Ухвала суду № 70356942, 20.11.2017, Радомишльський районний суд Житомирської області

Справа № 289/2126/16-ц

Номер провадження 2/289/207/17

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.11.2017 м. Радомишль

Радомишльський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді Сіренко Н.С.,

за участю: секретаря судового засідання Галькевич Ю.В.,

представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Радомишльської міської ради Житомирської області, ОСОБА_4, треті особи: Відділ Держгеокадастру у Радомишльському районі Житомирської області, Житомирська регіональна філія «Центр ДЗК», ОСОБА_1, ОСОБА_5 про скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з вказаною позовною заявою та просить скасувати рішення 56-ої сесії 6 скликання Радомишльської міської ради Радомишльського району Житомирської області від 25.02.2015 № 891 «Про надання дозволу на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, що передається у власність» в частині надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що передається безоплатно у приватну власність із земель комунальної власності ОСОБА_4 на земельну ділянку орієнтовною площею 0,1 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд по вул. Ціолковського, 42, як незаконне.

У судове засідання представник позивача з’явився, від позову не відмовився та зазначив, що дана справа, у відповідності до судової практики, підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, так як міська рада не являється суб’єктом владних повноважень.

Представник відповідача ОСОБА_4 – ОСОБА_2 у судовому засіданні при вирішенні судом питання щодо можливості розгляду спору у порядку цивільного судочинства, покладається на розсуд суду.

Інші учасники процесу у судове засідання не з’явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Дослідивши зміст позовної заяви, заслухавши думку представників сторін, у відповідності до чинного законодавства, суд приходить до висновку, що дана справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, виходячи з наступного.

Статтею 15 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: 1) захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; 3) інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України, компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб’єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Частиною першою статті 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону (частина перша статті 116 ЗК України).

За правилами частини першої статті 123 ЗК України надання земельних ділянок комунальної власності у користування здійснюється, зокрема, органами місцевого самоврядування на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у випадках, передбачених законом, або на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). При цьому розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, передбачених статтею 122 цього Кодексу.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки (частина друга статті 123 ЗК України).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні (частина третя статті 123 ЗК України).

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186 ЗК України.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов’язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом після отримання позитивного висновку такої експертизи, приймає рішення про надання земельної ділянки у користування (частина шоста статті 123 ЗК України).

Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у користування (оренду, власність) громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у користування (оренду, власність) зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких визначені в статті 123 ЗК органи приймають одне з відповідних рішень. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування (оренду, власність).

Отже, відповідач, при винесенні рішення про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що передається безоплатно у приватну власність із земель комунальної власності ОСОБА_4, здійснював владні управлінські функції, оскільки в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльності, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 19 січня 2016 року у справі № 824/167/15-а, яка, у відповідності до ст. 360-7 ЦПК України, має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Також і у рішенні Європейського суду з прав людини у справах «Сокуренко і Стригун проти України» зазначається, що термін «судом, встановленим законом» у п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Отже, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, суд буде вважатися встановленим законом лише за умови, що він утворений безпосередньо на підставі закону, діє в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції й у законному складі суду.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідно до змісту позовної заяви спір виник з відносин у сфері управлінської діяльності щодо оскарження рішення суб’єкта владних повноважень, який підлягає розгляду в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Положеннями ст. 206 ЦПК України передбачено, що, у разі закриття провадження у справі, повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 205, 206, 209, 210 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_3 до Радомишльської міської ради Житомирської області, ОСОБА_4, треті особи: Відділ Держгеокадастру у Радомишльському районі Житомирської області, Житомирська регіональна філія «Центр ДЗК», ОСОБА_1, ОСОБА_5 про скасування рішення – закрити.

Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана до апеляційного суду Житомирської області через Радомишльський районний суд протягом п’яти днів, починаючи з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п’яти днів, починаючи з дня отримання копії ухвали.

Суддя /підпис/ ОСОБА_6

Згідно з оригіналом

Суддя Н. С. Сіренко

"___" _____ 20 __

(дата засвідчення копії)