Рішення № 70358177, 16.11.2017, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

16 листопада 2017 року

Справа № 489/1412/15-ц

Номер провадження 2/489/1872/17

РІШЕННЯ

Іменем України

16 листопада 2017 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд м. Миколаєва в складі:

головуючого - судді Тихонової Н.С.,

секретаря - Сироватки Т.О.,

без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсними результатів торгів, свідоцтва про право власності, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог – Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції, публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпецторг Групп» про визнання недійсними результатів торгів, свідоцтва про право власності,

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2015 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що публічні торги були проведені з порушенням вимог закону, оскільки майна, яке було реалізовано на торгах насправді не існує, а самі торги проведені з порушенням вимог публічності. Крім того, порушені його права як власника частини спірного майна.

Посилаючись на вищевикладене, просить суд визнати недійсними результати публічних торгів по відчуженню спірної квартири та свідоцтва про право власності від 19.07.2012 на вказану квартиру.

Від позивача до суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, вимоги підтримав.

Відповідачі в судове засідання не з’явились. Про розгляд справи повідомлені належним чином. Причини неявки суду не повідомили.

Треті особи в судове засідання не з’явились. Про розгляд справи повідомлені належним чином. Причини неявки суду не повідомили.

Згідно Ухвали суду проводиться заочний розгляд справи.

Дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

За нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 11 травня 2001 р. ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_1 купив кімнату площею 11,3 кв. м в квартирі спільного заселення №14 по вул. Чигрина в м. Миколаєві (загальною площею 19,4 кв. м, жилою площею 11,3 кв. м).

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 16 липня 2001 р. ОСОБА_2 та ОСОБА_5 в рівних частках належить на праві власності приміщення квартири спільного заселення №14: загальна площа квартири (кімнати) становить 31,5 кв. м, згідно із технічним паспортом площа належної їм кімнати становить 18, 4 кв. м, загальна площа квартири - 31,5 кв. м.

З матеріалів справи вбачається, що на момент укладення позивачем договору купівлі-продажу від 11 травня 2001 року квартира спільного заселення №14 по вул.Чигрина,248 у м. Миколаєві складалася з жилих кімнат площею 11,3 кв.м та 18,4 кв.м, а також кухні площею 9,7 кв.м, коридору площею 8,5 кв.м, ванної кімнати площею 2 кв.м, туалету площею 1 кв.м.

З матеріалів інвентарної справи на житловий будинок по вул. Чигрина, 248 у м. Миколаєві, дослідженої в судовому засіданні при розгляді даної справи, вбачається, що у 2005 році МБТІ було проведено роботи з поточної технічної інвентаризації квартири спільного заселення №14 по вул. Чигрина, 248 у м. Миколаєві та встановлено, що внаслідок самовільно проведеної реконструкції квартири №14 зруйновано два перестінка кімнати загальною площею 11,3 кв. м, чим поєднано кімнату з кухнею 14-4 та частиною коридору 14-1.

Як було раніше встановлено в рішенні суду від 11.02.2015 р., що має приюдиціальне значення, внаслідок самовільно проведеної реконструкції квартири з переплануванням та добудовою житлової прибудови приміщень № № 14-6, 14-7, 14-8 квартира №14 стала чотирьохкімнатною загальною площею 84,6 кв. м, житловою площею 52,1 кв. м.

В матеріалах справи відсутні відомості щодо державної реєстрації проведеного перепланування, відтак має місце самовільно проведена реконструкція.

Після реконструкції квартири кімната житловою площею 11,3 кв. м., що належала позивачу за первісним позовом фактично відсутня.

Наведені обставини підтверджуються рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19.08.2014 р. та не потребують повторного доказування.

Судом встановлено, що відповідно до договору №15-0050 від 01.06.2012 Миколаївською філією ТОВ « Укрспецторг Групп» були проведені торги з реалізації арештованого нерухомого майна: 1/2 частки квартири загальною площею 31,5 кв. м., житловою площею 18,4 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.( а. с. 57, 58)

За результатами торгів ОСОБА_3 було видано свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів №348 від 19.07.2012, про що було внесено запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 вказував, що він є співвласником квартири спільного заселення, що знаходиться за адресою: м. Миколаїв, вул. Чигрина, 248, проте за результатами проведених прилюдних торгів порушились його права, а проданої на аукціоні квартири насправді не існує.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

В обґрунтування своїх вимог позивач за первісним позовом посилався на те, що організація та порядок проведення торгів були здійснені з порушенням чинного законодавства, вказана спірна квартира як така, що не існує, не могли бути об`єктом реалізації з прилюдних торгів.

Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обв'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Частиною другою цієї ж статті передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків можуть бути як правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України), так і інші юридичні факти (пункт 4 частини другої статті 11 ЦК України).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України). Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України.

За статтею 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

З огляду на приписи статей 32, 52 Закону заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на майно боржника, що полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. За загальним правилом (частина перша статті 62 Закону) реалізація арештованого майна здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.

Згідно із ч. 2 ст. 16, ч. 1 ст. 215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Правила проведення прилюдних торгів визначено Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, яке затверджене наказом Міністерства Юстиції України № 68/5 від 27 жовтня 1999 року.

Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів – це оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто правочин. Тому відчуження майна з прилюдних торгів за своєю правовою природою відноситься до угод купівлі-продажу й така угода може визнаватись недійсною на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203, 215 ЦК України.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним судом України в Постанові від 16.11.2016 р. по справі № 6-1655цс16.

Таким чином, з огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що оскільки позивачем оспорюються результати прилюдних торгів, які за своєю правовою природою є правочином, то відповідачем по даній справі має бути особа, яка безпосередньо організовувала та проводила прилюдні торги - ТОВ «Укрспецторг Групп», яке реалізувало арештоване майно з прилюдних торгів, відповідно є продавцем цього майна.

Слід зазначити, що позивачем, з часу подачі позову, не змінювалось коло осіб, до яких має бути пред’явлений даний позов, що перешкоджає захисту його права у обраний ним спосіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ЦПК України суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

При цьому, жодних клопотань про залучення до участі у справі співвідповідачів, позивачем протягом усього розгляду справи заявлено не було. Вчиняти зазначені дії за своєю ініціативою у відповідності до діючого законодавства суд не має права, оскільки саме позивачем визначається процесуальний правовий статус осіб, які беруть участь у справі.

Відтак, позивачем не доведено жодними належними і достовірними доказами порушення його прав з боку відповідачів, до яких він пред’явив позов та не заявлено вимог до будь-яких інших осіб.

Враховуючи вищевикладене суд вважає, що заявлені вимоги не підлягають задоволенню через їх безпідставність.

На підставі та керуючись ст.12, 30, 60, 88, 214, 226 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсними результатів торгів, свідоцтва про право власності – відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене відповідачем шляхом подачі апеляційної скарги апеляційному суду Миколаївської області через Ленінський районний суд м. Миколаєва протягом десяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення може бути оскаржено позивачем до Апеляційного суду Миколаївської області шляхом подачі апеляційної скарги через Ленінський районний суд м. Миколаєва протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: Н.С. Тихонова