Ухвала суду № 70352394, 16.11.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 212/2885/16-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/1285/К/17 Ваврушак Н.М.

Категорія - 5 (І) Доповідач - Бондар Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

16 листопада 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді: Бондар Я.М.

суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П.

секретар: Видрик А.А.

за участю: представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

відповідача - ОСОБА_4 та його представника - ОСОБА_5,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 28 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, треті особи - ОСОБА_3, Відділ опіки та піклування виконавчого комітету Покровської районної у місті Ради м. Кривого Рогу, про припинення права особи на частку майна, та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про встановлення порядку користування квартирою, -

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2016 року позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_4 про встановлення порядку володіння та користування квартирою.

В обґрунтування позову зазначили, що їм та відповідачу на праві спільної часткової власності належить квартира АДРЕСА_1, при цьому ОСОБА_2 фактично є власником 7/15 її частин, ОСОБА_3 - 4/15 її частин, а ОСОБА_4 - 4/15 її частин.

Посилаючись на те, що позивачі та відповідач не є членами однієї сім'ї, спільно не проживають та не ведуть спільного господарства й між ними виник спір щодо порядку користування квартирою, просили суд визначити, що у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1, частка ОСОБА_2 становить 7/15, ОСОБА_3 - 4/15, ОСОБА_4 - 4/15 та встановити порядок користування квартирою, який не змінює часток співвласників у праві власності на квартиру наступним чином: виділити у володіння та користування ОСОБА_2 кімнату площею 17,1 квм.м., ОСОБА_3 - кімнату площею 11,6 кв.м., ОСОБА_4 - кімнату площею 7,6 кв.м., залишивши в загальному користуванні кухню, ванну кімнату, вбиральню та коридор.

Також у жовтні 2016 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, треті особи - ОСОБА_3, Відділ опіки та піклування виконавчого комітету Покровської районної у місті Ради м. Кривого Рогу, про припинення права особи на частку майна, посилаючись на те, що частка співвласника квартири АДРЕСА_1 становить 4/15 та є незначною і не може бути виділена в натурі, відповідач в квартирі не проживає, просив суд припинити право спільної часткової власності ОСОБА_4 на належну йому 4/15 частки вказаної квартири; присудити на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію за належну йому 4/15 частки квартири в розмірі 70690,00 грн., внесену ним на депозитний рахунок суду; визнати за ОСОБА_2 право власності на 4/15 частки квартири; визнати ОСОБА_4 та ОСОБА_6, 2001 року народження, такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

У вересні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про встановлення порядку користування квартирою, й не погоджуючись з запропонованим позивачами порядком користування квартирою АДРЕСА_1, просив суд встановити порядок володіння та користування спірною квартирою шляхом виділення йому у володіння і користування кімнати площею 11,6 кв.м із вбудованою шафою І площею 1,2 кв.м., та залишення позивачам у володінні та користуванні кімнату площею 17,1 кв. м. з балконом ІІ площею 1,6 кв.м, та кімнату площею 7,6 кв.м. Решту приміщень залишити в загальному користуванні. Стягнути на його користь судові витрати.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 27 березня 2017 року за заявою позивача ОСОБА_3, яка діє у своїх інтересах та як представник за довіреністю в інтересах позивача ОСОБА_2, позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення порядку володіння та користування квартирою залишено без розгляду.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 28 березня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_3, Відділ опіки та піклування виконавчого комітету Покровської районної у місті Ради м. Кривого Рогу, про припинення права особи на частку майна - відмовлено. Судові витрати компенсовано за рахунок ОСОБА_2

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про встановлення порядку користування квартирою - відмовлено. Судові витрати компенсовано за рахунок ОСОБА_4

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ставить питання про скасування рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ухвалення в цій частині нового рішення про задоволення позову, посилаючись на не дослідження судом першої інстанції всіх обставин справи. Вважає, що суд не врахував наявності між сторонами неприязних стосунків та неможливості користування спільною квартирою та безпідставно не застосував положення ст. 365 ЦК України до врегулювання спірних правовідносин. Крім того, не надано судом й оцінки тій обставині, що відповідач та його донька протягом останніх 14 років не проживали у спірній квартирі, а фактично проживають в квартирі АДРЕСА_2, яка належить на праві приватної власності дружині відповідача, тому припинення права на частку в спірній квартирі не завдасть жодної шкоди інтересам відповідача та його доньки.

Рішення суду в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 в апеляційному порядку не оскаржується, тому в цій частині судом апеляційної інстанції не перевіряється, оскільки, згідно з вимогами ч. 1 ст. 303 ЦПК України і зважаючи на роз'яснення, викладені в п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» № 12 від 24.10.2008 року, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1, яка складається з трьох кімнат, загальною площею 59,0 кв.м., житловою площею 36,3 кв.м., належить ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності в розмірі 1/5 її частки на кожного, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло НОМЕР_1 від 17.03.1999 року, виданого на підставі розпорядження Криворізького управління житлово-комунального господарства № Ж-576 від 02.02.1999 року (а.с. 16-17 т.1).

Також, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину НОМЕР_2 від 28.07.2003 року, виданого Другою криворізькою державною нотаріальною конторою, кожний, є власниками 1/15 частин квартири АДРЕСА_1 після смерті їхньої матері ОСОБА_7, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2, якій належала 1/5 частина цієї квартири за її життя, а ОСОБА_2 - також є власником 4/15 частин цієї квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину НОМЕР_3, виданого Другою криворізькою державною нотаріальною конторою після смерті свого діда - ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, якому за життя належала ця частина квартири (а.с. 18, 19, 23, 24 т.1).

Станом на 31.03.2016 року у приміщенні вищевказаної квартири зареєстровані ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та його неповнолітня донька ОСОБА_6, 2001 року народження.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 суд першої інстанції керувався ст. 365 ЦК України та виходив з того, що відсутні підстави для її застосування до врегулювання спірних правовідносин, оскільки частку, яка належить відповідачу не можна визнати незначною та відсутні докази, що спільне володіння так користування квартирою сторонами є неможливим.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Стаття 17 Загальної декларації прав людини (1948) проголошує право приватної власності як основне і невідчужуване право людини.

В ст. 1 Протоколу № 1 (1952) до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 1950), що набрала чинності для України з 11.09.1997 року та є складовою її правової системи відповідно до вимог ст. 9 Конституції України, сформульовані основні принципи здійснення правомочностей власника, як-от: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом.

Рівність громадян у своїх правах, забезпечення усім власникам рівних умов здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності закріплено приписами ст.ст. 21, 24, 41 Конституції України, ст. ст. 319, 358 ЦК України.

Виходячи із цих положень, правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток, співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Випадки припинення права власності одного із співвласників на частку у спільному майні врегульовано положеннями ст. 365 ЦК України, відповідно до якої право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Наявність або відсутність підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, для припинення права особи на частку у спільному майні встановлюється на підставі доказів.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема: звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Частиною 4 ст. 61 ЦК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалося сторонами, частка відповідача ОСОБА_4 у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1, становить 4/15 частин квартири, а частка ОСОБА_2 - 7/15 частин квартири.

Разом з тим, в порушення ст.ст. 10, 60 ЦПК України, доказів на підтвердження того, що частка відповідача ОСОБА_4 є незначною, а також, що спільне володіння і користування майном є неможливим, позивачем ОСОБА_2 та його представником - ОСОБА_3 ані суду першої, ані апеляційної інстанції не надано.

Враховуючи відсутність доказів на підтвердження заявлених позивачем ОСОБА_2 позовних вимог, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для припинення права відповідача ОСОБА_4 на належну йому 4/15 частини квартири АДРЕСА_1.

Доводи апеляційної скарги представника позивача - ОСОБА_3 правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а її посилання про наявність підстав, передбачених ст. 365 ЦК України для припинення права відповідача на належну йому на праві власності частину спірної квартири ґрунтуються виключно на припущеннях й не підтверджені жодними доказами.

Що стосується доводів апеляційної скарги представника позивача про те, що відповідач та його донька протягом останніх 14 років не проживали у спірній квартирі, а фактично проживають в квартирі АДРЕСА_2, яка належить на праві приватної власності дружині відповідача, тому припинення права на частку в спірній квартирі не завдасть жодної шкоди інтересам відповідача та його доньки, то колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки вказані обставини не є підставами в розумінні ст. 365 ЦК України для припинення права особи на частку у спільному майні.

Отже, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, надав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суду вважає, що рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому апеляційна скарга підлягаю відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 28 березня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: