Рішення № 70351107, 16.11.2017, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/2551/17

Провадження № 2/0182/2445/2017

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

16.11.2017 року м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого - судді - Рунчевої О.В., секретаря - Власенко Ю.В., за участю представника позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, представників відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Нікополі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Портофлот-Транс" до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним,

В С Т А Н О В И В:

23 травня 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Портофлот-Транс"звернулося до суду з зазначеним позовом, посилаючись на наступні обставини.

В провадженні Нікопольського міськрайонного суду знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Портофлот-Транс" про стягнення заборгованості з заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди.

ОСОБА_2 до своєї позовної заяви додано трудовий контракт моряка від 17 листопада 2014 року, яким він мотивує свої вимоги, але зазначений договір є недійсним з огляду на наступне.

Договір від 17 листопада 2014 року не було укладено у письмовій формі, згідно ч. 4 ст. 203 ЦК України, п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України.

Договір не було підписано уповноваженою на те особою, згідно вимог ч. 2 ст. 207 ЦК України, оскільки на дату укладання Договору єдиною особою, яка мала право підписувати договори відповідно до статуту позивача в редакції 27 березня 2014 року, був директор, як одноособовий виконавчий орган товариства.

Згідно з відомостями, що містяться в ЄДРПОУ, станом на 17 листопада 2014 року директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Портофлот-Транс"була ОСОБА_5, а в Договорі в графі 33 в якості уповноваженого представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Портофлот-Транс"зазначено - ОСОБА_6, яка в цей період не працювала в Товаристві з обмеженою відповідальністю "Портофлот-Транс"та взагалі не мала відношення до останнього.

ОСОБА_5 була звільнена 12 грудня 2014 року, а ОСОБА_6 була призначена на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Портофлот-Транс"з 15 грудня 2014 року, що підтверджується протоколом загальних зборів учасників № 9 від 12 грудня 2014 року, наказом №2/14-Зв від 12 грудня 2014 року про звільнення ОСОБА_5, наказом №3/14-К від 15 грудня 2014 про прийняття ОСОБА_6, звітом про суми нарахованої заробітної плати за 12 місяць 2014 року та виписками з ЄДРПОУ від 17 березня 2014 року та від 17 грудня 2014 року.

Підпис, який міститься в цій графі 33 Договору, не є підписом ані ОСОБА_5, ані ОСОБА_6, що вбачається із вище наведених документів. Підпис, який міститься в Договорі, належить невідомій особі.

Таким чином, Договір підписаний неуповноваженою на те особою.

Відповідно до п. 13.5.15 Статуту в редакції від 27 березня 2014 року укладення будь-яких договорів на суму, що перевищує 100 000,00 грн., потребує затвердження Загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Портофлот-Транс".

Загальна сума Договору за курсом НБУ станом на 17 листопада 2014 року становила 147 264 гривні.

Отже, будь-яка особа, навіть уповноважена діяти від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Портофлот-Транс", у разі укладання договору на суму більшу за 100 000 гривень, мала отримати погодження загальних зборів учасників, оформлене відповідним протоколом, але цього зроблено не було.

Таким чином, Договір підписаний невідомою та неуповноваженою на це особою, без відповідного погодження загальних зборів учасників товариства, а значить, відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України такий договір не вважається вчиненим у письмовій формі.

Крім того, період нібито дії Договору, а саме з 17 листопада 2014 року по 02 лютого 2016 року, судно ДЖОББЕР, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Портофлот-Транс", і на якому працював відповідач, було передано в оренду, а саме:

у період з 06 травня 2014 року по 31 травня 2015 року судно було передано в оренду компанії NАТІОNАL NRAIDING СОRРОРАTION що підтверджується договором фрахтування (оренди) судна без екіпажу №06/05-14 від 06 травня 2014 року та актом звірки взаєморозрахунків.

У період з 01 червня 2015 року по 31 березня 2016 року судно було передано в оренду компанії UNITED TREND ENTERPRISE LIMITED, що підтверджується договором фрахтування (оренди) судна без екіпажу №04/1-ВсИ-2015 від 01 червня 2015 року та актом звірки взаєморозрахунків.

Тобто у період з 17 листопада 2014 року по 02 лютого 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Портофлот-Транс"не використовувало судно у власних потребах. Судно використовувалось орендарями (фрахтувальниками), а отже, екіпаж наймали вони.

Звідси вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Портофлот-Транс"не наймало та не могло наймати екіпаж на судно у зазначений період, тому що це право було передано фрахтувальникам за вказаними договорами.

Оскільки будь-який договір це правочин, спрямований на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, то об'єктивна неможливість настання правового результату для позивача за оспорюваним Договором, не може породжувати у сторін прав та обов'язків. Тобто вказаний Договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків.

Відповідно до п. 2 ч.2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

В ч. 5 ст. 203 ЦК України закріплено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Крім цього, згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Таким чином, трудовий контракт моряка від 17 листопада 2014 року на який посилається відповідач є недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

На підставі викладеного, просять визнати трудовий контракт моряка від 17 листопада 2014 року недійсним та застосувати наслідки його недійсності, передбаченої абзацом 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України.

Також просять стягнути з відповідача на їх користь суму судового збору, сплаченого при зверненні до суду у розмірі 1600,00 грн.

Представник позивача ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 та його представники ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у судовому засіданні, кожен окремо позовні вимоги не визнали, проти їх задоволення заперечували у повному обсязі та просили суд у їх задоволенні відмовити.

Вислухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Портофлот-Транс" та ОСОБА_2 17 листопада 2014 року було укладено Трудовий Конракт моряка з відповідними умовами (а.с. 6-24).

Згідно п.п. 23, 29 частини І Контракту, строк найму складає чотири місяці, Контракт складається з двох частин, при цьому частина І та частина ІІ є невід’ємними частинами Контракту. (а.с.6).

Згідно п. 17.1 Заключних положень, Контракт вступає в силу з моменту його підписання сторонами. (а.с. 22).

У відповідності до п. 1.1. Загальних положень частини ІІ вказаного Контракту, цей Контракт є строковим трудовим договором, на підставі якого виникають трудові відносини між працівником та роботодавця, вказаними у частині І Контракту (а.с. 23).

Відповідно до частини першої статті 3, статті 4 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно з частиною третьою статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

При цьому КЗпП України визначає правові підстави припинення трудового договору, в тому числі й розірвання контракту, разом із тим нормами чинного трудового законодавства не передбачена можливість визнання трудового договору чи контракту недійсними з підстав, визначених статтями 203, 215 ЦК України, як і не передбачено правових підстав для визнання в судовому порядку незаконним призначення особи на відповідну посаду.

Враховуючи, що згідно зі ст.21 КЗпП України предметом трудового договору (контракту) є праця (трудова функція) особи, яка є об'єктом саме трудових правовідносин, які повною мірою врегульовані трудовим законодавством (зокрема, статтями 3, 7, 9, 9-1, 44 КЗпП України), положення ЦК України щодо умов дійсності правочину та правових наслідків недійсності правочину не підлягають застосуванню для регулювання суспільних відносин, які виникають у зв'язку з укладенням трудового договору (контракту).

Таким чином, враховуючи наявність між сторонами договору трудових правовідносин, які регулюються нормами трудового й спеціального законодавства, та факт укладення цього договору саме у зв'язку з існуванням трудових правовідносин, суд дійшов до висновку про те, що укладений договір не є правочином у розумінні статті 202 ЦК України, на який поширюються передбачені нормами статей 203, 215 цього Кодексу загальні вимоги щодо чинності правочину та який може бути визнаний недійсним із передбачених ЦК України підстав із застосуванням наслідків недійсності правочину.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі №6-530цс15, та ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 листопада 2012 року та 31 жовтня 2012 року.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Портофлот-Транс" до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним не підлягають задоволенню.

Оскільки в задоволенні позовних вимог позивача відмовлено, то відповідно до вимогст. 88 ЦПК України понесені позивачем судові витрати не відшкодовуються.

Керуючись ст. ст. 10,11,60,88,209,212-215,218 ЦПК України,-

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Портофлот-Транс" до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним - відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Дніпропетровської області ( м. Кривий Ріг) через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.