Постанова № 70378653, 16.11.2017, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2017 року справа № 823/1601/17

15 год. 10 хв. м. Черкаси

Суддя Черкаського окружного адміністративного суду Гаращенко В.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом дочірнього підприємства «Жашківський машинобудівний завод» публічного акціонерного товариства «Науково-виробниче підприємство «Більшовик» до Жашківського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача публічне акціонерне товариство «Науково-виробниче підприємство «Більшовик» про визнання протиправними дій та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «Жашківський машинобудівний завод» публічного акціонерного товариства «Науково-виробниче підприємство «Більшовик» звернулось до суду з адміністративним позовом до Жашківського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, в якому просить:

- визнати дії державного виконавця Жашківського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління у Черкаській області ОСОБА_1 незаконними;

- скасувати постанову про опис та арешт майна боржника у зведеному виконавчому провадженні № 54551566.

В судовому засіданні 13.11.2017 суд залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача публічне акціонерне товариство «Науково-виробниче підприємство «Більшовик».

Заявою від 15.11.2017 №1-36 позивач уточнив позовні вимоги та просить суд скасувати акт опису й арешту майна від 03.10.2017 у зведеному виконавчому провадженні.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 03 жовтня 2017 року державним виконавцем Жашківського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження №54551566 описано рухоме майно про, що складено акт опису й арешту майна боржника, а саме:

- автомобіль вантажний «КАМАЗ» 55111, 1991 року випуску № шасі/рами/ХТС 55111оМ0064813, д/н 04597 МЄ;

- автомобіль вантажний МАЗ 53371, д/н 04598 МЄ, 1989 року випуску, №шасі/рами 4020;

- автомобіль УАЗ 3909, 2001 року випуску, № шасі У6С22060010000223, д/н НОМЕР_1.

В свою чергу, позивач стверджує, що рухоме майно не належить йому, а лише передано публічним акціонерним товариством «НВП «Більшовик» на правах повного господарського відання.

Крім того, позивач зазначає, що відповідно до п. 10 Розділу VII Інструкції з організації примусового виконання рішень, після виявлення майна (коштів) боржника, виконавець проводить опис та арешт цього майна (коштів), про що виносить постанову.

Така постанова складається у необхідній кількості примірників, один з яких залишається у виконавчому провадженні, а інші надсилаються за належністю. Однак, всупереч вимогам Інструкції позивач не отримував відповідної постанови про опис та арешт майна, як це передбачено чинним законодавством України. Таким чином, опис і арешт майна на підставі акту суперечить чинному законодавству, а отже останній підлягає скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги з урахуванням заяви про уточнення підтримав та просив позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач заперечення на позов не подав, представника в судове засідання не направив, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи.

В судовому засіданні представник третьої особи також просив позов задовольнити у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника позивача та третьої особи, повно, всебічно, об’єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов наступного.

В ході розгляду справи судом встановлено, що на виконанні у Жашківському районному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області знаходиться зведене виконавче провадження №54551566 про стягнення грошових коштів з боржника – ДП «Жашківський машинобудівний завод» публічного акціонерного товариства «Науково-виробниче підприємство «Більшовик», в тому числі з виконання вимоги ГУ ДФС в Черкаській області №Ю-385-23 від 02.08.2017.

Судом встановлено, що 3 жовтня 2017 року державним виконавцем Жашківського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження №54551566 описано майно про, що складено акт опису й арешту майна боржника, на наступне рухоме майно:

- автомобіль вантажний «КАМАЗ» 55111, 1991 року випуску № шасі/рами/ХТС 55111оМ0064813, д/н 04597 МЄ;

- автомобіль вантажний МАЗ 53371, д/н 04598 МЄ, 1989 року випуску, №шасі/рами 4020;

- автомобіль УАЗ 3909, 2001 року випуску, № шасі У6С22060010000223, д/н НОМЕР_1.

Відповідно до наданих до матеріалів справи, статутів позивача та третьої особи, судом встановлено, що за п. 1.3. статуту ДП «Жашківський машинобудівний завод» засновником підприємства є ПАТ «НВП «Більшовик».

Положеннями статуту ПАТ «НВП «Більшовик», корпоративні права у розмірі 100% належать державі, в особі Фонду державного майна України.

Відповідно до п. 4.1. статуту позивача майно підприємства становлять основні фонди та обігові кошти, закріплені Засновником за підприємством на праві повного господарського відання і відображені в балансі підприємства. Право власності на закріплене майно належить засновникові.

За п. 4.4. статуту позивача, відчуження майна підприємства переданого йому засновником заборонена.

В підтвердження того, що описане державним виконавцем майно належить ПАТ «НВП «Більшовик», позивач посилається на відомість розрахунку вартості машин, устаткування, транспортних засобів та інших основних фондів, а також нематеріальних активів станом на 01.10.1994 Жашківського філіалу заводу «Більшовик».

Дослідивши в судовому засіданні оригінал вказаної відомості, копія якої приєднана до матеріалів справи, суд зазначає, що передані публічним акціонерним товариством «НВП «Більшовик» позивачу автомобілі «КАМАЗ» 55111 та МАЗ 53371 не відповідають ідентифікуючим ознакам автомобілів, які описані державним виконавцем, оскільки відомість не містить інформації щодо номерів шасі, державних номерних знаків чи номерів свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів.

Наведене також спростовує посилання позивача на ч. 9 ст. 11 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» нерухоме майно об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації, не може бути відчужене, вилучене, передане до статутного капіталу господарських організацій і щодо такого майна не можуть вчинятися дії, наслідком яких може бути їх відчуження.

Щодо автомобіля УАЗ 3909, 2001 року випуску, № шасі У6С22060010000223, д/н НОМЕР_1, представник позивача в судовому засіданні зазначив, що вказаний автомобіль від ПАТ «НВП «Більшовик» позивачу не передавався, автомобіль належить на праві власності позивачу.

Разом з тим, позивач наполягає на задоволенні позову, зокрема посилаючись на порушення державним виконавцем Інструкції з організації примусового виконання рішень.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість спірного акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, проаналізувавши положення законодавчих актів, якими врегульовані спірні правовідносини, суд зауважує на наступному.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 1404 – VIII (далі – Закон України № 1404 – VIII), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) – це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст. 18 Закону України № 1404 – VIII).

Державний виконавець, зокрема, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку (ч. 3 ст. 18 Закону України № 1404 – VIII).

Заходами примусового виконання рішень є, в тому числі, звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об’єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами (ч. 1 ст. 10 Закону України № 1404 – VIII).

Частиною 1 ст. 48 Закону України № 1404 – VIII передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах (ч. 2 1 ст. 48 Закону України № 1404 – VIII.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця (ч. 6 ст. 48 Закону України № 1404 – VIII).

У разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів в обсязі, необхідному для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з цивільного обороту, або обмежено оборотоздатного майна, майна, на яке не може бути звернено стягнення), незалежно від того, хто фактично використовує таке майно (ч. 5 ст. 52 Закону України № 1404 – VIII).

Арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна (ч.1,2 ст. 56 Закону України №1404 – VIII).

Відповідно до п. 7 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5, за зведеним виконавчим провадженням арешт накладається на загальну суму заборгованості за зведеним виконавчим провадженням з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця.

Тобто, наведеними нормами Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 1404 – VIII та Інструкції з організації примусового виконання рішень встановлено чітку послідовність дій державного виконавця щодо звернення стягнення на майно боржника.

Так, у разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів в обсязі, необхідному для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним шляхом його опису, накладення арешту та реалізації такого майна.

Як встановлено в ході розгляду справи, оскаржуваний позивачем акт від 03.10.2017 складений державним виконавцем у зв’язку з несплатою заборгованості за вимогою №Ю-385-23 від 02.08.2017 ГУ ДФС в Черкаській області та наказу господарського суду Черкаської області №925/604/15 від 03.05.2017. Вказаний факт позивачем не спростований.

За таких обставин, суд зазначає, що в ході примусового виконання рішення про стягнення заборгованості з позивача, державним виконавцем правомірно проведено опис майна, оскільки в даному випадку опис здійснено за наявності обставини, що свідчили про відсутність дій позивача для покриття заборгованості.

Що стосується тверджень позивача з приводу того, що на майно яке описане виконавцем не належить позивачу і лише перебуває у його повному господарському віддані, суд зазначає наступне.

Як вбачається з доданих до матеріалів справи копій свідоцтв про державну реєстрацію транспортних засобів на автомобіль вантажний «КАМАЗ» 55111, 1991 року випуску № шасі/рами/ХТС55111оМ0064813, д/н 04597 МЄ та автомобіль вантажний МАЗ 53371, д/н 04598 МЄ, 1989 року випуску, №шасі/рами 4020 в графі власник зазначено підприємство ДП «Жашківський машинобудівний завод» ПАТ «НВП Більшовик».

Суд зазначає, що ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

В ході розгляду справи позивачем та третьою особою не надано доказів щодо звернення ПАТ «НВП Більшовик», як власника майна до суду з відповідним позовом про визнання права власності на спірне майно.

Щодо скасування акт опису й арешту майна від 03.10.2017 у зведеному виконавчому провадженні суд зазначає, що за ч. 2 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України №1404 – VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

За п. 8 Розділу I Загальні положення Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5 акт - документ, що підтверджує певні встановлені факти або події.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

В свою чергу, згідно п. 1 ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, для правильного вирішення цього спору, слід з’ясувати за критеріями юридичної природи спірного акта, чи належить останній до нормативно-правових актів чи до правових актів індивідуальної дії.

У своїй постанові від 01.12.2009 у справі №21-1946во09 Верховний Суд України вказує на те, що нормативно-правові акти - це правові акти управління, які встановлюють, змінюють, припиняють (скасовують) правові норми. Нормативно-правові акти містять адміністративно-правові норми, які встановлюють загальні правила регулювання однотипних відносин у сфері виконавчої влади, розраховані на тривале застосування. Вони встановлюють загальні правила поведінки, норми права, регламентують однотипні суспільні відносини у певних галузях і, як правило, розраховані на довгострокове та багаторазове їх застосування.

Другу групу актів за критерієм юридичної природи складають індивідуальні акти. Останні стосуються конкретних осіб та їхніх відносин. Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління, є їх виражений правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їхня конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб’єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв’язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата - конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами.

Виходячи з аналізу приписів наведених процесуальних норм з урахуванням висловленої Верховним Судом України правової позиції, можна зробити висновок, що акт опису й арешту майна від 03.10.2017 не є рішеннями суб’єкта владних повноважень, не спричиняє виникнення будь-яких прав і обов’язків позивача чи суб’єктів владних повноважень, а отже, не породжує правовідносин, що можуть бути предметом спору.

З урахуванням наведеного та заявленої позовної вимоги, суд вважає, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права.

Згідно з ч. 1 ст. 71, ст. 86 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, в задоволенні яких слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159, 160, 162, 163, 254 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня складення та підписання постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя В.В. Гаращенко