Постанова № 70379272, 13.11.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

Справа: № 823/1171/17 Головуючий у 1-й інстанції: Тимошенко В.П.

Суддя-доповідач: Собків Я.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 листопада 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді: Собківа Я.М.,

суддів: Петрика І.Й., Сорочка Є.О.

за участю секретаря: Бордунової К.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити дії.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2017 року адміністративний позов задоволено повністю.

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні вимог даного позову.

Заслухавши в судовому засіданні суддю доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 27 грудня 2016 року позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000га у власність для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Конельсько-Попівської сільської ради Жашківського району Черкаської області за межами населеного пункту.

У відповідності до зазначених додатків, позивачем до заяви було подано:

-обгрунтування розмірів земельної ділянки;

-копія документа, що посвідчує особу (паспорт);

-копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера;

-копія довідки з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками, землекористувачами, угіддями;

-копія довідки відділу Держгеокадастру у Жашківському районі;

-копія нотаріально завіреної копії згоди землекористувача про вилучення земельної ділянки.

Листом від 31.01.2017 за вих. № 1766/6-17 відповідачем було відмовлено у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,0000га в адміністративних межах Конельсько-Попівської сільської ради та повідомлено про можливість надання такого дозволу лише після розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок за попередньою згодою органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою.

На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 3, 22, 33, 79-1, 118, 121 Земельного кодексу України, а також правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15, суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на можливість відведення земельної ділянки за проектом землеустрою, а не лише після розроблення технічної документації щодо поділу чи об'єднання земельних ділянок.

Колегія суддів знаходить помилковим такий висновок суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Земельні відносини в Україні, відповідно до статті 3 Земельного кодексу України, регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Земельного кодексу України, завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Земельного кодексу України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Частиною 2 ст. 22 Земельного кодексу України передбачено, що до земель сільськогосподарського призначення належать:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Згідно ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування:

а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;

г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства;

ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

Згідно з частиною 1 статті 33 Земельного кодексу України, громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Згідно із статтею 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Згідно ст. 121 Земельного кодексу України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності: для ведення фермерського господарства, для ведення особистого селянського господарства, для ведення садівництва, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), для індивідуального дачного будівництва, для будівництва індивідуальних гаражів.

Згідно з п. «б» ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в розмірах для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Відповідно до п «в» ч. 3 ст. 116 Земельного кодексу України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки; забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» та статті 12 Земельного кодексу України до повноважень міських рад відноситься вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Разом з тим, положенням ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

За приписами п. 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15 (далі - Положення №15), Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Згідно пп. 31 п. 4 Положення №15, Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, серед іншого, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

А за приписами пп. 13 п. 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року №333, головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Отже, саме до повноважень ГУ Держгеокадастру у Черкаській області належить питання надання дозволу з розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки поза межами населеного пункту.

Разом з тим, статтею 79-1 Земельного кодексу України встановлено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України "Про Державний земельний кадастр" відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру: на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 Земельного кодексу України та у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.

Отже, з аналізу вищезазначених норм вбачається, що формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою, крім випадків, формування їх шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих ділянок, що в свою чергу здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.

Задовольняючи вимоги даного позову, суд першої інстанції в своєму рішенні зауважив на тому, що формування земельних ділянок може здійснюватися і за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок (ч. 5 ст. 79-1 ЗК України), а тому відмова ГУ Держгеокадастру у Черкаській області з підстав необхідності розроблення технічної документації щодо поділу та об'єднання земельних ділянок є протиправною, не врахував, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню спеціальні норми Земельного кодексу України, викладені у ч. 6 ст. 79-1, якими прямо передбачено необхідність формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, на підставі відповідної технічної документації із землеустрою.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України «Про землеустрій», проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Таким чином, формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, за приписами Земельного кодексу України та Закону України «Про землеустрій», здійснюється саме на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.

Так, зі змісту листа Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 31.01.2017 за вих. № 1766/6-17 вбачається, що земельна ділянка площею 2,00 га, щодо якої ОСОБА_2 висловив бажання реалізувати своє право на безоплатну приватизацію, входить до складу земельної ділянки площею 106,57 га в адміністративних межах Конельсько-Попівської сільської ради, яка сформована та має єдиний кадастровий номер НОМЕР_1.

Оскільки позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області саме із заявою про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а не із заявою про надання дозволу на розробку технічної документації щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, то відповідачем, на думку колегії суддів, правомірно було відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2, що помилково не було враховано судом першої інстанції через невірне застосування співвідношення положень ст. 79-1 ЗК України до спірних правовідносин.

У зв'язку з цим, вимоги даного позову в частині зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 та надати дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 2,0000 га в адміністративних межах Конельсько-Попівської сільської ради Жашківського району Черкаської області за межами населеного пункту, задоволенню не підлягає, оскільки є похідною від вимоги про скасування викладеного у листі від 31.01.2017 року №1766/6-17 рішення.

Крім того, колегія суддів також зауважує на тому, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Отже, зважаючи на встановлену вище наявність правових підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка є частиною вже сформованої ділянки, що не було помилково враховано судом першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог даного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє належне підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З підстав вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, а тому вбачаються підстави для скасування постанови Черкаського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2017 року та ухвалення нового рішення, яким в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 слід відмовити.

Згідно із п.3 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Керуючись ст.ст. 195, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області задовольнити.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2017 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Суддя Петрик І.Й.

Суддя Сорочко Є.О.

Повний текст ухвали виготовлено - 20.11.2017р.