Ухвала суду № 70377045, 15.11.2017, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

м. Вінниця

15 листопада 2017 р. Справа № 802/1644/17-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Дончика Віталія Володимировича,

за участю:

секретаря судового засідання: Медвідь І.О.,

прокурора: Ігнатова Р.Г., Гунько В.М.,

представника Департаменту освіти і науки: Стахової А.А.,

представників Вінницького транспортного коледжу: Парвадова С.М.,Федчишеної Н.В., Фаліштинського М.В.,

представників відповідача: Бойка А.М., Тиховського М.О.,

представника третьої особи: ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Заступника прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, Департаменту освіти і науки Вінницької обласної державної адміністрації, Вінницького транспортного коледжу до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_8 про визнання недійсним та скасування Державного акту на право власності

в с т а н о в и в :

21.09.2017 року Заступник прокурора Вінницької області, в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, Департаменту освіти і науки Вінницької обласної державної адміністрації, Вінницького транспортного коледжу, звернувся в суд з адміністративним позовом до Відділу Держгеокадастру у Вінницькому районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання недійсним та скасування Державного акту на право власності.

Ухвалою суду від 25.09.2017 року відкрито провадження у справі, призначено до судового розгляду та залучено до участі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_8.

Ухвалою суду від 11.10.2017 року здійснено заміну неналежного відповідача - Відділ Держгеокадастру у Вінницькому районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на належного - Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

11.10.2017 року до суду надійшло клопотання третьої особи про закриття провадження у справі, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України, у зв'язку з тим, що дану справу не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.

У судовому засіданні 15.11.2017 року судом поставлено на розгляд заявлене третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_8 клопотання про закриття провадження у справі.

Представник третьої особи у судовому засіданні підтримав заявлене клопотання, просив провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України.

У судовому засіданні прокурор заперечував щодо задоволення клопотання про закриття провадження у справі.

Представники Департаменту освіти і науки та Вінницького транспортного коледжу також заперечували щодо задоволення клопотання про закриття провадження у справі.

Представники відповідача підтримали заявлене третьою особою клопотання, просили провадження у справі закрити.

Суд, ознайомившись з клопотання відповідача, заслухавши з цього приводу думку сторін, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного висновку.

Так, відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб. Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Разом з тим, суди повинні дотримуватись встановлених процесуальними законами правил підсудності та підвідомчості спорів, враховувати, що тільки права, свободи та законні інтереси учасників правовідносин, які виникають із визначених законом підстав та інших юридичних фактів, підлягають судовому захисту в передбачений законом та/або договором спосіб.

Згідно із ч.1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 КАС України, справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно - правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з визначенням, викладеному у пункті 7 частини 1 статті 3 цього ж Кодексу, суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено, що адміністративним позовом є звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.

Таким чином, у контексті зазначених положень, справою адміністративної юрисдикції, яку може бути передано на вирішення адміністративного суду, є спір, одним із учасників яких є суб'єкт владних повноважень при здійсненні владних управлінських функцій.

Судом з'ясовано, що на підставі рішення Третейського суду від 4.08.2007 року ОСОБА_8 надано у власність спірну земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, виданий 13.10.2018 року Управлінням Держземагентства у Вінницькому районі.

Предметом розгляду в даній справі є встановлення недійсним та скасування Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, виданого Управлінням Держземагенства у Вінницькому районі 13.10.2008 року.

Підставою звернення до суду прокурором зазначається відсутність належних документів, що свідчили б про право ОСОБА_8 на спірну земельну ділянку. На переконання прокурора, державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 на ім'я ОСОБА_8, по свої формі, змісту і суті не відповідає вимогам діючого законодавства та виданий з порушенням установленого порядку (процедурі) на підставі рішення третейського суду, яке само по собі не може бути підставою для видачі такого акту. Оспорюваний акт на право власності на земельну ділянку, на думку прокурора, порушує права власника земельної ділянки - держави, в особі Вінницького транспортного коледжу.

Статтею 80 Земельного кодексу України встановлено, що суб'єктами права власності на землю є, зокрема, держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

За змістом статей 2 та 5 Земельного кодексу України, органи державної влади при здійсненні повноважень власника землі є рівноправним суб'єктом земельних відносин.

Тобто, у відносинах, які склалися між сторонами, відповідач як розпорядник землі, вільний у виборі суб'єкта щодо надання йому права власності земельної ділянки в порядку, встановленому законом, при цьому він не здійснював владних управлінських функцій.

З огляду на що, позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї, не може бути розглянуто за правилами КАС.

Таким чином, суд приходить до висновку, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 11 листопада 2014 року (справа № 21-493а14).

Згідно положень ч. 1 ст. 244-2 КАС України, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що зазначені вище позовні вимоги не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки вони підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Наслідки вказаного передбачені пунктом 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якого, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

На підставі викладеного, суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення клопотання третьої особи та закриття провадження у адміністративній справі.

Керуючись ст.ст. 157, 165, 186, 254 КАС України, суд -

у х в а л и в :

Клопотання представника третьої особи задовольнити.

Провадження у адміністративній справі за позовом Заступника прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, Департаменту освіти і науки Вінницької обласної державної адміністрації, Вінницького транспортного коледжу до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_8 про визнання недійсним та скасування Державного акту на право власності закрити.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії ухвали суду безпосередньо в суді, то п'ятиденний строк на апеляційне оскарження ухвали суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії ухвали суду.

Суддя Дончик Віталій Володимирович