Ухвала суду № 70353438, 15.11.2017, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/1769/17 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач Головань А. М.

УХВАЛА

Іменем України

15.11.2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

головуючого судді Голованя А.М.

суддів: Дьомич Л.М., Карпенка О.Л.,

за участю секретаря Діманової Н.І,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 25 липня 2017 року, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Державна іпотечна установа, про поділ майна та усунення перешкод у здійсненні права користування майном та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання майна особистою приватною власністю,

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 06 грудня 2013 року під час перебування у шлюбі з відповідачем ними було куплено квартиру АДРЕСА_1 за 260 500 грн.

Зазначає, що згідно умов договору купівлі-продажу сплата коштів за квартиру була проведена наступним чином: 110 500 грн., які є спільною сумісною власністю подружжя, були одержані продавцем від покупця по безготівковому рахунку під час укладання договору, а решта, 150 000 грн. були взяті в кредит за договором від 06 грудня 2013 року.

Зазначає, що оскільки між нею та відповідачем не досягнуто згоди про поділ квартири, то просить суд урахувати, що з нею проживає дитина, її батьками витрачено кошти в сумі 88 737,61 грн. на ремонт житла та відступити від рівності часток, визнавши за нею право власності на 2/3 частини квартири

Також, просить припинити право власності відповідача на 1/3 частину квартири, присудивши з неї на користь відповідача грошову компенсацію в сумі 55 587,15 грн., визнавши за нею право власності на квартиру з покладанням обов’язку погашення заборгованості за договором кредиту в сумі 141 325 грн. 87 коп.

Крім того, у зв’язку з тим, що відповідачем чиняться перешкоди в користуванні квартирою, які полягають у тому, що відповідач змінив замки вона просить суд зобов’язати ОСОБА_2 передати ключі від вхідних дверей квартири та не чинити перешкоди у здійсненні нею права користування квартирою.

У грудні 2016 року відповідач подав суду зустрічний позов в якому просив визнати за ним право особистої приватної власності на гроші в сумі 110 500 грн., що були одержані продавцями квартири АДРЕСА_2 по безготівковому рахунку. В подальшому позивач уточнив вимоги та просив визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_2.

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що згадані грошові кошти були подаровані йому батьками. Зазначена обставина, на його думку, підтверджується тим, що за час перебування у шлюбі і до моменту укладення договору ОСОБА_3 не працювала, не мала будь-якого доходу, оскільки доглядала за сином, не мала вона у власності і нерухомого майна, а, отже, і не могла набути у власність таку суму грошей.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда первісний позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано за сторонами, за кожним окремо, право власності на ? частину квартири за номером 127 в будинку 80 по вулиці Кропивницького у місті Кіровограді.

Зобов’язано відповідача усунути перешкоди у здійсненні права користування квартирою, шляхом передання ключів від вхідних дверей квартири та не чинити перешкоди у здійсненні нею права користування квартирою. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відповідачем подано апеляційну скаргу в якій він просить рішення суду першої інстанції скасувати і відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 та задовольнити його зустрічний позов.

В скарзі відповідач зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що спірна квартира була придбана хоча і в шлюбі з відповідачем, але за кошти, які належали особисто йому, тому вона має бути визнана його приватною власністю. Також зазначив, що суд не прийняв до уваги його заперечення і безпідставно зобов’язав його не чинити перешкоди ОСОБА_3 в користуванні спірною квартирою.

У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_2 та його представник підтримали апеляційну скаргу.

Позивач ОСОБА_3 та її представник визнали скаргу необґрунтованою та просили її відхилити.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державна іпотечна установа, який належним чином був повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з’явився.

Згідно ч. 2 ст. 305 ЦПК України, неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів судової палати у цивільних справах вважає, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Задовольняючи частково первісний позов ОСОБА_3, суд першої інстанції вказав, що оскільки квартиру було придбано сторонами під час шлюбу частково за спільні та частково за кредитні кошти, отримані в інтересах сім'ї з метою придбання нерухомого майна, то вона є об'єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу в рівних частках. Зобов’язуючи відповідача усунути перешкоди у здійсненні права користування квартирою суд виходив із доведеності цієї вимоги.

Відмовляючи у зустрічному позові ОСОБА_2 суд зазначив, що відповідач не довів факту придбання квартири за особисті кошти.

Судом першої інстанції встановлено, що з 17.04.2013 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі та мають малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 30.11.2016 року, яке набрало законної сили, шлюб між сторонами було розірвано.

06 грудня 2013 року сторонами, на підставі договору купівлі-продажу, було придбано квартиру АДРЕСА_1.

Згідно п.6 згаданого договору купівлі-продажу квартира придбана за 260 500 грн.

Згідно п. 7 вказаного договору 110 500,00 грн. були одержані Продавцем від Покупця по безготівковому рахунку під час укладання Договору, і була спільною сумісною власністю подружжя, про що вказано в п. 11 Договору, а решта 150 000,00 грн. Покупець зобов’язався сплатити протягом одного банківського дня.

06 грудня 2013 року ОСОБА_2 уклав з ПАТ «Терра Банк» договір іпотечного кредиту за № 15-Ф/06/12 на суму 150 000 грн., які і були сплачені Продавцю квартири.

Відтак, кредитний договір був укладений відповідачем зі згоди і в інтересах сім`ї, а отримані за ним кошти витрачені для придбання житла.

При цьому, після розірвання шлюбу та припинення спільного проживання з 30.11.2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в рівних частках погашали заборгованість по кредиту, внісши до банку по 30 000 грн. кожний, що підтверджується як документально так і визнано обома сторонами в судовому засіданні апеляційного суду.

Таким чином, суд першої інстанції встановивши, що квартиру придбано за спільні кошти подружжя та за кредитні кошти, керуючись статтями 60, 69, 70, 71 СК України дійшов обґрунтованого висновку про визнання її спільною сумісною власністю подружжя з визначенням ? частки спірного майна за кожним із них.

Правильність висновків суду щодо відсутності підстав для збільшення частки ОСОБА_3, припинення права власності ОСОБА_2 на квартиру в апеляційному порядку не перевіряється, так як позивач рішення суду не оскаржувала, а апеляційна скарга відповідача таких доводів не містить.

Визначення часток у спільному майні подружжя, на яке накладено обтяження за договором іпотеки, не припиняє прав іпотекодавця, не звільняє сторони від зобов’язань, а отже не порушує права третьої особи, яка бере участь у справі.

Відповідно до вимог статей 16, 391, 386 ЦК України власник житла має право звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Тому, суд першої інстанції, встановивши, що відповідач 18 липня 2016 року, без згоди на це іншого співвласника – ОСОБА_3, змінив замки вхідних дверей квартири, обґрунтовано зобов’язав його не чинити перешкоди позивачу в користуванні спільним майном.

Обставина вчинення ОСОБА_2 вказаних неправомірних дій підтверджується, зокрема, відповідним висновком Кропивницького ВП ГУ НП України в Кіровоградській області від 22.02.2017 року, який зроблено за результатами проведення перевірки. (а.с. 160)

Доводи апеляційної скарги, які зводяться до того, що суд не урахував надані відповідачем докази і відповідно помилково визнав спірну квартиру спільною сумісною власністю сторін є необґрунтованими, оскільки в матеріалах справи відсутні фактичні данні, на підставі яких можна зробити висновок, що внесені в рахунок вартості квартири кошти належали особисто ОСОБА_2

Відповідно до ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування

Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч.ч. 1, 4ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно до абз. 2 ч. 1ст. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо -, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Аргументи викладені в апеляційної скарги щодо неправильності вирішення судом вимоги про усунення перешкод в користуванні квартирою висновків суду також не спростовують.

За таких обставин рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 25 липня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: