Постанова № 70378014, 20.11.2017, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2017 року Справа № 2а-1769/10/0770

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддяГрень Н.М.,

суддя Гулкевич І.З.,

суддя Сакалош В.М.,

секретар судового засідання Редкевич О.Р.,

позивачОСОБА_1,

представник позивачаОСОБА_2,

представник відповідачаОСОБА_3,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області, про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

в с т а н о в и в :

У травні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати незаконними та скасувати наказ Міністра внутрішніх справ України № 597 о/с від 09.04.2010 р. та наказ начальника ГУ МВС України в Закарпатській області за № 150 від 12.04.2010 р. про звільнення ОСОБА_1.

- поновити ОСОБА_1 на роботі на посаду заступника начальника Головного ОСОБА_4 - начальника слідчого управління ГУ МВС України в Закарпатській області.

- стягнути з МВС України в особі ГУ МВС України у Закарпатській області за весь час вимушеного прогулу втрачене грошове утримання.

- стягнути з МВС України в особі ГУ МВС України у Закарпатській області 500 тис. грн. моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_1 зазначив, що проходив службу в органах внутрішніх справ та з лютого 2005 року обіймавши посаду заступника начальника ГУ МВС України в Закарпатській області - начальника слідчого управління ГУ МВС України в Закарпатській області. Наказами МВС України від 09 квітня 2010 року № 597о/с та ГУ МВС України в Закарпатській області від 12 квітня 2010 року № 150 о/с його звільнено з органів внутрішніх справ у відставку за підпунктом «а» пункту 65 (за віком) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 з 12 квітня 2010 року. Вважає, що відповідачем не дотримано трьох місячний строк звільнення, передбачений пунктом 68 Положення. Крім того, позивач послався на те, що свій рапорт від 24 березня 2010 року, він відкликав 30 березня 2010 року. Вважаючи дії відповідачів неправомірними, просив суд скасувати вказані накази в частині його звільнення, поновити його на зазначеній посаді, стягнути з ГУ МВС України в Закарпатській області грошове забезпечення за час вимушеного прогулу і відшкодувати завдану моральну шкоду у розмірі 500 000 грн.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2013 року позов задоволено частково. Змінено дату звільнення ОСОБА_1 в наказі ГУ МВС України в Закарпатській області від 12 квітня 2010 року № 150 о/с - з « 12 квітня 2010 року» на « 25 червня 2010 року» та стягнуто з ГУ МВС України в Закарпатській області середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 квітня 2010 року по 25 червня 2010 року.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2013 року скасовано постанову суду першої інстанції та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.11.2015 року постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 12.04.2013 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2013 року було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 03.05.2017 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області, про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди передано на розгляд до Львівського окружного адміністративного суду у звязку із неможливістю утворити склад суду для розгляду справи. Вказана адміністративна справа надійшла до Львівського окружного адміністративного суду 12.06.2017 за вх. №13548.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 13 червня 2017 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області, про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди прийнято до провадження та призначено до судового розгляду.

До початку розгляду адміністративної справи по суті ОСОБА_1 подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій просить суд: визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України „По особовому складу №2587 о/с від 21.12.2015 року, яким внесено зміни до наказу Міністерства внутрішніх справ України № 597о/с від 09.04.2010 року, що є предметом спору в адміністративній справі №2а-1769/10/0770. До заяви про збільшення позовних вимог додано ксерокопію наказ Міністерства внутрішніх справ України „По особовому складу №2587 о/с від 21.12.2015 року.

Заяву про збільшення позовних вимог ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що будь-яке прийняття в грудні 2015 року відповідачем - Міністерством внутрішніх справ України змін до наказу № 597о/с від 09.04.2010 року, що є предметом спору під час розгляду адміністративної справи №2а-1769/10/0770, відносно позивача ОСОБА_1, який з 09.04.2010 року не працює в органах внутрішніх справ України, а відстоює свої порушені права більше 7-ми років в адміністративних судах України є не що іншим як нехтування Конституції та законів України та не забезпечення права ОСОБА_1 на доступ до правосуддя щодо захисту порушених в квітні 2010 року прав на службу в органах внутрішніх справ. Позивач зазначає, що його рапорт від 24.03.2010 року наявний в матеріалах цієї справи №2а-1769/10/0770 не передбачає його бажання звільнення ним з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із постановленням на військовий облік) за пунктом 64 „ж (за власним бажанням) „Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, як це визначено в оскаржуваному наказі Міністерства внутрішніх справ України „По особовому складу №2587 о/с від 21.12.2015 року. Позивач стверджує, жодного рапорту про це не писав. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.11.2015 року в справі №К/800/26109/14 відповідача - Міністерство внутрішніх справ України не було зобовязано вносити зміни до оскаржуваного наказу № 597о/с від 09.04.2010 року, що є предметом спору. А звільнення у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) можливе тільки за пунктом 62 „а Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом України Про військовий обовязок і військову службу для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров'я придатні до військової служби, а за пунктом 64 „ж (за власним бажанням) тільки при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків. Це дві різні правові підстави звільнення з органів внутрішніх справ, що не мають жодного правового відношення до мого звільнення. Жодних поважних причин, що перешкоджають виконанню позивачем, полковником міліції, службових обов'язків, з дня незаконного звільнення із 09.04.2010 року по теперішній час не існує, крім однієї триває більше 7-ми років розгляд моєї позовної заяви про скасування наказу Міністерства внутрішніх справ України № 597о/с від 09.04.2010 року, що є предметом спору в адміністративній справі №2а-1769/10/0770, та є на сьогодні в провадженні Львівського окружного адміністративного суду України.

Позивачем до справи долучено копію паспорту громадянина України для виконання Ухвали Вищого адміністративного суду України від 26.11.2015 року в справі №К/800/26109/14 для встановлення, чи досяг позивач граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ на час звільнення, враховуючи його спеціальне звання полковника міліції. А представником позивача до початку розгляду справи по суті долучено до матеріалів роздруківку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з відомостями, що відповідач ОСОБА_4 Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області (правонаступник на час розгляду адміністративної справи - Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області) в стані припинення з 06.11.2015 року та не ліквідований.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, наведених у позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог. Просили позовні вимоги задовольнити повністю.

На виконання Ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 13 червня 2017 року ні відповідач - Міністерство внутрішніх справ України, ні відповідач ОСОБА_4 Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області (правонаступник на час розгляду адміністративної справи - Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області) письмові заперечення проти позову та докази, якщо такі у них є, або заяву про визнання позову, якщо відповідачі визнають адміністративний позов до суду не подавали, а направили для участі у адміністративній справі свого уповноваженого представника.

До початку розгляду справи по суті відповідач - Міністерство внутрішніх справ України надіслало до суду належним чином завірену копію наказу Міністерства внутрішніх справ України „По особовому складу №2587 о/с від 21.12.2015 року, яким внесено зміни до наказу Міністерства внутрішніх справ України № 597о/с від 09.04.2010 року, що є предметом спору в адміністративній справі №2а-1769/10/0770.

Представник відповідачів письмові заперечення проти позову із збільшеними позовними вимогами та докази, якщо такі у нього є, або заяву про визнання позову, якщо відповідачі визнають адміністративний позов до суду не подавав, а усно повідомив суд, що повністю заперечує проти позовних вимог з підстав і обґрунтувань, у письмових запереченнях поданих до суду раніше під час розгляду Закарпатським окружним адміністративним судом, рішення якого, скасовано Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.11.2015 року в справі №К/800/26109/14.

Щодо заяви про збільшення позовних вимог, представник відповідачів пояснив, що коли відповідачі ознайомилися із текстом Ухвали Вищого адміністративного суду України від 26.11.2015 року в справі №К/800/26109/14, то враховуючи те, що ОСОБА_1 не вправі був бути звільненим з органів внутрішніх справ у відставку за підпунктом «а» пункту 65 (за віком) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, оскільки, не досяг віку граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ на час звільнення, тому, на виконання Ухвали Вищого адміністративного суду України від 26.11.2015 року в справі №К/800/26109/14 відповідачем - Міністерством внутрішніх справ України було видано наказ Міністерства внутрішніх справ України „По особовому складу №2587 о/с від 21.12.2015 року, яким внесено зміни до наказу Міністерства внутрішніх справ України № 597о/с від 09.04.2010 року та звільнено ОСОБА_1 за пунктом 64 „ж (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представника позивача, пояснення представника відповідачів, з'ясувавши обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а також ті, які мають значення для вирішення справи, повно, всебічно та об'єктивно безпосередньо дослідив докази у справі, та встановив наступне.

Позивач ОСОБА_1 перебував на службі в органах внутрішніх справ з вересня 1988 року.

У лютому 2005 року був призначений на посаду заступника начальника ОСОБА_4 - начальника слідчого управління УМВС України в Закарпатській області, а у вересні 2007 року, у зв'язку із реорганізацією штатів був перепризначений на посаду заступника начальника УМВС - начальника слідчого управління УМВС України в Закарпатській області.

З 28.10.2008 року проходив службу на посаді заступника начальника Головного ОСОБА_4 МВС України в Закарпатській області-начальника слідчого управління.

24.03.2010 року позивач подав рапорт до МВС України про звільнення його з органів внутрішніх справ на пенсію за вислугою років з 30.03.2010 року. Однак, 30.03.2010 року, як стверджує позивач, ним було подано та направлено на адресу МВС України рапорт № П-4 від 30.03.2010 року про відкликання раніше поданих рапортів від 22.03.2010 року та від 24.03.2010 року.

В матеріалах справи є відповідь від Міністерства внутрішніх справ України, яка до суду надійшла 12.12.2011 року, і в якій повідомлялось, що за інформацією ОСОБА_4 документального забезпечення МВС України, підрозділу відповідального за прийом та облік кореспонденції, що надходить на адресу Міністерства, рапорт ОСОБА_1 від 30.03.2010 року до МВС офіційно не надходив та не реєструвався.

Так само в матеріалах справи є відповідь від Головного слідчого управління УМВС України на запит суду яка надійшла 11.06.2012 року, і в якій вказано, що матеріали звільнення з органів внутрішніх справ ОСОБА_1 у Головному слідчому управлінні не зберігаються, а тому, надати вказаний вище рапорт немає можливості.

Судом досліджено Журнал реєстрації рапортів співробітників УМВС України в Закарпатській області, в якому (стор. 51) реєстраційним номером П-4 30.03.10р. зроблено запис про те, що ОСОБА_1 подав рапорт щодо відкликання рапорту від 22.03.10р., однак запису про подання рапорту позивачем щодо відкликання рапорту від 24.03.10р. немає.

Судом також досліджено копію рапорту ОСОБА_1 № П-4 від 30.03.2010 року про відкликання раніше поданих рапортів від 22.03.2010 року та від 24.03.2010 року з резолюцією «Підтримую» заступником Міністра-начальником Головного слідчого управління МВС України, полковником міліції ОСОБА_5.

З приводу подання і розгляду МВС України рапорту ОСОБА_1 від 24.03.2010 року про звільнення його з органів внутрішніх справ на пенсію за вислугою років з 30.03.2010 року ні позивач, ні представники не заперечують, а визнають наявність цього рапорту і за ч.3 ст.72 КАС України в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України, наказ № 597 „По особовому складу від 09.04.2010 року ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ у відставку (зі зняттям з військового обліку) за підпунктом «а» пункту 65 (за віком) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Підставою для звільнення став рапорт ОСОБА_1 від 24 березня 2010 року.

Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області № 150 „По особовому складу від 12 квітня 2010 року ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ у відставку з 12 квітня 2010 року (зі зняттям з військового обліку) за підпунктом «а» пункту 65 (за віком) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Підставою для звільнення став рапорт ОСОБА_1 від 24 березня 2010 року.

Не погоджуючись із вказаними наказами, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Вирішуючи спір, суд керувався наступним.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Відповідно до п.2 ч.2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Пунктом 15 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено, що публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

За ч.3. ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ст.18 Закону України "Про міліцію" (чинного на дату звільнення позивача) порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням про проходженням служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 (далі - Положення).

Підстави звільнення зі служби осіб рядового і начальницького складу, в тому числі за порушення дисципліни, вчинення адміністративного чи кримінального правопорушення, встановлені пунктами 63-65 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.

Так, розділом 7 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, зокрема п.68, встановлено, що особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитись зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органів внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніше як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою. Іншого порядку звільнення цим Положенням, не передбачено. Після подання рапортів позивач мав пропрацювати ще три місяці і протягом цього часу вправі був відкликати свої рапорти.

Судом встановлено, що 24 березня 2010 року позивач подав рапорт до МВС України про звільнення його з органів внутрішніх справ на пенсію за вислугою років з 30.03.2010 року, а наказ про його звільнення зі служби прийнято Міністерством внутрішніх справ України, наказ № 597 „По особовому складу від 09.04.2010 року, а Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області за №150 „По особовому складу від 12.04.2010 року. Така поведінка відповідачів суперечить вимогам пункту 68 Положення, оскільки за його змістом до закінчення тримісячного строку попередження зазначені особи мають право відкликати поданий рапорт.

Таким чином, дії Міністерства внутрішніх справ України та Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області щодо звільнення позивача зі служби є неправомірними.

Крім того, Верховний Суд України щодо п.68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, зокрема висловив правову позицію у зазначеній категорії справ, зокрема, у постановах від 5 грудня 2011 року (№ 21-236а11), від 29 травня 2012 року (№ 21-122а12) та від 10 липня 2012 року (№21-136а12).

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 26.11.2015 року скасовуючи постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2013 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2013 року та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції мотивував наступним.

Згідно із пунктом 62 Положення звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться:

а) у запас Збройних Сил СРСР (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом СРСР «Про загальну військову повинність» для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров'я придатні до військової служби;

б) у відставку, якщо звільнені особи досягли граничного віку, встановленого Законом СРСР «Про загальну військову повинність» для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби (із зняттям з військового обліку).

Підпунктом «а» пункту 64 Положення встановлено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за віком - при досягненні віку, встановленого для них пунктом 7 цього Положення. Крім того, за віком можуть бути звільнені особи середнього начальницького складу, які мають вислугу 20 і більше років (у пільговому обчисленні), і яким до досягнення встановленого віку перебування на службі залишилося 3 роки і менше, а за їх бажанням при досягненні цього віку - незалежно від наявності вислуги років.

Відповідно до підпункту «а» пункту 65 Положення особи рядового і начальницького складу звільняються зі служби у відставку (із зняттям з військового обліку) за віком - при досягненні граничного віку, встановленого Законом СРСР «Про загальну військову повинність» для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання.

Провівши системний аналіз наведених положень законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що умовами для звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу органів внутрішніх справ у відставку на підставі підпункту «а» пункту 65 Положення є досягнення віку перебування на службі залежно від присвоєного їм спеціального звання, а також наявність граничного віку перебування в запасі у відповідному військовому званні.

Згідно із пунктом 7 Положення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу, залежно від присвоєних їм спеціальних звань, перебувають на службі в органах внутрішніх справ до такого віку, зокрема, полковники міліції до 50 років.

Пунктом 8 Положення передбачено, що дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться:

за станом здоров'я - відповідно до висновків військово-лікарської комісії;

у зв'язку із скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі;

за власним бажанням - при наявності причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків;

у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу в інші міністерства, відомства (організації, установи);

за службовою невідповідністю;

у разі скоєння злочину, після набрання законної сили обвинувальним вироком суду;

через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України;

у зв'язку з не проходженням випробування в період іспитового строку;

у разі неподання або подання недостовірних відомостей про майно, доходи, витрати, зобов'язання фінансового характеру, в тому числі за кордоном;

у зв'язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за корупційне правопорушення.

Верховний Суд України висловив аналогічну правову позицію у зазначеній категорії справ щодо висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 28 Закону № 2232-ХІІ, Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» та пункту 7 та підпункту «а» пункту 65 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 26 травня 2015 року справа №21-172а15.

Виходячи з наведених мотивів Вищий адміністративний суд України в цій справі в ухвалі від 26.11.2015 року скасовуючи постанови судів першої та апеляційної інстанції зазначив, що судами не встановлено чи досяг позивач граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ на час звільнення, враховуючи його спеціальне звання полковника міліції.

На виконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 26.11.2015 року колегія суддів згідно відомостей паспорту громадянина України ОСОБА_1 встановила, що позивач народився 02 січня 1962 року і на момент видачі наказу Міністерства внутрішніх справ України №597 „По особовому складу від 09.04.2010 року за спеціальним званням полковника міліції не досяг граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ на час звільнення, оскільки, ОСОБА_1 виповнилося на день звільнення 48 років 3 місяці і 7 днів.

Так само, на момент прийняття наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області за №150 „По особовому складу від 12.04.2010 року, ОСОБА_1 за спеціальним званням полковника міліції не досяг граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ на час звільнення, йому виповнилося 48 років 3 місяці і 10 днів.

Таким чином, дії Міністерства внутрішніх справ України та Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області щодо звільнення позивача зі служби наказами за №597 „По особовому складу від 09.04.2010 року та за №150 „По особовому складу від 12.04.2010 року є неправомірними, оскільки, ОСОБА_1 за спеціальним званням полковника міліції не досяг граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ на час звільнення.

Щодо наказу Міністерства внутрішніх справ України „По особовому складу №2587 о/с від 21.12.2015 року, яким внесено зміни до наказу Міністерства внутрішніх справ України № 597о/с від 09.04.2010 року, колегія суддів встановила наступне.

Досліджуючи наказ Міністерства внутрішніх справ України „По особовому складу №2587 о/с від 21.12.2015 року встановлено, що цим наказом внесено зміни до наказу Міністерства внутрішніх справ України № 597о/с від 09.04.2010 року, та зазначено дослівно: „Уважати його звільнене ним з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із постановленням на військовий облік) за пунктом 64 „ж (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Підставами прийняття наказу Міністерства внутрішніх справ України „По особовому складу №2587 о/с від 21.12.2015 року зазначено: Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 26.11.2015 року в справі №К/800/26109/14, лист Департаменту юридичного забезпечення МВС від 14.12.2015 року №12/6-6880 та рапорт ОСОБА_1 від 24.03.2010 року, згідно якого, ОСОБА_1 подав рапорт про звільнення його з органів внутрішніх справ на пенсію за вислугою років з 30.03.2010 року.

Враховуючи, що дії відповідача по прийняттю наказу Міністерства внутрішніх справ України № 597о/с від 09.04.2010 року, судом встановлено як неправомірні, оскільки, ОСОБА_1 за спеціальним званням полковника міліції не досяг граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ на час звільнення і не міг бути звільненим, тому, наказ Міністерства внутрішніх справ України „По особовому складу №2587 о/с від 21.12.2015 року, так само, судом вважається прийнятим неправомірно.

До того ж, представник відповідачів надаючи суду пояснення з приводу наказу Міністерства внутрішніх справ України „По особовому складу №2587 о/с від 21.12.2015 року, повідомив суд, що рапорту ОСОБА_1 про звільнення його з органів внутрішніх справ немає. Про відсутність факту написання і подання до Міністерства внутрішніх справ України рапорту про його звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням підтвердив і позивач надаючи пояснення з цього приводу.

Крім того, на час прийняття наказу Міністерства внутрішніх справ України „По особовому складу №2587 о/с від 21.12.2015 року п.70 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, передбачало, що звільнення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу в запас і відставку провадиться: до полковника міліції, включно здійснюється начальниками головних управлінь, управлінь МВС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі і рівними їм начальниками, яким таке право надано Міністром внутрішніх справ, а не Міністерством внутрішніх справ України безпосередньо.

Таким чином, звільнення позивача за пунктом 64 „ж (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ згідно наказу Міністерства внутрішніх справ України „По особовому складу №2587 о/с від 21.12.2015 року за відсутності рапорту ОСОБА_1 про звільнення його з органів внутрішніх справ за власним бажанням є неправомірним.

Будь-яких інших належних, достатніх, переконливих даних і доказів, які б спростовували протиправність прийняття наказу Міністерства внутрішніх справ України № 597о/с від 09.04.2010 року, наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області за №150 „По особовому складу від 12.04.2010 року та наказу Міністерства внутрішніх справ України „По особовому складу №2587 о/с від 21.12.2015 року, судом не встановлено і в матеріалах справи не містяться.

Відповідно до пункту 24 Положення визначено, що у разі незаконного звільнення або переведення на іншу роботу особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній роботі (посаді).

Позивача наказами Міністерства внутрішніх справ України № 597о/с від 09.04.2010 року, та Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області за №150 „По особовому складу від 12.04.2010 року було звільнено з посади заступника начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області - начальника слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області.

На час розгляду даної справи Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області було перетворено в ОСОБА_4 Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області наказом Міністерства внутрішніх справ України №371 від 05.08.2010 року, копія наказу якого, є в матеріалах справи (а/с 65-66).

На час прийняття судового рішення у цій справі ОСОБА_4 Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області наказом Міністерства внутрішніх справ України не є ліквідованим, а перебуває в стані припинення з 06.11.2015 року згідно роздруківки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, яку до початку розгляду справи по суті долучено до матеріалів за клопотанням представником позивача, що також не заперечив, а визнав представник відповідачів.

За таких фактичних обставин справи суд при визнанні неправомірними і скасовуючи наказ Міністерства внутрішніх справ України № 597о/с від 09.04.2010 року, наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області за №150 „По особовому складу від 12.04.2010 року та наказ Міністерства внутрішніх справ України „По особовому складу №2587 о/с від 21.12.2015 року вправі поновити позивача в органах внутрішніх справ на попередній посаді начальника ОСОБА_4 Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області-начальника слідчого управління, з урахуванням перетворення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області в ОСОБА_4 Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області.

Згідно пункту 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обовязків, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.

Жодних винних дій позивача належними і допустимими доказами про те, що заява про поновлення на службі розглядається більше одного року в судах судом не встановлено, а тому, позивач має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.

Згідно довідки ОСОБА_4 Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області №149 від 29.03.2011 року (а/с 99 т.1) заробітна плата позивача за попередні два місяці, що передували звільненню складала: за лютий 2010 року - 8335,50 грн., за березень 2010 року - 8335,50 грн., середньоденна заробітна плата позивача - 282,56 грн. Суд дійшов висновку, що грошове забезпечення за час вимушеного прогулу слід рахувати з 12.04.2010 року. Кількість днів вимушеного прогулу з 12.04.2010 року по 15.11.2017 року становить 2774 календарних днів. Відтак, з урахуванням положень п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 08.02.1995р. №100 (в редакції на час виникнення спірних відносин) за час вимушеного прогулу позивачу належить до виплати - 783821 (сімсот вісімдесят три тисячі вісімсот двадцять одна) грн. 44 коп. без урахування сум обов'язкових до сплати податків та внесків.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 стягнути з МВС України в особі ГУ МВС України у Закарпатській області 500 тис. грн. моральної шкоди, суд, виходить з такого.

Згідно ст.23 Цивільного кодексу України - особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Враховуючи, що позивачем не доведено обставин і підстав, які зумовлюють наявність моральної шкоди, зокрема, не надано жодних змістовних обґрунтувань та належних доказів заподіяння моральної шкоди, страждань або втрат немайнового характеру, позивач не є інвалідом та не має важкого захворювання, а тому, позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди є необґрунтованими.

Згідно з вимогами ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 із урахування заяви про збільшення позовних вимог підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 7-14, 17-20, 50, 69-72, 86, 94, 138, 158-163, 167 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

1.Адміністративний позов задовольнити частково.

2.Визнати протиправним та скасувати Наказ Міністерства внутрішніх справ України №597 „По особовому складу від 09.04.2010 року.

3.Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області за №150 „По особовому складу від 12.04.2010 року.

4.Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України „По особовому складу №2587 о/с від 21.12.2015 року, яким внесено зміни до наказу Міністра внутрішніх справ України № 597о/с від 09.04.2010 року.

5.Поновити ОСОБА_1 в органах внутрішніх справ на посаді заступника начальника ОСОБА_4 Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області - начальника слідчого управління, з 12.04.2010 року.

6.Стягнути з ОСОБА_4 Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області (ЄДРПОУ: 08592170) на користь ОСОБА_1 (ПН:НОМЕР_1) грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі 783821 (сімсот вісімдесят три тисячі вісімсот двадцять одна) грн. 44 коп. без урахування сум обов'язкових до сплати податків та внесків.

7.У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

8.В частині поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за один місяць в сумі 8335 (вісім тисяч триста тридцять пять) грн. 50 коп. постанова суду виконується негайно.

Постанову може бути оскаржено, згідно зі ст. 186 КАС України, протягом 10 днів з дня її проголошення чи отримання копії постанови, шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили, згідно зі ст. 254 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Головуючий суддя Грень Н.М.

СуддяГулкевич І.З.

СуддяСакалош В.М.

Повний текст постанови складено та підписано 20.11.2017 року.