Рішення № 70353484, 15.11.2017, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/2039/17 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач Суровицька Л. В.

РІШЕННЯ

Іменем України

15.11.2017 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

головуючої судді Суровицької Л.В.,

суддів Авраменко Т.М., Кіселика С.А.,

секретар Бодопрост М.М.

за участю сторін та їх представників, розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Кіровського районного суду м.Кіровограда від 04 вересня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, третя особа – Територіальний сервісний центр МВС № 2641 в Івано-Франківській області про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля та поділ спільного сумісного майна подружжя.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Зазначала, що з 03 лютого 1992 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. Під час шлюбу у жовтні 2007 року з її згоди та за спільні кошти було придбано автомобіль ВАЗ 11283 110 20, право власності на який було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2. 25 листопада 2012 року ОСОБА_2 фактично продав автомобіль шляхом надання довіреності строком на 10 років з правом користування та відчуження транспортного засобу. До коштів, отриманих від продажу автомобіля ВАЗ, вони додали спільні кошти та придбали автомобіль Hyundai Accent, реєстраційний номер НОМЕР_1, який також зареєстрували на ім’я ОСОБА_2. На момент придбання вартість автомобіля становила 118300 грн., що еквівалентно 14 800 дол. США. Наприкінці жовтня 2014 року їх стосунки з чоловіком погіршились та з січня 2016 року вони припинили з відповідачем вести спільно господарство. У лютому 2016 року подала позов до суду про розірвання шлюбу з відповідачем. Відповідач не бажає сплатити їй вартість ? частини спірного автомобіля, тому просила суд в порядку поділу майна подружжя визнати за нею право власності на ? частину автомобіля Hyundai Accent та стягнути з відповідача на її користь 130 тисяч грн. вартості ? частини автомобіля, залишити автомобіль у власності ОСОБА_2В.(т.1,а.с.2-4).

У зв’язку з тим, що під час розгляду справи за її позовом про поділ спільного майна подружжя, відповідач продав спірний автомобіль, позивач подала позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля.

Ухвалою суду від 12 жовтня 2016 року справу про поділ майна подружжя об’єднано в одне провадження зі справою за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, третя особа – Територіальний сервісний центр МВС № 2641 про визнання недійсним договору купівлі-продажу (т1,а.с.57).

В обґрунтування позову про визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним, позивач зазначала, що дізнавшись про її позов про поділ майна, ОСОБА_2 без її дозволу, без її відома продав 23 березня 2016 року в м. Івано-Франківську спірний автомобіль ОСОБА_4 через Територіальний сервісний центр МВС № 2641. Ціна, за яку було продано автомобіль, а саме 40 000 грн. є заниженою, не відповідає дійсній ринковій вартості автомобіля. Отриманими від продажу автомобіля коштами ОСОБА_2 розпорядився на власний розсуд, половину вартості автомобіля їй не сплатив.

Посилаючись на те, що автомобіль є цінним майном, вона письмову згоду на його продаж не надавала, просила визнати недійсним з моменту вчинення договір купівлі-продажу автомобіля від 23 березня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в Територіальному сервісному центрі МВС № 2641 в Івано-Франківській області щодо продажу автомобіля Hyundai Accent, реєстраційний номер НОМЕР_1 (т.1,а.с.2-5).

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 04 вересня 2017 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу автомобіля від 23 березня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в Територіальному сервісному центрі МВС № 2641 в Івано-Франківській області. Визнано спірний автомобіль спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 компенсацію вартості ? частини автомобіля в сумі 113 593,55 грн.

В решті вимог відмолено, розподілено судові витрати (т.2, а.с.147-153).

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати з підстав порушення норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Зокрема зазначає, що суд не врахував те, що спірний автомобіль було придбано за його особисті кошти, безпідставно визнав договір купівлі-продажу автомобіля недійсним (т.2 а.с.160-165).

В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_2 та його представник підтримали доводи апеляційної скарги, а позивач та її представник заперечили проти доводів апеляційної скарги та просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник Регіонального сервісного центру МВС в Івано-Франківській області та ОСОБА_4, які належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, в судове засідання апеляційної інстанції не прибули.

Представник сервісного центру МВС № 2641 подав письмове клопотання про розгляд справи без його участі.

Відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розглядові справи.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 03 лютого 1992 року (т.1,а.с.5).

Рішенням Кіровського районного суду м.Кіровограда від 09 червня 2016 року шлюб між ними розірвано.

В період шлюбу 03 жовтня 2007 року було придбано автомобіль марки ВАЗ 11183 110 20, тип легковий седан-В,2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, власником транспортного засобу в технічному паспорті зазначено ОСОБА_2

Відповідно до нотаріально посвідченої довіреності від 25 листопада 2012 року, зареєстровано в реєстрі за № 4488, ОСОБА_2 видав довіреність, якою уповноважив ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які діють самостійно, незалежно один від одного, укладати првочини щодо розпорядження належним йому на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу автомобілем марки ВАЗ 11183 110 20, реєстраційний номер НОМЕР_2. Довіреність видана строком на десять років з правом передоручення (т.1,а.с.6).

В судовому засіданні сторони підтвердили, що фактично вказаний автомобіль було продано в період шлюбу.

Згідно договору № 3843 від 30 листопада 2012 року ОСОБА_2 придбав у ТОВ «Богдан-Авто Кіровоград» легковий автомобіль Hyundai Accent , 2012 року випуску, вартістю 118300 грн. (т.1,а.с.7-9,10).

Право власності на автомобіль було оформлено на ОСОБА_2, реєстраційний номер автомобіля НОМЕР_1 (т.2,а.с.45).

10 березня 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя, а саме автомобіля марки Hyundai Accent, 2012 року випуску, проте 23 березня 2016 року за договором купівлі-продажу транспортного засобу № 2032/01/2641/2016, оформленим та підписаним сторонами в Територіальному сервісному центрі МВС № 2641 в Івано-Франківській області, ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_4 купив автомобіль автомобіля марки Hyundai Accent, 2012 року випуску, реєстраційний номер автомобіля НОМЕР_1 за 40 000 грн. (т.2,а.с.13).

Як на підстави для задоволення позову, ОСОБА_3 посилалась на те, що спірний автомобіль було придбано за спільні кошти в період шлюбу, тому він є спільним сумісним майном подружжя. Згоди на його продаж не надавала відповідачу, тому відповідно до ст.65 СК України просила визнати договір купівлі-продажу автомобіля недійсним та стягнути з відповідача на її користь компенсацію вартості ? частини спірного автомобіля.

Заперечуючи проти позову відповідач ОСОБА_2 посилався на те, що спірний автомобіль є його особистою власністю, оскільки придбаний за його особисті кошти, виручені від продажу попередніх автомобілів, а також за його власні заощадження, оскільки позивач власних доходів не мала, жила за його рахунок.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу), якщо не доведено протилежне.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму ст.60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма ст.60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає зазначеним критеріям.

У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до обєктів права спільної сумісної власності подружжя.

Ця правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-606цс15, в постанові від 16 грудня 2015 р. у справі № 6-2641цс15, від 1 липня 2015 р. у справі № 6-612цс15.

Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.4 ст.60 ЦПК України.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.57 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.58 ЦПК України). Частиною 2 ст.59 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, зокрема, підтвердження передачі грошей свідченням свідків не допускається.

Доводи відповідача, що на купівлю спірного автомобіля Hyundai Accent витрачені кошти від продажу попередніх автомобілів, які були у нього у власності раніше, доказами не підтверджені. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів про те, які саме автомобілі були у нього у власності, за які кошти вони були придбані, яку суму грошових коштів отримано від їх продажу та те, що виручені від продажу автомобілів кошти були витрачені саме на придбання спірного автомобіля.

Доводи позивача проте, що спірний автомобіль було придбано за спільні кошти та в інтересах сім’ї, відповідачем не спростовані.

Суд дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем не доведено, що на час придбання автомобіля Hyundai Accent, 2012 року випуску він мав особисті кошти в сумі 118 300 грн., які вклав в придбання спірного автомобіля. Такі докази, які відповідають вимогам ст.ст.58,59 ЦПК України в матеріалах справи відсутні.

Як пояснила в судовому засіданні апеляційної інстанції позивач, вона з 1990-х років неофіційно займалась реалізацією товарів, мала від цього заробіток, який витрачався на сім’ю, вони разом з відповідачем виховували та утримували його дітей від першого шлюбу. В період шлюбу мали спільний бюджет з відповідачем та спільно вирішували питання щодо витрат.

Надані відповідачем ОСОБА_2 в апеляційній інстанції докази – партійний квиток, в якому зазначено розмір його місячного заробітку за період з грудня1973 року по липень 1991 року, копія ощадної книжки по рахунку № 12087, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції про те, що спірний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя.

Задовольняючи позов про визнання недійсним договору купівлі - продажу автомобіля, за умовами якого ОСОБА_2 продав автомобіль ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що договір купівлі-продажу укладено без письмової згоди дружини продавця - ОСОБА_3, проте погодитися з таким висновком суду не можна, оскільки він ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦКУкраїни підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

За статтею 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою, а для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

За нормами частини четвертої статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.

Отже, згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана в письмовій формі.

Разом з тим, відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.

Суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім’ї майна.

Зазначена правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 22 лютого 2017 року у справі за № 6-17 цс17, у постанові від 22 червня 2017 року у справі за № 6-3058 цс16.

Укладений відповідачем ОСОБА_2 договір купівлі-продажу автомобіля не потребував згоди позивача на його відчуження.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому воно підлягає в цій частині скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Відповідно до п.30 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» у випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження не в інтересах сім'ї, таке майно або його вартість враховується при поділі. Згідно п.22 Постанови вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

На підтвердження вартості спірного автомобіля на час розгляду справи позивач надала звіт від 30 серпня 2017 року про оцінку автомобіля Hyundai Accent, 2012 року випуску, реєстраційний номер автомобіля НОМЕР_1, згідно якого середня ринкова вартість автомобіля станом на 23 березня 2016 року складає 227 187 грн.10 коп. (т.2,а.с.131-134).

Вказаний звіт відповідачем не спростовано. Доводи відповідача та його представника, що вартість автомобіля 40 000 грн., тобто та сума, за яку фактично автомобіль було продано, є безпідставними, оскільки вартість спірного майна визначається з його ринкової вартості.

Письмовим доказом – звітом спеціаліста про вартість автомобіля, визначено його середню ринкову вартість на дату його продажу.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення компенсація вартості ? частини спірного автомобіля в сумі 113593,55 грн..

Рішення суду в цій частині ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому в цій частині підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.303,304 , п2 ч.1 ст.307, ст.309, ч.2 ст.314, ст.316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 04 вересня 2017 року в частині визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним, відмовити.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуюча суддя Л.В.Суровицька

Судді Т.М.Авраменко

ОСОБА_8