Ухвала суду № 70378265, 20.11.2017, Черкаський окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

20 листопада 2017 року справа № 823/1837/17

м. Черкаси

Суддею Черкаського окружного адміністративного суду Трофімовою Л.В. перевірено матеріали адміністративного позову у справі № 823/1837/17

за позовом ОСОБА_1

до прокурора відділу прокуратури Черкаської області ОСОБА_2

про визнання неправомірною бездіяльності та зобов’язання надати відповідь, прийнято ухвалу.

ОСОБА_1, звернувшись до суду з адміністративним позовом до прокурора відділу прокуратури Черкаської області ОСОБА_2, просить:

- звільнити позивача від оплати судового збору у зв’язку з тяжким матеріальним становищем;

- визнати неправомірною бездіяльність прокурора відділу прокуратури Черкаської області ОСОБА_2 в частині ненадання обґрунтованої відповіді на заяви, направлені до ГПУ та обласної прокуратури, на які надано відписку від 03.11.2017 без роз’яснення права на оскарження та відмовлено у відновленні порушених прав та законних інтересів позивача;

- зобов’язати прокуратуру Черкаської області призначити перевірку та відновити порушені права з наданням повної вмотивованої відповіді на заяви, що були спрямовані з ГПУ;

- витребувати заяви, скарги та рішення ГПУ, направлені до обласної прокуратури для огляду з направленням завірених копій для надання доказів;

- стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у сумі 28 грн.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.107 КАС України суддя після одержання позовної заяви з’ясовує чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст.106 цього Кодексу. За наслідком вивчення матеріалів позовної заяви, встановлено, що вона не відповідає вимогам ст.106 КАС України.

Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності. Вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду «за своєю природою потребує регулювання державою» (рішення ЄСПЛ у справі Ashingdane проти Сполученого Королівства, 28.05.1985 п. 57; ОСОБА_3 проти України, 30.08.2013 № 49069/11, п.31; Пелевін проти України, 20.08.2010 24402/02, п.27).

Відповідно до змісту п.4 ч.1 ст.106 КАС України позовна заява повинна містити інформацію про те, які саме права, свободи або інтереси, на думку позивача, були порушені відповідачем – суб’єктом владних повноважень.

Відповідно до ст. 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини, а згідно зі ст. 34 кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом лише в передбачених ч. 3 ст. 34 Конституції України випадках. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб (ст.5 Закону України «Про інформацію»).

Конституційний Суд України (рішення № 18-рп/2004 від 01.12.2004р. справа № 1-10/2004) визначив правовий інтерес, як законний інтерес (охоронюваний законом інтерес), тобто права фізичних та юридичних осіб прямо зазначені у Конституції України, законах України, або безпосередньо випливають зі змісту правових норм, за захистом якого зацікавлена особа вправі звернутися до суду, тобто «прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовленого загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкованого у суб'єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам».

Органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв, зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (ст.15 Закону України «Про звернення громадян»).

У позовній заяві позивачем зазначено щодо: «відмови у відновленні порушених моїх законних прав, інтересів», «відновити наші права», проте не зазначено які саме права, свободи або інтереси були порушені діями/бездіяльністю відповідача як суб’єкта владних повноважень, та не надано доказів на підтвердження стверджень.

Згідно з ч.4 ст.106 КАС України, позовна заява підписується позивачем із зазначенням дати її підписання. Згідно ст.48 КАС України здатність мати процесуальні права та обов'язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства. Здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь. Суддя зазначає, що позовна заява підписана, проте, до матеріалів не додано документів для встановлення адміністративної процесуальної правоздатності позивача.

КАС України визначено(ч.3 ст.106), що до позовної заяви додаються її копії та копії всіх документів, що приєднуються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб, крім випадків подання адміністративного позову суб'єктом владних повноважень. Позивачем не додано документів, що приєднуються до позовної заяви для відповідача.

За приписами п.2 ч.1 ст.106 КАС України визначено, що у позовній заяві зазначаються ім'я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є. У позовній заяві не зазначено номер засобу зв’язку, адреси електронної пошти позивача та не повідомлено про відсутність таких.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.106 КАС України у позовній заяві зазначаються ім’я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв’язку, адреса електронної пошти, якщо такі відомі. У позовній заяві не зазначено номер засобу зв’язку та адресу електронної пошти відповідача, та не повідомлено, чи така інформація позивачеві відома. Позивачем не зазначено повне ім'я відповідача – прокурора відділу прокуратури Черкаської області ОСОБА_2.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Актом державного чи іншого органу є юридична форма рішень – офіційний письмовий документ, що породжує наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів відносин. Рішення суб'єкта владних повноважень у контексті положень КАСУ необхідно розуміти як нормативно-правові акти, так і правові акти індивідуальної дії. Правові акти індивідуальної дії – рішення, що є актом одноразового застосування норм права і дію яких поширено на конкретних осіб або які стосуються конкретної ситуації, за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію. Індивідуальні акти можуть бути оскаржені лише особами, безпосередні права, свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені. Усі рішення суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Лист – відповідь, зокрема від 03.11.2017 №17/7-87-02 на № 17/7-2097 вих.-17 на звернення фіксує певні обставини та не є остаточним документом, зобов'язуючим до вчинення будь-яких дій, не породжує певних правових наслідків, його висновки не мають обов'язкового характеру для позивача і не набуває статусу рішення в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України, внаслідок чого не може бути оскаржений в адміністративному суді у порядку адміністративного судочинства.

У справі 2314/7433/12 ЄДРСР №32340420 апеляційний суд Черкаської області, проаналізувавши зміст скарги, дійшов висновку, що вказані в них обставини не могли бути приводом для проведення перевірки у порядку ст.97 КПК України, оскільки в них міститься лише незгода з відповідями прокуратури.

Відповідно до ч.2 ст.106 КАС України на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, позивач надає докази, а в разі неможливості – зазначає докази, що не може самостійно надати із зазначенням причин неможливості надання таких доказів.

У позовній заяві позивачем зазначено про склад СВК «Росішки» та рішення виконкому Росішської сільської ради про передачу дитсадка у власність СТОВ «Росішки», проте не уточнено, чи це одна і та сама юридична особа чи різні юридичні особи і як ці обставини стосуються захисту порушеного (якого саме) права позивача у контексті сформованих позовних вимог.

У прохальній частині позовної заяви позивач просить зобов'язати прокуратуру Черкаської області призначити перевірку, проте не зазначає яку саме перевірку необхідно призначити і на виконання чого у контексті забезпечення правопорядку.

Згідно п.1.2. наказу Генерального прокурора України від 28.12.2005№ 9гн, у здійсненні перевірок за зверненнями передбачено: забезпечити повне, об'єктивне та якісне вирішення кожного викладеного доводу, надавати юридично грамотну, обґрунтовану та мотивовану відповідь з посиланням на законодавчі акти. За необхідності до проведення перевірок залучати фахівців відповідних контролюючих і правоохоронних органів, авторів звернень.

Згідно Рекомендації №R (80) 2 Комітету ОСОБА_4 Європи (11.03.1980) державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень визначено, що під дискреційним повноваженням необхідно розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду – тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.3 ст.2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства засноване на гарантуванні дотримання вимог права, інакше було би порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, тобто критеріями здійснення адміністративного судочинства є принципи судочинства.

Частиною четвертою статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративний позов може містити вимоги про: 1) скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень; 2) зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю; 5) виконання зупиненої чи невчиненої дії; 6) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 7) примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності.

Згідно ч.2 ст.2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Вичерпний перелік публічно-правових справ, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, наведено в ч.3 ст.17 КАС України – справи, що належить вирішувати у порядку кримінального судочинства.

У поданій позовній заяві йдеться про спірні відносини щодо правомірності дій прокурора відділу прокуратури Черкаської області при розгляді заяв (звернень) як щодо перевірки правомірності дій працівників прокуратури так і невиконання рішення судів, проте не зазначено у яких саме справах стосовно відповідача.

Вимога фізичної або посадової особи (прокурор або слідчий) про вчинення певних процесуальних дій має оформлятись шляхом подання відповідного клопотання. КПК України визначено (п. 18 ч. 1 ст. 3), що слідчий суддя – це суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

У поданій позовній заяві спірні відносини стосуються правомірності дій прокурора відділу прокуратури Черкаської області ОСОБА_2 за наслідком розгляду звернень щодо правомірності дій працівників правоохоронних органів стосовно розслідування:

- за фактом викрадення демонтованого двигуна з арештованого автомобіля зі складу СВК «Розсішки» за матеріалами № 121-пр/05, № 35/08, № 480/08;

- кримінального провадження від 24.12.2012 за скаргою від 04.06.2009;

- кримінального провадження від 29.01.2013 по матеріалам № 579/ІІ стосовно не виплати орендної плати у сумі 4800 грн.

- кримінального провадження від 16.07.2013 за фактом внесення СВК «Розсішки» неправдивих відомостей про відпрацьований час;

- кримінальних проваджень від 24.11.2012, 29.01.2013, 15.03.2013, 21.01.2014, 14.03.2014, 05.09.2014.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч.1 ст.2 КАС України).

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у рішенні у справі Zand проти Австрії зазначено, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, що регулюють діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у ч.1 ст. 6 ЄКПЛ передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, який, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, що не передбачена законом.

У рішенні Конституційного Суду України від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначено, що, здійснюючи перевірку заяв і повідомлень про злочини, прокурор, слідчий, орган дізнання діють до порушення кримінальної справи, однак вдаються до тих же способів і прийомів, що й під час збирання доказів у кримінальній справі. Правовідносини, що мають місце під час розгляду заяв про злочини, за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними. Перевірка скарг на рішення, дії чи бездіяльність вказаних суб'єктів владних повноважень має відбуватися у тому ж процесуальному порядку і тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки й оцінки доказів у кримінальній справі, тобто судом із розгляду кримінальних справ. Конституційний Суд України у цій справі вирішив, що скарги осіб стосовно прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень щодо заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини суди повинні розглядати і вирішувати у кримінальному судочинстві.

В ухвалі ВАСУ № К/9991/16241/11 постановлено окрему ухвалу про притягнення керівника СВК «Росішки» до відповідальності, передбаченої ст. 382 Кримінального кодексу України за невиконання рішення суду від 20.01.2003; стягнуто матеріальні збитки в сумі 5600 грн. та моральну шкоду в сумі 10000 грн. та скасовано постанову Христинівського районного суду Черкаської області від 28.11.2008 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2011, а провадження у справі закрито.

Згідно п.1 ч.1 ст.303 Кримінального процесуального кодексу України (КПК України) на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора бездіяльність слідчого, прокурора: у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами ст.169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов’язаний вчинити у визначений Кодексом строк, – заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна. Скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу (ч.2 ст.303 КПК України). Згідно КПК України (ч.1 ст.214) прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. З наведеного слідує висновок, що у разі не вчинення слідчим та прокурором дій, які передбачені зокрема ч.1 ст.214 КПК України, їх бездіяльність може бути оскаржена в порядку ст. 303 КПК України. Згідно ч.1 ст.306 КПК України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318 - 380 КПК України.

КПК України встановлено інший порядок судового провадження, що стосується оскарження рішень, дій чи бездіяльності прокурора. Під час досудового розслідування також можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, повернення скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження по ній (ч.2 ст.309 КПК України).

У позові зазначено про невиконання судових рішень Черкаського окружного адміністративного суду від 23.10.2013 та Київського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2011. Натомість, не зазначено про які саме рішення йдеться.

Як загальновідомо, у постанові від 23.10.2013 Черкаського окружного адміністративного суду (823/2966/13-а ЄДРСР 34455571) зазначено: позовні вимоги позивачів в частині зобов'язання відповідача надати повну вмотивовану відповідь на скаргу від 22.07.2013, спрямовану Генеральною прокуратурою за вих. № 19-р від 29.07.2013 з відновленням порушених прав останніх до задоволення не підлягають. Київський апеляційний адміністративний суд у справі 2а-4690/10/2370 ЄДРСР 16559671 визнано протиправною бездіяльність прокуратури Черкаської області щодо неналежного розгляду скарги позивачів від 04.06.2009 та зобов’язано прокуратуру Черкаської області розглянути скаргу позивачів від 04.06.2009 – надати вмотивовану обґрунтовану відповідь.

Відповідно до ч.1 ст. 181 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) – сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Позивачем не надано доказів невиконання судових рішень (не зазначено реквізити), не надано доказів вчинення дій з метою примусового виконання зазначених судових рішень або доказів звернення до суду, яким прийнято рішення, про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

У постанові Черкаського ОАС від 09.03.2010 у справі №2а-5740/09/2370 у ЄДРСР №8622572 зазначено, що оскарження незаконної бездіяльності Христинівського РВ УМВС України в Черкаській області в порядку адміністративного процесу щодо не проведення додаткової перевірки виконання судового рішення про що викладено в позовних вимогах, спростовується матеріалами справи, в яких наявні докази про направлення на адресу позивача — ОСОБА_1 супровідних листів: від 30.04.2008 № 2371; від 14.05.2008 № 6 ск 00/08; 14.07.2009 № СО/7; 17.11.2009 № 1814 вих.09; від 18.11.2009 № 7081; 30.11.2009 №75/08; 05.01.2010 № 75; 01.12.2009 № 6378; лист відповідь прокуратури Христинівського району від 28.12.2009 №6 ск 00/09.

У справі 22-а-24361/08 ЄДРСР 5092375 судом зазначено: ст. 8 Закону України «Про звернення громадян» вказує, що не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті. 17.02.2006 прокурором Христинівського району був складений висновок за результатами звернення позивача - про припинення розгляду звернень позивача стосовно незаконності розпаювання майна СВК «Розсішське», неврахування всього майна при розпаюванні, відчуження майна соціальної сфери, неврахування всього майна при розпаюванні. Про законність таких дій прокурора Христинівського району свідчить рішення Христинівського райсуду від 15.03.2007 та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2008 у справі за позовом про визнання дій прокуратури Христинівського району незаконними з розгляду звернень.

Бездіяльність включає пасивну поведінку суб'єкта владних повноважень, що може мати вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів фізичної чи юридичної особи.

Згідно ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах Пономарьов проти України та Рябих проти РФ) щодо реалізації права на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод): одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, що передбачає повагу до принципу res judicata – принципу остаточності рішень суду: жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру. У рішенні ЄСПЛ у справі Нєлюбін проти РФ дійшов висновку, що принцип правової визначеності вимагає, серед іншого, щоб якщо суди ухвалили остаточне рішення в питанні, то їх рішення не піддавалося би сумніву. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі.

За приписами ч.3 ст.106 КАС України визначено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати.

Згідно ч.2 ст.87 Кодексу адміністративного судочинства України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру, що подано фізичною особою встановлюється ставка 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.1.2017 становить 1600 грн. Судовий збір за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру становить 640 грн. Позивачем у позовній заяві заявлено клопотання про звільнення від сплати судового збору у зв’язку із тяжким матеріальним становищем, проте не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження зазначеного ствердження.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк. Згідно ст.8 Закону України «Про судовий збір», суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою: 1) відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше, ніж до ухвалення судового рішення у справі; 2) зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати. Враховуючи зазначене, підставою для застосування судом заходів, передбачених ст.8 Закону України «Про судовий збір», може бути врахування майнового стану сторони. Обґрунтування пов'язаних з цим обставин, що свідчать про неможливість або утруднення у здійсненні оплати судового збору у встановлених законом розмірах і в строки, покладається на заінтересовану сторону. Зазначені обставини повинні підтверджуватися відповідними засобами доказування. Фотокопія довідки ПФУ від 18.08.2017 не засвідчена в установленому порядку про розмір пенсії позивача не є належним та допустимим доказом тяжкого матеріального становища позивача, зокрема у контексті того, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» прийнято зміни, відповідно до яких положення про підвищення пенсій застосовуються з 01.10.2017.

Постановою Пленуму ВАСУ «Про судову практику застосування адміністративними судами окремих положень Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» у редакції Закону України від 22.05.2015 №484-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» зазначено: під час звернення до суду із заявою про відстрочення або розстрочення сплати судового збору особа повинна додати до такої заяви належні документи на підтвердження факту відсутності відповідних коштів для сплати судового збору. Водночас відсутність таких доказів чи їх неналежність є підставою для відмови у задоволенні заяви про відстрочення або розстрочення сплати судового збору.

Позивачем, у порушення вимог ч.2 ст.106 КАС України, не надано доказів неможливості сплати судового збору у 2017 році у зв’язку з тяжким матеріальним становищем. Таким чином, позивачем доказів сплати судового збору, доказів на підтвердження відсутності (недостатності) коштів для сплати не надано. У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимоги немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру. Згідно ч.1 ст.9 Закону України «Про судовий збір» судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Реквізитами для оформлення сплати судового збору за подання позову до Черкаського окружного адміністративного суду є: отримувач коштів: УДКСУ у м. Черкасах Черкаської області; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38031150; банк отримувача: ГУДКСУ у Черкаській області; код банку отримувача (МФО): 854018; рахунок отримувача: 31212206784002; код класифікації доходів бюджету: 22030001; призначення платежу: «судовий збір, за позовом ____ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Черкаський окружний адміністративний суд, код ЄДРПОУ 35158674».

Згідно ч.1 ст.108 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених ст. 106 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху та надає позивачу строк до 12 грудня 2017 року для виправлення зазначених недоліків.

На підставі викладеного, керуючись ст. 106, ст. 108 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до прокурора відділу прокуратури Черкаської області ОСОБА_2 про визнання неправомірною бездіяльності та зобов’язання надати відповідь залишити без руху.

Надати позивачеві строк до 12 грудня 2017 року для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині ухвали.

Роз'яснити позивачеві, що у разі не усунення недоліків позовної заяви у встановлений строк, заява буде повернута з підстав, передбачених п.1 ч.3 ст.108 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Черкаський окружний адміністративний суд у порядку, передбаченому статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Л.В.Трофімова