Ухвала суду № 70371436, 15.11.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/697/2017(м)

265/4532/16-ц

Головуючий в 1 інстанції Мельник І.Г.

Доповідач: Лопатіна М.Ю.

Категорія 59

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2017 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого: Лопатіної М.Ю.

суддів: Биліни Т.І., Принцевської В.П.

за участю секретаря : Зал Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі Донецької області справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 серпня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого зазначила, що в період з серпня 2011 року по травень 2012 року нею за свої особисті грошові кошти було придбано майно, загальною вартістю 26 259 грн., яке складається з кухні, стола і 4 стільців, вартістю 5860 грн., шафи-купе, вартістю 5100 грн., тумби, вартістю 2 699 грн., шафи, вартістю 1500 грн., ліжка, вартістю 5200 грн., кондиціонеру, вартістю 3100 грн., печі газової, вартістю 2100 грн. та витяжки, вартістю 700 грн. 16 вересня 2011 року між її донькою ОСОБА_4 та відповідачем було укладено шлюб, після чого вони почали спільно проживати в належному відповідачеві будинку АДРЕСА_1. Маючи намір допомогти доньці та ОСОБА_2 , вона передала їм в тимчасове користування вищевказане майно. З березня 2016 року сімейні стосунки доньки та відповідача припинилися, їх шлюб за рішенням суду від 19 липня 2016 року було розірвано. Після припинення сімейних відносин, з березня 2016 року її донька проживає з нею за місцем її проживання, тому вона звернулась до відповідача з проханням повернути належне їй майно, однак останній відмовився це зробити. Просила суд витребувати із чужого незаконного володіння відповідача ОСОБА_2 належне їй майно, яке знаходиться за місцем його проживання - в будинку АДРЕСА_1, а також стягнути з ОСОБА_2 на її користь судовий збір в сумі 551,20 грн.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 серпня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просила скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 послалась на те, що суд першої інстанції зробив необґрунтований висновок про недоведеність того, що спірне майно було придбане за її особисті кошти, оскільки ці обставини вона підтвердила письмовими доказами, долученими до матеріалів справи. Крім того, суд не звернув уваги на те, що все це майно було придбано нею до реєстрації шлюбу її доньки з відповідачем. Той факт що спірне майно знаходиться у ОСОБА_2 було підтверджено допитаними свідками. Посилання суду на те, що кухонні меблі придбавались за грошові кошти батька ОСОБА_3, а також те, що вона подарувала донці та відповідачу кондиціонер не підтверджені належними та допустимими доказами та підтверджені тільки поясненнями відповідача. Відповідач надав суду суперечливі пояснення і суд не дав цьому оцінки. Висновок суду щодо пропуску нею строку позовної даності є безпідставним, оскільки її право було порушено тільки у червні 2016 році, коли відповідач відмовився повернути їй майно. Суд не надав їй можливості заявити клопотання про виклик свідків, проте задовольнив такі клопотання відповідача після початку розгляду справи по суті. Крім того, клопотання про залучення до участі у справі відповідача ОСОБА_3 вона, як позивач, не заявляла, оскільки даним спором її права не зачіпаються.

У судовому засіданні апеляційного суду представник позивача - адвокат Конишев А.А. підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Крохмальова Л.П. заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила її відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідачі до суду не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, згідно заяв, просили справу розглянути за їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції при розгляді справи встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3, яка є донькою позивача, з 16 вересня 2011 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано на підставі рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19 липня 2016 року (а.с.7).

З наданих позивачкою розрахункових квитанцій, товарних чеків, накладних видно, що в період з серпня 2011 року по травень 2012 року нею було придбано наступне майно: 08 серпня 2011 року - тумба для ванної кімнати, вартістю 2 699 грн., шафа дзеркальна для ванної кімнати, вартістю 1500 грн. та ліжко, вартістю 5200 грн., що підтверджується розрахунковою квитанцією № 61 (а.с.8), 21 серпня 2011 року - шафа-купе, вартістю 5100 грн., що вбачається з розрахункової квитанції № 92 (а.с.8), 19 травня 2012 року - кондиціонер «HAIER», вартістю 3100 грн., що вбачається з товарного чеку № 1 та накладної № 1 (а.с.9-10), 21 серпня 2011 року - витяжка «Teka», вартістю 700 грн., що вбачається з товарного чеку № 4, накладної № 4 (а.с.12-14), 03 серпня 2011 року - газова плита «Greta», вартістю 2 100 грн., що вбачається з товарного чеку № 2 та накладної № 2.(а.с.12, 14).

Крім того, ОСОБА_1 надала суду накладну без номера та дати, штампів, а також зазначення продавця та покупця, згідно якої 25 серпня 2011 року були придбані кухня, стіл та 4 стільця, загальною вартістю 5 860 грн. (а.с.11).

Також позивач представила суду розписку, з якої вбачається, що ОСОБА_7 отримав від ОСОБА_1 завдаток в сумі 3 000 грн. за виготовлення кухонних меблів (а.с.15).

Відповідно до ст. 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається в порядку, визначеному законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію й природні якості землі.

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, заволоділа ним.

У розумінні статті 387 ЦК України позивач повинен довести, а суд встановити факти, які не тільки доводять право власності позивача на майно, а і його право на витребування цього майна; вибуття майна з володіння позивача і знаходження його у відповідача; незаконність володіння відповідачем майном позивача; відсутність між позивачем і відповідачем зобов'язально-правових відносин щодо спірного майна.

Також і у пункті 23 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07 лютого 2014 року № 5 роз'яснено, що відповідно до статті 387 ЦК та частини третьої статті 10 ЦПК особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 10, ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За ст..ст. 57, 58, 59 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем, всупереч ст. ст. 57-60 ЦПК України, не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у нього права власності на все спірне майно, а також факту незаконного заволодіння цим майном відповідачем та знаходження майна за місцем проживання останнього.

Так в ході розгляду справи відповідач ОСОБА_2, будучи допитаним у судовому засіданні в якості свідка пояснював, що в його будинку знаходиться інше ліжко «Камелія», вартістю 4400 грн., яке було придбане ним з дружиною за рахунок коштів подарованих на весілля ОСОБА_1, тумба для ванної кімнати і шафа дзеркальна, які були придбані ним за власні кошти, кондиціонер, що був подарований йому та його дружині на річницю весілля позивачем, кухонні меблі, що придбавались за грошові кошти подаровані батьком дружини на весілля. Крім того, відповідач посилався на те, що шафу-купе, яка стоїть в належному йому будинку, кухонну витяжку «Фабіано», що встановлена на кухні, він придбавав за свої особисті кошти, а газова піч була подарована їм з дружиною на весілля бабусею.

В підтвердження своїх заперечень відповідач надав суду товарний чек на дзеркало, вартістю 1730,00 грн, шафу з умивальником, вартістю 1875,00 грн., ліжко «Камелія», вартістю 4400 грн. (а.с.87-89).

Крім того, ОСОБА_2 пояснював, що все зазначене їм майно було об'єктом їх спільної сумісної власності з дружиною і при розлученні вони поділили майно в натурі, а тому його частина залишилась в його власності.

Такі твердження відповідача в ході розгляду справи позивачем не спростовані.

Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку позовної даності є неспроможними з огляду на те, що таких висновків місцевий суд в рішенні не робив.

Посилання позивача на ненадання місцевим судом можливості представнику позивача заявити клопотання про допит свідків не є такими, що заслуговують на увагу апеляційного суду, оскільки це спростовується журналами судових засідань, зауваження щодо неповноти або неправильності який позивач та її представник не подавали. Крім того, з клопотаннями про виклик та допит свідків сторона позивача не зверталась і в апеляційній інстанції.

Згідно Цивільного процесуального кодексу України пояснення сторін можуть бути засобами доказування в тому випадку, якщо сторони за їх згодою будуть допитані в якості свідків, тому суд першої інстанції обґрунтовано узяв до уваги пояснення відповідача, надані ним саме в якості свідка. Таким чином твердження особи, яка подає апеляційну скаргу, про те, що місцевий суд не дав належної оцінки суперечливим поясненням ОСОБА_2 є неспроможними.

Залучення судом першої інстанції до участі у справі співвідповідача ОСОБА_3 без клопотання позивача не є підставою для скасування або зміни оскарженого рішення, оскільки це порушення не призвело до неправильного вирішення справи.

Інші посилання позивача в апеляційній скарзі є також необґрунтованими та на висновки суду не впливають.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду, обґрунтовано викладені в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. При вирішенні даної справи судом першої інстанції правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід відхилити і залишити оскаржене рішення суду першої інстанцій без змін.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 315 ЦПК України, апеляційний суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 серпня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді: