрацією, Державною прикордонною службою, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації, Державною кримінально-виконавчою службою, Службою безпеки, Службою зовнішньої розвідки, Державною інспекцією техногенної безпеки, Державною службою з надзвичайних ситуацій та Управлінням державної охорони за рахунок коштів, виділених у державному бюджеті для їх утримання (за винятком випадків, передбачених абзацом другим цього пункту).

Отже, виплата оспорюваної грошової допомоги до повноважень роботодавця позивача - ГУ НП в Харківській області не входить.

Як вбачається із матеріалів справи, одноразова грошова допомога виплачена позивачу Національною поліцією України за рахунок коштів виділених з Державного бюджету.

Таким чином, оскільки належна позивачу виплата одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби здійснюється Національною поліцією України, а не відповідною установою, в даному випадку роботодавцем - ГУНП в Харківській області, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що наслідки передбачені ст.117 КЗпП України до відповідача у справі застосуванню не підлягають, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.09.2017 по справі № 820/3313/17 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений 20.11.2017.