Постанова № 70379536, 16.11.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Носа С. П.,

суддів - Кухтея Р. В., Онишкевича Т. В.;

за участю секретаря судового засідання - Торкот Д. О.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

16 березня 2017 року Закарпатським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про визнання незаконним та скасування наказу № 279 від 16 лютого 2017 року «Про звільнення зі служби в НП України старшого слідчого відділу СУ ГУ НП в Закарпатській області ОСОБА_2.»; наказу № 33о/с від 17 лютого 2017 року про звільнення зі служби в поліції капітана поліції ОСОБА_2, слідчого (за рахунок старшого слідчого) відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління ГУ НП в Закарпатській області; поновлення капітана поліції ОСОБА_2 на службі в поліції на посаді слідчого (за рахунок старшого слідчого) відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління ГУ НП в Закарпатській області; стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування вимог позовної заяви вказано, що протокол про адміністративне правопорушення від 27 січня 2017 року було складено працівниками патрульної поліції безпідставно та незаконно, оскільки позивач не перебував у стані алкогольного чи будь-якого іншого сп'яніння, що підтверджується постановою Ужгородського міськрайонного суду від 27 лютого 2017 року по справі № 308/985/17.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2017 року позов задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідачем - Головним управлінням Національної поліції в Закарпатській області, подано апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій висловлено прохання скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Також зазначено, що службовим розслідуванням було встановлено, що в приміщенні Закарпатського обласного наркологічного диспансеру черговим лікарем було проведено медичний огляд позивача та виявлено, що позивач перебував у стані алкогольного сп'яніння під час керування транспортним засобом, відтак працівниками патрульної поліції за порушення вимог п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху України було складено протокол про адміністративне правопорушення стосовно позивача. Так, скоєння позивачем адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) підтверджується адміністративним протоколом серії БР № 246259 від 27 січня 2017 року, постановою про накладення адміністративного стягнення серії АР № 058648 від 27 січня 2017 року та поясненнями працівників патрульної поліції.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, а тому, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 1 ст. 41 та ч. 4 ст. 196 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а постанову суду першої інстанції скасувати з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 69 КАС доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно із ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Встановлено, що на підставі висновку від 16 лютого 2017 року за результатами службового розслідування відносно ОСОБА_2 Головним управлінням Національної поліції у Закарпатській області було прийнято наказ від 16 лютого 2017 року № 279 «Про звільнення зі служби в НП України старшого слідчого відділу СУ ГУ НП в Закарпатській області ОСОБА_2.» (а.с. 8-9).

Також, наказом відповідача від 17 лютого 2017 року № 33 о/с «По особовому складу», відповідно до ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» позивача за п. 6 (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) було звільнено зі служби в поліції з посади слідчого (за рахунок старшого слідчого) відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління ГУ НП в Закарпатській області з 17 лютого 2017 року (а.с. 25).

Згідно із ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом апеляційної інстанції здійснено перевірку висновків суду першої інстанції щодо відповідності дій відповідача вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, внаслідок чого суд апеляційної інстанції не погоджується з такими та вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про Національну поліцію України» Національна поліція - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через МВС України згідно із законом.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про Національну поліцію України» завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: забезпечення публічної безпеки і порядку; охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; протидії злочинності.

Згідно з ст.17 Закону України «Про Національну поліцію України» поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Відповідно до п.1, 2, 3 ч.1 ст.18 цього Закону поліцейський зобов'язаний неухильно дотримуватись положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції та Присяги поліцейського, професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва, поважати і не порушувати прав і свобод людини.

Згідно положень ч.1 ст.19 Закону України «Про Національну поліцію України» у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до Закону.

Відповідно до ст.60 цього ж Закону проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 2 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України затвердженого Законом України від 22.02.2006 р. № 3460-ІУ, чинного на момент виникнення спірних відносин, визначено, що дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Отже, на поліцейського, який повинен дотримуватись основних обов'язків поліцейського, визначених ст.18 Закону, поширюються також обов'язки осіб рядового і начальницького складу, визначені ст.7 Дисциплінарного статуту щодо дотримання службової дисципліни.

Нормами статті визначено зокрема, що особа рядового та начальницького складу у службовій діяльності повинна бути чесною, об'єктивною; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян; бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють.

Згідно ч. 1 ст. 5 Дисциплінарного статуту ОВС України (далі - Статут), за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Частина 2 ст. 5 Статуту обумовлює можливість притягувати особу рядового начальницького складу водночас з адміністративною, кримінальною чи матеріальною відповідальністю і до дисциплінарної відповідальності.

Встановлено, що 30 січня 2017 року наказом відповідача за № 173 було призначено службове розслідування щодо позивача за фактом керування автомобілем перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння 27 січня 2017 року близько 03:20 год. (а.с. 62).

За результатами службового розслідування було складено Висновок від 16 лютого 2017 року, у відповідності до якого зазначено, що 27 січня 2017 близько 04:35 години працівниками наряду Управління патрульної поліції в м. Ужгороді та Мукачеві за порушення вимог п.п. 31.6 «б» Правил дорожнього руху України, а саме: керування транспортним засобом на якому в темну пору доби не працювала права фара в режимі ближнього світла (а.с. 78-81).

За вказане порушення Правил дорожнього руху України працівниками патрульної поліції відносно позивача винесено постанову серії АР № 058648 про накладення адміністративного стягнення у розмірі 340 гривень по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.121 КУпАП (а.с. 74).

У Висновку від 16 лютого 2017 року за результатами службового розслідування відносно позивача зазначено, що під час перевірки документів на право керування транспортним засобом у працівників патрульної служби виникли підозри, що позивач перебуває в стані алкогольного сп'яніння (запах парів алкоголю з ротової порожнини та порушення координації), у зв'язку з чим останньому було запропоновано пройти медичний огляд для встановлення стану сп'яніння за допомогою приладу «Драгер». Вказану пропозицію позивач відхилив та виявив бажання пройти медичний огляд в Закарпатському обласному наркологічному диспансері (а.с. 79). У подальшому в приміщенні Закарпатського обласного наркологічного диспансеру черговим лікарем було проведено медичний огляд позивача та видано висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння № 23 від 27 січня 2017 року (а.с. 79).

Згідно висновку за № 23 від 27 січня 2017 року чергового лікаря Закарпатського обласного наркологічного диспансеру позивач на момент освідчення перебував у стані алкогольного сп'яніння (а.с. 73).

Так, на підставі висновку Закарпатського обласного наркологічного диспансеру за № 23 від 27 січня 2017 року, 27 січня 2017 року працівниками патрульної поліції за порушення вимог п.2.9 «а» Правил дорожнього руху України у присутності двох свідків відносно позивача було складено Протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП (а.с. 72).

Підчас службового розслідування від позивача були відібрані письмові пояснення від 02 лютого 2017 року, у відповідності до яких він заперечував факт вживання ним 27 січня 2017 року під час керування транспортним засобом алкогольних або інших психотропних речовин (а.с. 63-65).

Також, в ході службового розслідування, письмові пояснення були надані працівниками патрульної поліції ОСОБА_3 (а.с. 68) та ОСОБА_4 (а.с. 70-71) які підтверджували факт перебування позивача в стані алкогольного сп'яніння під час керування транспортним засобом.

Згідно Висновку від 16 лютого 2017 року за результатами службового розслідування відносно позивача зазначено, що за порушення вимог ст.1, ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, ігнорування вимог ст. 18, ст. 64 Закону України «Про національну поліцію», грубе порушення Правил дорожнього руху України, Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 року №1179, що проявилися у порушенні транспортної дисципліни та, як наслідок, призвело до дискредитації звання поліцейського перед громадкістю, неінформуванні керівництва Ужгородського ВП ГУНП про факт складання протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП та винесення постанови про адміністративне правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 121 КУпАП, позивача відповідно до п. 8 ст. 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України звільнити зі служби в Національній поліції України (а.с. 80-81).

Задовольнивши позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, оскільки постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 лютого 2017 року (справа за № 308/986/17) про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 27 січня 2017 року провадження в справі було закрито за відсутністю в діях позивача події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП (а.с. 10-11), а тому вина позивача у вчиненні адміністративного проступку відсутня.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначає, що з такими висновками суду першої інстанції не можна погодитися з огляду на наступне.

З урахуванням положень частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України суд першої інстанції, не надавши оцінку суті спірних правовідносин, визнав обставини, встановлені у вищевказаному судовому рішенні преюдиційними та такими, що не підлягають доказуванню.

Разом з тим, частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

В свою чергу, звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Отже, за змістом частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Одночасно, передбачене частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

Для спростування преюдиційних обставин, передбачених частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому колегія суддів суду апеляційної інстанції також враховує вимоги частин 4 та 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо необхідності офіційного з'ясування всіх обставин справи.

Натомість, суд першої інстанції не встановив обставин справи, підтверджених належними та допустимими доказами, дослідженими у судовому засіданні, які б точно і достовірно, безапеляційно спростовували обставини, встановлені службовим розслідуванням і давали підстави стверджувати про відсутність з боку позивача порушень, про які іде мова у висновку службового розслідування.

Як вже зазначалося, факт перебування позивача в стані алкогольного сп'яніння встановлено висновком від 27 січня 2017 року № 23, який складено відповідно до наказу МВС та МОЗ України від 09.11.2015 № 1452/735.

Разом з цим, в постанові Ужгородського міськрайонного суду від 27 лютого 2017 року, відсутні посилання на висновок від 27 січня 2017 року № 23, але є посилання на висновок судово-медичної експертизи № 324 від 16 лютого 2017 року, який складено на підставі направлення лікаря ЦРМЛ, вказаний висновок винесений відповідно до Інструкції про проведення судово-медичної експертизи № 6 від 17 січня 1995 року.

Пунктом 2.1 Інструкції про проведення судово-медичної експертизи № 6 від 17 січня 1995 року визначено, що судово-медична експертиза проводиться згідно з постановою особи, що проводить дізнання, слідчого, прокурора, судді, а також за ухвалою суду.

Таким чином Інструкцією № 6 від 17 січня 1995 року визначено певне коло осіб уповноважених ініціювати проведення експертизи, а відповідно проведення такої на підставі направлення лікаря є незаконним, що в свою чергу ставить під сумнів такої як належного доказу.

Більше того, колегія суддів наголошує, що виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного сп'яніння та процедура проведення такого огляду проводиться виключно у відповідності до Інструкції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України 09 листопада 2015 року № 1452/735, а не у відповідності до Інструкції про проведення судово-медичної експертизи № 6 від 17 січня 1995 року.

З огляду на фактичні обставини справи, колегія суддів констатує, що наказ № 279 від 16 лютого 2017 року «Про звільнення зі служби в НП України старшого слідчого відділу СУ ГУ НП в Закарпатській області ОСОБА_2.»; наказ № 33о/с від 17 лютого 2017 року про звільнення зі служби в поліції капітана поліції ОСОБА_2, слідчого (за рахунок старшого слідчого) відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління ГУ НП в Закарпатській області - відповідають вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України та не підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Узагальнюючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на неповно, необ'єктивно і всебічно не з'ясованих обставинах, прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 41, 158-163, 195, 196, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. ст. 207, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області - задовольнити.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2017 року в справі № 807/231/17 - скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили, а у випадку коли, відповідно до частин 3 та 7 ст. 160 КАС України, складення постанови в повному обсязі відкладено - з дня складення постанови в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлено 20 листопада 2017 року.