Ухвала суду № 70379285, 16.11.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/6150/16 Головуючий у 1-й інстанції: Григорович П.О.; Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

У Х В А Л А

Іменем України

16 листопада 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П., Твердохліб В.А.;

за участю секретаря: Драч М.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 жовтня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України про зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2016 року, ОСОБА_2 (далі- позивач, ОСОБА_2) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом (з урахуванням об'єднання, уточнення та зміни позовних вимог) до Кабінету Міністрів України (далі також - відповідач або КМУ), в якому просив суд:

1.Визнати бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо структури та умов збільшення з 01 січня 2016 року грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб.

2. Зобов'язати Кабінет Міністрів України відшкодувати матеріальну шкоду:

за період січень - червень 2016 р. - 8112,41 (вісім тисяч сто дванадцять грн 41 коп.) щомісячно;

липень 2016 р. на дату винесення судового рішення із розрахунку 8677,41 (вісім тисяч шістсот сімдесят сім грн 41 коп.);

відшкодувати моральну шкоду у сумі 90000 (дев'яносто) тис. грн. 00 коп.;

у 10-денний строк після набрання рішення суду законної сили подати звіт про виконання судового рішення щодо перерахування грошових коштів на користь гр. ОСОБА_2 у ВАТ «ОЩАДБАНК», МФО 322669, код ЄДРПОУ 09322277 для зарахування на картковий рахунок НОМЕР_1.

В обґрунтування заявленого адміністративного позову позивач зазначив, що у зв'язку з введенням в дію наказу МО України від 27.01.16 № 44 суттєво збільшилось грошове забезпечення військовослужбовців, але за відсутності відповідної Постанови Кабінету Міністрів України з цього питання, пенсії військовослужбовців не змінились.

Таким чином позивачу, як військовому пенсіонеру нанесено матеріальну та моральну шкоду, яка полягає у різниці збільшення пенсії у разі прийняття Кабінетом Міністрів України постанови, у строки, передбачені частиною другою статті 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 жовтня 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою позов задоволити повністю.

14 листопада 2017 року ОСОБА_2 подано клопотання, в якому позивач просить розглянути справу за його відсутності, зачитати клопотання під час судового засідання, та направити рішення.

Подане клопотання обґрунтовано ускладненням стану здоров'я.

Згідно п. ч.3 ст. 49 КАС України, особи, які беруть участь у справі, мають право: знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів; знайомитися з матеріалами справи; заявляти клопотання і відводи; давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення; подавати докази, брати участь у дослідженні доказів; висловлювати свою думку з питань, які виникають під час розгляду справи, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам; подавати заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб; знайомитися з технічним записом, журналом судового засідання, протоколом про вчинення окремої процесуальної дії і подавати письмові зауваження до них; робити із матеріалів справи виписки, знімати копії з матеріалів справи, одержувати копії судових рішень; оскаржувати судові рішення у частині, що стосується їхніх інтересів; користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом.

Відповідно до ст. 122 КАС України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Пунктом 1 ч. 4 ст. 167 КАС України визначено, що особам, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні, копія судового рішення надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом трьох днів з дня його ухвалення чи складення у повному обсязі або у разі їх звернення вручаються під розписку безпосередньо в суді. Якщо копія рішення надіслана представникові, то вважається, що вона надіслана й особі, яку він представляє.

Відповідно ч.6 ст.12 КАС України, під час судового розгляду справи в судовому засіданні забезпечується повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, крім випадків неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження).

Особи, які беруть участь у справі, належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, однак в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів відповідно ч.4 ст.196 КАС України визнала можливим проводити розгляд апеляційної скарги за відсутності сторін та їх представників.

Згідно ст.41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що позивач є військовим пенсіонером та отримує пенсію за вислугу років з 05.11.2010.

Позивач вважає, що у зв'язку з введенням в дію наказу МО України від 27.01.16 № 44 суттєво збільшилось грошове забезпечення військовослужбовців, але за відсутності відповідної Постанови Кабінету Міністрів України з цього питання, пенсії військовослужбовців не змінились, що призвело до понесення ним матеріальних та моральних втрат та спонукало звернутися до суду з даним адміністративним позовом.

Окрім того припускає, що Кабінет Міністрів України свідомо порушив чинне законодавство щодо порядку підвищення грошового забезпечення для військовослужбовців.

Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України від 28.06.1996 (із змінами і доповненнями), органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 113 Конституції України, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Згідно з окремими положеннями статті 116 Конституції України, Кабінет Міністрів України, зокрема, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.

За приписами частини першої статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 № 794-VII (із змінами і доповненнями) Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

При цьому, умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, визначає Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII (із змінами і доповненнями).

Зазначений Закон, у тому числі, визначає для відповідної категорії осіб, умови призначення пенсій за вислугу років та їх розміри (мінімальний та граничні).

Так, відповідно до абзацу третього преамбули зазначеного Закону, держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

За приписами частини першої статті 1 та частини третьої статті 1-1 Закону № 2262-XII, особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

На підставі вище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що внести зміни до Закону можливо лише шляхом прийняття відповідного Закону про внесення змін до нього, на що Кабінет Міністрів України не має жодних повноважень, оскільки законотворча діяльність є виключно прерогативою Верховної ради України як єдиного органу законодавчої влади.

Відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 10 Закону № 2262-XII виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Призначення і виплата пенсій особам, зазначеним у статті 1-2 цього Закону, здійснюються органами Пенсійного фонду України.

За приписами частини третьої статті 43 Закону 2262-XII, пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною третьою статті 63 Закону № 2262-XII, усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.

Таким чином, підставою для проведення перерахунку пенсії є фактична зміна хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, проведена на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, наділеного правом встановлювати чи змінювати види грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 № 1294 (із змінами і доповненнями) установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до пункту першого Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 № 45, перерахунок раніше призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсій проводиться у разі прийняття рішення Кабінетом Міністрів України про зміну розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення для відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за Законом (далі - особи), або у зв'язку із введенням для них нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, установлених законодавством.

Відповідачем протягом 2016 року не змінювався розмір грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, - осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-XII, що є передумовою для перерахунку пенсій.

В той же час, пунктом п'ятим постанови Кабінету Міністрів України № 1294, керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надано право, зокрема, здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу відповідно до їх особистого вкладу в загальний результат служби у межах фонду преміювання, утвореного у розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду грошового забезпечення.

Користуючись таким наданим правом, наказом Міністерства оборони України «Про особливості виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України в 2016 році» від 27.01.2016 № 44, збільшений розмір щомісячної премії військовослужбовців в межах бюджетних асигнувань, виділених Міністерству оборони України.

Щодо посилання позивача на те, що йому виплачується пенсія за вислугу років у розмірі, виходячи з грошового забезпечення, визначеного постановою Кабінету Міністрів України № 1294, проте вважає, що у зв'язку з введенням в дію наказу Міністерства оборони України від 27.01.2016 № 44, Кабінет Міністрів України мав видати відповідну постанову про збільшення розміру грошового забезпечення військовослужбовців, - осіб, які мають право на пенсію за вислугу років за Законом № 2262-XII, що є передумовою для перерахунку його пенсії, колегія суддів зазначає наступне.

Так, системний аналіз наведених норм свідчить про те, що премії, визначені наказом Міністерства оборони України від 27.01.2016 № 44, мають тимчасовий характер, а їх виплата дозволена за наявності підстав тільки в межах видатків, передбачених у кошторисі Міністерства оборони України для грошового забезпечення військовослужбовців у 2016 році, отже не породжує у відповідача законодавчо мотивованого обов'язку прийняти постанову, якою внести зміни до постанови № 1294 щодо структури та умов збільшення грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб з урахуванням підвищення грошового забезпечення, які включені в наказ Міністерства оборони України від 27.01.2016 № 44 щодо структури та умов збільшення грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм матеріального права в частині підвищення премій військовослужбовцям на підставі наказів Міністерства оборони України, вже була неодноразово висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 26.02.2013 у справі № 21-5а13, від 14.05.2013 у справі 21-109а13, від 18.02.2014 у справі 21-10а14.

Відповідно до частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Щодо посилання позивача на те, що порушено розумні строки розгляду справи, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з п. 11 ст. 3, розумний строк - це найкоротший строк розгляду і вирішення адміністративної справи, достатній для надання своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту порушених прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.

Поняття розумних строків розгляду справ у суді зумовлює необхідність з'ясування суті цього поняття та його тлумачення Європейським Судом з прав людини відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Для визначення того, чи була розумною тривалість розгляду справи у суді, перш за все, слід встановити початок цього строку та його закінчення.

Для встановлення розумності строку розгляду конкретної справи у національних судових органах існує ряд взаємопов'язаних критеріїв, яких визначених Європейським Судом, а саме: складність справи; поведінка заявника; поведінка судових та інших державних органів; важливість предмету розгляду для заявника (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Довга тривалість розгляду справи може бути визнана розумною, якщо сама справа є складною як з фактичного, так і з правового боку.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мір досліджено обставини справи на підставі яких суд прийшов до правильного висновку про відсутність в даному випадку оскаржуваної бездіяльності та відповідно, про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 41, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 жовтня 2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

(Повний текст виготовлено - 21 листопада 2017 року).

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Костюк Л.О.

Судді: Твердохліб В.А.

Бужак Н.П.